КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Основні поняття безпеки діяльності в надзвичайних ситуаціях. Класифікація надзвичайних ситуацій
Щороку на Землі відбуваються надзвичайні ситуації природного характеру. Найвідомішими природними екологічними катастрофами були виверження Везувію у 79 р. н. е., внаслідок чого з лиця Землі зникло велике місто Стародавнього Риму Помпеї, а також виверження у 1883 р. вулкана Кракатау в Тихому океані. Протягом трьох днів від квітучого острова залишилася гора гарячої вулканічної лави, а все живе на острові було знищене. Цікаво, що лише за наступні 50 років, тобто напрочуд швидко в історичному вимірі, на острові природним шляхом відновились і рослинність, і тваринний світ, і зараз це знову квітучий острів з численним населенням.
Багато лиха завдають стихії, пов'язані з повенями. Повені, що характерні для тропічних країн, стали частими і в Європі. Незважаючи на відносно повільний розвиток повені і, здавалося б, наявність реальної можливості вжити випереджувальних заходів, вони майже завжди призводять до людських жертв.
Частими явищами є також землетруси. Наприклад, внаслідок землетрусів (точніше серії землетрусів) у Туреччині в 2000 р. та Індії в 2001 р. загинули тисячі чоловік, а економічні збитки оцінюються на рівні кількох мільярдів доларів США.
Внаслідок надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру (а загалом будь-якого походження) може сформуватися надзвичайний екологічний стан, коли на певній території проживання населення може бути неможливе (як це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС), або потребуватиме обмежень.
Згідно з чинним законодавством України рішення про запровадження надзвичайного екологічного стану ухвалює Президент України за поданням Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України.
Згідно з термінологією, прийнятою в законодавстві України, надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті, що знаходиться на цій території або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією, епізоотією, пожежею, що призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, здійснення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Нижче наводиться характеристика основних понять, що стосуються безпеки діяльності в надзвичайних умовах.
Аварія — небезпечна подія техногенного характеру(наприклад, вихід з ладу або пошкодження механізму, машини, агрегату, транспортного засобу або споруди, що супроводжується порушенням виробничого процесу або функціонування механічної системи), що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей, супроводжується матеріальними збитками(руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу) чи завдає шкоди довкіллю.
Аварія – неминучий супутник науково-технічного прогресу, коли в господарський обіг залучається дедалі більша кількість природних ресурсів, енергії, використовуються дедалі складніші технологічні системи. З підвищенням обсягу енергії, яку споживає людство, зростає кількість аварій.
Катастрофа – велика за масштабами аварія чи інша подія, що виникає внаслідок господарської діяльності і завдає значної шкоди як населенню, так і навколишньому середовищу: людські жертви, каліцтва або погіршення стану здоров’я населення, забруднення природного середовища тощо. Зазвичай до катастроф відносять великі аварії, що призводять до тяжких наслідків, за яких загинуло не менше 10 осіб, а матеріальні збитки перевищили певну суму або мав місце збіг цих обставин.
Стихійне лихо – небезпечні природні процеси та явища, що за своїми масштабами відхиляються від вузького діапазону нормального функціонування навколишнього середовища, створених людиною пристроїв, споруд, технологій та самої людини; руйнівне природне і або природно-антропічне явище чи процес, що може спричинити або спричинив загрозу життю та здоров’ю людей, руйнування або знищення матеріальних цінностей та окремих елементів природного середовища.
Це можуть бути як короткотривалі процеси, наприклад, тайфуни, смерчі, зсуви, лавини, землетруси, виверження вулканів, цунамі тощо, так і довготривалі – засухи, масове розмноження шкідників, повені, снігові замети. Поняття набуває соціально-економічного змісту, оскільки стихійні лиха виникають переважно у місцях активної господарської діяльності людини. У міру зростання населення і розвитку господарства зростає як частота їх появи, так і обсяг збитків, завданих стихійними лихами, і кількість жертв.
Стихійні лиха можуть призвести до необхідності надання окремим територіям термінової загальнодержавної допомоги та оголошення президентом України надзвичайного стану.
Потенційно небезпечний об'єкт – це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.
Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язані з об’єктами підвищеної небезпеки і спрямовані на захист довкілля, життя і здоров’я людей від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання виникненню їх, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків, визначаються в Законі України від 18 січня 2001 року «Про об’єкти підвищеної небезпеки».
Надзвичайні ситуації, що можуть зумовити виникнення надзвичайного стану на території України, розрізняють за причинами походження подій.
До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або загроза їх , аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайними ситуаціями природного характеру є небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів або надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій:
загальнодержавний — надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох і більше областей (Автономної Республіки Крим – АРК, міст Києва і Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також, коли для ліквідації надзвичайної ситуації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремої області (АРК, міст Києва і Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
регіональний — надзвичайна ситуації, що розвивається на території двох і більше адміністративних районів (міст обласного значення, АРК, областей, міст Києва і Севастополя) або загрожує перенесенню на територію суміжної області України, а також коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
місцевий, або локальний — надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня належать також надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;
об'єктовий — надзвичайні ситуації, що не підпадають під зазначені визначення.
Якщо наслідки аварії (катастрофи) можуть стосуватися різних галузей або конкретних видів надзвичайних ситуацій, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого стосується ця ситуація. При цьому враховуються додаткові фактори, визначені у спеціальному додатку до нормативно-правового документа.
2. Надзвичайні ситуації природного характеру
Надзвичайні ситуації природного характеру формуються внаслідок таких природних явищ, як повені, землетруси, посухи тощо.
Загалом надзвичайні ситуації розрізняють за конкретними природними явищами, що викликають ці ситуації.
До надзвичайних ситуацій метеорологічного характеру відносять довготривалі сильні дощі, великий град, сильний шквальний вітер, смерчі, пилові (піщані) бурі, завірюхи, сильні снігопади, сильна ожеледь, сильний мороз, заморозки, сильні тумани, спека, суховій.
