Властивості свідомості.

Свідомість людини визначається її суспільним буттям. Тому правильно розуміти сутність свідомості можна лише враховую­чи суспільні умови життя людини. Яким був і є спосіб життя людей, такою була і є їх свідомість.

З точки зору загальної, соціальної та медичної психології, психіатрії та медицини в цілому, проблема свідомості розглядається в декількох основних аспектах.

Сприймання, мислення, пам'ять, увага, мовлення, почуття і воля - все це неподільно пов'язане свідомістю людини. Таким чином, свідомість - це вища єдність усіх психічних функцій людини. Во­лодіючи свідомістю, людина здатна віддавати собі звіт про те, що вона сприймає, пов'язувати це з минулим досвідом, повною мірою передбачати майбутнє і на цій основі керувати своєю поведінкою.

Людська свідомість має суспільну природу, оскільки вона ви­никає і розвивається лише в людському суспільстві. Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль неза­лежно від волі й розуму окремих людей.

Свідомість індивіда виявляється у двох формах: предмет­на свідомість та самосвідомість. Результатом першої є знання про світ, а другої - знання про себе і свої можливості.

Основні характеристики свідомості:

1. Самосвідомість, або індивідуальна свідомість - це свідомість конкретно взятої людини, за допомогою якої вона досліджує саму себе, усвідомлює власний навколишній світ, проводить самооцінку своїх учинків і себе саму в цілому, усвідомлює власне положення в системі суспільних і виробничих відносин.

Самосвідомість - це здатність людини усвідомити себе як суб'єкт, виділити себе з навколишнього середовища (психічна функція відображення себе самого, автопсихічне орієнтування).

Основною складовою частиною самосвідомості, поряд з усві­домленням свого "Я", є виділення себе як суб'єкта з об'єктивно­го світу. В ранньому дитинстві дитина називає себе на ім'я або говорить: "Він хоче...", "Вона буде...". У цей період вона не виді­ляє поняття "минуле" і "майбутнє", які усвідомлюються пізніше з розвитком другої сигнальної системи.

Уявлення людини про себе саму, свої психічні властивості та якості не завжди адекватно їх відображає, навіть коли вона суб'єк­тивно є зовсім щирою. У цьому випадку самосвідомість значною мірою характеризується адекватністю самооцінки, іншими слова­ми - рівнем самокритики. Але сама самооцінка суттєво різниться світоглядом, який визначає норми цієї оцінки. Таким чином, щоб об'єктивніше оцінити свої якості, необхідно враховувати не лише власну думку, але й думки інших.

2. Суспільна свідомість - це відбиття суспільного буття. Воно містить у собі політичні, філософські, правові погляди, моральні норми, наукові знання, міжособистісні відносини, відносини до оточуючих людей. Суспільна свідомість впливає на індивідуальну, на її розвиток.

3. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких людина не усвідомлює (А.В. Петровський). Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, за якої втрачається повнота орієнтування в часі та місці дії, порушується мовленнєве регулювання поведінки.

У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

До сфери несвідомого належать:

· Психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

· Реакції – відповіді, спричинені невідчутними, але реально діючими подразниками («субсенсорні» реакції);

· Рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторюванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються;

· Деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлення мети.

До несвідомого відносять і деякі патологічні явища, які виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації тощо.

Несвідоме – таке ж специфічне людське явище, як і свідомість, і не протиставляється йому. Його (несвідоме) пояснюють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійсності в мозку людини.

Несвідомі процеси в організмі: робота нирок, печінки, серця, травні процеси.

Поняття "підсвідомі" й "несвідомі психічні процеси" не є тотожними. Інформація із сфери підсвідомого за необхідності усвідомлюється. Несвідомі процеси ніколи прямо не переходять у зону свідомості. Вони проявляють себе лише "мовою символів" (зашифровані сни, особливості поведінки, здоров'я і стилю жит­тя).

Одним із фізіологічних станів свідомості є сон. Під час сну відбувається активна переробка отриманої за день інформації. Саме у стані сну більша частина необхідної інфор­мації переходить з блоку короткотривалої у блок довготривалої пам'яті. Під час сну інтенсивно перебігають підсвідомі розумові процеси. Нерідко раціональне остаточне рішення приходить під час нічного сну або відразу після прокидання.

4. Вищий рівень свідомості – надсвідоме – в ньому представлений не лише видимий світ, але й все зверхрозумне та зверхчутливе. Рівень психічної активності особистості під час ви­конання творчих завдань, який не піддається усвідомлено-вольовому контролю.

К.С. Станіславський першим запропонував розглядати цей рівень як вищий етап творчого процесу, що відрізняється як від свідомих, так і від несвідомих компонентів.

Надалі П.В. Симонов інтерпретував надсвідомість як механізм творчої інтуїції, за якого відбувається рекомбінація колишніх вражень, але на вищому психічному рівні.

5. Підсвідоме - психічні процеси, які відбуваються під порогом свідо­мості. Поняттям "підсвідоме" позначають лише ті феномени психіки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов’язані, впливають на її перебіг і з відповідною зміною умов порівняно легко переходять у її сферу.

У сфері підсвідомого збері­гається інформація, яку людина запам'ятала і яка переходить у зону усвідомленого при згадуванні. Наші розумові процеси не­рідко перебігають паралельно. Наприклад, ми довго не можемо вирішити важливу проблему. Тоді переключаємось на іншу, не­обхідну роботу, на якій нібито сконцентровується вся наша свідомість. Але насправді поза вогнищем активної уваги, в зоні підсвідомого, мозок продовжує шукати рішення. І воно нерідко приходить ніби само по собі, що прийнято називати інтуїцією. Встановлено, що велику роль в інтуїції відіграють емоції і почут­тя, а також установка на необхідність виконання завдання. Отже, підсвідомими є ті процеси, які перебігають без усвідомлення, але при потребі переходять у сферу свідомості й свідомо осмислю­ються людиною.

6. Автоматизовані навички - рухи, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенню автоматизувалися (і тому стали неусвідомлені). Приклади: процес робочих операцій, ходьба, біг, їзда на велосипеді.

7. Гіпноз- це штучно викликаний стан, коли на тлі гальмування кори головного мозку в ньому формується і підтримується активне функціонування так званої зони "рапорту", за допомогою якої людині передається бажана інформація. Ця інформація сприймається без критичного осмислення. Вона діє, в основному прямо на різні функціональні системи організму, викликаючи ті чи інші стани залежно від ступеня навіюваності, співвідношення першої і другої сигнальної систем та майстерності особи, яка проводить гіпноз. Гіпноз у різних модифікаціях є од­нією з форм навіювальної психотерапії.

Психологами встановлено, що у людини, яка не спить, свідомість не є повністю ясною. Епізоди абсолютно ясної свідомості розвива­ються відносно рідко під час надмірного душевного підйому (на­приклад, у запалі творчого натхнення), а також внаслідок прийнят­тя психостимуляторів. Складовою частиною звичайного стану свідомості людини є наявність так званої гіпноїдності. Рівень гіпноїдності визначається ступенем навіюваності. Сутність її полягає в тому, що звичайна людина підсвідомо прагне перенести власну відпові­дальність за свої рішення і вчинки на іншу, більш "авторитетну" особу. Якщо цей "авторитет" передає людині відповідну інформа­цію, яка імпонує її установці в даній ситуації, то критичне усвідом­лення й осмислення цієї інформації зменшуються. Це зниження критичності може бути суттєвим, особливо коли створюється емо­ційно насичена домінанта, яка є важливою для людини в даній ситуації. Гіпноїдність є характерною для звичайного стану кожної людини. Цим користуються різноманітні шахраї (наприклад, цига­ни, навколомедичні шарлатани, "пророки" тощо).

Для гіпноїдності характерною є взаємоіндукція, що спостері­гається в емоціях і поведінці натовпу (наприклад, мітинги екстре­містського спрямування). Високий рівень гіпноїдності властивий дітям і незрілим особистостям (особливо художнього типу). Він зростає при втомі, хворобах, а також при певних установках лю­дини (наприклад, на очікування бажаного ефекту).

У медичній практиці феномен гіпноїдності використовується при проведенні прямої й опосередкованої раціональної психоте­рапії, де велике значення мають особистість і авторитет медика, який здатний викликати стан своєрідної "зачарованості" у хво­рого чи пацієнта. Медпрацівник завжди повинен пам'ятати, що особистість медика має надзвичайний вплив на психіку хворого, внутрішню картину хвороби. Адекватна дія на хворого через його гіпноїдність приносить користь, необережне використання цього феномена зумовлює появ ятрогеній.

8. Медитація. На Сході меди­тація відома вже багато століть, це особливий стан зміни свідо­мості й функцій організму, здійснений за бажанням суб'єкта.

Сутність медитації полягає в настільки різкому обмеженні поля екстравертованої свідомості, що мозок буде ритмічно реагувати на той ститмул, на якому сконцентрував свою увагу суб'єкт. Існує декілька способів досягнення цієї мети: сконцентрувати свою ува­гу на думках або фізичних відчуттях; використовувати ритмічні танці (деревіші, шамани); практикувати йогу, яка робить акцент на володінні тілесними позами і диханням; застосовувати трансцедентальну медитацію з мантрами або ритмічним глибоким диханням під спеціальну музику тощо. У всіх цих випадках мозок починає все більше і більше синхронізувати свою електричну активність, що виявлено за допомогою електроенцефалографії.

Особи, які засвоїли техніку медитації, мають різноманітні суб­'єктивні відчуття. Крім того, вони ніби переживають періоди ран­нього дитинства або злиття з "вічністю" і "космосом". Деякі люди в стані трансів здатні за власним бажанням сповільнювати скорочення серця або зменшувати вживання кисню і навіть викликати у себе своєрідний стан парабіозу у вигляді летаргії. Вста­новлено, що медитація приносить тому, хто її практикує, реальне суб'єктивне задоволення. Останнім часом вона використовуєть­ся як один із методів психотерапії. Як підкреслюють західні пси­хологи і психотерапевти, цей спосіб дозволяє багатьом перемог­ти стрес, не вступаючи для цього ні в яку секту.