РОЗДІЛ 1. СУТНІСЬ, ВИДИ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСЬ, ВИДИ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ ФОНДОВОЇ БІРЖІ 5

РОЗДІЛ 2. СВІТОВИЙ БІРЖОВИЙ РИНОК 18

2.1 Фондовий ринок України

2.2 Українська фондова біржа (УФБ)

2.3 Нью-Йоркська фондова біржа (New–York Stock Exchange)

РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ 26

ВИСНОВКИ 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

ВСТУП

Актуальність теми. Фондовий ринок є важливою складовою частиною ринкового механізму і забезпечує ефективний перерозподіл вільних фінансових ресурсів в інтересах економічного розвитку суб’єктів домогосподарства.

Потенціал ринку стримується із–за слабого розвитку інфраструктури, а також відсутність в державі новітньої системи фондових бірж – ця обставина підкреслює актуальність даного дослідження, а також розробку основних питань курсової роботи.

Практичне значення роботи обґрунтовується тим, що розвиток фондового ринку дає можливість вирішити такі проблеми, як побудова ефективного механізму трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси, залучення в українську економіку закордонних інвесторів, підняття кредитного рейтингу України, а також підняття рівня життя населення і економічний розвиток регіонів.

В розгортанні питань функціонування і розвитку фондового ринку приділялась увага в працях: О.М. Мозговий, С.О. Маслова О.А. Опалов, Н.С. Кузнєцова І.Р. Назарчук, В.М. Шелудько, В.А. Мельник тощо. В курсовій використані данні посібників і періодичних видавництв з теми дослідження. Інформаційну базу курсової роботи склали данні, отримані із публікацій в засобах економічної, наукової і масової інформації.

Суб’єктами фондового ринку є:

– Споживачі (підприємства, органи влади);

– постачальники (домогосподарства, підприємства, у том числі неприбуткові, інституціональні інвестори);

– торговці;

– суб’єкти, що обслуговують ринок;

– органи, що регулюють діяльність учасників (державні, недержавні).

Предметом дослідження стали кошти і цінні папери (акція, облігація, вексель, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати, опціон, ф̓ ючерс).

Об’єктом стала система фондових бірж і фондовий ринок України.

Мета роботи – розвиток теорії формування і професійного розвитку фондового ринка, в українських умовах. Виробка необхідних для реформування біржового сектору українського фондового ринку положення і моделей. З цією метою в роботі в праці поставлені і виконані наступні задачі:

– дана характеристика категорій «фондовий ринок»;

– розкритий механізм і дані рекомендації з регулювання економічних відносин на фондовій біржі;

– виставлений аналіз механізму фінансування компаній у вигляді емісії акцій на ринку цінних паперів в новітніх умовах.

Методологічною основою досліджень є наукові методи досліджень, методи збору та узагальнення інформації, якісний і кількісний аналіз, методи системного порівняльного аналізу, метод групування, комплексний підхід.

Практична значимість досліджень отриманих в ході курсової роботи – дослідженні результати позволили виявити дійсний стан національного фондового ринка на сучасному етапі.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСЬ, ВИДИ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ

Становлення фондового ринку розпочалося з кінця ХV – початку ХVI ст. у великих містах Європи [10 ]. Перші операції з цінними паперами відбувались на оптових ринках і товарних біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен [7]. На початку ХVII ст. виникла Амстердамська біржа, яка на довго стала найважливішою біржею світу, головним носієм прогресу в галузі біржової торгівлі [10]. З цінних паперів на біржі були спочатку представлені акції голландської Ост-Індійської і Вест-Індської компаній, англійської Ост-Індійської компанії і боргові зобов'язання уряду Голландії та адміністрацій голландських міст. Амстердамська біржа мала характер універсальної біржі – фондової, товарної, валютної. З початком промислового перевороту торгівля акціями і борговими забовʼязаннями в Англії значно розширилась, зросла потреба в організованому веденні торгівлі. У1770 р. почала функціонувати Лондонська фондова біржа. Поява першої американської фондової біржі припадає на 1791 р. у Філадельфії [10]. Першою біржею в Росії стала Петербурзька фондова біржа, відкрита за наказом Петра I у 1703 р. Спочатку на біржі котирувались іноземні векселі та облігації державних позик, а з 1827 р. почали котируватися акції. На території України фондові біржі почали діяти значно пізніше, ніж у Росії,оскільки рівень товарного виробництва і торгівлі в Росії були ще тривалий час не достатніми для широкого розвитку біржової торгівлі [10]. У1796 р. відкрито біржу в Одесі.

У період з ХVI по ХVIII ст. біржі набули своїх характеристичних рис. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів. [4].

На початку ХIХ ст. роль фондових бірж зростає. Промислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке було джерелом накопичення великих фінансових коштів. Також у розвиток фондового ринку вніс свою частину розвиток організаційних форм суспільного виробництва у вигляді акціонерних банків та промислових корпорацій. В історії фондової біржі ХIХ ст. увійшли кризи 1869, 1873, 1895 рр. [7]. У роки першої світової війни діяльність бірж припинялися [10].

Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. почалася саме з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі 22 жовтня 1929 р., коли паніка інвесторів і біржовиків була спричинена масовим продажем цінних паперів. За три роки після кризи вартість акцій провідних американських компаній впала: ‹‹Дженерал електрик›› – в 11 разів, ‹‹Монтгомері вард›› – у 23 рази, ‹‹Радіокорпорейшн›› – у 33 рази, ‹‹Нью-Йорк сентрал›› – у 51 раз, ‹‹Дженерал моторз›› – у 80 разів [7]. Рятувати економіку США від кризи і безробіття довелося президентові Рузвельту. ‹‹Його новий курс›› став широкою програмою заходів державного регулювання економіки. У кілька разів було збільшено державні фінансові вкладення, запроваджено обов’язковий мінімум заробітної плати, посилено урядовий контроль за банківською та підприємницькою діяльністю [7]. Криза цих років увійшла в історію фондового ринку. У США 1933 р. прийнято закон про емісію цінних паперів, а 1934 р. – закон про біржову торгівлю цінними паперами. Реєстрація цінних паперів стала обов’язковим правилом. Переймаючи досвід минулих років у багатьох країнах світу було створено державні органи з контролю обігу цінних паперів і опрацьовані правила, які регламентували біржові процедури. Після Другої світової війни повсюдно відбувається процес злиття фондових бірж, у результаті чого в багатьох країнах залишилася лише одна фондова біржа.

Ще одна подія яка сталося наприкінці ХХ ст. – це біржова криза 1987 р. Звісно її наслідки не були такими як у жовтні 1929 р. Наслідки цієї кризи були дуже відчутними. Рахунок утрат величезний і вимірюється мільярдами. На Лондонській фондовій біржі акції впали в ціні(процес здешевлення) більше ніж на 13 млрд. фунтів стерлінгів, в Японії — на 57 млрд. єн, у Франції – на 200 млрд. франків, у США – на 700 млрд. доларів. На 90-ті роки ХХ ст. припадає відновлення світових фондових бірж і налагодження позабіржового обігу цінних паперів спричинено це появою акціонерних товариств [7].

Ринок цінних паперів – важлива складова ринкової економіки. На ринку цінних паперів перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти – цінні папери. [4]. Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [10]. Цінні папери можна купувати, продавати, закладати, зберігати, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати [4]. Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів [3].

Таблиця 1.1

Класифікація цінних паперів

Цінні папери також можна класифікувати і за ознаками :

1) за емітентами (державні, приватні та змішані) ; 2) за ступенем захисту (високо класні та низько класні) ; 3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та керування) ; 4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні) ; 5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом) ; 6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані) [4].

Емітент цінних паперів – юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску (надалі – емітент) [3].

Основними видами цінних паперів є:

– акція;

– облігація;

– вексель;

– ощадні сертифікати;

– приватизаційні папери;

– інвестиційні сертифікати;

– опціон;

– ф’ючерс;

Акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними, на пред̕ явника, привілейованими та простими. Іменні акції, являють собою акції, за умовами випуску яких акціонери повинні реєструватися в книзі реєстрації власників іменних акцій, яку може вести сам емітент або за його дорученням реєстратор [10]. По акціях на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів [10]. Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів [10]. Акція – безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути акціонерне товариство. Власниками акцій можуть бути юридичні, фізичні особи, держава. Випуск акцій акціонерним товариствам здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства ( у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Виплата доходів по акціях виплачується за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та відсотків за банківський кредит. [3].

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує забов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата, яка встановлена умовами випуску як дата відшкодування вартості облігації називається датою погашення, а вартість, за якою погашається облігація, – вартістю погашення. Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Облігації, як і інші цінні папери, випускаються іменні та на пред̕ явника. Облігації підприємств можуть бути іменними, так і на пред̕ явника, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик випускаються тільки на пред̕ явника. Облігації можуть перебувати у вільному обігу на ринку або мати обмежене коло обігу залежно від умов випуску [10]. У залежності від того, хто випускає облігації, останні поділяються на облігації підприємств та державні облігації. У першому випадку мають на увазі підприємства та господарські товариства, незалежно від форм власності, у другому – певні державні органи. У зазначеній класифікації облігації місцевих органів (місцеві облігації) розглядаються як різновид державних облігацій. [5].

