Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Інженерний метод визначення ризику

Читайте также:
  1. A. Визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів
  2. Cоциологический анализ электорального процесса: проблемы и методы исследования, сферы применения результатов
  3. I. Метод
  4. I. Методика диагностики объема восприятия.
  5. I. Невербальные методы оценки.
  6. I. Организационно-методический раздел.
  7. I. Основные принципы метода электронной микроскопии
  8. II. 1. Методические указания к выполнению контрольных заданий
  9. II. Метод гражданско-правового регулирования.
  10. II. Методика исследований

Інженерний метод визначення ризику спирається на статистику, розрахунки частоти прояву небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову "дерев" небезпек. Приклад використання статистичного методу визначення ризику - розрахунок показників частоти та важкості виникнення нещасних випадків. У процесі визначення індивідуального ризику виникнення небезпечних подій використовують положення теорії ймовірності.

Величину ризику або частоту проявів небезпеки визначають відношенням кількості несприятливих випадків m виникнення небезпечної події А до загальної кількості можливих випадків п:


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

R = P(A) = m/n, (1)

де Р(А) - ймовірність виникнення події А.

Ця формула дає змогу розрахувати величину загального та групового ризику. У разі оцінки загального ризику п визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у певній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу становлять також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності і т. д.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику травматизму внаслідок ДТП, у тому числі зі смертельними наслідками в Україні. Так, за даними Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України за 10 місяців 2003 р. в 30 314 ДТП загинуло 5 192 і поранено більше 34 000 осіб. Потрапити у ДТП міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто п =50x106. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у ДТП за цей період 2003 р. становитиме:

R = 5192 / 50х10б = 103,84x10-".

Числове значення загального ризику випадків поранення у ДТП за період 2003 р. становитиме:

R = 34000 / 50х106 = 680ХІ0-6.

З розглянутого прикладу робимо висновок, що із кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у ДТП загинуло за 10 місяців 2003 р. приблизно 104 людини, а отримали травми 680. За добу на дорогах України гине 16 і отримує поранення 104 людини, причому у 80% всіх ДТП відповідальними за нещасні випадки є водії автотранспорту, через них у 2003 р. загинуло 3 200 людей.



Ризик (імовірність) одночасного виникнення декількох небезпечних подій Аь Аг,...,А„ визначається як суму ймовірностей виникнення кожної з цих: подій

Р(А, і А2і... і АП) = Р(А,)Р(А2)...Р(А„) (1.2)

Ризик виникнення декількох несумісних небезпечних подій Аі, Аг,...,Ап визначають як суму ймовірностей виникнення кожної з цих подій:

Р(А, або А2 або ... або Ап) = P(A,)+P(A2)+ ... +Р(АП) (1.3)

або

/ л Л n

р £аі =£(р(Аі)). Iм ) і=і

Розглянемо послідовність або порядок визначення технічного ризику. У процесі визначення ризику виділяють три етапи: попередній аналіз аварій (фаза 1), визначення послідовності виникнення негативних подій (фаза 2) та аналіз можливих наслідків (фаза 3).

Попередній аналіз аварій (фаза 1)

Мета цієї фази дослідження ризику - визначення системи та виявлення можливості аварій. Після виявлення аварій їх класифікують відповідно до характеру їхніх наслідків. Типова класифікаційна шкала має вигляд:

Клас 1 - безпечні. До цього класу належать помилки персоналу, недоробки у проекті або порушення в роботі окремих вузлів, які не призводять до істотних порушень системи загалом, людських жертв та пошкодження обладнання.




1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Клас 2 - граничні. До цього класу належать помилки персоналу, недоробки у проекті та порушення в роботі окремих вузлів, які хоч і призводять до істотних порушень у роботі системи загалом, однак піддаються виправленню без людських жертв і завдання суттєвих збитків обладнанню.

Клас 3 - критичні. До цього класу належать помилки персонал}/, недоробки у проекті або порушення у роботі окремих вузлів, які порушують роботу системи загалом, призводять до пошкодження обладнання або до таких аварій, що потребують негайних дій для врятування людей та обладнання.

Клас 4 - катастрофічні. До цього класу належать такі помилки персоналу, недоробки у проекті або порушення роботи окремих вузлів, які суттєво порушують роботу системи загалом, що спричинюють до руйнування обладнання, травм персоналу та навіть людських жертв.

Загалом перша фаза дослідження ризику - це перша спроба визначення стану технічних засобів системи і подій, які можуть призвести до аварій системи ще на стадії ескізного проектування.

Визначення послідовності виникнення негативних подій (фаза 2)

Методика визначення послідовності виникнення негативних подій (дерева подій або дерева помилок чи відмов) забезпечує встановлення ланцюга збоїв і відмов обладнання та помилок оператора. Використання дерева помилок дає змогу визначити такі показники, як коефіцієнт неготовності та ймовірності відмови технічних систем, які отримують шляхом спеціальних випробувань або узагальнення досвіду експлуатації. Дерево подій будують на підставі прямих та зворотних логічних міркувань, тобто індуктивним і дедуктивним методом.

Аналіз можливих наслідків (фаза 3)

На цьому етапі визначення ризику оцінюють шкоду, завдану шкідливими та небезпечними чинниками, майнові збитки та шкоду здоров'ю людини., дають загальну оцінку використаної технології.

1.4.4.2. Модельний метод визначення ризику

Цей метод ґрунтується на побу-

дові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи. Використаємо модельний метод визначення ризику на підставі розгляду окремих прикладів.

Приклад 1. Електричний опір людського організму подамо у вигляді послідовного та паралельного з'єднання окремих елементів, що моделюють шкіру людини та її внутрішні органи. Моделювання електричного опору окремих елементів людського організму дає змогу, використовуючи методи електродинаміки, визначити повний опір тіла людини та небезпеку його ураження електричним струмом.



1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності


Приклад 3. Моделюючи поширення хвилі звукового тиску можна визначити межу зони підвищеного акустичного навантаження, перебування в межах якої є небезпечним для людини (рис. 3).

Приклад 2. Використання статистичних даних дає змогу отримати емпіричні формули з метою розрахунку очікуваної кількості N ураження блискавкою об'єктів, не захищених блискавковідводами:

N = f(L, n, пг), (1)

де L - характерні лінійні розміри об'єктів, які захищені (довжина, ширина, висота); п - середня кількість ударів блискавки за рік, що припадає на 1 км" поверхні Землі; пг - кількість грозових годин на рік.

