Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Бейсбол




Бейсбол (англ. Baseball; base - база, основа і ball - м’яч) – спортивна гра з м’ячем і биткою. В ній дві команди-суперниці почергово виконують зумовлені правилами атакуючі і захисні дії. Сутність гри – суперництво двох команд за так звані ”бази” – майданчики, що знаходяться в кутах внутрішнього поля (”інфілд”) – квадрата зі сторонами по 90 футів (27,45 м х 27,45 м). За межами внутрішнього поля знаходиться зовнішнє поле (”аутфілд”). У кожній команді по дев’ять гравців. Одна команда, що захищається, подає м’яч ( маса м’яча 150 г, окружність 23 см.), а інша - приймає його. У команді, що захищається, на майданчику діє весь склад, а від атакуючої – у грі бере участь тільки один бейсболіст, що відбиває. Він з биткою в руках знаходиться в ”будинку” (”домашній” базі). Дев’ять гравців команди, що захищається, розташовуються в такий спосіб: той, що подає (пітчер), знаходиться в центрі внутрішнього поля; той, що приймає (кетчер) – у ” будинку”; троє – гравці 1-ї, 2-ї і 3-ї баз – у відповідних базах; вільний гравець (”шорт-стоп”) – між 2-ю і 3-ю базами; інші три гравці – у зовнішньому полі (правий, центральний і лівий гравці зовнішнього поля відповідно). Гра розпочинається з того, що пітчер команди, що захищається, подає м’яч відбиваючому гравцеві команди суперників, що атакує. Якщо цей гравець за допомогою битки зумів послати м’яч назад у поле, то, кинувши битку на землю, він біжить від ”будинку” до 1-ї бази, прагнучи швидше зайняти її (а якщо удасться то послідовно 2-у і 3-ю бази). Кетчер – приймаючий гравець команди, що захищається, намагається піймавши м’яча, якомога швидше послати його своїм партнерам, щоб ті змогли влучити м’ячем у гравця команди, що атакує, і тим самим перешкодити йому зайняти чергову базу і вивести його з гри. Якщо гравець атакуючої команди, що відбив м’яч, устиг після цього послідовно оббігти 1-, 2-, 3-ю бази і повернутися в „будинок”, то команда, що атакує, одержує очко. Черговий гравець цієї команди, озброївшись биткою, стає наступним відбиваючим. Кожна з команд по черзі виступає в нападі й у захисті. Перемагає команда, що набрала протягом двобою максимальну кількість очок. Час двобою не обмежено. Гра зазвичай продовжується дев’ять іннінгів (у ході кожного з них команди грають у нападі і захисті по одному разу).

Численні історики вважають, що бейсбол походить від англійської гилки. На початку ХІХ ст. він став досить популярним у США, де його називали ”таунбол”, ”бейс” або ”бейсбол”. Перший бейсбольний клуб ”Нікер-бокерс” було засновано 23 вересня 1845 р. Олександром Картрайтом, який у подальшому багато зробив для популяризації цієї гри. Він розробив правила гри, які невдовзі були визнані й іншими бейсбольними клубами Нью-Йорка .

Перша офіційна гра в бейсбол відбулася 19 червня 1846 р. у Хобокені (штат Нью-Джерсі) між командами ”Нікер-бокерс” (клуб О.Картрайта) і ”Нью-Йорк Найн”. Цей день американці вважають офіційним днем народження бейсболу.

Спочатку бейсбол був популярним тільки у Нью-Йорку та Нью-Джерсі. На кінець 1850 р. у Нью-Йорку та навколо нього було вже понад 100 бейсбольних клубів. Повідомлення про ігри публікувалися у пресі. Наприкінці 50-х років ХІХ ст. бейсбольні команди було створено в інших містах штату Нью-Йорк.

У 1858 р. було сформовано першу організаційну структуру в цьому виді спорту – Національну асоціацію гравців у бейсбол. Вже в перший рік її існування стали періодично брати плату з глядачів бейсбольних змагань на поточні витрати. Розширення Національної асоціації гравців у бейсбол супроводжувалося зростанням видатків на переїзди команд з міста до міста. Це змусило організаторів огороджувати бейсбольні поля і все частіше брати з глядачів плату. Вперше систематично це стали робити у Брукліні (з 1862 р.).

