Структура цілей економічної політики держави та сучасні теоретичні підходи до обґрунтування механізму їх досягнення

Економічна політика – це система заходів та способів регулювання державою економічної сфери.

Структура цілей - це сукупність завдань та напрямків їх реалізації державою в ринковій економіці з метою забезпечення ефективності, стабільності та справедливості за принципом “не заважай ринку”.

З цього приводу існують різні думки і підходи. Зокрема, американські вчені Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, визначаючи межі діяльності держави, виділяють п’ять основних цілей:

1) забезпечення правової бази, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової системи;

2) захист конкуренції;

3) перерозподіл доходів і багатства;

4) корегування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

5) стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, а також стимулювання економічного зростання.

У вітчизняній літературі, в залежності від уподобань авторів, існує безліч варіацій тлумачення цих цілей. Не вдаючись до конкретного аналізу цих різних позицій, узагальнено можна виділити три основних групи завдань держави у ринковій економіці:

1. Створення та регулювання правової основи функціонування економіки.

2. Забезпечення необхідних умов для функціонування ринкового механізму, системи вільного підприємництва (антимонопольне регулювання, грошова політика, боротьба з інфляцією, політика макроекономічної стабілізації тощо).

3. Розв’язання проблем, які непідвладні ринку (екологія, освіта і наука, соціально-орієнтований розподіл ресурсів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, “громадські товари” тощо).

Таким чином структуру цілей економічної політики можна представити таким чином:

1. Держава має законодавчо захистити економічну діяльність суб’єктів ринку, встановити “правила гри” або принципи економічного спілкування і зобов’язати всіх дотримуватися цих правил.

2. Забезпечення конкурентності ринку шляхом антимонопольного регулювання, встановлення контролю за цінами, поділу великих фірм, заборони їх злиттю, вилученню через суд незаконно отриманого прибутку тощо.

3. Здійснення грошової політики, регулюючи грошовий обіг, інфляційні процеси та створюючи нормальні умови для ділової активності.

4. Постійним об’єктом уваги держави є макроекономічна стабілізація, тобто діяльність уряду, спрямована на забезпечення економічного зростання, повної зайнятості і стабільного рівня цін. Ця процедура спрямована в першу чергу на регулювання економічних циклів. У періоди спаду, криз і депресій, з метою стимулювання попиту, капіталовкладень, розширення зайнятості, поліпшенню загальної економічної ситуації уряд збільшує державні витрати, зменшує податки, регулює облікову процентну ставку тощо. А в період бурхливого піднесення економіки для стримування попиту всі ці заходи здійснюються навпаки.

5. Регулювання питань економічної безпеки та економії невідтворюваних ресурсів.

6. Держава повинна підтримувати освіту, медицину, стимулювати структурну політику та науково-технічний прогрес.

7. У певних ситуаціях (зовнішні ефекти, громадські товари, недосконалість конкуренції) виникає проблема нераціонального розподілу ресурсів. Соціально-справедливе розв’язання цих проблем також покладається на державу.

8. Забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій громадян. (має гарантувати мінімум зарплати, пенсій за віком, інвалідністю, допомогою по безробіттю, різні види допомоги біднякам, здійснення індексації фіксованих доходів у зв’язку із зростання цін та ін.)

9. Завдання по реалізації зовнішньоекономічних зв’язків, регулювання платіжного балансу, валютних курсів, корегування секторіальної, галузевої, регіональної структури господарства, ціноутворення, нагромадження капіталу тощо.