Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Професійний бокс суттєво відрізняється від олімпійського.

Читайте также:
  1. Творчість - це діяльність, внаслідок якої народ­жується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, ори­гінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

 

Олімпійський бокс Професійний бокс
Олімпійський бокс знаходиться під юрисдикцією одного керівного органу в країні, на континенті, світі та Олімпійському русі. Професійний бокс контролюють різні організації (ліги), котрі слідкують за дотриманням правил та контрактів.
Поєдинки проводяться за єдиними правилами міжнародної асоціації аматорського боксу. Провідні всесвітні боксерські організації мають свої правила.
Головне завдання у двобої – набрати більше ніж у суперника очок. Сила удару не оцінується. Удар, від якого боксер падає, дає стільки ж балів як і будь-яке вірне і точне попадання. Удар оцінюється за його ефективністю: нокдаун оцінюється вище за інші точні, але менш сильні удари. Дуже рідко боксер, який послав суперника у нокдаун, не визнається переможцем відповідного раунду.
Капа (спеціальний пристрій для захисту зубів) обов’язкова упродовж всього двобою. В разі невимушеної її втрати бій негайно припиняється. Капа ополіскується і повертається на місце. У професійному боксі рефері очікує природної перерви між атаками і тільки тоді дає команду повернути капу на місце.
Обов’язкові захисні шоломи. Захисні шоломи не застосовуються.
В разі травми боксера рефері зупиняє поєдинок і запрошує лікаря, за рішенням якого двобій може бути зупиненим. Лікар може припинити двобій у будь-який час. Рефері несе відповідальність за все що відбувається на рингу. Він радиться з лікарем, але рішення приймає сам.
Гонг не може врятувати боксера, котрий попав у нокдаун, від зупинки рахунку. Рефері продовжує рахунок до кінця. Удар гонга може врятувати від поразки нокаутом, коли раунд закінчився до завершення рахунку рефері.
Три нокдауни в одному раунді, або чотири упродовж поєдинку призводять до автоматичної його зупинки. Можливо лише за певних умов. Стан боксера оцінює рефері.
У міжнародних змаганнях застосовуються рукавички масою 10 унцій (1 унція – 29, 86г). В легких вагових категоріях застосовуються рукавички масою 8 унцій, потім 10, а у супер-важкій ваговій категорії – 12 унцій.
На рукавичках позначається місце, яким можна наносити удари. Такі вимоги відсутні.
Обов’язковим є медичне обстеження до поєдинку, а при нокдауні чи нокауті – після двобою. Обов’язковою є комп’ютерна томографія черепа перед кожним поєдинком. В разі отримання боксером важкої травми в наслідок неякісного медогляду лікарів можуть присудити пожиттєве утримання боксера.
Боксери виступають у майках. Майки не використовуються.
Боксер не має права носити бороду, лише вуса. Волосся не повинне закривати очі. У правилах професійного боксу такий пункт відсутній.
Не дозволяється покривати тіло будь-якими препаратами. Дозволяється змащувати брови вазеліном.
В олімпійському боксі поєдинок триває чотири раунди по 2 хв з інтервалами відпочинку 1 хв. Перший двобій професіонал проводить у чотири раунди. Двобої за чемпіонські титули (національні, континентальні) тривають до 10 раундів; за інтерконтинентальні та світові титули (WBC і WBA) – до 12 раундів, (IBF) – до 15 раундів.
В олімпійському боксі 12вагових категорій * У професійному боксі 17 вагових категорій.

 



* Спортивная газета “Ринг”, 1 сентября 2002 г.

 

 

Тривалий час у боксі не було розподілу спортсменів за ваговими категоріями. Лише в 1909 р. Лондонський національний спортивний клуб розробив правила з восьми вагових категорій. На сьогодні визнано 17 вагових категорій у професійному боксі [Бокс. Енциклопедія, 1998]:



 

Вагова категорія Гранична маса тіла , кг
Перша щонайлегша Друга щонайлегша Третя щонайлегша Перша найлегша Друга найлегша Перша напівлегка Друга напівлегка Перша легка Друга легка Перша напівсередня Друга напівсередня Перша середня Друга середня Перша напівважка Друга напівважка Перша важка Суперважка 47,672 48,998 50,802 52,095 53,524 55,339 57,152 58,927 61,235 63,603 66,678 69,850 72,575 76,204 79,379 86,183 понад 86,183

 

Для порівняння нагадаємо, що міжнародна федерація боксу (АІВА) поділяє боксерів на 12 вагових категорій. Але як у непрофесійному, так і в професійному боксі найбільш престижною є перемога у суперважкій ваговій категорії. З 1892 р. спочатку епізодично, а у подальшому систематично проводяться поєдинки за звання чемпіона світу у суперважкій категорії.

До початку 1960-х років у світі існувала лиш одна організація, що культивувала професійний бокс - Всесвітня боксерська асоціація (WBA). Вона була створена в 1920 р. зі штаб-квартирою у Венесуелі. WBA проводить змагання за титули чемпіонів світу в усіх вагових категоріях, а також формує рейтинги боксерів-професіоналів за своєю версією.

У 1963 р. національні федерації професійного боксу 11 країн (Аргентина, Бразилія, Великобританія, США, Мексика та ін.) створили Всесвітню боксерську раду (WBC) з такими ж функціями, що й WBA. Ця організація зі штаб-квартирою у Мехіко швидко зміцніла і на початку ХХІ ст. об’єднує 161 національну і 10 континентальних федерацій з професійного боксу.

В 1983 р. було створено Міжнародну боксерську федерацію (IBF) зі штаб-квартирою в Атлантик-Сіті. Ця організація також успішно пройшла організаційний період і вже наприкінці 1990-х років майже 100 провідних її боксерів були визнані WBA та WBC.

У подальшому сформувалися ще дві організації професійного боксу - Всесвітня боксерська організація (WBO) та Всесвітня боксерська федерація (WBF), але їхній рівень і популярність у світі значно нижчі за перші три.

Найбільш престижною серед існуючих версій вважається WBA. Так в матчі між чемпіоном WBA Евандером Холіфілдом і чемпіоном IBF Майклом Мурером, що відбувся у серпні 1997р., гонорар Холіфілда становив 20 млн доларів, а Мурера - лише 8 млн. Але незалежно від престижності переможці отримують титул чемпіона світу за певною версією, тобто одночасно може бути кілька чемпіонів світу в одній ваговій категорії. Між чемпіонами світу за окремими версіями проводяться поєдинки за звання абсолютного чемпіона світу.

Важливою особливістю професійного спорту є формування його еліти - групи видатних спортсменів, популярність яких створюється всіма доступними методами - системою змагань, засобами масової інформації, формуванням індивідуального іміджу тощо. Історія професійного спорту і, насамперед, боксу - це історія його видатних представників та створення навколо них атмосфери яскравих виступів, великих прибутків, інтриг, чуток, конфліктів тощо. Особливе місце надається суперважкій ваговій категорії, видатні представники якої є найпопулярнішими боксерами. Так, величезна популярність боксу в 1920-х роках була тісно пов’язана з іменем Джека Демпсі, 1930-40-х - Джо Луіса, 1950-х - Роккі Марчіано. В 1921 р. Д.Демпсі став учасником першого в світі бою з призовим фондом 1 млн доларів. У четвертому раунді він переміг нокаутом відомого французького боксера Жоржа Карпантьє. Цей матч вперше транслювався на весь світ по радіо, що сприяло зростанню популярності боксу. Джо Луіс, на прізвисько “Коричневий Бомбардир”, за 16 років кар’єри на професійному рингу провів 70 боїв, 53 з яких виграв нокаутом і лише 3 програв. Не менш вражаюча кар’єра Р.Марчіано. З 1947 по 1956 рік він провів 49 боїв і всі виграв, у тому числі 43 – нокаутом [Левенштейн И., 2003]. Найбільш яскравою фігурою професійного боксу в 1960-70-х роках був Кассіус Клей (Мохамед Алі). Він став олімпійським чемпіоном у напівважкій ваговій категорії в 1960 р. в Римі і перейшов у професіонали, де зробив блискучу кар’єру - тричі завоював титул абсолютного чемпіона світу (в 1964 р. переміг Сонні Лістона, в 1974 р. - Джорджа Формена і в 1978 р. - Леона Спінкса). Не менш легендарною є також постать Джорджа Формена. Він, як і Клей, розпочав професійну кар’єру після того, як у 19-річному віці переміг на Олімпіаді (1968 р., Мехіко) у важкій ваговій категорії. Чемпіоном світу серед професіоналів став у 1973 р., у 1974 р. програв титульний поєдинок за звання абсолютного чемпіона світу Клею і в 1977 р. залишив бокс. Через одинадцять років він знову повернувся на ринг. У 1994 р. у віці 45 роківД.Формен виграв бій у чемпіона світу за двома версіями (WBC i WBA) Майкла Мурера. Останній свій поєдинок на професійному рингу Формен провів у 1997 р. Судді віддали перемогу його суперникові Біггсу, хоча на думку фахівців кращим був він.

З середини 1980-х і до початку 2000-х років досить популярним був Майк Тайсон. В 1987 р. у 21-річному віці він вперше у суперважкій ваговій категорії став абсолютним чемпіоном світу за трьома провідними версіями (WBA, WBC, IBF).

Найбільш яскравим спортсменом 1990-х років був Евандер Холіфілд. В 1984 р. він став бронзовим призером Ігор ХХІІІ Олімпіади в Лос-Анджелесі у напівважкій ваговій категорії. Через відносно малу масу тіла, на думку фахівців, у нього було мало шансів досягти високих результатів у сеперважкій ваговій категорії. Але шість років напруженої фізичної підготовки, роботи над удосконаленням технічної і тактичної майстерності та психічної підготовленості дозволили йому третім в історії професійного боксу завоювати чемпіонські пояси трьох провідних світових версій і стати абсолютним чемпіоном світу у 1990 р. Цей титул він зберігав до 1992 р., коли програв Р.Бауі у 12-раундовому поєдинку. В 1993 р. він взяв реванш у Р.Бауі, а у 1996 та 1997 рр. двічі перемагав М.Тайсона. В 1999 р. він зазнав поразки від Леннокса Льюіса. Повага Холіфілда до суперників, поведінка в житті і на рингу сприяли тому, що він отримав не типове для професійного спорту прізвисько “Лорд”.

У другій половині 1990-х років та на початку 2000-х на професійному рингу домінував англійсьикй боксер Л.Льюіс, який у 1999 р. завоював титул абсолютного чемпіона світу у суперважкій ваговій категорії і володів чемпіонськими поясами найпрестижніших версій (WBA, WBC, IBF).У 2002 р. за його та М.Тайсона участі відбувся найдорожчий у професійному боксі матч. На його організацію і проведення було витрачено 23 млн доларів. Обидва учасники отримали гонорари по 17,5 млн доларів. Загальний прибуток від матчу склав біля 150 млн доларів.

Популярність професійного боксу безперервно зростає. Лише у США кількість професіональних боксерів становить близько п'яти тисяч чоловік. Понад 500 з них є постійними учасниками боксерського бізнесу [Гуськов С.И., 1988]. Великих успіхів на професійному рингу добилися українські боксери. Першим в Україні чемпіоном Європи серед професіоналів став у 1995 р. Олександр Гуров. У 1999 р. він здобув титул інтерконтинентального чемпіона за версією WBA. У подальшому О.Гуров двічі виборював право на проведення титульного бою за звання чемпіона світу, але здобути титул йому не вдалося. Першим чемпіоном світу серед професіоналів (версія WBO) став Андрій Сінєпупов (1-ша напівсередня категорія). У найбільш престижній суперважкій ваговій категорії видатних успіхів добилися брати Володимир та Віталій Клички. Спочатку Віталій Кличко у 1999 р. завоював титул чемпіона світу за версією WBO і тричі його відстояв. Згідно статуту WBO золотий пояс чемпіона вартістю 30 тис доларів назавжди залишився у Віталія. Щоправда, у подальшому він втратив титул, програвши через травму бій американцю Крісу Бьорду. А потім молодший брат, олімпійський чемпіон Атланти Володимир Кличко 14 жовтня 2000 р. у поєдинку з К.Бьордом також виборов чемпіонський титул за версією WBO і п’ять разів його відстояв. Але в шостому поєдинку програв титул чемпіона світу за версією WBO К.Сандерсу із Південноафриканської республіки.

 

  Двобій на кулаках почав комерціалізуватися ще у Стародавній Греції. Перша згадка про бокс у новітній час належить до 1681 р. (Англія). Датою відродження боксу, як різновиду спортивних двобоїв, є 1719 р. Першим професіональним кулачним бійцем вважається англієць Джеймс Фігг. Перші правила для “всіх боїв на арені” розробив Джон Боутон. Правила боксу в рукавичках (“Правила маркіза Квінсберрі”) розробив у 1867 р. Джон Грехем Чамберс. Між правилами різних світових боксерських версій (WBA, WBC, IBF, WBO) існують суттєві розбіжності. З 1892 р. проводяться поєдинки за звання чемпіона світу. В 1920р. було створено Всесвітню боксерську асоціацію (WBA), яка проводить змагання за титули чемпіонів світу і формує рейтинги боксерів-професіоналів за своєю версією. Аналогічні функції виконують створені пізніше боксерські організації (WBA – 1963р., IBF – 1983р. та ін.). Важливою особливістю професійного боксу є формування спортивної еліти: Д.Демпсі, Д.Луіс, Р.Марчіано, М.Алі, Д.Формен, М.Тайсон, Е. Холіфілд, Л.Льюіс. Вагомий вклад у розвиток боксу зробили українські боксери суперважкої вагової категорії Володимир та Віталій Кличко.  

 

Футбол

 

Батьківщиною футболу справедливо вважається Англія. Проте ігри з м’ячем, окремі елементи котрих подібні до футболу, були відомі в глибокій давнині у Єгипті, Китаї, Греції, Римській імперії та інших країнах.

У 40-х роках ХІХ ст. у середніх навчальних закладах Англії, де заняття фізичними вправами проводилися тричі на тиждень, найпопулярнішими були ігри з м’ячем, котрі у подальшому трансформувалися у футбол і регбі.

Перший футбольний клуб під назвою “Шеффілд Юнайтед” було засновано у 1855 р. у Шеффілді. Другий найстаріший футбольний клуб "Ноттс Каунті" засновано у 1862 р. До речі, вони й донині функціонують в англійському футболі.

До середини ХІХ ст. футбол розвивався стихійно - не було календаря змагань та єдиних правил гри. У різних клубах грали за своїми правилами. Перша спроба розробити єдині правила гри була здійснена в 1846 р. у Кембріджі. Але вона не мала успіху. Проте один з перших творців правил гри у футбол на прізвище Трінг наполегливо продовжував розробляти і впроваджувати у практику єдині правила гри. В 1862 р. трінг видав перший збірник з 10 правил під назвою "Найпростіша гра". Дивовижно, але практично всі вони діють і сьогодні. На той час футбол ще був сумішшю власне футболу і регбі. Тому пропозиції Трінга не знайшли належного розуміння і розвитку. Але його ідеї були використані при розробці нових правил гри після створення Англійської асоціації футболу. Її було започатковано 26 жовтня 1863 р. на зборах керівництва 11 футбольних клубів Англії з ініціативи представника клубу "Барнс" Е.Морлі [Тейлор Ф., 1985]. Це була перша футбольна асоціація у світі. Вступний внесок до Асоціації становив одну гінею (фунт і один шилінг) на рік.

У листопаді 1863 р. на четвертому засіданні Англійської асоціації футболу були прийняті перші офіційні правила гри у футбол з 12 пунктів. Проте календаря змагань асоціація не розробила. Ігри проводилися стихійно, переважно тоді, коли з'являлося бажання пограти у футбол і була можливість зібрати всіх гравців команд. В 1871 р. гравець команди "Уондерерс", містер К.У.Елкок запропонував затвердити перехідний Кубок Футбольної асоціації, котрий будуть виборювати всі команди асоціації у змаганнях з вибуванням (ці змагання досить популярні в Англії і донині). Перший фінал змагань на Кубок відбувся 16 березня 1872 р. у присутності 2 тис глядачів.

Перший міжнародний футбольний матч між командами Шотландії та Англії відбувся 30 листопада 1872 р. у Глазго і закінчився з рахунком 0:0.

На той час гравці були аматорами. Вони вели безкомпромісну, але справедливу боротьбу. Наприклад, у фінальному матчі Кубку Футбольної асоціації Англії 1875 р. між командами “Олд Ітонієнс” і “Роял Енджінієрс” гравець першої з них отримав травму і не зміг продовжити гру. Тоді капітан команди суперниці для відновлення рівноваги добровільно пішов з поля. Але вже на початку 80-х років ХІХ ст. власники клубів почали таємно виплачувати окремим гравцям грошові винагороди за успішні виступи. Виникла об’єктивна необхідність легалізувати професіоналізм у футболі.