1.4.4.3. Експертний метод визначення ризику

Згідно з даним методом ймовірність виникнення різних подій визначають шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів. Мета експертної оцінки - визначення комплексного (узагальненого) показника, що характеризує рівень безпеки якогось процесу або виробу. Експертна оцінка ризику полягає у використанні висновків спеціалістів-експертів та може бути віднесена до суб'єктивних методів визначення рівня безпеки. Цей метод доцільно використовувати для оцінки небезпечних ситуацій, яку неможливо зробити об'єктивними методами (наприклад, для оцінки естетичних показників) шляхом безпосередніх вимірів окремих параметрів. До робіт з експертної оцінки залучають досвідчених спеціалістів з техніки безпеки, ергономіки, технічної естетики та виробничої санітарії, які випробовують технологічний процес або виріб, а також спеціалізовані науково-дослідні та проектні інститути. Для відбору експертів використовують коефіцієнт компетентності

k = kl+k2+k3, (2)

де kt - чисельне значення рівня теоретичного знання проблеми; к2 - чисельне значення самооцінки практичного досвіду; к3 - чисельне значення самооцінки здатності до випробування.

До групи експертів належать і, в кого індекс компетентності перевищує середнє значення (0,5 < k < 1). Оцінюють показники незалежні експерти.

Структурна схема показників безпеки складається з трьох рівнів:

- показники 1-го рівня - одиничні показники безпеки;

- показники 2-го рівня - групові показники безпеки, кожен з яких характеризує однорідну групу показників безпеки;

- показник 3-го рівня - узагальнений показник безпеки, що характеризує сукупність усіх властивостей безпеки виробу.

До групових показників відносять показники техніки безпеки, ергономічні показники (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні психофізіологічні, психологічні) та естетичні. Одиничні показники характеризують параметри безпеки, що стосуються кожної з вищенаведених груп. Узагальнений показник визначають із співвідношення:

Кзаг =2jKJi> ' (3)

J-'


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



де Kjrp - груповий показник, що визначається для кожної з вищенаведених груп показників. Його обчислюють сумуванням відповідних одиничних показників:

і=1

де nij - коефіцієнт вагомості і-го показника; q - відносний показник процесу (виробу), який оцінюють.

Коефіцієнт вагомості Ші розраховують за допомогою методів математичної статистики. Відносний показник q( визначають шляхом зіставлення показників, що розглядаються з базовими варіантами:

Xj Bj

qi=— a6oqi= —, (5)

де Xj, Bj - середньоарифметичні значення нового та базового показника.

З двох останніх формул використовують ту, що дає підвищення рівня безпеки (вище або нижче базового).

Середньоарифметичне значення показника визначають співвідношеннями:

х = ХаДр;Р = Хм/-^_^\ (6)

де ха - допоміжне середнє значення показник; d - ширина інтервалу оцінок, отриманих різними експертами; п - сумарна кількість даних (оцінок); М( - кількість оцінок в інтервалі; Ц - середнє значення інтервалу.

Кожний показник експерти оцінюють у балах від 0 до 10, розбиваючи цей діапазон на чотири ступені: 10-9 (середнє 9,5) - відмінно; 8-6 (середнє 7) - добре; 5-3 (середнє 4) - задовільно; 2-0 (середнє 1) - незадовільно. У кожному інтервалі за середніми значеннями визначають кількість виставлених оцінок М, сумарна кількість яких ^М = п . Допоміжне середнє значення показника визначають за формулою:

ха=^--------- --------------------------------- (7)

Рівень безпеки процесу (виробу), що оцінюють визначається співвідношенням:

j^ _ кзаг ,g4

Кбаз '

де кзаг - узагальнений показник безпеки.

Величина рівня безпеки, менша від одиниці, свідчить про те, що процес, який оцінюють за безпекою використання, не досягає базового. У висновку експерти дають якісну оцінку рівня безпеки за величиною узагальненого показника:

К = 0,2-0,4 - надзвичайно низький;

К = 0,5-0,9 - незадовільний;

К =1,0 -допустимий;

= 1,1-1,3 -високий;

К>1,4 -оптимальний.

У випадку розробки нового виробу приймальна комісія ухвалює одне з таких рішень: рекомендувати виріб для серійного виготовлення; доробити зразок за окремими одиничними показниками.


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

1.4.4.4. Загальні методи оцінки ризику

У процесі керування ризиком особливе зацікавлення становить механізм оцінювання ризику, тому що без знання можливих масштабів ризику неможливо приймати адекватні рішення про діяльність у його умовах. Виділяють два підходи до оцінки ризику - якісний і кількісний.

Завдання якісної оцінки ризику - визначити можливі види ризику, оцінити ступінь їхньої небезпеки і виділити чинники, що впливають на рівень ризику. Як правило, якісний аналіз ризику проводять на стадії планування майбутньої діяльності людини чи групи людей. У повсякденному житті власні ризики люди найчастіше оцінюють на якісному рівні.

Кількісна оцінка ризику полягає у наданні ризику числового значення. Кількісна оцінка ризику значно складніша. її визначають:

- видом аналізованої діяльності;

К

- постановкою проблеми;

- здібностями і кваліфікацією особи, що приймає рішення;

- ставленням особи, що приймає рішення до ризику;

- доступністю інформації, що характеризує ризик;

- кількістю часу, відведеного для прийняття рішення;

- фаховою підготовкою особи, що приймає рішення;

- чинниками, що створюють ризик.

Серед таких чинників виділяють контрольовані і неконтрольовані. Контрольовані виявляють на етапі якісного оцінювання і їх контролюють, після чого ризик стає унеможливлений. Якщо можна усунути ризик, навіщо ж ризикувати? Ри-зикову ситуацію створюють неконтрольовані чинники, які непідвладні зацікавленій стороні.

Неконтрольовані чинники поділяють на невизначені і випадкові. Для невиз-начених чинників, імовірнісних суджень про них немає. У кращому разі можливі наслідки підтверджуються заданиям діапазонів зміни їхніх числових значень. До випадкових чинників належать ті, щодо яких відомі необхідні для опису випадкових величин характеристики: закони розподілу чи хоча б їхні перші моменти - математичні очікування і дисперсії.

Якщо ризик створений невизначеними чинниками, кількісно оцінити його надзвичайно важко. У цьому випадку застосовуються методи визначення оптимальної стратегії поведінки в умовах ризику, зумовленого невизначеністю: класична теорія ігор, теорія статистичних рішень і низка інших методів, що утворюють загалом теорію дослідження операцій.

Якщо ж ризик створено випадковими чинниками, питання про те, що прийняти за міру ризику, залежить від конкретної ситуації.

Загалом відомі види кількісної оцінки ризику поділяють на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні - це ті, які використовують характеристики випадкових процесів, отримані на підставі даних, що не залежать від думки певної особи. Суб'єктивні методи ґрунтуються на експертних оцінках ризику.

Серед кількісних методів виділяють оцінку ризику в абсолютному і відносному вираженні. В абсолютному вираженні ризик вимірюють іменованими величинами, наприклад, частотою чи розмірами можливих збитків, які мають грошовий еквівалент (гроші витрачені на лікування, реабілітацію тощо, відновлення інших збитків).


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



У відносному вираженні ризик вимірюють різними безрозмірними показниками, що є відношеннями двох чи кількох зумовлених величин.

Тривала практика діяльності людства в умовах ризику привела до усвідомлення того, що неможливо запропонувати єдину міру ризику, застосовану для усіх випадків. Різні види діяльності, потребують аналізу ситуації та оцінку її ризику. На основі одержаного можна вибрати оптимальний (найприйнятніший) варіант безпечної діяльності.

1.4.4.5. Ризик в абсолютному вираженні

Кількісну оцінку ризику виражають імовірністю виникнення збитків:

де х - випадкова величина збитку.

Досить умовно, з метою визначення міри ризику, використовують умовну шкалу ризику стосовно ймовірності небажаного результату (табл. 1).

Таблиця 1 Умовна шкала ризику

Ймовірність небажаного результату (величина ризику) Градація ризику
J 0,0-0,1 мінімальний ризик
0,1-0,3 малий ризик
0,3-0,4 середній ризик
0,4-0,6 високий ризик
0,6-0,8 максимальний ризик
0,8-1,0 критичний ризик

Міру ризику можна виразити також як величину очікуваного збитку:

R=M(x), (10)

Однак і ця міра вимагає критичного осмислення. Одна річ - ризикувати життям з імовірністю, наприклад, 0,1 чи із 0,0001. В останньому випадку ризик здається значно нижчим, незважаючи те, що результатом може бути смерть.

Міра ризику може бути також виражена добутком збитку на ймовірність. Це ніби збиток, "розмазаний" по відповідній імовірності, а саме

R = M(x)xP(x). (11)

Ця міра використовується тоді, коли розсіювання можливих збитків дуже велике.

Дане вираження широко застосовують у діяльності підрозділів, відповідальних за безпеку, цивільний захист та ліквідацію надзвичайних ситуацій і т. ін., наприклад, у разі оцінки ризику великих промислових аварій і екологічних катастроф. її часто називають "масштаб на ймовірність".

У багатьох видах життєдіяльності ризик взагалі можна порівняти не з можливими збитками, а з показниками, що визначають певний вид діяльності, наприклад, з характеристиками механічних коливань, величиною електричного струму, напруги, кількістю отриманого радіаційного опромінення, масою хімічно небезпечних речовин, що потрапили в організм людини, розуміючи їх як деяку випадкову величину х. Для цього випадку актуальним є принцип: чим ризикуємо, те і є оцінкою ризику.


26 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

У цьому випадку ризик розглядають як невідповідність очікуванням і вводять поняття міри і ступеня ризику.

Як міру ризику приймають математичне очікування відповідної випадкової величини,

R = М(х) (12)

Як ступінь ризику (міра можливого відхилення від прогнозного значення) приймають середньоквадратичне відхилення результату,

a(x) = Vv(xX (13)

де V(x) - дисперсія відповідної випадкової величини.

Дисперсією випадкової величини є математичне очікування квадрата відхилення цієї величини від її математичного очікування.

Оцінка дисперсії випадкової величини - середнє значення квадрата різниці між значеннями випадкової величини і її середнім значенням.

1.4.4.6. Ризику відносному вираженні

Те саме значення дисперсії о (х) сприймається по-різному залежно від розміру середнього очікуваного збитку М(х). Тому як міру ризику в певних випадках використовують його відносну безрозмірну характеристику - коефіцієнт варіації *:

у —__ ^ ' (Т4Л

М(х)

Коефіцієнт варіації (безрозмірна величина) можна розглядати як кількість одиниць середньо квадратичного відхилення, що припадає на одиницю математичного очікування. Цей коефіцієнт дає змогу порівнювати результати двох проектів в абсолютному вираженні непорівнянних, тобто таких, результати яких оцінюють різними одиницями. Наприклад, в одному випадку - міліграмами, в іншому - секундами чи штуками.

Для коефіцієнта варіації також використовують шкали, що допомагає орієнтуватися в можливому розсіянні його значень (див. табл. 2.)

У разі планування будь-якої діяльності ефективно оцінювати ступінь ризику у відносному вираженні через коефіцієнт ризику планованих показників. Цей коефіцієнт виражають відношенням очікуваних негативних відхилень показників від запланованого рівня до позитивних:

К = ——- (15)

де М+ - позитивне відхилення; М" - негативне відхилення.

Оцінюючи ризикову діяльність на основі цього коефіцієнта, можна також орієн
туватися на шкалу, (див. табл. 3).
--------------------------------------

3 Дисперсія - характеристика розсіювання випадкової величини.

4 Варіація - мале зміщення незалежної змінної. Варіація - (від лат. variatio - зміна) ос
новне поняття варіаційного числення - розділу математики, який вивчає методи знаход
ження найбільших і найменших (екстремумів) значень виразів, що залежать від вибору
однієї або кількох функцій {функціоналів, тобто правил за якими кожній функції з яко
гось класу функцій (величин, які змінюються зі зміною незалежної змінної величини -
аргументу) відповідає дійсне або комплексне число). Варіантність - кількість змінних,
які можна змінювати в певних межах.


