ЯКУ ДЕРЖАВУ МИ БУДУЄМО? ВИХІД Є!!!

Українська революція запровадить в Україні новий цивілізаційний устрій Націократію, який базується на основі Української Національної Ідеї.

Олег Ткаченко,

провідний полковник Армії Порядку

Сучасне українство, як в Україні, так і в діаспорі, є відповідальним за долю майбутніх поколінь та усю спільноту. До сьогодні не тільки пересічне громадянство, а й елітна його частина не усвідомили катастрофічність загальної ситуації, яка у недалекому майбутньому може призвести до фізичного та духовного знищення українства як етнічної спільноти.

Першочерговим завданням для усіх українців є відродження національної ідентичності й національної гідності та побудови Великої України, яка знову, як і колись, стане однією з наймогутніших держав світу, що є завданням надзвичайної складності. В Україні посилено насаджується антиукраїнізм. Нова влада прагне протиставити українцям представників інших етносів, зокрема налаштовує проти вивчення та використання української державної мови, поширює міфи про український фашизм, антирусизм і антисемітизм українців. Треба вистояти, як проти власної неукраїнської влади, так і проти глобального тиску з-поза меж України, необхідно нівелювати і політичний, і культурницький, і релігійний, і просто диверсійний тиск, який спрямований проти української нації.

Українці мають таку славну історію, якої не мав і не має жоден народ світу. На території сучасної України за багато тисячоліть до н. е. жили і процвітали Мізинська, Трипільська та інші культури, які врешті-решт породили первісну цивілізацію, від якої людство стало швидко й успішно розвиватися. Ця цивілізація володіла такими високими знаннями (неземного походження), які дали нашим прапращурам змогу подарувати людству науково-прикладні надбання, що й у наш час вважаються недосяжними, як для науки, так і для техніки. Українська Національна Ідея має сакральну підґрунтя у вигляді Тризуба, восьмикутної Зірки Ра та жовто-блакитного прапора. Тризуб символізує присутність світу, перебуває на території України більше сорока тисячоліть, захищає її і в цей час, є державним гербом України. Зірка Ра присутня в Україні більше 14 тисячоліть і нині живе в українських вишиванках, як незмінний атрибут святості. Жовтий і блакитний кольори символізують благотворну зв’язок України і Неба у процесі безкінечного життя, а тому постали у вигляді державного прапору України. Наша прадавня арійська культура (Орійська національна доктрина (світоглядна система) – вчення про Всесвіт, суспільство та місце людини в ньому) дала білій расі все необхідне для повноцінного якісного життя, здійснила такий поштовх, який дав білій людині можливість на всі подальші часи випередити інші раси у своєму інтелектуальному, технічному, військовому та духовному розвитку. Історичні досягнення наших прабатьків Аріїв – це найдавніша писемність, усні Веди та Санскрит. Так, письменам нашої Кам’яної могили більше двадцяти тисяч років. Отже, наші предки винайшли колесо, приручили коня та стали першими орачами на планеті Земля. Уже в трипільські часи сформувалася праукраїнська культура, наука, пісенність, звичаї, релігія, обряди, традиції…

Наші предки були великими завойовниками. Це вони створили могутню Скіфську (Скитську) державу, у володінні якої були безмежні території та народи. Царські Скіфи з успіхом хазяйнували в малій Азії на берегах Тигру та Євфрату, в далекій Індії та інших куточках безкрайніх просторів. Зі стародавньою Персією (сучасний Іран) у нас, починаючи від тих далеких часів й до сьогодні, залишився кровний родинний зв’язок. Могутня Скіфська держава, що проіснувала близько однієї тисячі років, після нетривалого часу поневірянь передала естафету державі антів, союзу давньослов’янських племен (Середнє Подніпров’я IV–VII ст.), а та відповідно стала предтечею Київської держави (часів славетних князів Святослава Хороброго, автора відомого воєнного виклику: «Іду на вас!» та Ярослава Мудрого, родина якого була кровно споріднена з королями та князями Європи). У Київській державі (ІХ–ХШ ст.) окремі національні фрагменти знову «влилися» у єдине національне русло. Елементи національної ідеї об’єдналися в системні ряди. Київська держава примножила славу нашого роду, що значно розширило її кордони на захід і північ до Уралу та Балтики. Це була могутня країна, якій платили данину всі сусідні й далекі народи та країни. Неодноразово, щоб зберегтися від зруйнування, Візантія відкуповувалася від наших предків щедрими дарами. Це наш Великий князь Київський, Святослав Хоробрий, розбив ущент та знищив таке паразитарне утворення, як Хазарський каганат (Хазарію).

На нашу землю постійно сунули чисельні завойовники: семіти, монголоїди та інші. Усі ці сили були розбиті об міцний київський щит. Поступово монголо-татарська орда, що підкорила собі всю Азію, впритул підступила до Київської держави. Як наслідок, сусідні князівства, піддані Києву, були розбиті, більшість із них потрапила в залежність до золотої орди. Київська держава почала стрімко занепадати. Ситуацію врятувало те, що на київських північно-західних землях королем Данилом Галицьким було засноване міцне Галицько-Волинське князівство, у складі якого перебувало й місто Київ. Данило Галицький робив все для того, щоб унеможливити зруйнування князівства з боку чужинців та зберегти дідівський спадок – міцний ланцюг поколінь.

Однак боротьба з ордою врешті-решт знекровила остаточно Київську державу та її спадкоємця – Галицько-Волинське князівство (монголо-татарська навала існувала на наших землях від 1240 р. до 1917 р. або навіть до 1991 р., її присутність відчувається й сьогодні). Надалі українські землі потрапили під Литовський протекторат, і це призвело до створення Литовсько-Руської держави, а пізніше на землях Литви, Польщі та України сформувався тріумвірат – Річ Посполита. У цьому об’єднані Польща дуже швидко взяла гору і все частіше починала притискувати українців, прибираючи до рук їх землі та маєтності. Несправедливість і утиски з боку Польщі слугували причиною того, що проти свавілля польської шляхти й короля за допомогою і прямою участю козаків Запорозької Січі зорганізувався козацько-селянський народний визвольний рух на чолі з Богданом Хмельницьким. У затяжній, міжусобній «домовій» війні між Україною та Польщею гору взяла козацька сила. Після перемоги на українських землях утворилася Козацька держава на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Слава про козацькі звитяги та самостійне господарювання запорозького лицарства на своїй землі розлетілася на всю Європу, вільним січовим козацьким духом захоплювалися, його наслідували: «Ось де, люди, наша слава!» (Т. Шевченко) («Українці асимілювали Русь, а з нею і Руську державу. І коли вона була зруйнована, українці з Духом Січі свою Україну підняли, як калину, побудували власну українську державу і назвали свій край просто – Україна»). Богдан Хмельницький з метою закріплення та збереження здобутих військових, політичних, державних досягнень уклав угоду про мир та військову допомогу з московським царем.

Начебто все було добре, але Москва підступно скористалася цією домовленістю й дуже швидко отримала такий вплив на Козацьку Україну, який за короткий період знищив усі українські державницькі здобутки. Пізніше, обурений таким ганебним станом речей Тарас Шевченко писав українцям: «А ще хвалитеся, що Польщу колись завалили, правда ваша Польща впала та й вас роздавила».

Для України настали найгірші часи, здобутки прабатьків, надбання колись могутньої держави – Царської Скіфії, величної Київської імперії лежали у ніг культурно й технічно відсталого, але войовничого Московського царства, яке й набуло своєї сили виключно завдяки своїм візантійським східним інтригам та спорідненістю з монголо-татарською ордою, яка асимілювалася із московським охотним людом. Татари, чудь, весь, меря та багато, багато інших почали називатися руськими і хазяйнувати на Русі відповідно. Тим слов’янам-українцям, які проживали в Московському царстві й донедавна були його основою, довелося повернутися додому, до Києва, а решта, пригноблено догоджаючи, пішла на поводі в обставин і залишилися на службі у прийшлих чужинців, які мали вороже білій людині світобачення та культуру.

Після захоплення московською ордою земель України, Польщі та Білорусі чужинці на віки́ стали повноправними господарями на нашій родовій слов’янській землі. Українці-слов’яни втратили можливість до будь-яких позитивних зрушень та поступу. Ті сміливці, в яких прокидалася славетна прабатьківська кров і які піднімалися у повний зріст із бажанням повернути до справедливості та щастя, нещадно знищувалися.

Українська державність, втрачаючи свої цивілізаційні культурні надбання, стрімко котилася на узбіччя історії. Упродовж усього окупаційного періоду в нас вибивали батьківську духовність і традиції, вогнем та мечем встановлювали свої чужинські порядки, все сильніше «закручуючи гайки». Те, що влада в Україні була дійсно окупаційною та чужорідною наведу лише один факт (з нескінченної кількості відомих історії): призначеним ставлеником Москви у Києві довгий період був «руський» Бібіков, прямий нащадок Золотої орди, її знатного роду Бі-бек. Виключно такі Бі-беки «православні руські» в переважній більшості хазяйнували на нашій землі. На царському, московському троні також сиділи інородці-загарбники, які мали чужорідне коріння й лише прикривалися (для окозамилювання) «династією Романових».