Визначення і розрахунок рівня професійного ризику

Згідно з чинним законодавством усі працівники підлягають обов'яз­ковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і профзахворювань. Це визначило необхідність формування механізму визначення диференційованих страхових тарифів, а це неможливо без оцінки рівня професійного ризику.

Оцінка професійного ризику (надалі – ризику) служить інструментом формування правового інституту соціального захисту працюючих. Тому їх вивчення входить до кола інтересів, як охорони праці, так і медицини, і соціального страхування, включаючи страхування від нещасних випадків.

Кожна з зазначених дисциплін, при тому самому предметі дослідження – «професійний ризик», має свої особливості, методи і мету вивчення, а саме:

З позиції охорони праці– величина ризику визначається для факторів ризику (техніки, технології, організації праці і стану техніки безпеки), що впливають на величини показників виробничого травматизму (К_Ч, К_В, … ) і обґрунтування розробки системи технічних і організаційних заходів для його зниження.

З позиції медицини праці – величина ризику визнача­ється для встано­влення кількісних закономірностей формування виробничо обумовленої і професійної захворюваності працівників і розробки механізмів її попередження. В основі лежить порівняння розповсюдження визначених видів захворюваності в заданих професійних групах з конкретними умовами праці (експозицією факторів виробничого середовища).

З позиції соціального страхування – величина ризику служить для встановлення кількісних закономірностей взаємозв'язку величин матеріальних витрат, пов'язаних із компенсацією втрати заробітку через зниження або втрату працездатності на виробництві, а також витрат на лікування, реабілітацію потерпілих, і рівнем виробничого травматизму та професійної захворюваності.

У даному випадку об'єктом страхування є майнові інтереси застрахованих працівників, що пов'язані:

· з втратою (повного або частини) заробітку;

· з оплатою лікування і реабілітації в цілому.

Таке розуміння страхування підтверджене Конвенцією МОП
№ 121 «Про допомогу у випадку виробничого травматизму» (1964 р.).

Природно, що відносини страхувальника (роботодавця) і страховика (страхової організації) повинні будуватися на основі дотримання балансу страхових внесків страхувальника і страхових виплат страховика.

Предметом соціального страхування є класифікація та оцінка професійного ризику. При цьому страхується не ризик отримання травм (профзахворювань), а ризик втрати заробітку, появи витрат на лікування і реабілітацію потерпілого.

Визначення величини ризику в розвинутих капіталістичних країнах, де такі системи існують багато десятиліть, проводиться за допомогою соціальних і економічних показників, а як методи оцінки ризику використовуються вартісні форми. При цьому основними показниками є:

· причини і фактори, що визначають ризик;

· імовірність настання ризику;

· рівень ризику в конкретній галузі економіки;

· величина страхових витрат.

Виходячи з того, що нещасний випадок – величина імовірнісна, стан безпеки праці на будівельному майданчику В_Т, формується під впливом комплексу несприятливих факторів виробничого середовища, психофізіологічних і соціальних навантажень, великої кількості суб'єктивних факторів, і може бути визначений залежністю:

де h– частота виникнення небезпечних ситуацій;

m– повторюваність небезпечних ситуацій;

q – вага небезпечних ситуацій;

t – тривалість існування небезпечних ситуацій;

n – кількість людей, що потрапили під вплив небезпечних факторів;

m – кількість небезпечних факторів;

k – надійність захисних засобів.

З іншого боку, імовірність безпечної роботи виробничих систем P(t) визначається співвідношенням:

де p₁ – імовірність появи небезпечних і/або шкідливих факторів;

p₂ – імовірність виникнення небезпечної зони;

p₃ – імовірність появи людини в небезпечній зоні;

p₄ – імовірність появи в небезпечній зоні певної кількості людей;

p₅ – імовірність використання і надійність захисних засобів;

p₆ – імовірність виникнення небезпечної зони і збігу за часом появи в ній певної кількості людей.

Як критерій оцінок безпеки виробництва того або іншого виду робіт може служити величина середнього часу роботи без травм і аварій Т:

де l– інтенсивність виникнення травм (кількість нещасних випадків за певний відрізок часу, наприклад, рік, на конкретному устаткуванні, певному типі виробництва тощо).

Людина, будучи елементом системи «л–м–с», постійно знаходиться під дією різних небезпечних факторів, тобто завжди існує деякий залишковий ризик. Сама наявність людини в системі «л–м–с» підкреслює необхідність турботи про його безпеку як деякий рівень прийнятного ризику, обумовлений такими поняттями, як рівень розвитку техніки, технології, організації і управління виробництвом, а також станом його економіки.

За своєю природою небезпека потенційна (тобто прихована), тотальна (тобто загальна, всеосяжна), перманентна (тобто постійна, безперервна). Отже, людям, які живуть на Землі, постійно загрожує певна небезпека. Однак більшість людей навіть не підозрюють про це, хоча небезпека існує і постійно реалізується в нещасні випадки. Їхня свідомість працює в режимі відчуженості від реальності. І це природно, оскільки в іншому випадку, будучи позбавленою такого психологічного захисту, людина могла б просто втратити розум. Відомо, що в промисловій сфері щомиті чотири робітника одержують травми, а кожні три хвилини гине одна людина [7]. Рівень травматизму в розвинених у промисловому розумінні країнах коливається в широких межах (табл. 1).

Причини і місця нещасних випадків різні, однак за імовірністю передчасного летального кінця (на основі статистичних даних) їх можна ранжирувати у такий спосіб (табл. 2).

У даному випадку на основі статистичних даних розглянута імовір­ність нещасних випадків, яка певною мірою визначає поняття «ризик».

Нещасний випадок – величина випадкова, імовірнісна, тому кількісна оцінка травматизму повинна описуватися деякою імовір­нісною математич­ною моделлю.

Таблиця 1

Виробничий травматизм в окремих країнах

Таблиця 2