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Таблиця 2 Шкала для коефіцієнта варіації v

V Градація ризику
0,1 слабкий
0,1-0,25 помірний
0,25 високий

 


Таблиця З

Градація ризику за умовною шкалою для коефіцієнта К

К Поведінка в умовах ризику
<0,2 розслаблена, недбала
0,2-0,4 обережна
0,4-0,6 середньоризикована
0,6-0,8 ризикована
0,8-1,0 високого ступеня ризику
>1,0 азартна

 

1.4.4.7. Спеціальні методи оцінювання ризику

Методи кількісного оцінювання ризику до певної міри є універсальними, проте з їх допомогою не завжди вдається в реальних умовах оцінити ризик. Це пов'язано із браком часу, інформації, кваліфікації. Крім того, існують види ризиків, які потребують особливого підходу до їхньої оцінки. Існують і комплексні ризики, опосередковані відразу кількома іншими ризиками, що також потрібно вміти оцінювати. Тому особливий інтерес становлять специфічні методи оцінки ризику життєдіяльності.

1.4.4.7.1. Оцінка ризику на підставі аналізу технічного стану об 'єктів, які
перебувають у середовищі життєдіяльності

Технічний стан об'єктів, які перебувають у середовищі життєдіяльності - це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, які визначають Державний Стандарт України, Міжнародні стандарти:

ДСТУ 2860-94. Надійність техніки. Терміни та визначення.

ДСТУ 3004-95. Надійність техніки. Методи оцінювання показників надійності за експериментальними даними.

ДСТУ 2156-93. Безпечність промислових підприємств. Терміни та визначення.

Аналіз цих показників дає змогу оцінити надійність технічних об'єктів, яка, своєю чергою, є критерієм ризику зазнати шкоди людині в результаті їхнього порушення. Залежність між технічним станом об'єкта і ризиком прямо пропорційна. Користування несправним інструментом, побутовим пристроєм; перебування в аварійних приміщеннях, під нестійкими конструкціями тощо суттєво підвищує ризик для життя людини.

1.4.4.7.2. Оцінка ризику на підставі аналізу психофізіологічного стану та
надійності людини

Психофізіологічний стан та надійність людини в різних сферах життєдіяльності характеризується системою абсолютних і відносних показників, які визначають Державний стандарт України, Міжнародні стандарти в галузі охорони здоров'я під час різних видів діяльності:

ДСТУ 3891-99. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Терміни та визначення основних понять.

 

ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 3038-95. Гігієна. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 3899-99. Дизайн і ергономіка. Терміни і визначення.

ГОСТ 26387-84. Система "человек-машина". Термины и определения.



1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності


Аналіз цих показників дозволяє оцінити надійність людини у певній життєвій ситуації. Адже ризик зазнати шкоди людині визначають її індивідуальними психофізіологічними особливостями, її соціалізацією, вихованістю, професіоналізмом тощо.

1.4.4.8. Евристичні методи

Якщо для оцінки ризику немає достатніх статистичних даних, або є сумнів у їхній вірогідності, можна застосувати метод, що використовує досвід та інтуїцію фахівців. Такі методи називаються евристичними або методами експертних оцінок і реалізують їх шляхом обробки думок професіоналів. Експертні оцінки здійснюють як за бальною системою, так і за конкретними кількісними показниками.

Особливістю евристичних методів є відсутність строгих математичних доказів оптимальності отриманих рішень. Загальною спрямованістю евристичних процедур є використання людини як "вимірювального приладу" з метою одержання кількісних оцінок досліджуваних процесів. Попри вразливість з погляду об'єктивності, ці методи значно поширені, що пояснюється значним поширенням явища відсутності достовірної інформації.

Існує кілька різновидів евристичних методів. Широко відомий, наприклад, метод Делфі. Він характеризується анонімністю і керованим зворотним зв'язком. Мета анонімності - уникнути групового обговорення і тиску думки авторитетних осіб. Після першого опрацювання результатів експертизи узагальнений результат повідомляються кожному експерту, і експертиза повторюється знову. Надалі застосовують методи обробки експертних оцінок, робота з якими схожа до роботи зі статистичним матеріалом.

1.4.4.9. Комплексна оцінка ризиків

Проводячи комплексну оцінку діяльності в умовах ризику, важливо не тільки встановити всі джерела ризиків, а й з'ясувати, які джерела домінують. При цьому всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність людини доцільно класифікувати на визначальні і побічні (непрямі). Крім того, треба виділити випадкові складові шкоди, тобто ті, розрахунок яких найскладніший через високу невизначеність, непрогно-зованість.

В абсолютному вираженні ризик може бути виміряний величиною прогнозованих збитків, а у відносному вираженні він може бути визначений як величина збитків, віднесена до певної бази. База може бути обрана експертом відповідно до життєвої ситуації. Головна вимога в цьому методі - всі ризики мають бути оцінені одним способом.

1.4.4.10. Оцінка ризику за допомогою дерева рішень

У науках про безпеку широкого застосування набув метод моделювання задачі вибору рішень в умовах ризику за допомогою "дерева подій" чи "дереварішень ".

Цей метод передбачає графічну побудову варіантів вкладених рішень. Гілкам дерева ставлять у відповідність суб'єктивні й об'єктивні оцінки можливих подій. Йдучи вздовж побудованих гілок, оцінюють кожен шлях, як правило, на підставі імовірностей, і з усіх можливих оцінок вибирають варіант дій з найменшою ймовірністю. При цьому кількісно оцінюють кожен варіант.


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



Найзручнішим способом подання такої серії альтернатив з подальшим вибором найприйнятнішим є дерево рішень чи подій. Воно дає змогу розчленувати велику, складну проблему на серію дрібніших проблем. Прикладом слугує дерево послідовності подій для визначення ризику простудних захворювань (рис. 4).

Дерево подій - графічна модель, яка відображає логічно впорядковану множину можливих завершених станів. Дерево подій показує зв'язок між кореневими причинами подій, безпосередніми причинами подій, проміжними подіями з формуванням кінцевого результату.

Коренева причина події - обставина, що створила умови для виникнення чи прояву безпосередньої причини.

Безпосередня причина події - явище, процес, подія чи стан що зумовили порушення нормального, запланованого перебігу подій чи їхньої послідовності.

В дереві подій виділяють також початкові та небажані події.

Початкові події- подія, що може ініціювати небажану подію.

Небажана подія - імовірний наслідок дії небезпечного чинника.

Побудова дерева рішень - це графічний підхід до аналізу рішень в умовах невизначеності. У процесі побудови дерева використовують два види гілок: гілка рішень і гілка результатів. Гілка рішень передбачає прийняття того чи іншого рішення. Вона позначається у вигляді вершини з гілками, що відходять від неї (рішеннями).

Гілку подій малюють тоді, коли зовнішні чинники визначають, яка з можливих випадкових подій відбудеться. Кожна гілка веде до можливого результату, а число Pf що асоціюється з кожною гілкою чи подією є ймовірністю, з якою певна подія відбувається.


ЗО 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

1.4.4.11. Оцінка ризику за допомогою методу аналогій

Метод аналогій використовують у тому випадку, коли інші методи оцінювання ризику неприйнятні. Часто такий метод використовують в охороні праці у разі розробки правил безпечних умов праці. Як аналоги використовують дані про ризик аналогічних життєвих ситуацій.

Аналізуючи ступінь ризику певного виду діяльності, використовують дані про розвиток подібних напрямів у минулому. Джерела інформації можуть бути найрізноманітніші: опубліковані звіти інженерів з охорони праці, інформація державних органів тощо. Отримані дані опрацьовують з метою виявлення залежностей між планованими результатами майбутньої безпечної діяльності і потенційних ризиків.

Можливі помилки при використанні методу аналогій зумовлені використанням даних, які морально застаріли.

Доцільність використання методу полягає в тому, що його можна застосовувати при виявленні ступеня ризику нової, недостатньо вивченої діяльності, коли немає чіткої статистичної бази, краще знати про минулий досвід, ніж не знати нічого.

1.4.4.12. Соціологічний метод визначення ризику

Соціологічний метод визначення ризику ґрунтується на системі методологічних, методичних та організаційно-технічних заходів, пов'язаних між собою єдиною метою: отримання достовірних даних про явище або процес, які вивчаються, для їх наступного використання щодо зменшення небезпеки життю людини. Цей метод визначення ризику по суті є статистичним дослідженням, яке містить чотири етапи:

- підготовку дослідження;

- збір первинної соціологічної інформації;

- підготовку зібраної інформації та її опрацювання на ЕОМ;

- аналіз опрацьованої інформації, формулювання висновків та рекомендацій. Перший етап

Складання плану та розробка програми дослідження.

Мета дослідження:

Визначення притаманних явищу закономірностей та зв'язків цього явища з іншими.

Розробка заходів щодо зниження впливу несприятливих чинників, на здоров'я, життєдіяльність людини.

Розробка заходів щодо впровадження результатів роботи в практику безпеки життєдіяльності.

Розробка заходів щодо оптимізації послуг із забезпечення безпеки життєдіяльності.

Завдання дослідження: перелік конкретних досліджень, результати яких сприятимуть досягненню мети (визначення впливу різних чинників на людину, обсягу затрат на засоби та заходи забезпечення життєдіяльності людини у різних ситуаціях).

Об'єкт спостереження: сукупність осіб чи явищ, носіїв необхідної інформації.

Одиниця спостереження: окрема особа, окреме явище - елементи об'єкта, яким притаманні ознаки, що підлягають обліку.

Організаційні елементи: фінансування, терміни виконання, виконавці, асистенти тощо.

Методи (види) дослідження:


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



- за часом: поточні і одиничні;

- за ступенем охоплення: суцільні й вибіркові;

- за способом збору інформації: безпосередня реєстрація, опитування, анкетування.

Програма дослідження Статистичне спостереження:

1. В облікові документи (карти, картки, анкети, журнали) вносять ознаки, критерії досліджуваних чинників, явищ, процесів.

2. Розробка та зведення у макети, таблиці: (проста, групова, комбінована).

3. Статистичний аналіз: вибір похідних величин та методик опрацювання даних.
Другий етап

Реєстрація, збір даних:

- заповнення облікових документів;

- поточний контроль реєстрації.
Третій етап

Зведення і формування даних:

- контроль документів;

- шифрування даних;

- поділ на групи;

- підрахунок по групах. Групування ознак:

- типологічне (описові, якісні);

- варіаційне (кількісні ознаки). Зведення і заповнення таблиць. Обчислення похідних величин. Графічне зображення отриманих даних. Четвертий етап

Статистичний аналіз. Інтерпретування та порівняння даних:

- з нормативами, стандартами, середніми рівнями, допустимими значеннями,
даними інших закладів, регіонів;

- у динаміці.
Формування висновків.
Літературне оформлення результатів.
Пропозиції для впровадження у практику.

1.4.4.13. Моделювання та прогнозування небезпечних ситуацій

На рисунку 5 показано узагальнену логічну модель процесу виникнення небезпечної ситуації з можливими наслідками від дії декількох небезпечних чинників.

Небезпечні умови (НУ) - умови, за яких існує можливість впливу на людину небезпечного чинника (НЧ).

Окремі позначення: НО - небезпечні обставини; НС - небезпечні ситуації; 3 -загибель; Т - травма; ЗХ - захворювання, ЗП - зниження працездатності, СН - сприятливий наслідок.

Небезпечні дії (НД) - дії людини, що не відповідають нормам відповідальної поведінки.


Відповідно до наведеної схеми, сумарна сукупність небезпечних дій НД викликає появу небезпечних обставин НО. Сумарний вплив небезпечних обставин НО з одного боку і небезпечних чинників НЧ з іншого - спричинює появу небезпечної ситуації НС, яка може нести для людини: 3 - загибель; Т -травму; ЗХ - захворювання, ЗП - зниження працездатності, СН - сприятливий наслідок.

Небезпечна ситуація виникає в потоці випадкових статично залежних або незалежних випадкових подій. В цих умовах можна визначити ту початкову подію, яка є причиною виникнення всіх наступних подій. Якщо усунути цю початкову подію, можна припинити потік наступних подій, які закінчуються небажаними наслідками. Аналіз взаємозв'язків між випадковими подіями дає змогу усунути ці наслідки. Таку ситуацію наведено на узагальненій схемі (рис. 6).

Згідно з наведеною схемою взаємодія небезпечних дій НД та небезпечних умов НУ зумовлює появу небезпечної ситуації, яка може мати різні за важкістю наслідки.

Ця схема показує такі лінійні потоки випадкових подій:

1. НУ -»• НС— СН,ЗП,ЗХ,Т,3

2. НД — НС -»• СН,ЗП,ЗХ,Т,3

З.НД —НУ —НС —СН,ЗП,ЗХ,Т,3 (16)

4. НУ — НД — НС — СН,ЗП,ЗХ,Т,3

5. НУі — НУ, —...НУ„ — НС — СН,ЗП,ЗХ,Т,3

6. НД! — НД2 —...НД, — НС — СН,ЗП,ЗХ,Т,3

Індекси 1,2... п визначають можливість виникнення небезпечних ситуацій від декількох залежних випадкових подій.

Якщо потоки випадкових подій формуються одночасно з формуванням випадкових статично залежних подій, то вони матимуть розгалужену форму.

У процесі проведення контролю, технічної експертизи детально описують небезпечні умови, можливі небезпечні дії в поєднанні з кожною небезпечною умовою та конкретні ситуації з можливими наслідками. Після цього на підставі логічного аналізу вибирають заходи щодо попередження розвитку небезпечної ситуації. При цьому вибирають заходи щодо усунення такої небезпечної умови або дії, з яких починається розвиток процесу виникнення небезпечної ситуації.


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



Оскільки будь-яку небезпечну ситуацію завжди формує декілька статистичних залежних або незалежних між собою випадкових подій, то імовірність можливого її виникнення визначають шляхом розрахунку відповідних імовірностей. Імовірність виникнення небезпечної ситуації, що спричинене декількома залежними випадковими подіями НДь НД2, ... НУЬ НУ2 з відповідними ймовірностями Р(НД]), Р(НД2) ... Р(НУ,), Р(НУ2) може бути визначена шляхом множення ймовірностей виникнення цих подій:

Р(НС) = Р(НУ,) х Р(НУ2) х Р(НД,) х Р(НД2). (17)

Якщо небезпечну ситуацію створюють дві статистично незалежні події (наприклад, НУ і НД) з імовірностями Р(НУ) та Р(НД), то ймовірність небезпечної ситуації можна розрахувати за формулою:

Р(НС)=Р[Р(НУ,)+Р(НУ2)+Р(НД)]=Р(НУ1)+Р(НУ2)+Р(НД)-Р(НУ1)>сР(НУ2)-
-Р(НУ,)хР(НД)-Р(НУ2)хР(НД)+Р(НУ1)хР(НУ2)хР(НД), (18)

У випадку, коли небезпечна ситуація формується з випадкових подій, кількість яких перевищує три, то її ймовірність легше розрахувати, розбивши попередньо вхідні події на групи по дві або по три події. Отже, вивчення умов та процесів формування та моделювання небезпечних ситуацій дозволяє прогнозувати їх виникнення.

1.4.5. Ризику матеріально-практичній діяльності людини

Аналіз причин нещасних випадків на виробництві свідчить, що часто травматизм пов'язаний із порушенням правил техніки безпеки і технології ведення робіт, або з необережністю та поспішністю у роботі. Наприклад, у гірників ці причини відповідно зумовлюють від 1/4 до 2/3 нещасних випадків. Тому особливо важливим є питання про причини вибору робітником небезпечних способів дій, пов'язаних з тим або іншим ступенем ризику.

Існує кілька різних визначень поняття "ризик". Деколи ризикованою називають будь-яку дію, пов'язану з небезпекою. Ризик у цьому випадку визначають як імовірність того, що виконання якоїсь дії призведе до певних несприятливих наслідків для суб'єкта. Однак, оскільки при виконанні ризикованої дії людина розраховує на вдалий наслідок, у визначення ризику входить також нагадування про ймовірність успіху: ризик - це дія навмання в умовах можливої небезпеки з розрахунком на щасливий кінець.

Небезпечна дія може бути результатом помилки, тобто неусвідомленого неправильного виконання окремих операцій. Одна з причин таких помилок - це зниження контролю за виконуваними діями. Рівень ризику при цьому залежить від ступеня самоконтролю робітника. Небезпечна дія може бути усвідомленою, цілеспрямованою дією, яка свідомо не відповідає вимогам техніки безпеки. В останньому випадку говорять про "порушення". І в першому, і в другому випадках проходить своєрідний "самодопуск" робітника.

Нарешті, небезпечна дія може бути наслідком "зриву діяльності", тобто таких ситуацій, в яких невдача стається не з вини працівника, а через принципову неможливість одержання потрібного результату через втому, інформаційне перевантаження і т.ін. Зрив діяльності має яскраво виражений системний характер і призводить до дезорганізації всієї структури діяльності. Зрив діяльності може бути не допущений або



1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності


відповідним профвідбором, або змінами у технології. У випадку зриву діяльності працівника змушений іти на небезпечні дії, тобто про свідомий вибір небезпечних дій і про ризик у вузькому значенні цього терміна говорити не доводиться.

Отож, ризик як свідомий акт виявляється у двох основних формах: у зниженні рівня самоконтролю, тобто у зменшенні кількості орієнтовних і контрольних операцій, та у вигляді порушень, тобто у наданні переваги небезпечним способам дій над добре відомими та безпечними. Цим вичерпуються форми ризику в трав-матогенних системах "людина-машина-середовище", у яких за умови відповідної обережності та дотримання правил небезпека для працівників може і має бути зведена до нуля.

Психологічні дослідження ризику традиційно проводять за двома основними напрямами: суб'єктивної оцінки ризику, тобто того, у чому полягає ризик із погляду суб'єкта, і який його ступінь; прийняття ризику, тобто вибору суб'єктом дій із тим або іншим ступенем ризику.

Перший напрям досліджень стосується, передусім, мотиваційного боку дій. Прийнято вважати, що суб'єктивну оцінку ризику людини визначають два головні моменти: ступені небезпеки, тобто фізична чи соціальна загроза при невдалому наслідку дії, і значущість виграшу при вдалому наслідку, а також імовірність вдалих та невдалих наслідків. Оцінка небезпеки і виграшу пов'язане з "боротьбою мотивів" переваг або відхилення ризикованої дії, а оцінення імовірностей - з "боротьбою альтернатив" у свідомості суб'єкта.

Аналіз мотиваційного боку ризикованої дії дає змогу виділити декілька різних видів ризику. Немотивований ризик характерний для тих ситуацій, коли людина вдається до небезпечної дії не через ситуативні переваги, а для вирішення якогось "надзавдання". Ідучи назустріч небезпеці та переборюючи її, людина ніби "знімає" небезпеку, розширює свої можливості. Небезпечна дія при цьому набуває ціннісного значення. Мотивований ризик поділяють на виправданий і невиправданий. Ризикована дія виправдана у тому випадку, коли вона спрямована на досягнення суспільно значущої мети, причому величина й імовірність сприятливих наслідків перевищують відповідні показники несприятливих наслідків, у протилежному випадку відбувається невиправданий ризик, детермінований ефективними моментами: задоволенням самолюбства, схильністю до гострих відчуттів і т. п.

Отже, небезпечна дія може набути значущості для суб'єкта, якщо вона задовольняє певні мотиви його діяльності. Наприклад, будівельники схильні використовувати такі засоби індивідуального захисту, які хоч трохи підвищують продуктивність праці (рукавиці, спецодяг), і не схильні використовувати засоби захисту, що знижують її навіть незначною мірою.

У дослідженнях мотиваційного боку ризику особливу увагу приділяють вивченню негативних наслідків небезпечних дій, тому що однією з головних причин небезпечних дій є недооцінка людиною ступеня складності та небезпеки дій, зниження пильності. Недооцінка фізичної або соціальної загрози трапляється не тільки у людей без належного досвіду, але й у досвідчених, у яких сформувалася "вторинна безпечність", що призводить до нехтування елементарними правилами безпеки.

Основний методичний прийом для вимірювання суб'єктивної оцінки негативних наслідків небезпечних дій - це використання опитувальників. Наприклад, у них містяться питання, відповідаючи на які, робітник чи оператор повинен оцінити


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



різні покарання за найтиповіші порушення техніки безпеки, тобто оцінити соціальну загрозу. Виміряний таким способом рівень професійної пильності корелює з частотою травматизму.

У разі вимірювання суб'єктивних оцінок небезпеки дуже важливо брати до уваги багатомірність загрози. Відомо, наприклад, що пам'ять людини про загрожуючі чинники охоплює щонайменше два різноякісні компоненти: оцінку фізичної і психічної загрози. Тривожність як індивідуально-психологічна особливість також є багатомірною характеристикою: у різних стресових ситуаціях людина виявляє різний ступінь тривожності.

При дослідженні суб'єктивних оцінок ризику важливо не лише з'ясувати, які мотиви роблять небезпечну дію привабливою або відвертають від неї людину, але і вивчити сам спосіб, з допомогою якого уявлення про виграш та загрозу з урахуванням їх імовірностей абстрагуються людиною в інтегральну оцінку ризику. Цю проблему традиційно розробляли у межах класичної теорії прийняття рішень в умовах ризику, яка прямо не пов'язана з психологією безпеки й ергономікою. Існує ціла низка теорій ризику, що групуються на різних припущеннях про те, як людина оцінює ризиковані альтернативні способи дій. Вважають, що під час оцінки альтернатив вона може орієнтуватися на суб'єктивну очікувану корисність (математичне очікування корисності), на співвідношення математичного очікування корисності та пов'язаного з ним ризику, який розуміють як розкид можливих результатів дій, на співвідношення виграшу і ризику як функції від величини й імовірності виграшу.

Уявлення про ризик у суб'єкта трудової діяльності необхідно не тільки вивчати, але і коректувати, забезпечуючи цим високий рівень професійної пильності. Одним із засобів корекції є пропаганда техніки безпеки, орієнтована, передусім, на роз'яснення небезпечних наслідків порушення правил техніки безпеки. Нині нагромаджено низку даних про чинники, що впливають на суб'єктивну оцінку ступеня ризику. Як виявилось, краще оцінюється небезпека ситуацій, які легко уявити або пригадати; які загрожують смертельним наслідком і численними жертвами, а не небезпекою для окремого індивіда; про які частіше повідомляють у засобах масової інформації. Важлива також форма повідомлень: конкретні повідомлення більше впливають на оцінку ймовірності події; вербальні повідомлення про ймовірності несприятливого наслідку менше впливають на перевагу ризику, на відміну від інформації, набутої власним досвідом. Тому особливо ефективним засобом корекції є ігри небезпечних ситуацій з показом їх можливих наслідків. Можливі також ситуативні коливання оцінок: після одержання приємного повідомлення суб'єктивні оцінки небезпеки нещасних випадків знижуються, а після опису трагічних випадків - підвищуються.

Другий традиційний напрям психологічних досліджень ризику - це вивчення прийняття ризику, тобто готовності суб'єкта до практичної реалізації певної дії з уже оціненим ступенем ризику. Перехід від оцінки ризику до реалізації ризикованої дії-це, передусім, вольовий акт, тому другий напрям досліджень ризику безпосередньо порушує вольову сферу особистості працівниками.

Одним із головних моментів, що опосередковують вольовий акт переходу від оцінки ризикованості до реалізації дії, є суб'єктивно прийнятий рівень ризику.

Існує низка методик, які дають змогу діагностувати індивідуальну схильність до ризику. Значне поширення одержали апаратурні методики вимірювання схильності до ризику. Методики конструюють так, щоб моделювались осное;ні сторони дії


36 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності


людини у ситуації ризику: необхідність оцінки ймовірності величини виграшу і програшу, а також їхні співвіднесення при визначенні найкращого рівня ризику та вибору варіанта дій.

Важливим аспектом поведінки людини у ситуації ризику є форма контролю. За цією ознакою виділяють два полярні типи: "інтерналів" та "екстернатів". Інтернали вважають, що можливі успіхи і невдачі пов'язані, зазвичай, з їх особистим потенціалом (підготовкою, інтелектом і т. ін.), екстернали схильні шукати причину успіхів або невдач у зовнішніх силах, вплив на які з їхнього боку обмежений. Дослідження свідчать, що екстернали виявляють менший рівень тривоги і великі успіхи у "ситуаціях шансу", тобто у імовірнісних ситуаціях, а інтернали - у ситуаціях, вихід із яких грунтується не на імовірнісних оцінках, а на навичках. Як зазначено вище, вирішення з ризиком належить якраз до класу імовірнісних. Знаючи, як зазначає І.О. Івась-кевич, можна очікувати більшої схильності до ризику в екстерналів, ніж в інтерналів.

Вплив схильності до ризику на вибір небезпечних способів дій значною мірою залежить від мотивації людини: сильно мотивовані на успіх і схильні до ризику рідше зазнають нещасних випадків, ніж ті, хто має чітко виражену схильність до ризику, але орієнтується переважно на уникнення невдачі. Останні готові до ситуації небезпеки, очікують її, але виходять із ситуації недостатньо впевнено, тому що їх увага зосереджена передусім на небезпечних наслідках, а не на забезпеченні ефективності діяльності. Ступінь ризику в діяльності людини залежить також від ситуативних чинників, критичних ситуацій.

1.4.6. Концепція допустимого ризику

Традиційна техніка безпеки ґрунтується на засадах забезпечення абсолютної безпеки. Однак, незважаючи на гуманність цього принципу, він є неприйнятним, оскільки забезпечити нульовий ризик неможливо. Сьогодні набула поширення концепція прийнятного ризику, суть якої полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, який суспільство може дозволити собі на даний час і який є економічно виправданим. Поняття прийнятного ризику пояснює рисунок 7. Збільшення

витрат на охорону праці дозволяє значно зменшити величину технічного ризику (крива 1). Проте зростання витрат на охорону праці та зменшення технічного ризику водночас зменшує витрати на соціальну сферу, внаслідок чого зростає соціально-економічний ризик (крива 2).


1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності



Допустимий ризик є компромісом між рівнем безпеки та можливостями його досягнення. Величина мінімального ризику може бути визначена аналітичним шляхом з використанням теорії дослідження функцій на екстремум. Після диференціювання залежності величини сумарного ризику R від видатків на охорону праці В (крива 3), отриманий вираз прирівняємо до нуля:

після чого можна визначити величину оптимальних витрат Вопт та мінімального ризику.

1.4.7. Регулювання рівня безпеки

Державне регулювання рівня безпеки орієнтовано у двох головних напрямах: Зниження ризику виникнення загроз чи небезпеки:

- ідентифікація джерел небезпек;

- оцінка стану складних систем;

- моніторинг і прогнозування ситуацій, які сприяють реалізації загроз та небезпек;

- здійснення інжиніринга системи безпеки відповідно до можливих, потенційних і реальних загроз та небезпек;

- урахування антропогенного чинника, професійна підготовка персоналу об'єкта, особливо його керівників і суб'єктів управління системою безпеки5.

Пом'якшення можливих наслідків від реалізації загроз та небезпек:

- планування дії об'єкта і системи безпеки у посткризовий період, тобто тоді, коли були реалізовані загрози та небезпеки;

- складання і реалізація спеціальних планів оперативного реагування на загрози та небезпеки і ліквідація або нейтралізація, послаблення дії їх наслідків;

- підвищення рівня обізнаності персоналу об'єкта.

Прикладом може слугувати схема керування ризиком небажаної події, яка побудована на основі теорії ризику (рис. 8).

Оскільки ризик - об'єктивно-суб'єктивна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності, випадковості і конфліктності у ситуації неминучого вибору, й відображає ступінь досягнення очікуваного результату, розрізняють:

- прийнятий ризик - ризик що не перевищує встановленого гранично-допустимого експертно встановленого значення;

- неприйнятийризик - ризик що перевищує встановлене гранично допустиме експертно встановлене значення;

Під управлінням ризиком розуміють оптимальний вибір шляхів і можливостей забезпечення чи відновлення безпеки, навіть через уникнення ризику.

Уникнення - це відмова від дій за певних умов, евакуація, вихід з зони дії небезпеки.

У побутовій сфері, жителів багатоквартирних будинків, відпочивальників біля водоймищ тощо.



1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності


 



 


2. Людина як елемент системи "Людина-життєве середовище"

На організм людини діють безперервно змінювані чинники навколишнього середовища. Проте ці зміни не спричиняють захворювання, бо організм людини пристосовується до них. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага. Захворювання виникає лише тоді, коли ця рівновага порушується, тобто на людину діють чинники навколишнього середовища, незвичні за силою і якістю.

Людина перебуває у надзвичайно складному навколишньому середовищі. Його вплив на організм людини досить різноманітний. На людину передусім діють матеріальні чинники природного середовища, які умовно поділяють на хімічні, фізичні (абіогенні) та біологічні (біогенні).

До хімічних чинників середовища відносять хімічні елементи або сполуки, які входять до складу повітря, води, ґрунту, їжі тощо. Багато хімічних елементів необхідні для нормальної життєдіяльності організму. Проте вони можуть бути і причиною захворювання.

Фізичними чинниками є температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск, радіація, шум тощо. Деякі з них потрібні для оптимальної життєдіяльності організму. Але усі вони при певній інтенсивності можуть негативно впливати на перебіг фізіологічних функцій організму людини.

До біологічних чинників належать усі живі істоти, які оточують людину. Одні з них (бактерії, віруси, паразитичні черви та ін.) у випадку потрапляння в організм зумовлюють його захворювання. Інші (їстівні рослини) становлять основу харчових продуктів тощо.

Людина не тільки підпадає під вплив чинників і умов зовнішнього середовища. Вона здатна сама впливати на нього з метою поліпшення умов праці, живлення, побуту та створення відповідних умов для збереження здоров'я. Наведені чинники організм відчуває лише у певних межах, іншими словами, реакція організму залежить від дозування чинника. За умови невеликих але довготривалих значень, або при надмірній дії чинника життєва активність організму пригнічується. Діапазон дії цих чинників обмежений відповідними крайніми, гранично-допустимими значеннями (точки мінімуму та максимуму) цього чинника, при яких можливе існування організму (рис. 9). Ця зона називається толерантною (зона комфорту). Точка, що відповідає найкращим показникам життєдіяльності організму визначає оптимальну величину чинника і називається оптимальною. Умови середовища, в яких будь-який чинник (або їх сукупність) виходить за межі комфорту і спричиняє пригнічену дію, називаються екстремальними (крайніми, граничними, важкими).

Чинниками, що спричиняють екстремальні умови, є аномальна температура, вологість, солоність води, а також місцезнаходження людини (польові зони, високогір'я, пустелі тощо).



2. Людина, як елемент системи "Людина-життєве середовище''


Рис. 9. Умови існування людини: 1 - зона невиживання; 2 - зона пригнічуючих (екстремальних) умов; 3 - зона комфорту; 0 - точка оптимуму; —К - +К - крайні точки зони


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 10; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Управління ризиком | Закономірності та механізми дії органів чуття
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.088 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты