Баскетбол

Взимку 1891 р. інструктор з фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн у Спрингфілді, доктор анатомії і фізіології Джеймс Нейсміт, для підвищення зацікавленості своїх вихованців до занять фізичними вправами придумав гру під назвою ”баскетбол”, яка у подальшому завоювала симпатії не тільки молодих християн, а й людей всього світу. Вдячні нащадки створили в США ”Зал баскетбольної слави ім.Дж.Нейсміта”, до якого заносяться імена спортсменів, тренерів і спортивних функціонерів, котрі зробили видатний внесок у розвиток цієї популярної гри. Слід відзначити, що Печесними членами цього залу обрано видатного тренера збірної команди з баскетболу колишнього СРСР Олександра Гомельського та легендарного баскетболіста цієї збірної, чемпіона мюнхенської Олімпіади (1972 р.) Сергія Бєлова [Гуськов С., 1990; Рыжков Д., 1990].

Упродовж 1891-1896 рр. баскетбол набув широкої популярності серед студентської молоді. Перша гра на гроші відбулася у невеличкому містечку Трентоні, штат Нью-Джерсі в 1896 р. у присутності майже 200 глядачів. Гравці команди-переможниці, після сплати за оренду залу, отримали по 15 доларів, а капітан – 16 доларів. Ці розміри гонорару – близько одного долара за хвилину гри – зберігалися досить довго.

На початку ХХ ст. баскетбольні команди стали об’єднуватися у різні ліги. Але гра на гроші була популярною переважно у невеликих містах, ймовірно тому, що у великих містах було вдосталь інших видовищ. Першими у великих містах баскетбол визнали мешканці негритянських гетто. Проте ”чорний” і ”білий” баскетбол довгий час існували окремо. Неграм не дозволялося грати в одній команді з білими і проводити зустрічі між ”чорними” та ”білими” командами.

В 1922р. у Нью-Йорку, в Гарлемі власники казино ”Ренессанс” бажаючи залучити публіку створили з чорношкірих баскетболістів дві команди, котрі проводили матчі між собою. Успіх і заробітки перевершили сподівання. Гравці купили у складчину старенький автобус і відбули на гастролі по східному узбережжю США назвавши свою команду ”Нью-Йорк Ренессанс”. Баскетболісти самі шукали собі суперників і змагалися з ними. Майже кожний турнір гордо іменувався “чемпіонатом світу”. Таких турнірів у 1920-х роках було у США досить багато, а отже і “команд-чемпіонів світу” було також немало. В середині 1920-х років у ранзі “чемпіонів світу” ходили темношкірі баскетболісти ”Нью-Йорк Ренессанс” і команда білих гравців з Бостона ”Оріджіл Селтікс”. Проте між собою вони не зустрічалися. Перша їхня зустріч відбулася у 1927 р. і в серії з шести ігор завершилася нічийним результатом (3:3). Наступна зустріч відбулася лише в 1933 р. і у серії з восьми ігор з рахунком 7:1 перемогла команда ”Ренессанс”.

В 1927 р. Абрахам Саперстайн (тренер і власник) заснував відому професійну баскетбольну команду ”Гарлем Глобтроттерс”. Вона побувала в багатьох країнах всіх континентів і за період своїх виступів зібрала аудиторію понад 100 млн осіб. За великий внесок у розвиток баскетболу в світі А.Саперстайна обрано Почесним членом “Залу баскетбольної слави ім.Дж.Нейсміта”.

Незважаючи на професійний характер окремих турнірів та деяких команд баскетбольні структури США до кінця другої світової війни були напівпрофесійними. Лише в 1946 р. у Нью-Йорку було засновано професійну баскетбольну лігу під назвою ”Баскетбольна асоціація Америки” (БАА). У першому чемпіонаті взяли участь 11 команд, три з яких грають у лізі і тепер. Перші два сезони свого існування БАА вела боротьбу з сильним конкурентом – Національною баскетбольною лігою (НБЛ), яка об’єднувала команди невеликих міст Середнього заходу і проводила власні чемпіонати з 1937 р. Але у БАА була суттєва перевага – її команди виступали у великих містах і на кращих аренах. Це й зумовило наслідки конкурентної боротьби між ними. У 1948 р. чотири клуби НБЛ приєдналися до БАА. У 1949 р. БАА та НБЛ об’єдналися в одну лігу – Національну баскетбольну асоціацію (NBA) до якої увійшли всі команди БАА і ще сім команд НБЛ. Президентом нової ліги був обраний М.Подолофф, колишній президент БАА, а президент колишньої НБЛ А.Даффі був обраний головою ради директорів NBA [Титаренко В., 1996]. У 1967 р. в США створюється альтернативна професійна ліга – Американська баскетбольна асоціація (АБА). Вона подарувала баскетболу таких зірок, як Джуліус Ірвінг, Мозес, Мелоун, Джордж Гервін та ін. але витримати конкуренцію з NBA не змогла. У 1976 р. чотири провідних клуби АБА приєдналися до NBA і розширили її до 22 команд. У 1980 р. NBA зросла ще на одну команду, а у 1988-89 рр. – на чотири. Нарешті у 1995 р. до її складу увійшли дві канадські команди (”Ванкувер Грізліз” і ”Торонто Репторз”). На сьогодні NBA об’єднує 30 клубів. Її називають еталоном спортивного бізнесу і моделлю для інших професійних видів спорту. З 1984 р., від коли NBA очолив Д.Стерн, ліга розширилася до 30 команд, а її прибутки зросли більше ніж у чотири рази. NBA має представництва у Мехіко, Торонто, Женеві, Мельбурні, Гонконзі, Токіо. За версією американського журналу „Forbes” п’ять гравців NBA входили до 10 найбагатших спортсменів-професіоналів за 2004 рік. Комісіонер NBA Д.Стерн отримує найвищу серед керівників професійних ліг зарплату – 8 млн доларів на рік.

У червні 1997 р. відбувся дебют жіночої національної баскетбольної асоціації, що створена в структурі NBA. До її складу увійшли вісім команд, що з 21 червня по 30 серпня 1997 р. розіграли свій перший чемпіонат. З 1999 р. в регулярному чемпіонаті жіночої національної баскетбольної асоціації беруть участь 12, а з 2000 р. – 16 команд.

Загалом структура NBA являє собою баскетбольний концерн, що складається з 30 команд-фірм на чолі з Радою управління, до котрої входять президенти всіх клубів. Вони обирають комісіонера ліги, який керує її поточною діяльністю.

Хокей

Походження хокею, на відміну від власне американських видів спорту – бейсболу, американського футболу та баскетболу – викликає і сьогодні суперечки у істориків спорту. Один з найбільш ранніх різновидів хокею належить до 1740 р., коли французькі першопроходці, піднімаючись по річці Св.Лаврентія побачили групу індійців-ірокезів, що ганяли палицями важкий м’яч. Але більшість істориків стверджують, що хокей виник у Канаді у ХІХ ст. Проте існує припущення, що хокей виник в Англії в XVI-XVII ст., а потім переселенці завезли його за океан. Колишній президент Міжнародної федерації хокею Гюнтер Собецкі вважає, що батьківщиною сучасного хокею є Голландія. Підставою для цього твердження є картина голландського художника Хендріка Аверкампа (1585-1666), на якій дітлахи і дорослі катаються на ковзанах, а декілька чоловіків з ключками в руках ганяють по льоду замерзлої ріки якийсь предмет.

До цього часу не встановлено також походження самого слова ”хокей”. Одні історики спорту стверджують, що його взяли із мови мохауків, котрі в минулому грали на траві у гру, подібну до хокею – ”хо гій”, що у перекладі означає ”боляче”. Інші фахівці вважають що воно походить від французького ”хоке” – зігнута палиця пастуха.

Як вид спорту хокей сформувався у Канаді у 70-х роках ХІХ ст. Особливо популярним він був серед канадських студентів. Саме студенти Монреальського університету в 1879 р. сформували перші правила гри в хокей з шайбою. Згодом хокей поширився по всій Канаді і став дійсно національним видом спорту. Вже у 1899 р. у Монреалі було збудовано перший у світі палац спорту зі штучним льодом. Він вміщав 10 тис глядачів.

Появу цього виду спорту в США історики повязують з іменем канадського студента, який у 1883 р. організував у Балтіморському університеті хокейну команду і запросив потім канадську команду з Квебека на товариську зустріч.

Перша професійна ліга з хокею створена в Америці у 1902-1903 рр. В 1904 р. з ініціативи капітана американської професійної команди ”Портейдж Лейкерс” Дж.Гібсона було створено Міжнародну хокейну лігу, до якої увійшли команда з Піттсбурга, три команди з Мічігана і дві канадські команди. Ліга функціонувала протягом трьох років.

У 1909 р. власник команди з Онтаріо А.О’Брайен організував Національну хокейну асоціацію, до складу якої увійшли дві американські команди. В цей період сформувалися деякі правила, що діють і донині: гру було поділено на три періоди по 20 хв кожний; на майданчику одночасно грали по шість хокеїстів у кожній команді, у т.ч. і воротарі. Асоціація проіснувала до 1917 р.

У 1917 р. в Канаді було сформовано Національну хокейну лігу (NHL), до якої входило чотири команди, у т.ч. і ”Монреаль Канадієс”, котра виступає у лізі й донині. Перша американська команда (”Бостон Брюінс”) ступила до NHL у 1924 р., а через рік ще три американські команди стали членами цієї ліги.

У 1960-ті роки інтерес до професійного спорту в США завдяки телебаченню безперервно зростає. В 1967 р. NHL розширюється до 12 команд за рахунок американських професійних клубів в Лос-Анджелесі, Окленді, Міннесоті, Філадельфії, Піттсбурзі та Сент-Луісі. В 1970-ті роки ліга продовжує розширюватися за рахунок американських команд.

У 1972 р. створюється альтернативна канадо-американська хокейна ліга – Всесвітня хокейна асоціація (ВХА), до складу якої увійшло вісім американських та чотири канадських команди. Команди ВХА було сформовано переважно на базі студентських хокейних команд. Значну кількість провідних гравців NHL власники клубів ВХА переманили високими зарплатами. Так, один з найвидатніших гравців в історії професійного хокею Горді Хоу відзначив, що у 45-річному віці, виступаючи за одну з команд ВХА (”Детройт Ред Уінгс”), він отримував значно більшу заробітну плату, ніж у молоді роки в NHL. Надто великі видатки на зарплату гравцям ймовірно стали однією з головних причин того, що ВХА не витримала конкуренції з NHL і в 1979 р. припинила своє існування. Чотири найсильніші клуби ВХА було включено до складу NHL, котра повернула собі монопольне право контролю хокейного ринку.

У 1985 р. NHL разом з іншими професійними лігами з (футболу, баскетболу та бейсболу) звернулася до комісії Сенату США з пропозицією прийняти закон, який давав би лігам право контролювати розташовування своїх команд у містах країни. Мова власне йшла про надання лігам права накладати „вето” на переїзд будь-якої команди відповідної ліги з одного міста до іншого.

На початку 1990-х років відбулося масштабне розширення NHL. Загальна кількість команд зросла до 26, а в 2000 р. NHL розширилася до 30 команд. Це свідчить про високі темпи зростання популярності хокею, насамперед у США, оскільки 21 із 30 команд розташовані в американських містах. Таке масштабне розширення ліги стало можливим завдяки широкому залученню до NHL провідних європейських хокеїстів, у тому числі і таких відомих українських майстрів як Дмитро Христич та Олександр Житник.

Команди NHL поділяються на дві групи (конференції) по 15 у кожній. Кожна конференція поділяється на три підгрупи (дивізіони) по п’ять команд у кожній. Поділ на шість підгруп зроблено за територіальною ознакою, що дозволяє економити кошти на турнірних переїздах.

Окрім NHL в США і Канаді функціонують ще 5 нижчих ліг, до котрих входить понад 60 команд.