Конституційний розвиток Франції після Другої світової війни. Конституція 1958 року.

У післявоєнні роки Франція пройшла два етапи в своєму конституційному розвитку. Перший етап 1946-1958р.р.-період Четвертої республіки - характеризувався спочатку широким демократичним підйомом після Другої світової війни, який привів до прийняття найбільш демократичної конституції за всю історію країни. Після вступу в силу основного закону 1946р. Фактично встановлений політичний режим став суперечити формальним положенням цього акту. Перехід до П'ятої республіки став логічним завершенням подій і відображенням нового співвідношення політичних сил.

Загроза громадянської війни у Франції сприяли прийняттю парламентом 1 червня 1958 року закону про наділення генерала Ш. де Голля повноваженнями по розробці конституції. Після розробки проекту співробітниками Ш. де Голля, обговорення в Консультативному конституційному комітеті і на Раді Міністрів конституція була передана на референдум і затверджена на ньому 28 жовтня 1958 року. Цей акт поклав початок періоду П'ятої республіки, вона стала 17-ою з 1789 року і основним законом 22-го по рахунку політичного режиму в країні.

Конституція 1958 року складається із короткої преамбули і 16 розділів, розбитих на 93 статті. В конституції відсутній звичайний для сучасних актів розділ про права і свободи. Преамбула обмежується посиланням на Декларацію прав людини і громадянина 1789 року і на преамбулу конституції 1946 року, яка в цій частині з юридичної точки зору залишається в силі.

Конституція визначила основні параметри держави, встановивши, що Франція є неподільною, демократичною і соціальною республікою. В основному законі закріплене надзвичайно важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду. Термін "демократична" республіка вперше був включений в конституцію 1848 року і означав введення тільки для чоловіків загального виборчого права. Згідно ст.3 діючого основного закону загальне виборче право може бути прямим і похідним, а також рівним і таємним. Термін "соціальна" республіка вперше був включений в конституцію 1946 року і впроваджений в діючому акті.

Важливою нормою акту 1958 року є положення про джерело державної влади, закріплене в статті 3: "Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму. Ніяка частина народу, ніяка окрема особа не можуть присвоїти собі його здійснення".

Процедура перегляду конституції встановлена в її 16-му розділі, який включає тільки одну 89-ту статтю. Порядок внесення змін включає дві стадії:1) внесення поправок і їх прийняття, 2) ратифікація цих поправок. Ініціатива внесення поправок належить президенту республіки, який діє за пропозицією прем'єр-міністра , і членами парламенту. Друга фаза-ратифікація-може бути здійснена двома способами. Основний-ратифікація на референдумі, на якому досить отримання простої більшості голосів виборців. Однак, президент може передати проект на ратифікацію парламента, який скликається в якості конгресу, тобто президенту належить право вибору способу ратифікації. На загальних зборах парламентських палат проект рахується схваленим, якщо він отримає 3/5 загального числа поданих голосів. Конгрес може тільки прийняти чи відхилити передані йому поправки і не може вносити в них зміни.