Про охорону корпоративних прав держави

Держава як учасник господарських товариств є власником корпоративних прав, і, відповідно, як і інші учасники товариств, повинна мати гарантії їх реалізації та захисту. І законодавство України, і система управління корпоративними правами держави, і механізм правового захисту покликані забезпечити надійну охорону цих прав. Але ні стан управління корпоративними правами держави, ні законодавство про корпоративні права не свідчать про надійну їх охорону. Окремий закон про корпоративні права держави відсутній. А загальне законодавство не охоплює і не регулює тих особливостей, які пов’язані з реалізацією корпоративних прав держави.

Слід зауважити, що держава є особливим суб’єктом корпоративних відносин, оскільки виконує функції в інтересах всього суспільства, а певна частина таких функцій здійснюється завдяки корпоративним правам держави у господарських товариствах, які діють у стратегічно важливих сферах виробництва.

Як випливає з норм ГК України [1] та Закону України «Про управління об’єктами державної власності» [2] корпоративними правами держави управляють КМУ, ФДМУ, уповноважені органи виконавчої влади, господарські структури (яким надані корпоративні права держави в управління), представники органів, уповноважених управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, уповноважені особи з управління корпоративними правами держави. Окремо слід сказати про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, що є правонаступником Міністерства промислової політики України у частині реалізації державної політики щодо управління об’єктами державної власності [3]. Суб’єктом управління корпоративними правами держави в акціонерних товариствах, що провадять діяльність в оборонно-промисловому комплексі, Законом України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» визначено також Державний концерн «Укроборонпром» [4]. Отже, органів управління корпоративними правами держави багато. Слід наголосити, що функції з управління у передбаченому законодавством порядку передаються від одного органу іншому. Підходи до управління кожен орган певною мірою застосовує свої, що не завжди позитивно впливає на управління, особливо, якщо органи, уповноважені управляти, швидко змінюються.

Фондом державного майна України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 № 1679 ведеться Реєстр корпоративних прав держави. На 1 липня 2011 року в Реєстрі корпоративних прав держави обліковується 619господарських товариств, у статутному капіталі яких є державна частка.54 господарських товариства (8,4% загальної кількості) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, з них – 43 з контрольним пакетом акцій держави. Сумарна вартість корпоративних прав держави в усіх господарських товариствах за номінальною вартістю пакетів акцій на 01.07.2011 становить 39,00 млрд. грн.[5]

Безперечно, у держави є засоби впливу, які вона може застосувати для відстоювання власних інтересів у корпораціях. Вона самостійно визначає представників для управління корпоративними правами держави, наділена можливістю впливу на призначення посадових осіб товариств, формування органів їх управління у разі суттєвої участі в товаристві, контролю за діяльністю товариств. Без дозволу держави заборонено відчужувати акції, внесені нею до статутного капіталу господарських товариств. Для захисту власних фінансових інтересів та контролю за використанням прибутку тих товариств, у яких держава бере участь, вона встановлює спеціальні правила визначення та виплати дивідендів на корпоративні права таких товариств. Згідно ч.7 ст.11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50 відсотків їх статутного капіталу.

Але аналіз 20-річного досвіду управління і реалізації корпоративних прав держави дозволяє виявити і негативне. Так, в управлінні держави перебуває значна кількість розпорошених корпоративних прав, які не забезпечують можливості реального впливу на діяльність товариств, а отже і ефективного захисту корпоративних прав держави. Не було і немає у нашої держави права на «золоту акцію», яке є своєрідним захисним механізмом інтересів держави у господарських товариствах. Позитивний досвід його застосування показують Казахстан і Російська Федерація. Ряд державних підприємств стратегічного значення було корпоратизовано і приватизовано, внаслідок чого держава або втратила ці важливі об’єкти взагалі, або обмежилась незначною часткою участі. Не маловажним є той факт, що під час приватизації мали місце і помилки, і зловживання, і пряме порушення законів, що призвело до безпідставного відчуження державного майна за заниженою вартістю.

Спостерігається незадовільний рівень управління корпоративними правами держави у ряді товариств через відсутність дієвих механізмів забезпечення матеріальної зацікавленості та відповідальності уповноважених осіб за результати управління або через конфлікт інтересів з іншими учасниками чи посадовими особами товариств. Так, у ВАТ «Нива» Фонд майна АР Крим здійснює управління корпоративними правами держави, де їй належить контрольний пакет акцій – 100%, але вплив держави на цьому ВАТ впродовж тривалого періоду обмежений. Після розгляду у суді справи щодо звільнення керівника та його поновлення за рішенням суду Фонд майна АР Крим не зміг налагодити контакт з керівником товариства, що утруднило роботу Фонду при виконанні покладених на нього завдань з управління корпоративними правами держави. Голові правління ВАТ «Нива» неодноразово були надіслані відповідні доручення щодо поновлення фінансово-господарської діяльності ВАТ, надання фінансової звітності, а також попередження про недопущення зривів термінів виконання доручень Фонду майна. Неодноразово скликалися засідання наглядової ради, але не відбулися у зв`язку з ненаданням керівником запитуваної інформації та неприбуттям голови правління Щенникова Ю.В. без пояснення причин [6].

З метою взяти під контроль управління корпоративними правами держави у товариствах із статутним капіталом, де державна частка становить понад 50%, та уникнути помилок управляючих цими правами КМУ постановою №297 від 29 березня 2010 року встановив представникам держави обов’язковість погодження завдань на голосування на загальних зборах та засіданнях наглядової ради господарських товариств з Першим віце-прем’єр-міністром за умови попереднього розгляду віце-прем’єр-міністром [7].