На початку 1888 р. шотландець Уільям Макгрегор запропонував створити професійну футбольну лігу з провідних клубів Англії, котрі б розігрували між собою першість за заздалегідь встановленим розкладом ігор на своєму і чужому полі. Це, на його думку, сприяло б підвищенню зацікавленості глядачів і зростанню майстерності футболістів. У березні 1888 р. на зборах представників футбольних клубів було вирішено: "Створити союз або лігу з 12 провідних клубів Англії". Переможця вирішили визначати за кількістю набраних очок - два за перемогу і одне за нічию. Так започаткувався перший у світі чемпіонат з футболу. Він відбувся у сезоні 1888/89 рр. і дав першого чемпіона - "Престон Норт Енд", який виграв усі зустрічі чемпіонату і виборов Кубок ліги. Своїм успіхом клуб значною мірою був зобов'язаний менеджеру У.Садделу, котрий запросив до команди кількох кваліфікованих гравців з Шотландії і заплатив їм за перехід до своєї команди. Фактично це був перший випадок купівлі гравців клубом у футболі.

З часу легалізації професіоналізму у футболі керівництво клубів спільними зусиллями розробило ключові положення функціонування ліги і клубів. Зокрема була введена система укладання контрактів між клубами і гравцями, згідно з якими футболіст на все життя ставав власністю клубу. Це створило певні перепони щодо переходів кращих гравців з клубу до клубу за вищу винагороду. Але зростаюча спортивна конкуренція поставила на порядок денний нову проблему - купівлі і продажу гравців клубами, оскільки багатші клуби старалися перекупити класних футболістів у менш заможних клубів. У 1894р. Асоціація постановила: "Клубам забороняється отримувати або сплачувати гроші за перехід гравців". Але це рішення залишилося лише на папері. Купівля і продаж гравців набували значного поширення. В 1905 р. Альф Коммон був першим, за кого заплатили тисячу фунтів. В 1928 р. суперзірки англійського футболу коштували вже 10 тис. фунтів.

До контрактів включався пункт у якому визначався рівень максимальної заробітної плати футболістів. На початку існування ліги такою "межею" була сума чотири фунти на тиждень під час сезону і три - під час перерви в сезоні (травень - липень). З часом заробітна плата футболістів зростала, але не надто бурхливо. Наприклад, легендарний Стенлі Меттьюз отримував близько 1000 фунтів стерлінгів на рік, а середня зарплата робітника в промисловості становила 400 фунтів стерлінгів [Штефны Р., 1990].

Організація регулярного чемпіонату з чітким календарем змагань сприяла зростанню інтересу глядачів до футболу. Це спонукало керівництво ліги переглянути кількісний склад команд. Була створена нижча ліга і розроблена система вибування з вищої в нижчу і, навпаки, переходу з нижчої до вищої ліги. У подальшому (1920 р.) було організовано третю групу, що поділилася на північну і південну підгрупи. Так за 32 роки з моменту заснування ліги вона розширилася до 88 клубів у яких нараховувалося понад три тисячі футболістів-професіоналів [Тейлор Ф., 1985].

У ХХ ст. футбол став одним з найпопулярніших і найприбутковіших видів спорту не тільки в Англії, а й у всьому світі. У 1904 р. було створено Міжнародну Федерацію футболу (ФІФА). За станом на 2005 р. ФІФА об’єднує 205 національних асоціацій і має шість континентальних гілок. В період з 1995 по 1998 р. сукупна дохідна частина бюджету ФІФА становила 519 млн,. а витрати 489 млн швейцарських франків. У 1999-2002 рр. сукупна доходна частина бюджету зросла до 2 млрд 570 млн швейцарських франків (до 2002 р. співвідношення франк-долар складало 1,5 до 1,0, а нині біля 1,3 до 1,0). ФІФА розробила розгалужену систему різноманітних змагань (від клубних команд до національних збірних), що проходять практично безперервно і приносять величезні прибутки. Вона стала першою міжнародною спортивною федерацією, котра поділяє футболістів не на професіоналів та аматорів, а за рівнем їхньої спортивної майстерності та віком. Аналогічні підходи застосовують нині майже всі професійні та напівпрофесійні міжнародні спортивні федерації і ліги.

 

  Першу в світі футбольну асоціацію було утворено в Англії у 1863 р. В тому ж році Англійська асоціація футболу уклала перші офіційні правила гри. В 1888 р. було створено першу у світі професійну футбольну лігу Англії. В 1888 р. менеджер англійської команди “Престон Норт Енд” У.Саддел вперше в історії футболу придбав кваліфікованих шотландських футболістів. В сезоні 1888/1889 в Англії було засновано професійну футбольну лігу і проведено перший у світі національний чемпіонат з футболу. В 90-х роках ХІХ ст. у професійній футбольній лізі Англії було запроваджено контрактну систему найму гравців. На початку ХХ ст. в Англії було утворено другу і третю футбольні ліги і розроблено правила ротації команд між лігами. У 1904р. засновано Міжнародну Федерацію футболу. (ФІФА). На початку ХХІ ст. ФІФА стала однією з найприбутковіших професійних ліг світу.

Теніс

 

Ще в період середньовіччя в Італії, Франції, Англії була відома гра у м'яч, який перекидали через сітку долонею, а з середини XV ст. ракеткою. Близько 1600 р. у Парижі існувало понад 100 тенісних клубів. Уже в XVI ст. були відомі ракетки, у котрих у дерев'яному ободі були натягнуті жили. Тоді ж було застосовано принцип підрахунку, що зберігся і донині (15, 30, 45, 60; число 60 означало перемогу у грі).

Сучасний теніс сформувався у Великобританії наприкінці XIX ст.Засновником цієї гри вважається офіцер британської армії Уолтер Уінгфілд (1873 р.). Він сформулював і у 1874 р. опублікував правила гри. Тоді гра називалася лаун-теніс. На той час у Великобританії було уже створено Всеанглійський лаун-тенісний і крокетний клуб, який став організатором першого Вімблдонського турніру з тенісу серед чоловіків у 1877 році. З того часу і донині він не був проведений лише у 1915-1918 рр. та у 1940-1945 рр. у зв'язку зі світовими війнами. З 1884 р. у Вімблдонському турнірі беруть участь жінки. На сьогодні це один з найпопулярніших турнірів у світі і вважається неофіційним чемпіонатом світу на трав'яних кортах.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. теніс набув поширення у різних країнах на різних континентах. Зокрема до США теніс було завезено у 1874 р. із Англії. Тенісну асоціацію в США , до якої входило 34 клуби, було засновано у 1881р. Того ж року було проведено перший в США відкритий тенісний турнір у Ньюпорті.

Професійний теніс у США розпочав формуватися у 1925 р. В 1926 р. футбольний менеджер К.Пайл найняв кількох тенісистів і організував комерційне турне. В 1927 р. гравець В.Річардс став ініціатором створення професійної асоціації тенісу США. Проте на той час менеджери і організатори турнірів досить часто несли збитки.

В 1891 р. започатковано всефранцузькі змагання. Спочатку у них брали участь лише французи, а з 1924 р. вони стали відкритими для іноземців.

З 1905 р. проводяться тенісні чемпіонати Австралії. У подальшому чотири названі змагання під назвою турніри "Великого шлему" стали найпопулярнішими у світі як для професіональних тенісистів, так і для аматорів.

Міжнародна федерація тенісу (ITL) заснована у 1912 р. в Парижі. Вона визнає такі категорії гравців: аматор - гравець, який прямо або опосередковано не отримує грошових винагород за гру або навчання грі; гравець - спортсмен, який досягнув 18-річного віку, підтримує принципи своєї національної асоціації і отримує грошові винагороди за гру; зареєстрований професіонал - спортсмен, який підписав контракт з організацією, що не належить до національної асоціації і отримує грошові винагороди за участь у змаганнях, які організовані не національною асоціацією країни, де проводяться змагання. Проте до кінця 1960-х років аматорський і професійний теніс розвивались окремо один від одного.

В березні 1968 року, за пропозицією Федерації тенісу Швеції, Генеральна асамблея Міжнародної федерації тенісу у Парижі проголосила еру "відкритого тенісу".З того часу тенісисти-аматори стали брати участь у турнірах професіоналів, а провідні професіонали - виступати в аматорських змаганнях за національні збірні своїх країн (Кубок Девіса, а з 1988 р. і Олімпійські ігри).

У 1972 р. з ініціативи провідних тенісистів з різних країн було створено Асоціацію тенісистів-професіоналів (АТР), а рік по тому - Жіночу асоціацію професійного тенісу (WITA), котру у 1990 р. було перейменовано у Всесвітню тенісну асоціацію (WTA).Членство в обох організаціях індивідуальне, тобто конкретна особа повинна подати заяву і сплатити членський внесок. Обидві організації тісно співпрацюють з ІTL. Оскільки членство в АТР та WТА персональне, спеціальних керівних органів професійного тенісу в окремих країнах не існує. Розвитком як аматорського так і професійного тенісу у конкретних країнах займаються національні федерації, що входять до ІТL.

Новостворені організації (АТР, WTA) мають на меті розвиток професійного тенісу і зміцнення його позицій на світовій спортивній арені, вдосконалення системи змагань, захист інтересів тенісистів-професіоналів, формування "рейтинг-листів" спортсменів. АТР і WTA систематично публікують рейтингові списки спортсменів згідно з набраними ними очками у турнірах за розробленими Асоціаціями системами. Перший "рейтинг-лист" АТР опублікувала 23 серпня 1973 року. Тоді в ньому було всього 125 тенісистів із 30 країн. Нині в рейтингах АТР та WTA сотні професіоналів.

Наприкінці 1980-х років АТР розробила "Програму з обслуговування тенісистів". Програма, або як її ще називають "Університет АТР", є обов'язковою для всіх нових членів АТР. До програми навчання входять різноманітні курси: як поводити себе під час змагань, як спілкуватися з журналістами, як вести фінансові справи тощо.

Після проголошення ери відкритого тенісу (1968 р.) стосунки між ІТL та професійним тенісом розвивалися досить успішно. У 1970-х роках вони почали погіршуватися, що на початку 1990-х років призвело до організації Асоціаціями професійних тенісистів і тенісисток власних турів. ІТL відреагувала створенням Комітету з проведення турнірів "Великого шлему" (AUSTRALIAN OPEN; ROLAND GARROS; WIMBLEDON; US OPEN) і заснувала Кубок “Великого шлему” з рекордним призовим фондом (з розрахунку на одного учасника). Переможцем першого турніру на Кубок “Великого шлему”, що відбувся у 1990 р. став 19-річний американець Піт Сампрас, який у подальшому став однією з найяскравіших зірок світового тенісу.

В 1986 р. було засновано Фонд розвитку “Великого шлему”. Він фінансується доброчинними внесками організаторів турнірів “Великого шлему” та Міжнародною федерацією тенісу. Основним завданням фонду є сприяння розвиткові тенісу в усьому світі. Зокрема, на кошти фонду щорічно проводяться різні курси для тренерів, адміністраторів та інших фахівців. Передбачена також програма розподілу спортивного знаряддя, що призначене, головним чином, для розвитку юніорського тенісу. Фонд також надає підтримку молодим талановитим тенісистам із різних країн. Свого часу таку підтримку отримали відомий тенісист із Зімбабве Байрон Блек та перша ракетка світу 2000 року, бразилець Густаво Куертен. Окрім того, фонд фінансово підтримує проведення різноманітних турнірів спортсменів-професіоналів.

Отож, як бачимо, Міжнародна федерація тенісу та Асоціація тенісистів-професіоналів і Всесвітня тенісна асоціація від конфронтації перейшли до співпраці з метою подальшого спільного розвитку тенісу.

 

Сучасний теніс сформувався у Великобританії наприкінці ХІХ ст. Перший Вімбілдонський турнір з тенісу серед чоловіків відбувся у 1887 р. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. теніс набув популярності у різних країнах на різних континентах. Професійний теніс почав формуватися на початку ХХ ст. У 1968р. започатковано відкриті змагання в тенісі (аматори спільно з професіоналами). У 1972 р. створено Асоціацію тенісистів-професіоналів (АТР), а у 1973 р. – Жіночу асоціацію професійного тенісу (WITA), котру у 1990 р. перейменовано у Всесвітню тенісну асоціацію (WTA). Членство у обох організаціях персональне. Найпопулярнішими змаганнями в тенісі є чотири турніри “Великого шлему” (відкриті чемпіонати Австралії, Франції, Англії та США)  

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 15; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Формування та розвиток професійного спорту в Європі. | Автомобільний спорт
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.02 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты