Зауваження загального характеру

В И С Н О В О К

на проект Закону України "Про Національну поліцію"

Метою даного законопроекту, як це зазначається у Пояснювальній записці до нього, є створення Національної поліції – центрального органу виконавчої влади, який служитиме суспільству і призначений для охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки.

У законопроекті визначаються правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції.

Відповідно до приписів проекту діяльність поліції спрямовуватиметься та координуватиметься урядом через Міністра внутрішніх справ України. Керівник Національної поліції призначатиметься на посаду та звільнятиметься з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра внутрішніх справ України.

Перший заступник і заступники керівника Національної поліції призначатимуться на посаду та звільнятимуться з посади Міністром внутрішніх справ України за поданням керівника Національної поліції.

Поліцейські призначатимуться на посаду за результатами конкурсного відбору. При цьому їм надається право проводити перевірку документів громадян, опитування, поверхневий огляд громадян, зупиняти транспортний засіб, вимагати покинути місце й обмежувати доступ до певної території, обмежувати пересування особи, транспортного засобу, проникати в житло чи інше володіння особи тощо.

У складі Національної поліції функціонуватимуть такі підрозділи, як кримінальна поліція, патрульна поліція, поліція охорони, спеціальна поліція та поліція особливого призначення.

За результатами розгляду поданого законопроекту Головне науково-експертне управління вважає за необхідне висловити наступні зауваження та пропозицій щодо його положень.

Зауваження загального характеру

1. Концептуально вразливим виглядає визначення у ч. 1 ст. 1 проекту Національної поліції як центрального органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки. Такий підхід не відповідає усталеним в теорії держави і права та науці державного управління уявленням про орган державної влади, й центральний орган виконавчої влади зокрема. Про вразливість такого підходу свідчить й зміст ст. 12 законопроекту, згідно з якою Національна поліція є системою державних органів, яка складається із центрального органу управління Національною поліцією та територіальних органів Національної поліції. Однак в результаті поряд з Міністерством внутрішніх справ виникне ще один «центральний орган», який має здійснювати управління поліцією, що виглядає не зовсім вдалим з точки зору чіткості та ефективності управління.

2.Проект не позбавлений положень, які можуть привести до виникнення корупціогенних факторів та службових зловживань. Зокрема:

1) Пунктом 20 ч. 1 ст. 23 передбачається, що "Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює на договірних засадах охорону фізичних осіб та об’єктів права приватної і комунальної власності", що фактично є нічим іншим, як підприємницькою діяльністю.

При цьому слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства суб'єктом надання послуг з охорони власності та громадян є суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії (див. ст. 1 Закону України "Про охоронну діяльність").

При наданні вказаних вище повноважень поліція стане єдиним оператором з надання послуг на ринку збройної охорони, що не тільки порушує принципи конкурентного законодавства (див. ст.ст. 4, 16 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.ст. 25, 27 Господарського кодексу України), але також створює умови для зловживань працівниками поліції своїм службовим положенням.

Участь держави у цивільних відносинах відповідно до ст. 167 ЦК України має здійснюватись на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин шляхом створення юридичних осіб як публічного, так і приватного права (підприємницькі товариства тощо). Тому слід визнати, що в даній частині законопроект створює колізії з чинними законодавчими актами та нерівні організаційні, правові та економічні права для суб’єктів різних форм власності, що функціонують на ринку охоронних послуг.

З метою збереження незалежності поліція повинна фінансуватись і забезпечуватись за рахунок бюджетних коштів, а надання платних послуг на договірній основі, спонсорської допомоги тощо є благодатним підґрунтям для відповідних корупційних проявів.

2) На нашу думку, з урахуванням вимог законодавства про адміністративні правопорушення та кримінального процесуального законодавства у ч. 2 ст. 17, п. 9 ч. 1 ст. 23, ч. 8 ст. 61 проекту доцільним було б чітко зазначити, що при будь-якому затриманні поліцією фізичної особи відлік часу утримання її в спеціально відведених для цього приміщеннях починається з моменту фактичного затримання.

Також доцільно законодавчо закріпити право затриманої поліцією особи на телефонну розмову з метою повідомлення своїх близьких родичів або близьких осіб про своє затримання та місце знаходження. Це дозволить обмежити можливість зловживати повноваженнями щодо обмеження свободи особи в корупційних цілях.

3) У ч. 2 ст. 8 міститься норма, згідно з якою "Національна поліція забезпечує постійне інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічного порядку та громадської безпеки".

При цьому незрозуміло, що слід розуміти під терміном "постійне інформування". Крім того, у законопроекті не встановлено строки такого інформування, а відтак зазначений термін може тлумачитись як завгодно (періодичність цього "постійного інформування" може складати один раз на місяць, один раз на квартал, один раз на рік чи один раз на п’ять років).