Економічний аспект екологічної безпеки

Питання екологічної безпеки неможливо розглядати окремо від економіки - вони нерозривно пов'язані.

Причиною кризового екологічного становища України є переважно економічні чинники, а саме:

Ø структурна деформація господарства з домінуванням сировинно-видобувного та ресурсоємного виробництва;

Ø екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, яке не

здатне забезпечити населення держави в достатній кількості екологічно безпечними харчовими продуктами;

Ø відсутність екологічного обгрунтування планів і проектів

економічного розвитку, що розробляються відповідними підрозділами міністерств і відомств на підставі відомчих методик та інструкцій, нормативно-технічної документації з розміщення, будівництва та експлуатації господарських об'єктів і комплексів, на створення нової техніки, технологій і матеріалів;

Ø майже відсутні ефективно діючі адміністративно-економічні

механізми захисту навколишнього середовища; низький моральний рівень суспільства і відсутність екологічного мислення керівної ланки.

Нині в Україні основним джерелом фінансування природоохоронних заходів є державний бюджет, кошти з якого виділяються у вигляді лімітів капітальних вкладень. Реальні обсяги інвестицій встановлюються у відповідності з планами природоохоронної діяльності міністерств і відомств та з розрахунку економічних можливостей державного бюджету.

Ефективним способом регулювання безпеки є економічні механізми, які умовно об'єднуються у дві групи: механізми відшкодування збитків та механізми запобігання їм.

Механізми відшкодування збитків, що виникають при техногенних і природних катастрофах, мають забезпечувати проведення оцінки збитків, потреби у компенсаційних ресурсах та відшкодування витрат. При цьому варто розрізняти дві форми збитку - нанесений і відшкодований. Повністю оцінити збитки практично неможливо. Однак досить повно можна визначити збитки, нанесені:

- людині, беручи до уваги додаткові витрати щодо відновлення її

здоров'я та матеріального достатку);

- природі, виходячи з величини додаткових витрат, необхідних для

відновлення екологічної рівноваги;

- народному господарству, враховуючи витрати на відшкодування втрат

продукції та збитків підприємствам.

Важливий засіб компенсацій - система страхування, ефективне функці-онування якої передбачає реалізацію ряду принципів:

- тісний зв'язок страхування з картами ризику та розподіл стра

хових внесків між об'єктами залежно від очікуваних збитків;

- обов'язкове страхування об'єктів з підвищеним ризиком та їхніх

працівників; при цьому, як доповнення до обов'язкового, слід створити систему добровільного страхування (для населення, підприємств);

- перетворення системи страхування на один з найважливіших

елементів контролю за рівнем безпеки у регіоні.

Органи страхування мають оперативно реагувати на зміни ситуації шляхом зменшення або збільшення страхових внесків залежно від ймовірності аварії або катастрофи.

Система компенсацій зобов'язана відшкодувати збитки також незастрахованій частині населення та підприємств, компенсувати втрати здоров'я, житла, роботи, продукції тощо. Необхідно створювати додаткові потужності і значні запаси коштів для відшкодування втрат виробничого та невиробничого характеру, розширювати можливості системи охорони здоров'я, мати резерв житлового фонду для біженців. До системи компенсацій входить також інвестиційна діяльність тривалого характеру, яка дозволить за рахунок спеціальних резервних фондів відновити житло, об'єкти економіки та втрачену екологічну рівновагу.

Механізми запобігання збиткам. Ці механізми мають забезпечувати: правовий та економічний захист діяльності щодо запобігання збиткам; правову й економічну відповідальність за збільшення величини ризику; зацікавленість суб'єктів господарювання й управління у запобіганні ризику. Даний механізм має заходи як економічного, так і адміністративного характеру. Його складові можна умовно об'єднати у п'ять груп.

Перша група механізмів пов'язана зі зміною структури народного господарства на користь галузей, які задовольняли б потреби людини при значному скороченні питомої ваги військово-промислового комплексу. Економічна доцільність конверсії, відмова від тиражування застарілої військової техніки, перехід на випуск цивільної продукції дозволить інтегрувати ВПК в економіку, працювати на людину, сприятиме вивільненню значної кількості ресурсів і технічному переозброєнню відсталих галузей промисловості. Важливим напрямком підвищення рівня безпеки є також усунення структурних диспропорцій на користь переробних галузей, зокрема виробництв по переробці відходів вторинних ресурсів.

Друга група складається з механізмів, які мають сприяти зниженню аварій. До них, передусім, відносять платні квоти за ризик, що дозволяє створити ринок квот і підтримувати мінімальний рівень ризику в цілому по регіону. Придбання одними підприємствами в інших квот ризику допускає субсидіювання заходів щодо підвищення безпеки.

Такий суто економічний механізм може доповнюватися адміністративно-економічними заходами. Насамперед йдеться про систему штрафів за перевищення встановлених квот на ризик у регіоні. Щоб зацікавити підприємства у зменшенні величини ризику, необхідно створити спеціальні регіональні фонди та передбачити регулярні виплати премій за зниження ризику.

Третя група механізмів вимагає заміни і вдосконалення технічної бази, відновлення обладнання, впровадження нових технологій та інформаційних систем.

Четверта група покликана розширити ринок кваліфікованих кадрів і реорганізувати систему перепідготовки працівників.

П'ята група механізмів спрямована на стимулювання інвестицій, які запобігали б збиткам, за допомогою податкової політики.

Розв'язання даної проблеми залежить, передусім, від покращення економічної ситуації в державі. Визначимо першочергові завдання, що існують в економічній проблемі екологічної безпеки України:

- розробка методів визначення економічних наслідків аварій;

- розробка ефективних економічних механізмів відповідальності та

стимулювання підвищення рівня промислової безпеки;

- створення цілісної системи методик і нормативних документів, що

мають регламентувати економічні наслідки аварій.

Система державного управління в Україні поки що не створила умов для вкладання значних інвестицій на реалізацію природоохоронних заходів, спрямованих на зменшення загроз техногенного або стихійного походження.

Є дві моделі регулювання природоохоронної діяльності. Перша базується на принципі дій "спонукального податку". В цьому випадку рівень плати повинен зацікавити підприємство-забруднювача в очищенні виробничих відходів до встановлених законодавством норм. Друга модель використовує принцип "перерозподілу податків". Їх рівень не залежить від чинних екологічних норм. Функція цих податків - мобілізація засобів для фінансування природоохоронних програм. Крім того, вони сприяють зниженню сумарних витрат підприємств, розташованих поблизу, на очищення викидів шкідливих речовин.

Іншим напрямком еколого-економічного регулювання може стати створення ринку квот (лімітів) на забруднення навколишнього середовища. Залежно від умов поширення забруднень, масштаби ринку квот можуть бути як регіональними, так і міжрегіональними. Так, дозвіл на загальну кількість викидів, що не перевищують нормативи ГДК для даної території, може продаватися на договірній чи аукціонній основі підприємствам-забруднювачам. Такий спосіб регулювання дозволяє місцевій владі отримати додаткові засоби для екологічного та соціального захисту населення і контролювати ситуацію. Підприємства, які забруднюють довкілля, змушені будуть удосконалювати виробництво, ефективно переробляти відходи, встановлювати додаткові очисні споруди тощо.

Ще одним напрямомеколого-економічного регулювання є створення системи пільг, спрямованих на розвиток екобезпечних виробництв.

Податкові пільги стоять в одному ряду з прямими субсидіями на проведення природоохоронних заходів і дають, як свідчить досвід, досить відчутний стимулюючий ефект. Серед них особливе значення мають:

- прямі інвестиційні субсидії, які покривають частину витрат на

розробку нових технологій боротьби з забрудненнями;

- позики на встановлення обладнання, що передбачає очищення

забрудненого довкілля та його відновлення, субсидії на виплату процентів для полегшення здійснення позик;

- субсидії для капіталовкладень у енергоощадні технології з метою зниження обсягів спалюваного органічного палива;

- податкові пільги через зниження бази оподаткування, ставок податку і прискорення амортизації;

- система податкових пільг для виробників природоохоронного обладнання та техніки, яким відводиться важливе місце у розв'язанні конкретних екологічних завдань у розвитку ринкового господарства.

Сьогодні виплати за забруднення довкілля не спираються на нормативи питомих викидів, оскільки ці нормативи не узаконені. Вони лише частково пов'язані з технологічним рівнем виробництв. Більше того, ці виплати входять у собівартість продукції. Плата за викиди за таких умов перетворюється на перекачування багатомільярдних сум з однієї кишені в іншу з досить невисоким ступенем екологічного використання.

Екологічні нормативи, з урахуванням економічних критеріїв, можуть бути поділені на три групи.

Територіальні нормативи питомих навантажень (розраховуються на одиницю площі або об'єму) передусім спрямовані на забезпечення екологічної стійкості економіки в умовах комбінованої дії на них кількох антропогенних факторів і з урахуванням природного й антропогенного районування.

Галузеві нормативи (розраховуються на одиницю товарної продукції або на гривню вартості основних фондів) повинні регламентувати вплив на головні природні компоненти з боку характерних для кожної галузі народного господарства факторів екологічного ризику. Ці норми повинні орієнтувати на неухильне зростання навантажень на природне середовище, що в умовах збільшення масштабів господарської діяльності є єдино можливою стратегією.

Поресурсні нормативи природокористування мають гарантувати раціональніше використання всіх видів природних ресурсів і забезпечити розширене відтворення відповідних природних ресурсів, комплексне, а в перспективі замкнуте на основі вторинної переробки використання невідновлюваних мінерально-сировинних ресурсів. Такий підхід до природокористування має призвести до формування ноосферного кругообігу речовини і потоків енергії, до гармонічного поєднання господарської діяльності зі збереженням умов відтворення природних ресурсів.

Приведення природокористування в державі у відповідність з вимогами екологічної безпеки в нинішніх економічних умовах є досить віддаленою перспективою, але зараз життєво важливо забезпечити поступальний і цілеспрямований розвиток у даному напрямку. Саме цій меті і повинна підпорядковуватися система екологічного нормування.

Врахування екологічних вимог у приватизаційному процесі (акціонуванні) може стати серйозним чинником екологічного оздоровлення підприємств, що приватизуються, і забезпечити залучення ресурсів інвесторів. Для підприємств підвищеної екологічної небезпеки встановлюється особливий порядок їхньої приватизації, а саме:

- проведення еколого-економічної експертизи, в результаті чого встановлюються першочергові заходи щодо їхнього екологічного оздоровлення;

- визначаються витрати на проведення цих заходів.

На основі проведення експрес-оцінки (аудиту) підприємств, що приватизуються, мають бути виділені особливо екологічнонебезпечні підприємства, що підлягають приватизації на конкурсній основі. Перевагу мають отримати ті інвестори, які зобов'язуються забезпечити швидке екологічне оздоровлення таких підприємств з мінімальним залученням коштів державних, територіальних і муніципальних бюджетів, державних позабюджетних екологічних фондів.