Щодо Прикінцевих та перехідних положень законопроекту

1. Пропозиція проекту щодо внесення змін до законів України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" (пункти "г", "е" ч. 1 ст. 15 Закону в редакції проекту), "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (ч. 3 ст. 3 Закону в редакції проекту), "Про судову експертизу" (ч. 1 ст. 19 Закону в редакції проекту) та "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 138 та 157 Закону в редакції проекту), згідно з якими Державною судовою адміністрацією України (далі – ДСА України) за погодженням із Міністерством внутрішніх справ повинна бути створена відомча воєнізована охорона з метою здійснення охорони суддів, працівників суду та їх близьких родичів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, установ судових експертиз Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я, є сумнівною та недостатньо обґрунтованою.

Адже, по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України (затверджене Рішенням Ради суддів України № 12 від 22.10.2010 р.) ДСА України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Крім того, ДСА України підзвітна з’їзду суддів України, а у період між з’їздами суддів – Раді суддів України. Таким чином, погодження діяльності ДСА України як органу судової гілки влади з Міністерством внутрішніх справ України є юридично некоректним.

По-друге, виходячи з системного тлумачення глави 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та Положення про Державну судову адміністрацію України можна стверджувати, що будь-яких функцій щодо охорони певної категорії осіб або приміщень (а тим більше створення воєнізованих формувань) на ДСА України чинним законодавством не покладено, тому запропоновані у проекті зміни виходять за межі компетенції даного органу.

По-третє, створення нових підрозділів того чи іншого державного органу потребує значних видатків з Державного бюджету, однак супровідні документи до проекту не містять фінансово-економічного обґрунтування та відповідних розрахунків, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 91 Регламенту Верховної Ради України.

2. Пропозиція проекту щодо призначення пенсій "державним службовцям та працівникам навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ або Національної поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п’яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах – на будь-яких посадах" (пункт "ж" статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції проекту) на умовах зазначеного Закону, на наш погляд, є недостатньо обґрунтованою. Адже вказаний Закон регулює питання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби. У той же час не кожен державний службовець або працівник навчального, медичного закладів чи науково-дослідної установи Міністерства внутрішніх справ до прийняття Закону України "Про Національну поліцію" знаходився на військовій службі, а тому має право на призначення пенсій на умовах зазначеного Закону. Крім того, така пропозиція проекту суперечить оголошеним намірам Уряду України щодо скасування спеціальних пенсій.

Аналогічні зауваження стосуються й пропозицій проекту щодо змін до статей 12, 17 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

3. Пункти 8 та 11 Прикінцевих та перехідних положень, якими визначається порядок та умови звільнення працівників міліції, що займали свої посади в органах внутрішніх справ до "опублікування" Закону України "Про Національну поліцію", є дискримінаційними і суперечать основам законодавства про працю.

Адже, по-перше, при здійсненні реорганізації підприємства чи установи (чим саме й є створення Національної поліції, виходячи з системного аналізу проекту) незалежно від форм організації чи виду діяльності працівник повинен бути повідомлений про своє вивільнення не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, далі – КЗпП).

По-друге, якщо працівник міліції перебуває на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці, він не може бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, оскільки у ці періоди за такими особами повинно бути збережене місце роботи (ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП). Крім того, реалізація вказаних пропозицій проекту на практиці може призвести до корупційних зловживань з боку осіб, на яких буде покладений обов'язок формування складу нового правоохоронного органу.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.