Гравці Національної асоціації вважалися аматорами, проте багатьом з них таємно виплачувалися гроші: одним просто платили за гру, а інших фірми-спонсори фіктивно зараховували на роботу і виплачували заробітну плату. Відкрито визнати себе професіоналом вважалося нерозважливим, тому спортсмени і підприємці йшли на всілякі хитрощі. Прикладом подібного лицемірства може послужити зарахування у 1867 р. 16-річного бейсболіста А.Сполдінга на роботу в бакалійну крамницю на посаду клерка з заробітною платою 40 доларів на тиждень, що на той час майже в 10 разів перевищувало середню зарплату службовця. Президент клубу “Нью-Йорк Мьючуелс” у 1860-1871рр. платив всім гравцям своєї команди, які за платіжними відомостями вважалися „прибиральниками вулиць”.

Першим, хто припинив це лицемірство, був клуб з м. Цинциннаті, менеджери якого в 1869 р. заявили, що команда „Red Stokings” є дійсно професіональною [ Гуськов С., 1990]. Президент клубу найняв братів Гаррі і Джорджа Райт, щоб вони зробили команду клубу однією з кращих у країні. Брати Райт запросили до команди кращих гравців з Нью-Йорка, Бостона, Вашингтона, Чикаго та інших міст США. Річний фонд заробітної плати у клубі становив 9300 доларів, що на той час було досить великою сумою.

В тому ж 1869 р. команда „Red Stokings” із Цинциннаті з тріумфом провела свої виступи в різних містах США: виграла у 56 зустрічах, одну гру звела до нічиєї і не потерпіла жодної поразки.

Отже бейсбол став першим у світі командним ігровим видом спорту, що у 1869 р. набув статусу професійного.

У 1871 р. гравці 10 команд об’єдналися у Національну асоціацію професійних гравців у бейсбол. Спортсмени команд брали активну участь у формуванні бейсбольного бізнесу. У складі команд і навколо них з’явилися підприємці, які відчули що на бейсболі можна добре заробити [Гуськов С., 1990].

В 1876 р. з ініціативи чикагського бізнесмена У.Галберта була сформована Національна професійна ліга. Її організатори вирішили низку питань, що лягли в основу розвитку бейсбольного бізнесу:

· розробили календар змагань;

· зумовили фінансові аспекти забезпечення команд;

· визначили заходи щодо покарання гравців, які за гроші сприяли фіксації необхідних гембрелам (організатори „чорного” тоталізатора) спортивних результатів;

· внесли зміни до правил гри з метою підвищення її видовищності.

Власники команд, котрі на той час називалися менеджерами, отримали виключне право контролю своєї території, складали календарі змагань, визначали правила найму гравців. Жодній команді не дозволялося наймати бейсболіста, який з тих, чи інших причин був звільнений з іншої команди. Так з’явився „чорний список”, який діє і донині у професійному спорті.

Національна ліга стала організацією професійних клубів, а не гравців. Бейсболом почали керувати бізнесмени, а гравці стали фактично найманими працівниками, котрі отримували заробітну плату. Заробітки складали в середньому 1750 доларів на рік, що було в три рази більше ніж у заводських робітників. ”Зірки” бейсболу отримували до 10 000 доларів за сезон.

На той час ще не було регульованого переходу гравців з однієї команди до іншої. Менеджери старалися перехопити кращих гравців, що призводило до швидкого зростання їхньої заробітної плати. Але прибутки команд були ще незначними і довго так не могло тривати. З 1880 р. була введена система укладання контрактів з гравцями. Це припинило переходи гравців з команди до команди через вищу зарплату. Так з’явилося одно із перших і безумовних правил професійного спорту – укладання контракту між клубом та гравцем.

Ліга розробила досить суворі правила щодо створення, розташування і прийому нових команд. Заборонялося їх розташування в містах з населенням до 75 тис. жителів. Як правило, заборонялося розташування двох команд однієї ліги в одному місті. Обумовлювалося, що створення нової команди з того ж виду спорту на тій же території вимагало грошової компенсації за територіальну поступку.

Невдовзі у Національної ліги з’явився конкурент – Американська асоціація, яку було створено в 1882 р. Загалом протягом 80-х років ХІХ ст. кількість бейсболістів зросла з 5 до 15 тис чоловік, а кількість ліг – до 17.

У 1883 р. керівники трьох провідних професійних бейсбольних ліг країни (Американської, Національної та Північно-Західної) підписали угоду, що стала початком обмеження прав бейсболістів та визначила відношення між лігами, в лігах – між лігою і командами, а в командах (клубах) – між їхніми власниками та бейсболістами. Обмеження прав бейсболістів призвело до організації в їхньому середовищі власної профспілки, котра стала захищати права спортсменів-професіоналів. Першою такою організацією стало Братство професійних бейсболістів (1885 р.). Воно виступило проти ”чорного списка” та фіксованого для команд ліміту зарплати. Але реальної сили ці профспілки, що нині називаються Асоціації спортсменів професійних ліг, набули лише у другій половині ХХ ст.

У 1901 р. Б.Джонсон, колишній президент Західної ліги, організував Американську лігу професійних бейсбольних клубів. Після трьох років жорсткої конкурентної боротьби власники команд і керівники ліг (Американської та Національної) дійшли згоди, згідно з якою офіційно визнавалася наявність у США двох провідних бейсбольних професійних ліг. У кожній лізі було по вісім команд. Для координації роботи ліг було створено національну комісію з трьох осіб. До неї входили президенти названих ліг і ще одна особо, яка обиралася за погодженням між ними.

Особливо знаменним для американського бейсболу став 1903 рік. Переможці провідних ліг (Американської та Національної) – команди Бостона і Пітсбурга домовилися щодо організації та проведення 9 ігор, і назвали ці зустрічі чемпіонатом світу – (”Світова серія”). Положення про ”Світову серію” було затверджено у 1905 р. і відтоді такі зустрічі проводяться щорічно.

У 1936 р. у Куперстауні розпочалося будівництво Національного бейсбольного залу слави, який відкрили у 1939 р. на честь 100-ліття цієї гри. Перший відбір кандидатів до Національного бейсбольного залу слави проводився упродовж трьох років (1936-1939 рр.). Асоціація журналістів, які писали про бейсбол (226 осіб), та Спеціальний комітет ветеранів бейсболу (78 осіб) відібрали 26 осіб для Залу слави (тих, хто набрав 75% і більше голосів). У подальшому система відбору досить часто змінювалася. У 1945 р. було введено правило, котре діє і до нині – до Залу слави може бути обраним гравець, який виступав у основних лігах не менше десяти років і за п’ять років до моменту висування його кандидатури на обрання мав не менше ніж 20-річний загальний ігровий стаж.

В 1947 р. бейсбол став ареною боротьби проти расової дискримінації. Клуб ”Бруклін Доджерс” уклав контракт з темношкірим гравцем Джекі Робінсоном, який уже у 1943 р. став першим темношкірим спортсменом, що завоював титул ”Найцінніший гравець ліги”. Це був перший у ХХ ст. випадок залучення темношкірого гравця до клубу провідних бейсбольних ліг США. Нині в командах Національної та Американської ліг виступає близько 50% темношкірих гравців.

В 1961-1962 рр. відбулося розширення провідних ліг з метою зменшення конкурентної загрози з боку Континентальної ліги. Кожна з ліг (Національна та Американська) збільшилася на дві команди ( з 8 до 10), а кількість ігор зросла з 154 до 162 за сезон у кожній лізі.

У 1968 р. власники бейсбольних клубів провідних ліг (Національної та Американської) ухвалили рішення щодо збільшення кількості команд (з 10 до 12) у кожній з них. При цьому загальна кількість ігор за сезон залишилась такою ж як була – 162.

Тоді ж було передбачено розмір вступного внеску який мав сплатити власник новоствореної команди – 10 млн доларів у Національній лізі і 5,6 млн доларів у Американській лізі. Отримані від розширення ліг кошти розподілялись порівно між клубами відповідних ліг.

Зростання популярності бейсболу спонукало до подальшого розширення ліг. Нині Головна бейсбольна ліга, що об’єднує Національну і Американську лігу, складається із 30 команд. Про популярність бейсболу в Америці, зокрема свідчить той факт, що кіностудії Голлівуда й інші студії США зняли про нього чимало фільмів. Так, у 1952 р. на екрани вийшов фільм „Команда що перемагає” у якому головну роль одного з кращих пітчерів 1910-1920 рр. Гровера Александера зіграв голлівудський кіноактор Рональд Рейган, якого у подальшому було обрано спочатку губернатором штату Каліфорнія, а потім і Президентом США.

З 50-х років ХХ ст. все більшої уваги у структурі прибутків провідних бейсбольних ліг набувають надходження від телекомпаній за право трансляцій матчів: на початку 50-х років – 2,3 млн доларів на рік, у 1960 – 12 млн, у 1967 – 25 млн, у 1980 р. – близько 100 млн, а у 1990р. – понад 100 млн. Це сприяло значному зростанню прибутків бейсболістів. На початку 1990-х років 109 бейсболістів мали зарплату понад 1 млн доларів на рік, 47 гравців – понад 3 млн , 19 гравців – понад 4 млн доларів, 2 гравці – понад 5 млн, а Б.Бонніла – понад 6 млн. Мінімальна зарплата була понад 100 тис. доларів на рік. У 2004 р. чотири бейсболісти отримали прибутки понад 20 млн доларів за рік, а кращий серед них Алекс Родрігес – 26,2 млн.

Успіхи професійного бейсболу сприяли створенню і розвитку інших професійних видів спорту. Наприкінці ХІХ ст. з’являються професійні команди у футболі (мається на увазі американський футбол, європейський футбол в Америці називають соккер), гольфі і боулінгу, а на початку ХХ ст. - і у хокеї, баскетболі та тенісі (табл. 3.1)

 

Таблиця 3.1

Розвиток професійного спорту в США

(.Гуськов С., 1992, доповнено)

 

Види спорту Періоди
виникнення формування бізнес
Бейсбол 1830-1845рр. 14 років 1845-1869 рр. 24 роки 1869-2005 рр. 136 років
Футбол 1874-1882 рр. 8 років 1882-1895 рр. 13 років 1895-2005 рр. 110 років
Гольф 1779-1786 рр. 7 років 1786-1894 рр. 108 років 1894-2005 рр. 111 років
Боулінг 1825-1875 рр. 50 років 1875-1895 рр. 20 років 1895-2005 рр. 110 років
Хокей 1855-1875 рр. 20 років 1875-1903 рр. 28 років 1903-2005 рр. 102 роки
Баскетбол 1891-1896 рр. 5 років 1896-1925 рр. 29 років 1925-2005 рр. 80 років
Теніс 1874-1881 рр. 7 років 1881-1926 рр. 45 років 1926-2005 рр. 79 роки

 

Першим у світі професійним командним ігровим видом спорту, став у 1869р. бейсбол. У 1876р. було сформовану першу у світі професійну спортивну лігу, на комерційних засадах (бейсбол). У 1880р. у професійному бейсболі запроваджено контрактну систему найму гравців. Обмеження прав бейсболістів спонукало їх до створення у 1885р. організації, яка б захищала їхні права – Братство професійних бейсболістів. Наприкінці ХІХ ст. пересічні бейсболісти отримували заробітну плату у три, а зірки бейсболу – у п'ятнадцять разів більшу за середню зарплату у промисловості США. Успіхи професійного бейсболу сприяли створенню і бурхливому розвиткові інших видів професійного спорту: футбол, хокей, бейсбол, теніс та ін.

Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 75; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты