Реформа державного апарату у період перебудови 1986-1991 рр.

Демократизація суспільного життя, зокрема розвиток гласності і політичного плюралізму та послаблення влади КПРС як стрижня адміністративно-командної системи управління, зумовили необхідність реформування державного апарату у центрі і на місцях, яке почало здійснюватись, передусім, на союзному рівні. Радикальним кроком у реформуванні держапарату було прийняття 15 березня 1990 р. ІІІ з¢їздом народних депутатів СРСР постанови про обрання Горбачова Президентом СРСР, що посів цей пост, отримавши лише 59,2% від спискового складу з¢їзду народних депутатів СРСР.

26 грудня 1990 р. з¢їзд народних депутатів СРСР прийняв Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв¢язку з удосконаленням системи державного управління”, що врегульовував організацію і діяльність уряду СРСР. Уряд перейменовувався з Ради Міністрів СРСР на Кабінет Міністрів СРСР і був виконавчо-розпорядчим органом СРСР, підлеглим президенту СРСР. Детальніше організацію і діяльність уряду регламентував Закон СРСР від 20 березня 1991 р. “Про Кабінет Міністрів СРСР”. Реконструювання уряду СРСР було логічним продовженням конституційного оформлення виконавчої влади. Галузеве управління здійснювали міністерства СРСР та інші центральні органи державного управління СРСР.

Була реформована і судова система. 13 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла нові Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій, 20 червня 1989 р. – Закон “Про статус суддів в СРСР”, а в грудні 1989 р. ухвалила низку правових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР “Про відповідальність за неповагу до суду”, постанови “Про затвердження Положення про кваліфікаційні колегії суддів судів СРСР”, “Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів”, “Про затвердження Положення про дисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів СРСР”.

Було зроблено спробу створити орган конституційного контролю – Комітет конституційного нагляду СРСР, організацію і діяльність якого врегулював Закон “Про Конституційний нагляд в СРСР”, ухвалений з¢їздом народних депутатів СРСР у грудні 1989 р. Проте фактично Комітет став лише додатком до з¢їзду народних депутатів СРСР, а громадяни не мали змоги звертатись до нього з конкретних питань.

На союзному рівні було зроблено спробу здійснити корінну реформу організації місцевої влади. 9 квітня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР “Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР”, за яким місцеві Ради мали бути переведені з режиму єдиного державного керівництва у режим місцевого самоврядування як повноправні господарі на власній території.

У руслі вказаних напрямів реформування союзної державності здійснювалось і реконструювання державного апарату УРСР. Так, 27 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР”, який передбачав внесення змін до Конституції УРСР з метою розвитку демократії, самоврядування народу, удосконалення виборчої системи, структури, діяльності Рад народних депутатів, органів правосуддя – відповідно до Закону СРСР “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР”. Цей закон став зародком представницької демократії в Україні, так як встановлював демократизацію виборчої системи, а саме:забезпечував перехід до реальної, а не лише проголошеної альтернативності висунення кандидатів у депутати. Було чіткіше визначено компетенцію і предмети виключного відання Верховної Ради УРСР, значно розширювались повноваження її Голови як найвищої посадової особи УРСР, що представляла республіку у СРСР і в міжнародних відносинах. Передбачалось функціонування Комітету конституційного нагляду УРСР, що обирався Верховною Радою строком на 10 р. Змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів – вони обирались обласними Радами народних депутатів;судді усіх судів обирались строком на 10 р. На розвиток демократичних засадах виборчої системи Верховна Рада УРСР прийняла 27 жовтня 1989 р. закони “Про вибори народних депутатів УРСР” і “Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів УРСР”.

У березні 1990 р. на виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад народних депутатів національно-демократичні сили здобули значну перемогу (27% депутатських мандатів Верховної Ради). У парламенті була сформована опозиція – Народна Рада, до складу якої увійшло 125 депутатів;між нею і партапаратною більшістю депутатів (“група 239”) розпочалась запекла політична боротьба. Уперше Верховна Рада почала працювати у парламентському режимі, тобто сесії тривали по кілька місяців. Порядок їх роботи визначався Тимчасовим регламентом засідань ВР УРСР 12-го скликання, затвердженим ВР УРСР 22 травня 1990 р.

Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР” від 24 жовтня 1990 р. змінив принципи демократичного централізму – організація і діяльність держави мала грунтуватись на засадах виборності усіх органів державної влади, підзвітності їх народу, відповідальності кожної державної і службової особи за доручену справу, обов¢язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цей же закон виключив ст.6 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільному і державному житті і надав право політичним партіям, громадським організаціям і рухам через їхніх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політики в управлінні державними і суспільними справами. Отож, були підірвані засади монопольного панування компартії у державі як вирішального чинника функціонування командно-адміністративної системи управління.

Відбулись зміни у розмежуваннях повноважень між представницькими, виконавчими і судовими органами. Судова і прокурорська системи УРСР фактично виводились із підпорядкування союзним структурам. Найвищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів УРСР здійснював лише Верховний Суд УРСР. Генеральний прокурор УРСР призначався Верховною Радою УРСР, був відповідальний перед нею і підзвітний лише їй. Організація і порядок діяльності судів і органів прокуратури УРСР мав визначатись лише законами УРСР. Передбачалось створення Конституційного Суду України.

Закон України “Про міліцію”від 20 грудня 1990 р. основними завданнями міліції оголосив: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням і їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них законом обов¢язків.

Закон від 21 травня 1991 р. змінив структуру вищої виконавчої влади УРСР – посада голови Ради Міністрів замінялась посадою прем¢єр-міністра, а Рада Міністрів перейменовувалась на Кабінет Міністрів як найвищий орган державного управління України. 13 травня 1991 р. було прийнято Закон “Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління УРСР”. Визначною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР, з приводу чого 5 липня 1991 р. було прийнято закони “Про заснування поста Президента УРСР”, “Про Президента УРСР”, “Про вибори Президента УРСР” (які призначались на 1 грудня 1991 р.).

Закон від 19 липня 1991 р. передбачив створення Кримської Автономної республіки, що зумовило зміну адміністративно-територіального устрою, системи і компетенції державних органів. Закон від 7 грудня 1990 р. “Про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування” визначив засади місцевого самоврядування- основи демократичного устрою влади в УРСР, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування та форми безпосередньої демократії.