Певною проблемою при управлінні корпоративними правами держави є подвійний статус представника держави, оскільки він одночасно виконує функції державного службовця і посадової особи товариства. Виникає питання, як він має поєднати інтереси товариства і держави, якщо вони не збігаються. Насправді, одним із найважливіших завдань в управління корпоративними правами держави і є досягнення балансу інтересів держави і інших учасників господарських товариств та самих товариств. Окремих, іноді неузгоджених норм законодавства для встановлення такого балансу недостатньо. Тому і виникає конфлікт інтересів у товариствах з участю держави. Цей конфлікт ускладнюється, якщо постає питання про підпорядкування приватного інтересу публічному (виразником останнього є держава), що суперечить принципам цивільного права. Отже, не втрачає актуальності сама проблема існування товариств з участю держави та інших суб’єктів. Раціональною видається думка про недоцільність товариств зі «змішаною участю».

Не врегульовано законодавчо і порядок притягнення представника держави як посадової особи товариства до цивільно-правової чи дисциплінарної відповідальності. Очевидно, що така законодавча прогалина має бути усунена.

Питання відповідальності посадових осіб державних органів, уповноважених управляти корпоративними правами держави, заслуговує особливої уваги з огляду на те, що по-перше, у діяльності власне державних органів спостерігається нестабільність і їх політизація, по-друге, частими є і зміни посадових осіб, що призводить до безвідповідальності за порушення в управлінні корпоративними правами. Адже на час виявлення правопорушення з’ясовується, що воно сталося через недоліки роботи органу, якого вже нема, і посадової особи, яка давно звільнена.

У структурі корпоративних прав держави значний сегмент продовжують займати товариства щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство. Їхня діяльність або призупинена через відсутність коштів або є збитковою. Так, 151 господарське товариство, або 30,7% кількості товариств, управління якими здійснює ФДМУ, перебуває на тій чи іншій стадії банкрутства (дані на 01.07.2011р.) [5]. Як правило, заборгованість банкрутуючих суб’єктів значна, а тому держава не отримує ніяких прибутків від участі в таких товариствах. Великою проблемою є і погашення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам таких товариств. При погодженні планів санації ФДМУ висуває вимоги щодо першочергового її погашення.

Слід сказати, що у чинному законодавстві відсутні норми про можливість здійснення або участі у здійсненні органами державної влади (ФДМУ, міністерствами тощо) досудових заходів по оздоровленню і відновленню платоспроможності банкрутуючих товариств, учасником яких є держава, якщо її частка менша 50%. Не будучи власником контрольного пакета, держава не заінтересована у витратах на оздоровлення таких товариств, крім стратегічно значимих.

Натомість, ФДМУ здійснює повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час судового провадження справ про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави та погоджує розроблення умов реструктуризації та санації господарських організацій, у статутних капіталах яких корпоративні права держави перевищують 50%, і які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. ФДМУ та державний орган з питань банкрутства погоджують мирові угоди та плани санацій у процедурі банкрутства тих товариств, у яких частка держави у статутному капіталі перевищує 25%.[2]

Як підсумок викладеного, зауважу, що давно назріла потреба або відчужити корпоративні права держави у тих товариствах, де частка участі держави незначна і не надає можливості впливати на господарську діяльність товариства та перспективи його розвитку, або за необхідності і можливості - вийти з товариства і розмістити частки в створені державою товариства. Другий варіант прийнятний у разі участі держави в ТОВ. Для виділення майна, що було внесено державою у статутний капітал АТ, з наступним його перерозміщенням у створені державою товариства необхідне спеціальне правове регулювання, адже для акціонера виділення частки не передбачено. Думається, виділення майна, внесеного державою в АТ, у разі необхідності і доцільності, можливе на компенсаційних засадах. Це питання ще потребує глибокого аналізу і дослідження.

Доречно нагадати, що ФДМУ вивчав питання про створення державних корпоративних фондів для здійснення управління дрібними низько ліквідними пакетами корпоративних прав держави на комерційних засадах, але воно не знайшло позитивного вирішення [8]. Очевидно, діяльність таких фондів не може бути прибутковою, ефективною.

Сказане змушує також зробити висновок, що необхідно прийняти окремий закон про управління корпоративними правами держави.

Використані джерела:

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.

2. Про управління об’єктами державної власності: Закон України від 21 вересня 2006 року//Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 46. – Ст. 456.

3. Про Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном: Указ Президента України від 13 квітня 2011 року № 451// Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-in/laws/main.cgi?nreg=451/2011&c=1#Current

4. Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі: Закон України від 16 червня 2011 року// Голос України. – 2011. – 9 липня. - № 123.

5. Звіт ФДМУ про результати управління корпоративними правами держави в господарських товариствах на 1 півріччя 2011 року// Інтернет-ресурс: http:// www.spfu.gov.ua/ukr/fin_stat_view.php?id=427 www.spfu.gov.ua/ukr/fin_stat_view.php?id=427 www.spfu.gov.ua/ukr/fin_stat_view.php?id=427 www.spfu.gov.ua/ukr/fin_stat_view.php?id=427www.spfu.gov.ua/ukr/fin_stat_view.php?id=427

6. Аналіз ефективності управління корпоративними правами держави за 1 півріччя 2011 року Фонду майна АР Крим // http://www.fond ark@pfond.crimea.ua

7. Деякі питання управління корпоративними правами держави: Постанова КМУ від 29 березня 2010 року № 297// Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=297-2010-%EF

8. Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави: Постанова КМУ від 11 лютого 2004 року № 155// Офіційний вісник України. – 2004. - № 6. – Ст. 327. – С. 67.