Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Зміни у статусі УРСР як союзної республіки у період перебудови. Розпад СРСР і проголошення незалежності України




Формально, за Конституцією СРСР, він вважався федеративною державою, а реально на початку перебудови це була величезна централізована держава з надмірним зосередженням державної влади, функцій і повноважень у союзних органах, що значно знецінювало національно-державний устрій і демократичні принципи федерації. СРСР як суверенна держава мав цілу систему союзних державних органів, систему союзного законодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку. Отож, постала необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на фактично федеративну державу. Деякі заходи щодо розширення повноважень республіканських органів влади були окреслені у рішеннях всесоюзної конференції КПРС, у прийнятій у вересні 1989 р. пленумом ЦК КПРС програмі “Національна політика партії у сучасних умовах” та у постанові з’їзду народних депутатів СРСР “Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики СРСР”. Ці документи одним з головних напрямів удосконалення національно-державного устрою визначали забезпечення більш доцільного розмежування, перерозподілу функцій і повноважень союзних і республіканських державних органів. На розвиток цього положення ВР СРСР ввела в дію 26 квітня 1990 р. Закон СРСР “Про розмежування повноважень між СРСР і суб’єктами федерації”, який визначав, що СРСР є суверенною соціалістичною республікою, а союзні республіки – це суверенні радянські соціалістичні держави, які добровільно, на основі вільного самовизначення народів і рівноправності об’єднались у СРСР; встановлював права союзних республік, зокрема зберігалось право вільного виходу з СРСР, порядок якого мав визначатись спеціальним законом. За цим законом предметом виключного відання СРСР в особі його найвищих органів державної влади і управління було широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва;поза тим, цілий блок цих же питань перебував у спільному віданні СРСР і союзних республік, притому найвищі органи влади і управління СРСР зберігали право встановлювати загальні засади і основи як державного, так і господарського і соціально-культурного будівництва. Так, найвищі органи влади СРСР встановлювали основи цивільного, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансового, трудового законодавства, законодавства про соціальне забезпечення, про народну освіту, про охорону здоров’я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій і судочинство. Союзні республіки мали приймати відповідні кодекси, які б дублювали союзне законодавство. Тож помітної трансформації СРСР із понадцентралізованої у фактично федеративну державу цей Закон не забезпечував.

Попри те, за умов загальної демократизації радянського суспільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямі забезпеченні реального суверенітету. Першою його проголосила Росія, а 16 липня 1990 р. ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, принципи якої були несумісні з “новим” союзним договором, що розроблявся кремлівським керівництвом для порятунку занепадаючої імперії. Так, у грудні 1990 р. ІVз’їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті республіками, а взамін ухвалив постанову “Про загальну концепцію нового Союзного Договору і порядок його укладення”, що передбачала перетворення СРСР як багатонаціональної держави у “добровільний рівноправний союз суверенних республік – демократичну федеративну державу”. Для розробки проекту союзного договору створювався підготовчий комітет, що мав розпочати роботу вже у січні 1991 р. З’їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди є укладення нового союзного договору, притому передбачалось створення Ради федерації для координації діяльності найвищих органів державного управління СРСР і республік. 16 січня 1991 р. ВР СРСР прийняла постанову про проведення на території СРСР 17 березня 1991 р. референдуму з питання збереження СРСР як федерації рівноправних суверенних республік. Цей загальносоюзний референдум відбувся, але не уточнив змісту нового союзного договору і подальшої долі СРСР;кожна республіка проводила референдум на власний розсуд, а Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія й Естонія навіть відмовились від нього.

Після референдуму розпочався т.зв. “новоогарьовський процес”, у ході якого відбувались переговори керівників республік з Президентом СРСР Горбачовим про новий союзний договір. 23 квітня 1991 р. учасники переговорів підписали Заяву, що декларувала принципи нового союзного договору і вказувала на необхідність його найшвидшого укладення. Однак, зустрічі учасників переговорів у травні-липні в Ново-Огарьово були безрезультативними і виявили значні розходження між сторонами. Так, керівництво України, посилаючись на Декларацію про державний суверенітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні ВР України, яка 27 червня прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень. Наприкінці липня Горбачов заявив, що роботу над проектом союзного договору завершено, і 15 серпня було розповсюджено остаточний текст проекту союзного договору. Цей проект залишав фактично недоторканою монополізацію центром найважливіших повноважень і понадцентралізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Церемонію попереднього укладення союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р.

Однак, 19 серпня 1991 р. у СРСР відбулась спроба державного перевороту – у Москві було здійснено путч і проголошено владу антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану (Генеральный комитет чрезвычайного положения - ГКЧП), до складу якого увійшли заступник Президента Янаєв, голова КДБ Крючков, міністр оборони Язов та ін. Комітет оголосив про взяття влади і у деяких регіонах увів надзвичайний стан. У бойову готовність було приведено війська КДБ, деякі військові частини, на вулиці Москви виведено танки і бронемашини. Багато партійно-державних керівників республіканського, обласного, районного рівня оголосили про підтримку ГКЧП, керівництво України зайняло вичікувальну позицію;однозначно негативно, публічно, з протестами проти антидержавних дій ГКЧП висловились депутати Народної Ради у ВР УРСР. ГКЧП заявив про свій намір зберегти централізовану союзну державу, проте змова була придушена – рух протесту очолив Борис Єльцин, згодом обраний Президентом Росії, керівництво ГКЧП було заарештовано і розпочалась чистка державного апарату від “гекачепістських” елементів. Натомість, невдала спроба державного перевороту пришвидшила розпад СРСР.

24 серпня 1991 р. ВР УРСР, з огляду на небезпеку внаслідок державного перевороту, прийняла Акт проголошення незалежності України і на 1 грудня 1991 р. призначила проведення республіканського референдуму щодо підтвердження цього Акту та всенародні вибори Президента України. Референдум і вибори відбулись, і понад 90% його учасників підтвердили Акт проголошення незалежності України, а першим всенародно обраним Президентом став Л.М.Кравчук.

7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі керівники України, Росії і Бєларусі уклали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Цей документ був відкритий для підписання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня ВР України прийняла постанову “Про ратифікацію Угоди про створення СНД” із застереженнями, які забезпечували незалежність України як суб`єкта міжнародного права. 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Азербайджану, Бєларусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану й України підписали Декларацію про СНД. СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітичне утворення перестав існувати.

27 березня 1994 р. в Україні відбулись дострокові вибори до ВР і дострокові вибори Президента України, де у другому турі був обраний Л.Кучма. 28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України. У березні 1998 р. відбулись нові вибори до ВР, а у жовтні 1999 р. нові вибори Президента, яким повторно став Л.Кучма.

Більшовицько-комуністична тоталітарна імперія наприкінці 70-х – початку 80-х рр. почала проявляти усі ознаки неперехідної кризи – економічної, політичної, соціальної. Усе очевиднішою ставала необхідність проведення докорінних реформ політичної системи країни, економіки і соціальних відносин загалом. Щоправда, ініціатори перебудовних процесів, й надалі маючи на меті створити комуністичне суспільство, планували здійснити лише деякі формальні перетворення у соціально-економічній сфері. Але невдовзі виявилась необхідність кардинальної зміни поглядів на соціалізм, що не влаштовувало вище партійне і управлінське керівництво, яке мало привілейоване становище у державі, і тому чинило відкритий або завуальований опір прогресивним починанням. По суті перебудова була типовою, з усіма притаманними їй обмеженнями, «революцією зверху», яка планувалась як обмежена у часі, упорядкована, суворо контрольована серія заходів. Проте, розвиток подій незабаром зламав цю задуману схему.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 167; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты