Розділ 1. Законодавство України про працю

1.1. Конституція України

Стаття 24.Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 43.Кожен має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом .

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 45.Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46.Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян під­приємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 50.Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 57.Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

1.2. Кодекс законів про працю України

Глава І. Загальні положення

Стаття 1¨. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх праців­ників, сприяючи зростанню продуктивності праці поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій осно­ві матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемір­ну охорону трудових прав працівників.

Стаття 2.Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового до­говору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпуст­ки, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спіл­ки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановлено­му законом порядку, на участь в управлінні підприємством установою орга­нізацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші пра­ва, встановлені законодавством.

Глава II. Колективний договір

Стаття 10. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, при­йнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Стаття 11. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, органі­заціях незалежно від форм власності і господарювання які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підпри­ємства, установи, організації в межах компетенції цих під­розділів.

Стаття 12. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Стаття 13. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компе­тенції У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соці­ально-економічних відносин, зокрема:

· зміни в організації виробництва і праці,

· забезпечення продуктивної зайнятості,

· нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, роз­мірів заробі­тної плати та інших видів трудових виплат (доплат надбавок, премій та ін.),

· встановлення гарантій компенсацій, пільг,

· участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибу­тку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом),

· режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку,

· умов і охорони праці,

· забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного об­слу­гову­вання, організації оздоровлення і відпочинку працівників,

· гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним за­конодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Глава III. Трудовий договір

Стаття 24. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здо­ров’я.

Стаття 29. До початку роботи за укладеним трудовим договором власникабо упов­новажений ним орган зобов’язаний:

1) роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працюва­ти, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та мож­ливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного до­говору,

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпоряд­ку та колективним договором,

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами,

4) проінструктувати працівника з технікибезпеки, виробничої санітарії, гі­гієни праці і протипожежної охорони.

Стаття 40. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешко­джають продовженню даної роботи,

5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд вна­слідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і ро­дах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні За працівниками, які втра­тили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захво­рюванням, місце роботи (посади) зберігається до відновлення працездатно­сті або встановлення інвалідності,

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсич­ного сп’яніння.

Глава IV. Робочий час

Стаття 50. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті

Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку.

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість ро­бо­чо­го часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватисьза рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Стаття 52. Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутріш­нь­ого трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує влас­ник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установл­еної тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером вироб­ництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихід­ним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при ти­жневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власни­ком або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Стаття 54.При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочує­ться на одну годину. Це правило не поширюється на пра

цівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і части­на третя статті 51).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихі­дним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Стаття 55. Забороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176), 2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192), 3) інших категорій працівників, передбачених законодавством, Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, пере­дбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускає­ться лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомен­даціям (стаття 172).

Стяття 56. За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповно­важений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально від­працьова­ному часу або залежно від виробітку.

Робота в умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Стаття 57. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповіднос­ті з законодавством.

Стаття 58. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в поряд­ку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Стаття 59. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд заборо­няється.

Стаття 62. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважають­ся роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 161).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвер­нення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усу­нення їх наслідків,

2) при проведенні громадсько необхідних робіт з водопостачання, газо­постачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування,

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбаче­них обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устат­кування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих,

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з ме­тою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення ван­тажів у пунктах відправлення і призначення,

5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви, в цих випадках власник або уповноваже­ний ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Стаття 63. До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176),

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192),

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220)

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії праців­ників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Стаття 65. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного праців­ника чо­тирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Глава V. Час відпочинку

Стаття 66.Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири годи­ни після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутріш­ньо­го трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не мо­жна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Стаття 67. При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, ви­значається графіком роботи підприємства, установи, орга­ні­зації, погод­женим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Стаття 68. На підприємствах, в установах організаціях, де робота не може бути пе­рервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування театри му­зеї та інші), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.

Стаття 69. На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких не­можливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних робо­тах, пов’язаних з роботою тран­с­порту, ви­хідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що за­т­вер­д­жується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бутине менш як сорок дві години.

Стаття 71. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспіл­кового комітету під­приємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визнача­ються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в та­ких виняткових випадках:

1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення її наслідків,

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державно­го чи громадського майна,

3) для виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт, від не­гайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підпри­ємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів,

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з ме­тою запобігання або усунення простою рухомого складучи скупчення ванта­жів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Стаття 74. Всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця ро­боти (посади) і середнього заробітку (статті 75 і 76).

Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки надаються:

1) працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці,

2) працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві, в організації,

3) працівникам з ненормованим робочим днем,

4) працівникам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях,

5) в інших випадках, передбачених законодавством.

Глава VII. Оплата праці

Стаття 106. За погодинною системою оплати праці роботав надурочний час оплачує­ться в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час випла­чується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповід­ної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, – за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Стаття 107. Робота у святковий та неробочий день (частина четвертастатті 73) опла­чується у подвійному розмірі:

1) відрядникам – за подвійними відрядними розцінками,

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними став­ками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки,

3) працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі одинарної го­динної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвій­ної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася по­над місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Стаття 108. Робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підви­щеному розмірі, що встановлюється генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колек­тивним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Глава VIII. Гарантії і компенсації

Стаття 123. За час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи.

Глава Х. Трудова дисциплина

Стаття 139. Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно ви­конувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу додер­жувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено тру­довий договір.

Стаття 140. Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпе­чується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нор­мальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, мето­дами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до пору­шень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окремих несумлінних пра­цівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Стаття 141. Власник або уповноважений ним орган повинен правильно орга­ні­зувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до по­треб і запитів працівників, поліп­шувати умови їх праці та побуту.

Стаття 142. Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організа­ціях визна­чається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним ор­гану і профспілкового комітету на основі типових правил.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій праців­ників діють статути і положення про дисципліну.

Глава XI. Охорона праці

Стаття 153. На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на влас­ника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колек­тивного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забез­печувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умо­вах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуа­ція, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здо­ров’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов’язаний пові­домити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, про­типожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшен­ня умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють вико­нання цих планів.

Стаття 154. Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводя­ться в дію після будівництва або реконструкції, технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.

Стаття 155. Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийня­ті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного на­гляду за охороною праці забороняється.

Власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від ор­ганів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Стаття 158. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впрова­дження прогресивних технологій досягнень науки і техніки, засобів механі­зації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випроміню­вань тощо.

Стаття 159. Працівник зобов’язаний:

· знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, прави­ла поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засоба­ми виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту,

· додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колектив­ним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації,

· проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди,

· співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Стаття 160. Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всі­ма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.

Стаття 161. Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону Украї­ни “Про охорону праці”. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.

Стаття 162. Для проведення заходів по охороні праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється.

Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в ко­лективних договорах.

Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці.

Стаття 163. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також робо­тах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих темпера­турних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими норма­ми спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захи­сту.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний організувати комп­лектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нор­мативних актів про охорону праці.

Стаття 164. Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матері­алів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.

Власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівни­кові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захис­ту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і праців­ник був змушений придбати їх за власні кошти У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зо­бов’язаний замінити їх за свій рахунок.

Стаття 165. На роботах, зв’язаних з забрудненням, видається безплатно за встанов­леними нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Стаття 166. На роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безпла­тно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Стаття 167. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний безплатно постача­ти працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з влас­ником або уповноваженим ним органом.

Стаття 168. Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим кате­горіям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов’язаний обладнувати при­міщення для обіг­рівання і відпочинку праців­ників.

Стаття 169. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти орга­нізувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медично­го огляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, тер­мін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здо­ров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Стаття 170. Працівників, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обме­ження строку.

При переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або провадиться виплата допомогипо державно­му соціальному страхуванню

Стаття 171. Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на ви­робництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Стаття 172. У випадках, передбачених законодавством, на власника або упо­в­нова­жений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, переквалі­фікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).

Стаття 173. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний відповідно до зако­нодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків.

Відшкодування власником або уповноваженим ним ор­ганом моральної шкоди

Стаття 173¹.Відшкодування моральної шкоди провадиться власником або уповнова­женим ним органом, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушили його нормальні життєві зв’язки і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законо­дався­вом.

Глава XII. Праця жинок

Стаття 174. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних робо­тах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення ре­чей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним коміте­том України по нагляду за охороною праці.

Стаття 175. Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідніс­тю і дозволяється як тимчасовий захід.

Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюютьсяна жі­нок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.

Стаття 176. Не допускається залучення до робіт у нічний час до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що ма­ють дітей віком до трьох років.

Стаття 177. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

Стаття 178. Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми ви­робітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збережен­ням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виро­бничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням сере­днього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок під­приємства, установи, органі­зації.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконан­ня попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням серед­нього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.

Стаття 179. Жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят ка­лендарних днів до родів і п’ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей – сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю, незалежно від кіль­кості днів, фактично використаних до родів, і за їх бажанням частково опла­чувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. (Згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, пе­редбачені цією статтею, з 01.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).

Крім зазначених відпусток, жінці за її заявою, надається додаткова відпу­стка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначе­ною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шес­тирічного віку.

Підприємства і організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробіт­ної плати по догляду за дитиною більшої тривалості.

Частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереження за­робітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

За бажанням жінки та осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті, в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть пра­цювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.

Стаття 180. При наданні жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю і родами власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за їх заявою приєднати до неї щорі­чну відпустку незалежно від тривалості роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 181. Частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнен­ня нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної пла­ти по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років – частина друга статті 179) зараховується як в загальний так і в безперерв­ний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. (Згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 01.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років). В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по до­гляду за дитиною не зараховується.

Стаття 182. Жінкам, що усиновили новонароджених дітей безпосередньо з родильно­го будинку, надається відпустка з виплатою у встановленому порядку допо­моги по родах за період з дня усиновлення і до закінчення п’ятдесяти шести днів з дня народження дитини.

Жінці, що усиновила дитину, надаються відпустки по догляду на умовах і порядку, встановлених статтями 179, 181 цього Кодексу.

Стаття 183. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної пе­рерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не мен­ше тридцяти хвилин кожна.

При наявності двох ібільше грудних дітей тривалість перерви встанов­люється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюється власником або уповно­важеним ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприєм­ства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Стаття 184. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до чотирнад­цяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су­довому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина друга статті 179) одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власни­ка або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначе­них жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення стро­кового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігаєть­ся середня заробітна плата але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Стаття 185. Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності вида­вати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу.

Стаття 186. На підприємствах і в організаціях з широким застосу­ванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок.

Стаття 1861. Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами другою, третьою, четвертою, п’ятою статті 179, частиною другою статті 181, статтями 184 і 186, поширюються на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опі­кунів (піклувальників).

Глава XIII. Праця молоді

Стаття 187. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Стаття 188. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виня­ток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеці­альних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по дося­гненні ними чотирнадцяти­річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замі­нює.

Стаття 189. На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Стаття 190. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років на важ­ких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до пі­діймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охо­роною праці.

Стаття 191. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, що­року підлягають обов’язковому медичному оглядові.

Стаття 192. Забороняється залучати працівників молодше вісім над­цяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Стаття 193. Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюю­ться, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в орга­нізацію пі­сля закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних за­кладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на ви­робництві в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погоджен­ням з профспілковим комітетом.

Стаття 194. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відряд­них робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкоюза час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи до­рослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Стаття 195. Щорічні відпустки працівникам молодше вісімнадцяти років (стаття 75) надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року. Відпус­тки за перший рік роботи працівникам молодше вісімнадцяти років надають­ся за їх заявою і до закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 196. Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді,яка закінчила загаль­ноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років.

Районні і міські Ради народних депутатів затверджують програми влаш­тування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечуютьїх виконання всіма підприєм­ствами, установами, організаціями.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві за­значеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмо­ва може бути оскаржена ними до суду.

Стаття 197. Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років піс­ля закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, органі­заціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 198. Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах не­повнолітніх При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допус­кається без працевлаштування.

Стаття 199. Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержан­ням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні ін­тереси.

Стаття 200. Профспілковий комітет підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначе­них колективним договором.

Глава XVII. Державне соціальне страхування

Стаття 253. Усі працівники підлягають обов’язковому державному соціальному стра­хуванню.

Стаття 255. Працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, а жінки, крім того, допомо­гою по вагітності, родах і догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років,

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання,

3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, а та­кож пенсіями за вислугу років встановленими для деяких категорій праців­ників.

Кошти державного соціального страхування використовуються також на санаторно-курортне лікування працівників, обслуговування їх профілакторія­ми та будинками відпочинку, на лікувальне (дієтичне) харчування, на утри­мання дитячих таборів відпочинку та оздоровлення та на інші заходи по державному соціальному страхуванню.

Стаття 256. Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується при хворобі, каліцтві, тимчасовому переведенні на іншу роботу в зв’язку з захво­рюванням при догляді за хворим членом сім’ї, карантині, санаторно-курортному лікуванні і протезуванні – в розмірі до повного заробітку.

При хворобі або каліцтві допомога виплачується до відновлення праце­здатності або встановлення інвалідності.

Стаття 2571. Основні умови надання і розміри допомоги по державномусоціа­льному страхуванню встановлюються законодавством.

Стаття 258. Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню влас­ником або уповноваженим ним органом від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаю­ться законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Стаття 2581. Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню влас­ником або уповноваженим ним органом від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаю­ться законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Глава XVIII. Нагляд і контроль за додержанням законодав­­ства про працю

Стаття 259. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контрольза додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і ор­ганізаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Стаття 260. Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

· Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

· Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки,

· органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України,

· органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охо­рони здоров’я України.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