Соціальна політика держави та основні шляхи її реалізації

Основним механізмом соціальної політики є управління і регулювання соціальних процесів, що являють собою послідовну зміну стану, елементів соціальної системи під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціаль­них відносин, повного розкриття творчого соціального потен­ціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності на­селення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Суб'єктами соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські ор­ганізації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різномані­тні фонди тощо.

Перший напрямок соціальних заходів реалізується через державну політику доходів, захист рівня життя через регулювання процесу ціноутворення, використання різних форм компенсації та інкасації доходів, фінансування розвитку освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища переважно за рахунок держави та ін.

1. Головною ланкою серед всіх цих заходів є політика формування та перерозподілу доходів населення. Номінальні доходи формуються із різних джерел, основними з яких є доходи по факторах економічної діяльності. Це так званий первинний або функціональний розподіл доходів:

1) на основі коливання попиту і пропозиції на фактори виробництва, і на товари та послуги;

2) у формі добровільних внесків у різні благодійні фонди;

3) фіскальна система держави.

Завдяки первинному перерозподілу формуються вторинні доходи. По-перше, через податки держава створює ресурси для виконання своїх функцій, формуючи доходи працівників державних інституцій (армія, правоохоронні органи, апарат управління та ін.). По-друге, держава частково фінансує розвиток освіти, охорони здоров’я, формуючи доходи установ бюджетної сфери. По-третє, здійснює держава і так звані трансфертні платежі, реалізуючи конкретні програми допомоги категоріям людей, які не мають мінімального доходу від своєї праці (допомога багатодітним сім’ям, житлові та медичні субсидії, стипендії, державні пенсії, продовольчі талони тощо).

2. У досягненні загальної соціальної стабільності важливе значення має і цінова політика держави, яка передбачає:

- систематичне інформування урядом населення про рівень та динаміку цін на споживчі товари;

- регулювання рівня цін за допомогою державних закупок товарів та послуг;

- нормативне-правове регулювання укладання угод, які можуть підвищувати рівень цін в країні.

3. Індексація доходів населення - це показник перерахування величини грошового вмісту доходів, вкладень, цінних паперів, заощаджень залежно від рівня інфляції. Індексація доходів проводиться з метою компенсувати подорожчання споживчого кошика і виражається у підвищенні доходів населення.

Застосування дотацій і компенсацій. У даному випадку враховуються інтереси осіб, які не мають достатніх джерел грошового доходу. Тому в умовах інфляції їх матеріальне становище захищається державою саме через згадані виплати (виплати на відшкодування витрат на житло, комунальні послуги тощо).

Другий напрямоксоціальної політики держави стосується тих верств населення, які із-за незалежних від них причин не можуть самі собі допомогти. До них належать:

1) ті, хто вже не може своєю працею забезпечити собі належний дохід (пенсіонери, інваліди та ін.)

2) ті, що тимчасово з незалежних від них причин залишились без засобів існування (втрата утриманця, тимчасова втрата працездатності по хворобі, безробітні та ін.)

3) ті, хто ще не може працювати (діти, підлітки, учні, студенти тощо).

У системі соціального захисту двох перших категорій найважливішим елементом виступає соціальне страхування до складу якого входять пенсійне, медичне страхування, страхування від нещасних випадків на виробництві, страхування від безробіття і т. п.

Виплати по втраті працездатності встановлюються для осіб віком до 65 років при захворюванні або нещасному випадку. Право на отримання їх стосується людей, що сплатили певну суму страхових внесків і мають стаж роботи не менше 5 років. Іншим джерелом цих виплат є податок з працедавців, обсяг якого розраховується у процентному відношенні від фонду заробітної плати.

Виплати по втраті утриманця надаються членам сім’ї, які були на утриманні померлого, при умові, що він має право на пенсію по старості.

Суттєвою за своїм значенням є форма страхування по безробіттю. Розмір виплати по безробіттю із страхових фондів залежить від специфічних умов кожної країни та від тривалості періоду безробіття. У першому випадку до уваги береться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. У другому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70 % середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття, а надалі вони зменшуються. У середньому розмірі цих виплат складають приблизно половину заробітної плати працівника.

Важливою ланкою соціального захисту, пов’язаною з безробіттям, є програми працевлаштування та перекваліфікації. У реалізації цих програм беруть участь як держава, так і підприємці, через систему відрахувань у фонди по безробіттю.

Що стосується вищезазначеної третьої категорії соціально незахищених людей, то їх соціальний захист здійснюється через канали так званих державних програм по підтримці доходів.

Одна частина коштів таких програм формується з державного бюджету і використовується централізованим шляхом у вигляді трансфертних платежів. Інша – утворюється за рахунок прибутку різних підприємств та фондів. Особливістю цих виплат є те, що вони не пов’язані з працею даного індивіду, а базуються на обсязі потреб середньостатистичного громадянина. Охоплюють вони допомогу багатодітним сім’ям, одиноким матерям, дотації, держави на утримання дітей у дитячих установах, школах-інтернатах, утримання людей похилого віку і непрацездатних, надання державних продовольчих талонів, часткове забезпечення отримання освіти, збереження здоров’я тощо.

Третій напрямокдіяльності держави у соціальному плані стосується соціального захисту потребують і особи, зайняті у сфері виробничої діяльності. Тут держава забезпечує законодавче регламентування умов праці (тривалість робочого дня (тижня), тривалість і порядок надання відпусток, охорона праці, встановлення гарантованого рівня зарплати, пенсій тощо).

Спеціальним законодавством держава здійснює пряме регулювання зарплати в державному секторі економіки, встановлює обов’язки, права держслужбовців, військових, виборних осіб тощо.

У недержавному секторі соціальний захист зайнятих базується на так званій “політиці соціального партнерства”, ідея якого була започаткована ще в 50-х роках минулого століття.

Соціальне партнерство передбачає укладення “громадської угоди” у сфері економічної та соціальної політики і забезпечує узгодження інтересів уряду, національного об’єднання роботодавців і профспілок, як рівноправних партнерів.

На основі цієї угоди чи “погоджених акцій” відпрацьовуються та укладаються щорічні колективні договори і тарифні угоди, що регламентуються різні питання соціального характеру у сфері найманої праці.

Більш широке коло питань регулюється колективними договорами (оплата робочої сили, тривалість робочого дня та відпусток, певної гарантії щодо умов праці, індексації її оплати, доплати за надурочні роботи, надання додаткового харчування тощо). У тарифних угодах встановлюється мінімальний рівень зарплати в тих чи інших галузях, мінімальні рівні зарплати для працівників різної кваліфікації та ін.

На сучасному етапі основними напрямами соціальної політи­ки в Україні є:

- формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

- реалізація творчого соціального потенціалу;

- досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

- формування нової соціальної культури;

- регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

- регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім'ї;

- регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

- заохочення продуктивної трудової діяльності;

- забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;

- удосконалення системи оплати праці;

- удосконалення системи соціального захисту;

- упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою та безробіттям);

- удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов'язкового, так і добровільного страхування;

- досягнення повної продуктивної зайнятості.