Існує два основних типи облігацій: процентні та безпроцентні. По процентних облігаціях періодично через певний термін має сплачуватись процент, який називають купоном. По безпроцентних облігаціях, або облігаціях «з нульовим купоном», процентні виплат не здійснюються, проте такі облігації продаються за ціною, що менша від ціни погашення. В такому разі кажуть, що облігації продаються зі знижкою, або дисконтом. Існують так званні цільові облігації. По них при закінченні терміну обігу надаються визначенні в умовах емісії товари та послуги. Іноді емітуються облігації, по яких емітент не бере на себе забов’язання про їх остаточне погашення. Такі облігації називаються вічними [10]. Випуск облігацій являє собою внесення пропозиції емітента щодо надання йому грошової позики на визначений період часу, під конкретну ціль або проект і на певних умовах, а також щодо встановлення позикових відносин між емітентом та інвесторами [5]. Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску [3].

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов’язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів – прості та переказані.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування «вексель» ;

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г)зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж;

д)найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дату і місце складання;

є)підпис того, хто видає документ (векселедавця) [10].

Переказний вексель являє собою борговий цінний папір, який мітить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, що останній виплатив по пред̕ явленню або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред’явнику векселя. Як простий, так і переказаний векселі являють собою безумовні боргові забов’язання. Правовий статус цього цінного паперу визначається в законі та підзаконних актах. [5].

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яку засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, імені на пред̕ явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним. Доход по ощадним сертифікатам виплачується при пред’явленні їх для оплати в банк, що їх випустив [3].

Приватизаційні папери являють собою різновид державних цінних паперів, які випускають у країнах, що здійснюють перехід від централізовано-планового управління економікою до державно-ринкового (змішаного). Приватизаційні папери видають виключно громадянам. Вони свідчать про власника приватизаційного паперу на безкоштовне отримання у процесі приватизації частка майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

В Україні приватизаційні папери існують таких видів:

1) приватизаційні майнові сертифікати;

2) приватизаційні житлові чеки;

3) приватизаційні земельні бони.

Використання цих паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на акції, паї, інші документи, що засвідчують право власності на частку державного майна, яке приватизується [5].

Інвестиційні сертифікати – це цінні папери, які випускають інвестиційні фонди або інвестиційні компанії, які підтверджують право власника такого сертифікату на участь в інвестиційному фонді або в інвестиційній компанії, а також на одержання грошового доходу по них [5].

Опціон – один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони PUT – «на продаж» та CALL – «на купівлю». Опціон PUT (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Опціон CALL (на на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому забовʼязаний продати продавець опціону [10].

Ф’ючерс – це біржовий дериватив, який засвідчує забов’язання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди. Ф’ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Ф’ючерсна угода є законною угодою між покупцем (продавцем) і біржею або її кліринговою палатою, в якій покупець (продавець) погоджується прийняти (здійснити) поставку певного активу за обумовленою ціною в кінці визначеного періоду часу [10].

Цінні папери виконують низку функцій у системі суспільного відтворення. По-перше, вони є регулятором. По-друге, цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. По-третє цінні папери виконують також яскраво виражену інформаційну функцію. Через цінні папери реалізується також можливість контролю над економікою й економічними процесами як у межах макро-, так і мікроекономіки. Цінні папери є також сполучною ланкою між суспільними, політичними, державними інститутами (надбудовою), з одного боку, і сукупністю економічних відносин і зв’язків у суспільстві (базисом), з другого. Цінні папери існують як особливий товар, що повинен мати свій ринок із властивою йому організацією і правилами роботи на ньому [4].

Фондова біржа – організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами [3].

Фондова біржа – організація, яка створюється не для отримання прибутку, а тільки для організації укладання угод з купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних [7].

Призначення фондової біржі:

1) Мобілізація фінансових ресурсів;

2) Прискорення руху капіталів;

3) Підвищення економії всієї країни.

Фондова біржа виконує такі фінансово-економічні функції:

а) забезпечення переливу капіталу між галузями національної економіки з метою її своєчасної структурної перебудови;

б) забезпечення доступу вільного капіталу (збережень) суб ̓ єктів господарювання до інвестування виробничої та соціальної сфери;

в) мобілізація і високої концентрації (акумулювання ) тимчасово вільних грошових накопичень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів на первинному та вторичному біржовому фондовому ринку;

г) залучення суб’єктами господарювання необхідного капіталу шляхом емітування цінних паперів та подальшого та подальшого їх розміщення на фондовій біржі;

д) кредитування і фінансування приватного сектора та держави шляхом купівлі їх цінних паперів на первинному ринку та перепродажу на вторинному, а також кредитування і фінансування біржових хеджирів та спекулянтів шляхом здійснення угод на вторинному ринку;

е) прогностично-інформаційна функція;

є) стимулювання позитивної динаміки соціальної структури суспільства шляхом шляхом підвищення достатку кожної людини через володіння і вільне розпорядження цінними паперами, а значить – створення психологічної готовності до суспільної стабільності [9].

Визначення ринкової ціни є однією з найважливіших функцій біржі, оскільки ціни на папери, що встановлюється на біржі, суттєво впливають на ціни інших активів, які є в обігу. Для організації біржових зборів та проведення гласних публічних торгів, біржа повинна мати приміщення, комп’терні мережі, інше матеріально-технічне забезпечення, підготовлений персонал. Крім того, мають бути розроблені правила біржової торгівлі та кваліфікаційні вимоги до учасників торгів. Правила біржової торгівлі повинні передбачати види цінних паперів, що можуть котируватись на біржі, умови допуску цінних паперів до торгів, види угод, що можуть укладатися на біржі, порядок проведення торгів, формування біржового курсу та ведення розрахунків, вид’и послуг, які може надавати біржа, і розмір плати за них, обов’язки членів біржі, систему інформаційного забезпечення тощо. [10].

Фондовий ринок:

1) Первинний ринок 2) Вториний ринок

а) ринок первинних емісій; а) фондові біржі;

б) ринок повторних емісій. б) позабіржовий ринок.

Біржовий ринок – це торгівля цінними паперами на фондових біржах. Це завжди організований ринок цінних паперів, тому що торгівля на ньому ведеться строго за правилами біржі і тільки між біржовими посередниками, які ретельно відбираються серед всіх учасників фондового ринку.

Позабіржовий ринок – це торгівля цінними паперами минаючи фондову біржу. Позабіржовий ринок спирається на комп’ютерних системах зв’зку, торгівлі й обслуговуванню по цінних паперах. Неорганізований ринок – це обіг цінних паперів без дотримання єдиних для всіх учасників правил.

Основними представниками на біржі є брокери і дилери.

Брокери – це посередники, які діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво комісійні.

Дилери – це члени фондової біржі, які здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за власний рахунок.

Для допуску до обігу та котирування на фондовій біржі цінні папери мають пройти процедуру лістингу – включення до списку цінних паперів, що вже котируються на біржі. Основними критеріями при прийнятті рішення про включення акцій певної компанії до списку та допуску до котирування на біржі є ступінь інтересу інвесторів до цієї компанії, місце компанії в галузі та її стабільність, належність компанії до галузі, що розвивається, перспективи, які дають змогу і надалі зберігати свої позиції на ринку [2].

Котирування – полягає у визначенні курсів цінних паперів через зосередження попиту та пропозиції, зіставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів та встановленні оптимальної ціни, при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів. Розрізняють фіксингове котирування, або простий аукціон, та безперервне котирування, або безперервний аукціон [10]. При фіксинговому котируванні замовлення на купівлю-продаж цінних паперів збираються брокерами і подаються на біржу перед проведенням котирування. Безперервне котирування, або мультифіксинг, полягає в постійному зіставленні попиту і пропозиції цінних паперів [10].

Переважна більшість угод на біржах здійснюється з повними лотами, де лот характеризує мінімальний стандартний обсяг біржового активу, який може бути куплений чи проданий на біржі. Лот може визначити мінімальну кількість цінних паперів, які можуть бути куплені (продані) на торгах, або мінімальний обсяг угоди в грошових коштах.

Основними параметрами угоди, що укладається на фондовій біржі, є назва, ціна та кількість активу, термін виконання, коли здійснюється передача цінних паперів,та термін розрахунків, коли відбувається передача курсових коштів. Переважна більшість угод на біржі укладається відповідно до принципу «поставки проти оплати», коли продавець для отримання оплати спочатку здійснює поставку цінних паперів контрагенту угоди. Оплата проводиться однозначно з поставкою цінних паперів. Безпосередній переказ коштів відбувається через кілька днів після укладення угоди після закінчення дня, призначеного для виконання угоди [2].

Крім стандартних послуг по операціях з цінними паперами, фондові біржі забезпечують учасників операцій на фондовому ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан фондового ринку та тенденції його розвитку. До 30% доходів бірж становлять доходи від надання інформаційних послуг [10].

Подальший розвиток біржової торгівлі приводить до розмивання принципів визначеності місця, часу та публічності. Комп’теризація і телекомунікації разом з лібералізацією фондового ринку сприяють глобалізації ринку і його дії практично неперервно. Збільшується кількість учасників, зникає відмінність між біржовим та позабіржовим ринком [10].