Сильний дощ – опади кількістю 50 мм (30 мм у гірських, селевих і зливонебезпечних районах) тривалістю близько 12 годин. Випадання сильних дощів характеризується великою площинною плямистістю, у 63% випадків вони випадають на території однієї області, у 27% – на території 2-4 областей. Сильні дощі мають виражений річний хід. Найбільша їх повторюваність (близько 70%) припадає на червень – серпень. У гірських районах сильні дощі можуть викликати підняття рівня води в річках, водосховищах і ґрунтових вод.
Великий град – діаметр градин понад 20 мм. Град – явище локальне, що найчастіше випадає окремими ізольованими плямами на площі від кількох десятків до кількох сотень квадратних кілометрів, рідше – у вигляді градових доріжок. У річному ході максимум повторюваності великого граду припадає на літній сезон. Розмір збитків залежить від розміру градин, їх щільності та інтенсивності випадання. Градини діаметром понад 30 мм можуть знищити посіви, пошкодити дахи будівель, побити птахів і дрібну худобу (як було в Українському Поліссі та на Кубані влітку 2001 р.).
Сильний вітер і шквали — максимальна швидкість 25 м/с. Спостерігається сильний вітер, переважно у холодний період року з максимумом у січні (23%) і пізньої осені (листопад – 19%). Сильний вітер збільшує навантаження на проводи, висотні споруди, підіймаючи в повітря пил і сніг, погіршує видимість і тим самим ускладнює рух транспорту. Сильний вітер спричинює інтенсивне випаровування, що різко знижує вологість ґрунту. Шквалонебезпечні ситуації можуть створюватися на всій території України майже щорічно (імовірність – 77%), але певної закономірності в їх просторовому розподілі не виявлено. Шквали часто призводять до катастрофічних наслідків, які завдають збитків насамперед сільськогосподарському виробництву і спричинюють вилягання зернових культур, викорчовування дерев, іноді руйнують споруди й обривають проводи ЛЕП, унеможливлюють будівельні роботи.
Смерчі — вихори з вертикальною складовою, що рідко повторюються. Ці стихійні явища складно реєструвати. За 1951-1999 рр. зареєстровано 37 випадків смерчів. Найбільша повторюваність смерчонебезпечних ситуацій характерна для АРК, Херсонської, Київської, Запорізької, Волинської та Черкаської областей. Швидкість вітру визначається за руйнівною силою смерчу і досягає в ньому сотень кілометрів за годину, а швидкість переміщення становить 40-70 км/год, що відповідає швидкості руху фронтів і циклонів. Смерчі мають величезну руйнівну силу, часто викликають катастрофічні руйнування і призводять до людських жертв.
Пилові (піщані) бурі — вплив сильного вітру (15 м/с і більше) на висушену поверхню ґрунту, що призводить до переміщення великої кількості пилу і піску. В Україні пилові бурі виникають майже щорічно (імовірність – 100 %), а стихійні – раз на два роки (імовірність – 50%). Особливо великих збитків вони заподіюють сільському господарству, ушкоджуючи посіви і зносячи з полів родючі шари ґрунту (вітрова ерозія). Пилові бурі погіршують санітарно-гігієнічні умови населених пунктів, а також експлуатацію транспорту.
Завірюхи – перенесення снігу, що випав раніше, вітром зі швидкістю 15 м/с і більше. Сильні завірюхи виникають майже щорічно (імовірність – 96%). Вони порушують нормальну роботу транспорту. У гірських районах завірюхи можуть створити ситуацію, що спричинюють сходження снігових лавин, які можуть викликати великі руйнування, людські жертви, загибель тварин і рослин.
Сильні снігопади – опади в кількості 20 см і понад 12 годин. Такі снігопади можуть тривати добу і більше, посилюючи небезпеку цього явища. На території України сильні снігопади трапляються з жовтня по квітень при середньодобовій температурі повітря від нуля до –2-4°С; у високогірній частині Українських Карпат і північно-східних областях температура може знижуватись до -15°С. Половина сильних снігопадів випадає на території однієї-двох областей, у 40% випадків – на території 3-5 областей. В окремих областях сильні снігопади мають різну повторюваність: найчастіше (імовірність – 60-80%) вони спостерігаються в Українських Карпатах (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська області); дещо рідше (42%) – у Київській, Кіровоградській областях і АРК. При сильних снігопадах ускладнюється рух транспорту, обриваються проводи ліній зв'язку і ЛЕП, ушкоджуються крони дерев. У гірських районах вони можуть створити ситуацію, що сприяє сходженню снігових лавин. Пізні снігопади можуть викликати підняття рівня води в річках, водосховищах і ґрунтових вод.
Сильна ожеледь – діаметр відкладання на дротах льодового покриву становить 20 мм і більше. Таке відкладання відбувається переважно при адвекції теплого вологого повітря, що зумовлено переміщенням циклонів. Ожеледонебезпечними регіонами з найбільшою повторюваністю є гори АРК, Донецького кряжу, Приазовської, Волинської і Подільської височин. Сильна ожеледь призводить до аварійних ситуацій на всіх видах транспорту, а також лініях зв'язку і ЛЕП.
Ожеледиця – утворення на поверхнях ґрунту, покриттів доріг, тротуарів тощо льодового покриву, внаслідок чого виникають аварії транспорту і травмування людей.
Сильний мороз – температура нижче -30°С (-25°С для південних областей). Низька температура повітря зумовлюється вторгненням арктичного повітря, що звичайно поширюється в антициклонах з північного сходу, півночі або північного заходу. На більшій частині території встановлюється холодна антициклонічна погода, коли арктичне повітря зазнає додаткового радіаційного вихолодження до температури -35°С і нижче. Сильне вихолодження, що супроводжується сильними вітрами і низькими завірюхами, можливе, особливо на лівобережжі України, при поширенні зі сходу відрога сибірського антициклону, коли в його систему входять антициклони з північного заходу або північного сходу, посилюючи відріг. Пониження температури до -30°С і нижче відбувається переважно у січні-лютому (імовірність – 5-10%) і, як правило, у північних, північно-східних і східних областях. Тривале збереження низької температури викликає загибель озимих культур і фруктових дерев від вимерзання на великих площах. Глибоке промерзання грунту може бути причиною аварій підземних комунікацій. Сильні морози призводять до збільшення витрат електроенергії і палива, ускладнюють роботу транспорту.
Заморозки – зниження приземної температури повітря нижче 0°С у вегетаційний період, між датами стійкого переходу температури повітря через 5°С навесні й восени. Особливо небезпечні заморозки для ранніх культур. Весняні заморозки у квітні найчастіше спостерігаються в Запорізькій області та АРК; у травні – у північних і східних областях (60%). Восени найбільш морозонебезпечними є Чернігівська, Київська та Сумська області (50%).
У цьому контексті цікаво навести історичний приклад, який згадується в поемі Т. Шевченка "Москалева криниця". Ідеться про холодну зиму 1782 р., коли в Україні сніг лежав до червня. Цей випадок увійшов в історію як Велика зима.
Сильні тумани — видимість 100 м і менше. Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну половину року. За походженням вони поділяються на внутрішньомасові та фронтальні, охолоджувальні та випаровувальні. Залежно від характеру зміни температури повітря охолоджувальні тумани поділяються на адвективні, радіаційні й адвективно-радіаційні. Найчастіше (80 днів) сильні тумани спостерігаються в гірських районах АРК і Українських Карпат. Другий осередок підвищеної кількості днів із сильними туманами припадає на південні навітряні схили Донецького кряжу і Приазовської височини. Тумани, спричинюючи погіршення видимості, створюють істотні перешкоди в роботі транспорту. Краплини туману, осідаючи на наземних конструкціях, викликають корозію металів. Тумани сприяють збільшенню забруднення повітря у великих містах продуктами викидів промислових підприємств.
Спека – температура вище +30°С. Найжаркішими є південні, південно-східні та східні області України і АРК, де кількість днів з температурою вище +30°С сягає 30, а ймовірність такої температури в липні-серпні тут становить 90-99%. Спека при незначній кількості опадів або відсутності формує посушливу погоду, яка негативно впливає на тваринний і рослинний світ.
Суховій – збереження протягом 3-5 днів температури вище +25°С і відносної вологості повітря менше 33% при вітрі близько 5 м/с у період цвітіння і визрівання зернових культур. Зазвичай суховії спостерігаються при антициклонічному типі погоди, у відрогах або на західній і південно-західній периферії антициклонів, розташованих над південно-східними районами. Інтенсивні й дуже інтенсивні суховії спостерігаються кожного року з квітня по вересень, найчастіше у червні-серпні. Добовий хід стихійних суховіїв аналогічний ходу температури повітря і швидкості вітру, має чітко виражений максимум пополудні. Найсприятливіші (70-80%) до інтенсивних суховіїв східні, південно-східні та центральні області. Ушкоджуючи рослини на різних фазах їх розвитку, суховії призводять до зниження врожайності сільськогосподарських культур, а іноді до повної втрати врожаю.
Надзвичайні ситуації гідрологічного характеру можуть бути викликані різними явищами, зокрема високими рівнями води, маловоддям, заторами, селями, низькими рівнями води, раннім льодоставом і появою льоду на судноплавних водоймах і річках, підвищенням рівня грунтових вод (підтоплення), сніговими лавинами, сильним (високим) хвилюванням на морі та водосховищах, сильним коливанням рівня моря, відривом прибережного льоду, швидким обледенінням суден, інтенсивним льодоходом тощо.
Високі рівні води (водопілля, повені) – досягнення і перевищення річками рівнів критичної позначки, небезпечної для певної місцевості. Повені виникають під час тривалих злив і в результаті інтенсивного танення снігу. Найвірогіднішими зонами можливих повеней на території України є:
• у північних регіонах – басейни річок Прип'ять, Десна і їхні притоки. Площа затоплення повінню лише в басейні р. Прип'ять може досягати 600-800 тис. га;
• у західних регіонах – басейни верхньої течії Дністра (площа можливих затоплень 100-130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень – 20-25 тис. га) та їхні притоки;
• у східних регіонах – басейни річок Сіверський Донець з притоками, басейни річок Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;
• у південному і південно-західному регіонах – басейни приток нижньої течії Дунаю, річка Південний Буг та її притоки.
Українські Карпати і Закарпаття належать до зливонебезпечних районів Європи, що є фактором існування в цьому регіоні потенційної паводкової небезпеки. Це несприятливе природне явище повторюється на карпатських річках 4-5 разів на рік. Причому існують певні закономірності їх виникнення, що проявляється у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди підвищеної водності паводки набувають загрозливого, інколи навіть катастрофічного характеру. Наприклад, паводки різної висоти водності спостерігалися на річках Закарпаття у 1882, 1887, 1902, 1912, 1925, 1941, 1947, 1970, 1978, 1980 р., коли за рік випадало до 1600-2500 мм (при річній нормі 1000-1100 мм) опадів, а в окремі місяці – до 250-400 мм (при місячній нормі 70-120 мм). У листопаді 1998 р. катастрофічний паводок завдав загальних збитків на суму 810 млн. грн.; від цієї стихії постраждало понад чверть закарпатців. У повоєнні роки (кінець 40 – початок 80-х років XX ст.) на річках басейну Тиси виникнення паводків різного походження спостерігається практично щорічно, а в окремі роки – кілька разів на рік.
Стихійне лихо завдає значних збитків сільському господарству: затоплює угіддя, зерносховища, склади мінеральних добрив. Ситуація в цей період ускладнюється ще й появою зсувів і потужних селевих потоків. У разі їх активізації під загрозу руйнування підпадають будівлі, автошляхи, залізниці, продуктопроводи, ЛЕП та інші інженерні комунікації.
Повені в басейні річки Прип'ять, окрім звичайної небезпеки, несуть у собі ще й додаткову, що зумовлюється підвищенням виносу радіонуклідів за межі зони відчуження, а відтак і підвищенням колективної дози опромінення населення.
Маловоддя – об'єм весняного водопілля, водність у меженний період на великих річках, що становить 20% і менше від норми.
Затори – скупчення великих мас льоду на поверхні річок. Затори призводять до затоплення населених пунктів, об'єктів, споруд.
Селі – грязьові або грязекам'яні потоки, що раптово виникають у руслах гірських річок. У гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси. Тридцять міст, селищ і сільських населених пунктів в АРК, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях перебувають під загрозою впливу селевих потоків. Загалом у Карпатах виявлено 219 селевих басейнів. Найбільшою активністю характеризуються басейни річок Черемош, Дністер, Тиса, Прут. Масове сходження селевих потоків може призвести до руйнування, занесення селевими відкладами будівель, споруд, транспортних магістралей, ліній зв'язку і ЛЕП.
Низькі рівні води – зниження рівнів води нижче проектних позначок водозабірних споруд, що призводить до перебоїв у постачанні питної води в міста з населенням понад 100 тис.
Ранній льодостав і поява льоду на судноплавних водоймах і річках – покриття льодом поверхні водойм і річок до 10 листопада. Викликає вмерзання пасажирських і вантажних суден.
Підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення) – підвищення рівня ґрунтових вод на забудованих територіях до глибини понад проектні норми осушення (згідно зі СНіП 2.06.15-85) з істотним погіршенням умов проживання або в місцях розташування об'єктів економіки, яке істотно впливає на їх роботу в регламентному режимі. Основними причинами підтоплення є втрати води з інженерних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, погіршення фільтраційних властивостей грунтів природних дрен (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв'язку з асфальтуванням, баражний ефект фундаментів, трас колекторів, тунелів. У зоні підвищених рівнів грунтових вод перебуває 15 % території України (у тому числі 200 тис. га в зонах зрошення). У зону підтоплення потрапляють 240 міст і селищ міського типу, 138 тис. приватних будинків. Останніми роками система великих водосховищ Дніпровського каскаду зумовила підняття рівня води у Дніпрі від 2 до 12 м, унаслідок чого відбулося підтоплення величезних площ Придніпров'я. Спостерігається катастрофічний ступінь ураження цим процесом (50 %) у зоні впливу Кременчуцького водосховища. Будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд у зоні впливу Північно-Кримського каналу призвело до підтоплення угідь на 96 тис. га. Таким чином, ці явища хоч і належать до природних, проте мають ознаки техногенно підсилених.
Весняні зливи в 1998-1999 рр. в окремих районах Миколаївської, Запорізької, Одеської та Херсонської областей призвели до одного з небезпечних природно-техногенних процесів – підтоплення забудованих територій, руйнування житлових будинків і відселення їх мешканців. Отже, процес підтоплення викликає несприятливі зміни природно-техногенного середовища.
Ситуація, що склалась у країні з процесами підтоплення, значною мірою викликана недоліками, які існують на всіх етапах містобудівної діяльності — від інженерно-геологічних розвідок для будівництва до експлуатації територій.
Слід зазначити, що на міських територіях, які підтоплюються, упроваджують захисні заходи, які, як правило, призначені для ліквідації та запобігання підтопленням окремих об'єктів і не розраховані на непередбачувані додаткові навантаження, що й призводить до виникнення надзвичайних ситуацій.
На території України у разі руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах і 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Південний Буг і Сіверський Донець можуть виникнути катастрофічні затоплення. Загальна площа затоплення може сягнути 8294 км2, до якої потрапляють 536 населених пунктів і 470 промислових об'єктів різноманітного призначення. Для катастрофічного затоплення під час руйнування гідроспоруд характерні значна швидкість поширення (3-25 км/год), висота (10-20 м) та ударна сила (5-10 т • с/м2) хвилі прориву, а також швидкість затоплення всієї території. Внаслідок цього явища можливе руйнування будівель, порушення роботи енергосистем (пошкодження до 2000 км ЛЕП), виведення з ладу мереж і споруд газового господарства, систем водопостачання, порушення транспортного сполучення.
Снігові лавини – сніговий обвал з крутих схилів гір. Викликає засипання снігом транспортних магістралей, руйнування будинків. У лютому-березні й у період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тис. м3.
Сильне (високе) хвилювання на морі та водосховищах – висота хвиль на акваторіях водосховищ – 2 м і більше, Азовського моря – 3,5 м і більше, Чорного – 6 м і більше. Сильне хвилювання на морі та водосховищах виникає під впливом штормового вітру. Воно призводить до масових аварійних ситуацій на флоті, затоплення і руйнування гідротехнічних та інших споруд у прибережній зоні та на узбережжі. Через хвильові процеси щорічно безповоротно втрачається понад 100 га прибережних територій. Під постійною загрозою руйнування перебувають розміщені в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогосподарські угіддя) загальною вартістю понад 5 млрд дол. США. Одноразові матеріальні збитки від впливу сильних штормів на узбережжях Чорного та Азовського морів (1969, 1971, 1983, 1992 р.) досягали 200 млн дол. США.
Сильне коливання рівня моря – досягнення і перевищення рівнем моря критичної відмітки для певної ділянки узбережжя (при підвищенні або зниженні рівня моря через вітрові нагони або згони води). Сильне коливання рівня моря призводить до масових аварійних ситуацій із травмуванням або загибеллю людей внаслідок затоплення (обміління) прибережних акваторій при підвищенні (зниженні) рівня моря.
Швидке обледеніння суден – інтенсивність відкладення льоду на поверхні суден 0,7 см/год і більше. Швидке обледеніння суден призводить до масових аварій на флоті, загибелі суден і людей.
Інтенсивний льодохід – може викликати масові аварії суден, пошкодження і руйнування гідротехнічних та інших споруд у прибережній зоні та на узбережжі через інтенсивний дрейф і напирання льоду на берег.
Надзвичайні ситуації геологічного характеру можуть бути викликані різними явищами, зокрема землетрусами, зсувами, карстовими процесами, ерозією тощо.
Незважаючи на те що територія України не належить до зони підвищеної сейсмічної активності і в ній малоймовірні землетруси, такі як у Туреччині чи Японії, майже 120 тис. км2 перебувають у зоні можливих землетрусів з інтенсивністю коливання ґрунту на поверхні землі 6-9 балів (за 12-бальною шкалою М8К). На цій території проживають майже 11 млн. осіб. До цієї території належать АРК, Вінницька, Херсонська, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька та Одеська області.
Інтенсивна виробнича діяльність послабила стійкість геологічних систем, підвищила рівень ґрунтових вод, що істотно підвищило ймовірність надзвичайних ситуацій геологічного характеру, таких як зсуви, карсти, берегові ерозії тощо.
Зсув – це маса землі і каміння, що раптово обвалюється вниз із крутого схилу гори. Особливо часто зсуви трапляються там, де дощова вода не всмоктується в шар глини чи алевроліту (шаруватої породи, утвореної зі спресованої глини) і ніби утворює шар змащення. Тоді породи, грунт і навіть дерева можуть зриватися вниз по схилу цілими шарами. Великі зсуви - явище нечасте, але наслідки їх бувають справді жахливі. Так, у 1962 році в перуанських Андах лавина кам'яних уламків за декілька хвилин промайнула вниз по схилу майже на 15 км, знищивши на своєму шляху вісім сіл. При цьому загинуло 3500 чоловік. Масштабні зсуви звичайно трапляються на дуже крутих схилах, де сили тертя між частками грунту або шарами гірських порід ледве вистачає, щоб протистояти направленій униз силі тяжіння. Проте, не всі зсуви мають такі драматичні наслідки. Іноді "язики" землі, які наповнені водою, просто з'їжджають вниз по схилу, як це можна спостерігати, скажемо, на схилах уздовж недавно прокладеної гірської дороги. Однак і такі відносно повільні зсуви можуть заподіювати дуже великий збиток у населених районах, захоплюючи за собою цілі житлові будівлі. На будь-якому гірському схилі відбувається деяка подібність повільного зсуву у вигляді практично непомітного, але постійного зісковзування вниз верхнього шару грунту і корінних порід. Цей процес зумовлений багатьма причинами. Так, в районах із холодним кліматом його може спровокувати сильний мороз. При промерзанні грунту, грунт і камені ніби підводяться під прямим кутом до схилу, а при таненні, навпаки, злегка опускаються вниз. Розбухання мокрої землі з подальшим стисненням при висиханні також приводить до деякого перегрупування часток грунту і каменів. Зсування грунту відбувається так повільно, що ми помічаємо його лише по непрямих ознаках - огорожі, що злегка покосилася, або телеграфному стовпу на схилі, що нахилився у бік долини. Зсуви приносять великих збитків всякому господарству і збереженню земель. Боротьба з зсувами ведеться по різному. Це - збереження рослинності упродовж бровки схилів, лісопосадки, укріплення берегів. На території України зсуви трапляються вздовж високих правих берегів Дніпра та його приток, вздовж Азово-Чорноморського узбережжя, в Українських Карпатах, на Південному березі Криму.
Карст –процеси розчину гірських порід (карбонати, гіпси, солі) і виникнення своєрідних форм рельєфу та водного режиму. Розчин стає швидше, якщо порода має пори та тріщини, рівень підземних вод розташовані глибоко, а вода не має домішок, але має вільну вуглекислоту, яку вона отримує з повітря або коли проходить через грунт. До карстових форм відносять печери, шахти, провальні колодязі, воронки, карри та інше. В районах з карстовими процесами ріки мають непостійний стік, багато з них повністю або частково поринають під землю або з'являються у вигляді великих джерел серед сухих просторів. Ґрунти з карстовими процесами ненадійні для всяких інженерних споруд, ускладнюють землеробство, тому що не тільки висушують грунт, але й спотворюють поля проваллями та воронками. На Україні карстові процеси поширені у Кримських горах, на Поділлі, Донбасі.
Усюди навколо нас кам'яниста поверхня землі поступово руйнується під дією води, вітру і сонця. Вода і вітер переносять малесенькі шматочки гірських порід, і вони осідають в інших містах, особливо в морі. Цей процес називають ерозією.
Ерозія –це робота води, що рухається, льоду чи вітру. Звичайно, ерозія –процес повільний. Однак під час буревіїв вода і вітер діють набагато могутніше. Вони переміщають великі шматки порід і руйнують сушу швидше. Річки поглиблюють і розширюють свої русла постійно. Проте під час повені ручка здатна за лічені години зруйнувати більше суші, ніж у нормальних умовах за багато років. Ерозія може викликати миттєві зміни, як при величезних обвалах, коли ледве чи не півгори з гуркотом спрямовується вниз, або дуже повільні і майже непомітні, як, скажімо, у разі поступового зникнення написів на старовинних надгробках. Але, незалежно від темпів ерозії, результатом її завжди буває постійна зміна вигляду земної поверхні. На узбережжі морів і океанів хвилі і приливи також постійно змінюють форму берегової лінії. Під час штормів хвилі часом б'ються об берег з такою силою, що через декілька годин його контури можуть змінитися майже до невпізнання. Не менш руйнівну роботу виконують і льодовики. Повільно рухомі ріки льоду спроможні перетворити звичайні гірські вершини в порізані кам'яні шпилі. Скрізь, де земля не має захисного рослинного покриву, вітер з легкістю підіймає і відносить частки грунту, піску і пилу. У посушливих районах унаслідок вітрової ерозії втрачаються тонни родючого верхнього шару грунту. Підняті вітром піщинки самі по собі є відмінним "різьбярем". Унаслідок вітрової ерозії виникають найфантастичніші природні скульптури, на зразок величезних кам'яних грибів з великими шапками на витончених, виточених вітром і піском ніжках. Ерозія в певних межах –явище природне, і повністю зупинити її ніколи не вдасться. Однак у деяких районах роблять спроби загальмувати цей процес. У горах, де розвинутий піший туризм, прокладають дерев'яні або кам'яні доріжки. Вони уберігають землю від ерозії, викликаної постійним ходінням сюди. Дерева на схилах гір утримують ґрунт на місці і тим самим запобігають ерозії, тому в гірських районах не рекомендується знищувати рослинність і вирубувати ліси.
3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру
Як свідчить досвід, навіть найдосконаліші системи безпеки на технологічних об'єктах не виключають виникнення на них надзвичайних ситуацій. Справа в тому, що у будь-якій технології завжди присутня людина, яка не застрахована від помилок на всіх етапах техногенезу – від вибору площадки та проектування об'єкта, устаткування чи транспортного засобу до експлуатації.
Час від часу поштовхом до техногенної катастрофи є екстремальні природні явища, іноді навпаки – техногенна діяльність спричинює небезпечні природні процеси, такі як просідання земної поверхні, активізація зсувів, підтоплення.
За даними ООН, у багатьох країнах світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків, що становлять приблизно 2-4% валового внутрішнього продукту (ВВП) держави. В Україні щорічні витрати лише на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2% загального обсягу виробленого ВВП.
Щорічно в Україні відбувається близько 140-150 техногенних аварій і катастроф регіонального і державного рівня. Експертно встановлено, що щорічні народногосподарські втрати від аварій становлять 140-150 млн. грн. Орієнтовна структура надзвичайних ситуацій техногенного характеру має такий вигляд: аварії з викидами СДОР – 4%, пожежі й вибухи – 19,5%, транспортні аварії – 17,7%, аварії на системах життєзабезпечення – 17,3%, аварії на радіаційних об'єктах – 8,4%, аварії на комунальних системах та очисних спорудах – 17,3%, надзвичайні ситуації на об'єктах інших видів – 15,8%.
Кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру (аварій і катастроф) зростатиме з причини подальшої експлуатації обладнання, техніки і механізмів, що вже давно мали б бути вилученими з технологічного процесу. Це характерно як для технічно відсталих країн, так і для розвинених. Гонитва за прибутком змушує власників техніки (і в нашій державі також) "вижимати" з неї усе "до останнього подиху". Прикладом цього є подовження терміну експлуатації атомних реакторів АЕС, який свого часу був відповідним чином обґрунтований. Можливо, в інтересах "економічності" запропонують технічні рішення, за яких гарантійний термін експлуатації подовжиться у 1,5-2 рази. Наскільки виправданим буде такий крок – покаже час.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру, аварії і катастрофи, крім смертей та втрати техніки, мають ще один (не менш трагічний наслідок), а саме: значне забруднення повітря, ґрунту, водних ресурсів. Збитки від цього виявляються не завжди швидко, однак можуть бути відчутними, і час від часу мати значний міжнародний (політичний) резонанс. Техногенні катастрофи, що пов'язані з викидом великої кількості шкідливих речовин у навколишнє середовище, за своїми наслідками іноді не мають, так би мовити, кордонів. Найяскравішим прикладом цьому є Чорнобильська трагедія, яка призвела до потужного радіоактивного забруднення значних територій трьох держав (України, Білорусі та Росії). Підвищення рівня радіоактивного фону та рівня забруднення компонентів довкілля відчули також інші країни Європи.
Аварії і катастрофи на транспорті. Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовища. Щорічно в Україні транспортом загального користування перевозиться понад 900 млн. вантажів (у тому числі небезпечних) і понад 3,0 млрд. пасажирів. На залізничний транспорт припадає близько половини вантажних перевезень, на автомобільний – 26%, річковий і морський – 14%, авіаційний – 10%.
Напруженість на автошляхах очевидна і сприймається як належне, незважаючи на дорогу плату за швидкість. Автомобільним транспортом щодня здійснюється 95-100 ДТП, в яких гине 18-20 і травмується понад 100 пасажирів. Тільки в Києві в 2011 р. зареєстровано 2171 ДТП, в яких загинуло 180 осіб і травмовано 2483 осіб. Водночас автотранспорт є джерелом істотного забруднення атмосферного повітря, особливо у великих містах.
Зношення основних фондів залізничного транспорту є основною причиною аварій і катастроф. Особливу тривогу викликає критичний стан під'їзних залізничних колій, якими транспортуються сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), пожежо- та вибухонебезпечні речовини.
Найвражаючими катастрофами, які майже завжди пов'язані з людськими жертвами, є авіаційні. Авіаційна катастрофа – це подія, в результаті якої загинула бодай одна людина на борту літального апарата під час польоту. Авіаційна аварія – подія без жертв, але літальний апарат зруйнувався настільки, що відновленню не підлягає.
Перелік авіаційних катастроф в останні роки доповнюється аваріями легких моторних (індивідуальних) літаків. Чимало трагічних випадків сталося під час авіаційних шоу. Останній стався 10 червня 2012 року на летовищі у Бородянці Київської області.
Причини авіаційних катастроф пов'язані як зі "старінням" техніки, так і зі зростанням кількості літаків. Вважається, що 80% трагічних подій у повітрі трапляються з вини людини і лише 20% – за рахунок техніки. Небезпека повітряного транспорту в останні роки підсилилась терористичними актами.
Трагізм морських катастроф за своїм виявом значно більший, ніж катастроф на інших видах транспорту. Покинути судно вдається не завжди, особливо в аварійному порядку. Проте, якщо це і вдається, люди найчастіше залишаються приреченими на повільну загибель. Допомога приходить не завжди, або невчасно. Більшість катастроф трапляється з вини обслуговуючого персоналу (операторів установок, капітанів суден, командирів літаків, водіїв). Причинами трагедії інколи є невиправдана безпечність, чи самовпевненість, інколи фатальний збіг обставин. При цьому кількість постраждалих збільшується зі збільшенням масштабів перевезень і потужністю самого транспорту.
Техногенні пожежі й вибухи. Наявність в Україні розвиненої промисловості, її надмірна концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої і надвеликої потужності, розвинена мережа транспортних комунікацій, а також нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість об'єктів енергетики та використання у виробництві великої кількості небезпечних речовин – усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища. Майже третина всіх промислових об'єктів становлять підприємства, пов'язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухо- і вогненебезпечних речовин.
В Україні діє понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин.
Переважна більшість таких об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях України, де сконцентровано хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються газові, нафтові та вугільні родовища.
Загалом ризик виникнення надзвичайної ситуації, пов'язаної з технологічними процесами, існує на будь-якому підприємстві і в будь-якій державі. Щодо цього у пресі час від часу з'являється відповідна інформація. В Україні наявне значне зношення основних виробничих фондів, аварійний стан споруд, інженерних і транспортних комунікацій.
Нині у складі Міністерства паливної енергетики України налічуються 234 діючі шахти, близько 100 з них працюють понад 40 років, 160 – без реконструкції понад 20 років, а 50 уведено в експлуатацію майже 100 років тому. Майже кожна шахта потребує заміни зношеного обладнання на силових станціях, реконструкції вентиляційних установок.
За 1978-1997 рр. на вугледобувних шахтах у великих аваріях загинуло майже 500 осіб, одна з найбільших аварій, яка забрала життя 63 шахтарів, сталась у 1998 р. на шахті ім. Скочинського комбінату "Донвугілля". Внаслідок аварії на шахті ім. Засядька у 2001 р. (через вибух метану) на глибині 1200 м загинули 53 гірники.
Кожного року на Землі виникає до 6 млн. пожеж (тобто кожні 6 секунд десь щось горить). Середньостатистична тривалість пожежі – близько однієї години, тобто одночасно у світі палає 500-600 пожеж. При цьому щорічно на пожежах гине близько 60 тис. осіб, опіки і травми отримують понад 6 млн. осіб. Наприкінці 90-х років ХХ ст. в Україні з чисельністю населення 50,5 млн осіб середньорічна кількість пожеж сягала 50 тис. на рік. У пожежах загинуло близько 2,5 тис. осіб, травмовано – понад 2 тис. осіб. Плата за вогонь з року в рік зростає. Незважаючи на те що чисельність населення в Україні не перевищує 1% населення планети, щорічна загибель від пожеж в Україні сягає 4% загальної кількості загиблих на пожежах у світі. Принагідно зауважимо: незважаючи на те що кількість пожеж у перерахунку на 10 тис. населення значно менша, ніж у провідних країнах світу, показник загибелі людей на 1 млн. перевищує показники цих же країн у 2-8 разів.
В Україні щорічні економічні втрати від вогню сягають 100 млн. грн. зі сталою тенденцією до збільшення. За оцінками фахівців, пожежі — одна з найсерйозніших причин витрачання ресурсів, матеріальних цінностей і людського потенціалу України, а пожежна небезпека техносфери досягла загрозливих розмірів і стала в один ряд з іншими національними проблемами.
Домінуючою причиною пожеж у понад 40% випадків є необережне поводження з вогнем на виробництві і в побуті, і саме з цієї причини у вогні гине 57 % людей.
Щодоби підрозділи пожежної охорони виїжджають за сигналом тривоги 576 разів, беруть безпосередню участь у гасінні 116 пожеж. У середньому щодня у пожежах в Україні гине 6 осіб, отримують травми 4 особи, вогнем знищується 34 будівлі і 4 одиниці автотракторної техніки. Щоденні економічні витрати сягають 700 тис. грн.
Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин.За останні десятиліття людство зазнає катастроф, які виникають внаслідок технологічних аварій, руйнування підприємств хімічної промисловості, порушення правил зберігання СДОР, а також аварій на транспорті.
Масові отруєння на виробництві мають певні особливості, які залежать від характеру виробництва. Насамперед це тяжкі ураження великої кількості людей, які перебували в безпосередній близькості до осередку ураження, у закритому приміщенні чи поблизу нього. Через відсутність вентиляції заражених приміщень створюються так звані невентильовані зони, де концентрація токсичних речовин найвища, і люди отримують дуже тяжке отруєння.
Винесення токсичних речовин у навколишнє середовище призводить до масових уражень населення. Варто пригадати кілька великих хімічних катастроф, які супроводжувалися масовим ураженням людей і важкими екологічними наслідками. У 1984 р. у Бхопалі (Індія) на хімічному підприємстві стався вибух 50-тонного резервуара з технічним метилізоціанатом, внаслідок якого постраждали близько 50 тис. осіб, причому близько 3 тис. із них загинули в перші години після аварії. Цей рік став трагічним і для Мексики (Іонава), де вибух сховища зріджених вуглеводнів призвів до загибелі близько 500 людей і ураження понад 5 тис. осіб.
Слід зауважити, що велика кількість хімічних підприємств, які мають різні технічні цикли і виробляють різноманітні хімічні речовини, сприяє унікальності кожної аварійної ситуації, зумовленої можливим викидом проміжних продуктів і продуктів розкладу СДОР. Ця особливість разом з іншими характерними особливостями катастроф на хімічних підприємствах (руйнування, пожежі, вибухи тощо) зумовлює високу ймовірність розвитку у потерпілих комбінованих (отруєння та опіки, отруєння і травми) і поєднаних (отруєння СДОР) уражень.
Основними шляхами надходження токсичних речовин до організму є: дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт (аліментарний шлях) і шкіра (перкутантний шлях). У виробничих умовах найчастіше токсичні речовини потрапляють через дихальні шляхи та шкіру, в повсякденному житті людини основним є аліментарний шлях. В умовах хімічних катастроф надходження токсичних речовин в організм людини відбувається не безпосередньо, а через відповідні переносники, якими бувають переважно повітря, вода, продовольство чи ґрунт.
З аналізу діяльності Всесвітнього центру лікування отруєнь випливає, що найчастіше трапляються масові отруєння хлором, аміаком та іншими типовими токсичними агентами подразнювальної, задушливої (пари різних кислот) та загальнотоксичної дії (сірководень, суміш вуглеводню і меркаптанів).
При надходженні до організму людини токсичних речовин розвиваються процеси їх детоксикації. Так, майже всі органічні речовини перетворюються на основі різноманітних біохімічних реакцій: окиснення, відновлення, гідролізу, дезамінування, метилювання, ацетилювання тощо. Однак деякі речовини (алкани (бензин) не перетворюються і виділяються з організму у незміненому вигляді.
Неорганічні речовини також піддаються хімічному перетворенню в організмі. Характерною особливістю цих речовин є здатність депонуватися у певних органах: наприклад, свинець відкладається у кістках у вигляді трифосфат плюмбуму. Деякі речовини окиснюються: нітрити перетворюються на нітрати, миш'яковиста кислота — на миш'якову, сульфіди — на сульфати, ціаніди — на роданіди. Внаслідок таких змін найчастіше зменшується токсичність їх. Проте біохімічне перетворення може призвести й до утворення більш токсичних речовин. Так, метилацетат гідролізується до метилового спирту та оцтової кислоти, а метиловий спирт в подальшому окиснюється до формальдегіду та мурашиної кислоти.
Основним шляхом зменшення дії токсинів є виведення їх з організму. Органи виділення цих речовин – легені, нирки, шлунково-кишковий тракт і шкіра. Через легені видаляються леткі речовини (бензин, бензол, хлороформ), через нирки – добре розчинні у воді сполуки (більшість важких металів), через шлунково-кишковий тракт – нерозчинні речовини (сполуки плюмбуму, ртуті, марганцю), через шкіру – жиророзчинні речовини (сполуки ртуті, купруму, миш'яку).
Істотною для розвитку інтоксикації організму є здатність деяких речовин акумулюватися, наприклад плюмбум, ртуть, фтор, метиловий спирт.
Наявність у зовнішньому середовищі кількох небезпечних речовин-забруднювачів може призвести до їхнього комбінованого впливу на життєдіяльність організму. Можливі три типи комбінованої дії речовин: синергізм, адитивність та антагонізм. При синергізміодна речовина призводить до посилення біологічної дії іншої; при адитивнійдії відбувається додавання біологічних ефектів окремих речовин; при антагонізміодна речовина послаблює токсичність іншої речовини.
Найчастіше взаємодія розповсюджених у навколишньому середовищі токсичних речовин відбувається за типом адитивності. Так, якщо у середовищі присутні дві токсичні речовини, гранично допустимі концентрації яких встановлені на рівні 0,1 мг/л, то слід вважати, що в комбінації вони здійснять такий самий біологічний ефект, як і 0,2 мг/л однієї з речовин.
Крім безпосередньої токсичної дії багато із забруднювачів характеризуються віддаленими в часі ефектами, до яких належать насамперед онкогенна дія (виникнення як доброякісних, так і злоякісних пухлин), мутагенна дія (збільшення частоти генетичних і хромосомних мутацій у клітинах), тератогенна та ембріотоксична дія (негативний вплив на тканини ембріону), алергічна дія та інші ефекти.
Особливості хімічних катастроф визначають своєрідну організацію допомоги, основною метою якої є забезпечення виживання людей в умовах викиду СДОР. Досвід ліквідації наслідків хімічних катастроф свідчить, що найбільша кількість тяжких уражень спостерігається у персоналу, який перебуває в безпосередній близькості до епіцентру аварії. Тільки негайна медична допомога може врятувати життя таким ураженим.
В інших зонах ураження переважають середній і легкий ступінь отруєння. Однак через кілька годин після аварії або й одразу за рахунок подальшого розвитку інтоксикації питома вага тяжкоуражених може підвищитися. За таких умов спеціалізована допомога має бути забезпечена протягом перших двох годин. Через відсутність невідкладної спеціалізованої допомоги евакуація потерпілих стає прогностично небезпечною.
Необхідно нагадати про фатальну роль пожежі у спричиненні хімічної катастрофи, оскільки при цьому у довкілля може потрапляти значна кількість нелетких рідин та твердих токсичних речовин.
У випадку надходження отруйних речовин до організму людини застосовують комплекс методів, головне завдання яких – прискорити процес детоксикації організму, виведення токсинів із організму та їх перетворення на нетоксичні сполуки.
Основними методами детоксикації організму є:
1.Промивання шлунка через зонд за допомогою 5% розчину унітіолу (50-100 мл). Щоб отрута не всмокталася цей розчин вводять на початку та в кінці промивання. Для очищення шлунково-кишкового тракту всередину вводять послаблювальні речовини (рицинову або вазелінову олії), призначають сифонні клізми з унітіолом.
2.Форсований діурез – внутрішньовенне введення 200-300 мл 5% унітіолу при легких отруєннях.
3.Гіпервентиляція легень (форсоване дихання) застосовують при отруєнні органічними розчинниками та отруйними газами.
4.Гемосорбція (гемоперфузія) – введення сорбентів безпосередньо у кров.
5.Активна штучна детоксикація, яка включає: а) гемодіаліз – очищення крові за допомогою пристрою "штучна нирка"; б) перитонеальний діаліз; в) антидотна терапія.
Аварії з витоком радіоактивних речовин.За майже п'ятдесятирічний період розвитку атомної енергетики в світі зареєстровано понад 150 аварій на підприємствах ядерної енергетики, які супроводжувались викидами в навколишнє середовище радіоактивних речовин.
Найтрагічнішим прикладом аварії з витоком радіоактивних речовин є аварія на 4 блоці ЧАЕС, що сталася 26 квітня 1986 р. Це ще одне підтвердження того, що людський фактор визначальний в процесі розвитку надзвичайних подій: невдала конструкція блоку, помилки при проведенні експерименту і як наслідок - викид довгоживучих радіонуклідів (стронцій-90, йод-131 та цезій-137) відбувся на висоту до 7 км. У перші дні й місяці після аварії радіаційна ситуація значною мірою визначалася такими короткоживучими радіоактивними елементами (ізотопами), як ксенон, йод, телур і молібден. Упродовж ще кількох років у довкіллі реєстрували рутеній, церій, ніобій і барій. Нині радіоекологічна ситуація на радіоактивно забруднених територіях визначається переважно цезієм-137, стронцієм-90, ізотопами плутонію та америцієм-241 (останні два характерні для зони відчуження). Загалом за роки, що минули після аварії, загальна радіаційна обстановка істотно поліпшилася, насамперед за рахунок радіоактивного розпаду радіонуклідів, їх фіксації та заглиблення у грунтовий покрив, вжиття контрзаходів тощо.
За даними Наукового центру радіаційної медицини АМН України, у роки після Чорнобильської катастрофи спостерігається загальна тенденція до збільшення кількості захворювань крові та кровотворних органів. При цьому станом на 1996 р. на першому місці перебували учасники ліквідації аварії на ЧАЕС – близько 30 осіб на 10 тис. ліквідаторів. Стосовно персоналу АЕС, то ця форма захворювання перебувала на рівні захворювання населення загалом і становила 13-15 осіб на 10 тис. населення. Значно менша за середню (майже у 1,5 раза) захворюваність персоналу АЕС і на злоякісні новоутворення. Не вирізняється ця категорія населення і за таким показником, як загальна захворюваність.
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 138; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |