КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Світова фінансова наука у XX ст.Найвищого рівня розвитку фінансова наука досягла у XX ст. У цей час формуються фінансові наукові школи, розробляються нові теоретичні положення, доктрини, фінансова наука набуває особливого забарвлення. її результатами керуються підприємці, вчені, державні і політичні діячі, керівники міждержавних інституцій. У світовій практиці сформувалися два пізнавально-дослідні підходи до наукових досліджень, які отримали назву позитивного і нормативного методів. Предметом дослідження позитивної науки були факти та емпіричні реалії. Нормативна, або регулятивна, й емпірична науки зосереджувалися на питанні "Що повинно бути". Якщо нормативна наука має прикладний та етичний характер, то позитивна — описовий і теоретичний. До позитивістської школи належали Й.Шумпетер, Ф.Хайєк, М.Фрідмен та ін. Прихильниками нормативного методу були Дж.Граафф, Е.Мішену, А.Вагнер, Б.Баррі, Д.Ролз, Н.Калдор, Р.Ноузік та ін. Е. Мішену зазначав, що повністю позитивну науку вважали б дуже престижним інтелектуальним заняттям, але вона б не завоювала прихильності суспільства, а імперативна теорія активно використовується усіма цивілізованими суспільствами. У А.Вагнера значення державних фінансів і науки про них підвищується до статусу першочергової дисципліни, призначеної для обґрунтування раціональної фінансово-економічної політики, корегування економічних процесів, вирішення соціальних проблем суспільства. Ідеї А. Вагнера відобразилися у Конституції ФРН і втілилися у принципи соціального ринкового господарства та держави добробуту. Держава добробуту — одне з найзначніших досягнень зарубіжної науки — характеризується такими ознаками: - значні масштаби перерозподілу ВВП через бюджетну систему (до 50% ВВП); - велике значення зовнішньої торгівлі (20—25 % від обсягів ВВП); - соціальний захист видаткової частини бюджетів: фінансування інвестицій у людській капітал (освіта, охорона здоров'я), соціальні компенсації з безробіття та низьких доходів; - формування бюджетних доходів переважно за рахунок прибуткового - бюджетне субсидіювання окремих галузей промисловості та сільськогосподарського виробництва. Класикою нормативної теорії суспільного вибору стали праці В.Парето, Л.Роббінса, А.Бергсона, Н.Калдора, А.Лярнера, А.Пігу, П.Самуельсона, Дж.Грааффатаін. В.Парето запропонував етичний ідеал суспільного добробуту — оптимум за Парето, згідно з яким умовою зростання суспільного добробуту є покращення добробуту одних людей без одночасного погіршення стану інших. Цей стан рівноваги увійшов у науку під назвою умови або ефективності за Парето. Водночас В.Парето вважається родоначальником так званої нової теорії добробуту за формулою "найвище щастя — для найбільшої кількості людей". У цілому світова фінансова наука у XX ст. розвивалася за двома напрямами: класичним і неокласичним. Класичний напрям (В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.С.Мілль) включав такі наукові школи: - камералісти; - меркантилісти; - фізіократи; - марксисти; - китайські соціалісти; - австрійська (Е.Сакс та ін.); - історична (А.Вагнер та ін.). Неокласичний напрям (Л.Вальрас, Ф.Візер, І.Джевонс, А.Маршалл, К.Менгер, В.Парето, П.Самуельсон, М.Фрідмен) включає такі фінансові школи і напрями; - фінансова думка країн Східної Європи і СНД (включаючи українську фінансову думку); - кейнсіанство і його епігони; - сучасні напрями фінансової думки Заходу (А.Пігу, Дж.Б'юкенен, - італійська школа (Е.Бароне, М.Пантелеоні та ін.); - шведська школа (К.Віксель, Е.Ліндаль, Г. Мюрдаль). Найбільш поширеними у XX ст. були такі класичні теорії державних фінансів: - соціально-етична теорія оподаткування, закон підвищування державних видатків — "закон Вагнера" (А. Вагнер, Німеччина); - концепція розподілу державних доходів і видатків з позиції суб'єктивістської теорії вартості (М. Пантелеоні, Італія); - теорія фінансової системи як продукту історичних умов, інтерпретація податків як продукту конституційного суспільства (Л. Штейн, Німеччина); - теорія ціноутворення суспільних благ з позицій маржиналізму (У. Мадзола, Італія); - теорія справедливого оподаткування як складова теорії економіки добробуту і політичного процесу (К. Віксель, Швеція);. - теоретизація державних фінансів як механізму установлення рівноваги між приватними і суспільними благами через політичний процес (Д. Монтемартіні, Італія); - теорія суспільних потреб з позицій суб'єктивної вигоди (Е. Бароне, Італія); - соціологічна інтерпретація державних фінансів з позицій теорії фіскальної експлуатації (Р. Гольдпітейн, Австрія); - теорія максимізації вигоди через баланс індивідуальних практичних корисностей приватних і суспільних потреб (Ф. Візер, Австрія); - теорія державних фінансів в інтерпретації соціальної солідарності (Г.Рітгль, Німеччина); - теорія оподаткування з позицій суб'єктивної вартості (Б.Сакс, Австрія); - теорія практичної корисності для обґрунтування параметрів державного бюджету, розроблення теорії фіскального обміну (Е.Ліндаль, Швеція); - інтерпретація податків як страхової премії та форми колективного за - "чиста" формалізована теорія оподаткування на основі маржиналізму - теорія прогресивного оподаткування з позиції граничної корисності доходу (А. Кохен-Стюард, Голландія). В умовах командно-адміністративної системи фінансова наука практично не розвивалася, хоча одна з найвидатніших фінансових робіт XX ст. — наукова праця А. Буковецького "Вступ до фінансової науки" (1929 р.) вважалася найкращим навчальним посібником не тільки у колишньому СРСР, айв окремих європейських країнах. У посібнику автор аргументував зміст фінансової науки, розвинув вчення про доходи, видатки, державний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо. Відтоді до 70-х років фінансова наука перетворилась у коментар праць класиків марксизму-ленінізму, рішень з'їздів, пленумів ЦК КПРС, постанов ЦК КПРС, займалася критикою різноманітних "буржуазних" теорій, про які ніхто не знав, оскільки західна література для ознайомлення в СРСР була забороненою. Переважну більшість вчених-фінансистів було репресовано, дехто виїхав за кордон. У 1965 р. вперше за соціалістичну добу була видана праця А. Александрова "Фінанси соціалізму", у якій з перших сторінок стверджувалося, що всі питання стосовно вчення про фінанси вже розглянуті у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, матеріалах КПРС і досліджувати більше вже немає чого. Автор взяв на себе відповідальність стверджувати, що фінанси — це суспільна, а не самостійна, наука і органічна складова політичної економії. Інші радянські вчені, зокрема Г.Точильніков, В.Дьяченко, Е.Вознесенський, А.Бірман, Б.Болдарев, П.Жовтяк, Е.Брегель, М.Азарх, Д.Аллавердян, А.Звєрєв, І.Злобін, Є.Ровінський, розглядали фінанси суто з партійних позицій, дискусія проводилась тільки стосовно функцій фінансів, що для фінансової теорії і практики суттєвого значення не мало. Фактично в умовах командно-адміністративної системи фінансової науки не існувало. Елементи цієї науки з'явилися напередодні розпаду СРСР. Разом із цим вчені-марксисти у своїх роботах значно розширили сфери фінансових відносин, включивши до неї фінанси підприємств, кредит, страху-і, резервні фонди, фінансовий контроль, що позитивно відобразилося на сучасних фінансових наукових дослідженнях.
|