Роль держави в системі ціноутворення

Державне регулюванняВплив держави на ціноутворення здійснюється

цін на макрорівніна двох рівнях: макрорівні і мікрорівні. Метою

держави у сфері ціноутворення на макрорівні є забезпечення стабільності цін і недопущення монопольного ціноутворення. Будь якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Причому стабільність цін не треба тлумачити як їх незмінність. Практика другої половини XX ст. засвідчує, що ціни зберігають постійну тенденцію до зростання. Стабільність цін означає, що темпи їх зростання невисокі і характеризуються кількома відсотками на рік. Прагнення держави забезпечити стабільність цін полягає у тому, що від їх динаміки залежить поведінка фірм і споживачів. Швидке зростання цін приводить до економічного безладдя і хаосу. В таких умовах і споживачі і фірми втрачають орієнтири раціональної поведінки, а ефективність функціонування економіки падає. Стабільні ціни підтримують стабільність у державі, впевненість у завтрашньому дні.

Іншим важливим завданням держави на макрорівні є недопущення монопольного ціноутворення. Використовуючи свою монопольну владу фірми не допускають конкуренції, завищують ціни на свою продукцію. Для запобігання таким діям у світі сформувалося антимонопольне законодавство. Першим антимонопольним (антитрестівським) законом був Закон Шермана, ухвалений у США у 1890 році. За прикладом США антимонопольні закони були ухвалені у Європейських країнах.

Законодавство різних країн до питання монополізму підходить по різному. У США величина ринкової частки фірми, яку треба розглядати як критерій монополізації законом не встановлено. Однак, у судовій практиці з 1945 року монополізацією ринку товару чи послуги вважається ринкова частка яка перевищує 60%.

Монопольна поведінка фірми проявляється не лише у використанні монопольно-високих цін для отримання монопольно високого прибутку, але і у встановленні монопольно-низьких (демпінгових) цін з метою усунення з ринку конкурента. Однак, на практиці доказати використання демпінгових цін є надзвичайно складним процесом, що вимагає великих витрат на розслідування, передачу справи і її ведення у суді.

У США звинувачення фірм у торгівлі за цінами нижче витрат виробництва приймаються лише тоді, коли мова іде про витрати на одиницю продукції. А такі матеріали отримати конкуренту є практично неможливо.

Антимонопольна політика на Заході досить ефективно протидіє картелям. Фірми які домовляються між собою у випадку підтвердження факту попадають під прицільне звинувачення. Однак, якщо картельну угоду стосовно цін вдалося зберегти у таємниці то вона не може бути використана в якості звинувачувального документа і учасників такої угоди неможливо притягнути до відповідальності.

Прикладом мовчазної згоди на олігопольному ринку є модель ціноутворення – лідерство у цінах. Це є своєрідний вид джентельменської угоди, коли монополісти координують свою поведінку у сфері цін не вдаючись до прямої таємної змови. Суть її полягає у тому, що найвпливовіша домінуюча фірма ініціює зміну ціни, а решта фірм наслідують її цінову поведінку. Здійснюючи цінову політику, лідер не обов’язково обирає ту ціну, яка монополізує прибутки у короткостроковому періоді. Він може встановити низьку ціну щоби перешкодити появі нових конкурентів. Така стратегія називається обмежувальним ціноутворенням.

У Європі найбільш поширеними видами зловживань фірмами своїм монопольним становищем у сфері цін є:

- практика призначення великих знижок з ціни на великі партії продукції постачальникам. Малі фірми не витримують конкуренції оскільки не можуть зробити адекватні кроки;

- практика призначення знижки з ціни покупцям, які закуповують велику частку потрібної продукції у монополіста. Такими діями продавців фактично знищується конкуренція.

Сучасна антимонопольна політика розвинутих країн проводиться з метою мінімізації і негативних наслідків картельних угод, одночасно використовуючи їх переваги і перш за все у інноваційній підприємницькій діяльності.

В Україні у 1993 році було створено Антимонопольний комітет, а з 1994 року почали діяти тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства. Основні моменти антимонопольної політики були зафіксовані у Господарському кодексі України, який набув чинності у 2003 році. Згідно діючого законодавства монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Зазначено також види відповідальності за порушення конкуренції: штрафи, примусовий поділ, адміністративна відповідальність.

Методи прямого державногоПід прямим державним регулюванням цін

регулюваннярозуміють форму цілеспрямованої політики

та реальних дій держави у сфері ціноутворення для забезпечення чи підтримки їх функціонування у завданому режимі. До основних його форм відносяться :

- встановлення фіксованих цін;

- визначення граничної рентабельності;

- повне, або часткове (на окремі товари) заморожування цін;

- встановлення граничних торгівельних надбавок.

Найпоширенішими формами прямого впливу держави на цінові процеси є встановлення фіксованих цін. Прикладами таких цін є ціни, що встановлюються державою на газ, електроенергію, послуги зв’язку, кошти, тощо. Вони залишаються незмінними по всій території держави протягом встановленого періоду дії.

Необхідно розрізняти фіксовані, тобто чітко визначені державою ціни і ціни фіксації. Останні мають місце в умовах цінової змови між компаніями. Коли два або більше виробники однакової продукції явно чи приховано домовляються про встановлення цін, така практика називається горизонтальною фіксацією цін. Коли незалежний покупець і продавець (виробник і роздрібний продавець) укладають угоду про контролювання цін і при цьому виробник нав’язує свої цінові умови (заборона продавати за певною ціною) то має місце вертикальна фіксація цін.

Поширеним методом державного цінового регулювання є встановлення граничної норми рентабельності. Він розповсюджується для регулювання цін на товари монополістів і державних підприємств. Сферами такого цінового регулювання є транспортування нафти, нафтопродуктів, газу, передача електричної енергії, послуги портів і терміналів.

Державне регулювання цін в Україні здійснюють центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і місцеві адміністрації. Загальний контроль покладено на Державну комісію з контролю за цінами, Державну податкову адміністрацію, відділи контролю за цінами при обласних державних адміністраціях. Ними розробляються перелік товарів і послуг, щодо яких здійснюється регулювання надбавок чи знижок. Наприклад, на товари першої необхідності і соціально-значимі товари встановлюється граничний рівень рентабельності.

Методи непрямого державногоНепряме державне регулювання являє

регулювання цінсобою опосередкований вплив держави

на механізм ціноутворення через товарні пропозиції, податки, субсидії, дотації, встановлення мінімальних заробітних плат, експортно-імпортних квот, регулювання облікової ставки.

Найпоширенішим методом непрямого державного регулювання є податки: непрямі податки, що включаються у ціну реалізації (ПДВ, акциз, мито), непрямі податкові платежі, що включаються у собівартість (збори у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування), прямі податки (податок з прибутку).

Цінова дотація це є своєрідна доплата до ціни яка надається державним підприємствам, що мають стратегічне значення, або підприємством виробляють соціально значимі для населення продукти. Широко використовуються у сільськогосподарській підприємницькій діяльності для підтримки виробників агропродукції.

Субсидія це є вид непрямої цінової допомоги, що надається державою окремим державним органам, підприємствам, або громадянам з метою компенсації непередбачуваних матеріальних втрат. Розрізняють прямі і непрямі субсидії. Прямі субсидії це є адресні допомоги у вигляді коштів безпосереднього надання економічним суб’єктам на різні потреби, в першу чергу на капіталовкладення, науково-дослідні роботи, впровадження нової техніки. Непрямим називаються субсидії, що встановлюються у вигляді податкових або інших пільг.