І професійних захворювань на виробництві

Згідно із ст. 5 Закону «усі працівники ... підлягають загальнообов'яз­ковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються діючим законодавством.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі – «Закон про страхування») введений у дію з 01.04.2001 року.

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм і організаційну структуру соціального страхування громадян нашої країни. За допомогою цього закону здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Законодавство про страхування від нещасних випадків складається з Основ законодавства України про обов'язкове державне страхування, Закону про страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями страхування згідно із ст. 1 є:

· проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

· попередження нещасних випадків і профзахворювань, викликаних умовами праці;

· відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань;

· відшкодування матеріального і морального збитку застрахо­ваним і членам їх сімей.

До основних принципів страхування від нещасних випадків віднесені:

· паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

· своєчасне і повне відшкодування шкоди страховиком;

· обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших під­ставах, передбачених законодавством про працю, а також добро­вільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності;

· надання державних гарантій реалізації застрахованим громадянам своїх прав;

· обов'язковість оплати страхувальником страхових внесків;

· формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;

· диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

· економічна зацікавленість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

· цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Принциповим при страхуванні є визначення суб'єктів і об'єктів страхування. У даному випадку об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність. Суб'єктами страхування є застраховані громадяни (в окремих випадках – члени їх сімей, страхувальники та страховик).

Звичайно страхується фізична особа, в інтересах якої здійснюється страхування (надалі – «працівник»). Страхувальником є роботодавець, а страховиком – Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

При цьому чинність Закону про страхування від нещасних випадків в обов'язковому порядку поширюється на всіх осіб найманої праці:

· громадян, що працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах і в організаціях усіх форм власності;

· учнів, студентів, аспірантів, залучених до робіт під час або після занять, у період проходження виробничої практики;

· осіб, що утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціаль­ними договорами.

Застрахованою вважається і дитина, що народилася інвалідом у результаті отриманої в період вагітності травми або профзахво­рювання її матір'ю. Така дитина, відповідно до медичного висновку, вважається застрахованою до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Слід зазначити, що працівник стає суб'єктом соціального страхування від нещасних випадків з моменту укладання трудового договору або підписання контракту (навіть за відсутності згоди або заяви працівника).

Суб'єкти підприємницької діяльності, особи, що працюють самостійно, священнослужителі й особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, можуть застрахуватися добро­вільно. У цьому випадку початок терміну страхування вважається з дня, який настає за днем прийняття заяви, за умови оплати страхового внеску. Страхування припиняється, якщо страховий внесок до Фонду соціального страхування не перераховано протягом трьох місяців з дня подання заяви.

Усі застраховані особи є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків (надалі – «Фонд»).

Реєстрація страхувальників у робочому органі виконавчої дирекції Фонду проводиться:

· страхувальників – юридичних осіб – у десятиденний термін з моменту одержання посвідчення про державну реєстрацію суб'єк­та підприємницької діяльності;

· страхувальників – фізичних осіб – у десятиденний термін після укладання трудового договору (контракту) з першим із най­маних робітників.

Факт реєстрації страхувальника страховиком засвідчується стра­ховим посвідченням, встановленої Фондом форми.

При добровільному страхуванні від нещасних випадків термін страхування починається з дня, що настає за днем подачі заяви за умови оплати страхового внеску.

Застрахованим особам видається посвідчення про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для усіх видів страхування; посвідчення – документ суворої звітності.

Проведення процесу страхування неможливе без визначення таких ключових понять як «страховий ризик» і «страховий випадок». У даному випадку під «страховим ризиком» розуміються обставини, внаслідок яких можливий страховий випадок.

«Страховим випадком» є нещасний випадок на виробництві або профзахворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму внаслідок обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, з настанням яких виникає право застрахованої особи на одержання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Слід зазначити, що страховим випадком є й нещасний випадок або профзахворювання, що відбулися в результаті порушення правил і норм самим потерпілим, тобто й у цьому випадку страхувальник не звільняється від виконання обов'язків перед потерпілим.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної і соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або, відповідно, професійного захворювання встановленої форми.

В окремих випадках, за наявності підстави, Фонд своїм рішенням може визначити «страховим» нещасний випадок навіть тоді, коли він не внесений до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або профзахворювання, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові дані, що дають підставу вважати це захворювання професійним.

Необхідно відзначити ще одну важливу обставину. Усі види соціальних виплат і послуг, передбачені цим законом, будуть надаватися застрахованому і членам його сім’ї незалежно від того, зареєстроване підприємство, на якому він працює, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