Правовий статус України і українського народу за договором 1654 р.

Договір передбачав збереження недоторканими суспільного ладу України і попереднього порядку управління і суду та прав, привілеїв і вольностей. Главою України залишався виборний гетьман, проте вимагалось повідомляти царю про результати виборів та присягати йому на “підданство і вірність” і отримувати від нього клейноди – символи гетьманської влади. ”Статті Б.Хмельницького” містили прохання визнати за Україною право зовнішніх зносин, право приймати послів інших держав, натомість Україна зобов`язувалась повідомляти царський уряд про ці зв`язки, щоб вони йому не зашкодили. Однак, царський уряд обмежив це право, - підтверджуючи обов`язок України повідомляти про характер зовнішніх зносин, він наказав затримувати тих послів, які приїздили з ворожою Росії метою, та заборонив вести переговори з Польщею і Туреччиною без відома і дозволу царя;а Жалувана грамота наказувала гетьману і Війську Запорізькому надавати військову допомогу Росії у боротьбі з її ворогами. Україна, як і бажала, отримала право мати власне військо у 60 тис. реєстрових козаків, але вирішення питання про плату за військову службу було відкладено до з`ясування фінансового стану України, а до того військо отримувало жалування з царської казни. Україна мала сплачувати у царську скарбницю податки, які збирали місцеві урядовці і передавали російським урядовцям; тобто, фінансові справи залишались у віданні України. “Березневі статті” підтвердили колишні права і вольності українських феодалів, передусім спадкове право на землю і прибутки з неї, а також право на оплату посадових осіб апарату управління і суду. Головним положенням Переяславського договору була обіцянка царя захищати Україну від посягань Польщі. Тож основне завдання народно-визвольної війни було вирішене – Україна вийшла з-під влади Польщі та увійшла у союз з Росією як незалежна держава з козацьким устроєм.

Форма державно-правових зв`язків України з Росією за договором 1654 р.

До сьогодні науковці-дослідники дають суперечливі, часто категорично протилежні, оцінки історичного значення Переяславського договору 1654 р. внаслідок:

1. відсутності його офіційного тексту, збереглась лише чернетка у московському архіві;

2. переслідування різної остаточної мети договору обома його сторонами - Україна передусім прагнула військового союзу з Росією проти Польщі, а Росія, як свідчать статейні списки посла В.Бутурліна, вже під час переговорів стала на позицію включення України до складу Російської держави;

3. нерозмежування деякими вченими державно-правової форми відносин України і Росії за договором та їх реального втілення у життя, а також змін, що відбулись невдовзі після 1654 р., тобто фактичних політико-правових наслідків;

4. давності науково аналізованих державно-правових подій.

Тож, розкриваючи суть договору 1654 р. і даючи його історично-юридичну кваліфікацію, деякі дослідники, зокрема М.Грушевський, вважають, що за ним Україна увійшла у підданство до Росії як васальна держава. Притому, Україна уклала договір з Росією як вільна держава, як визнаний суб`єкт міжнародного права, її залежність від Росії зводилась лише до права царя отримувати грошову данину і контролювати зовнішні зносини України. Вони розцінюють ці обмеження як номінальну (тобто формальну, юридичну, а не фактичну) протекцію царя над Україною – В.Липинський вважав щорічну данину за військову допомогу царя нормальною умовою протекції і визначав цей договір як звичайний мілітарний союз, а М.Грушевський визнавав право ведення зовнішніх зносин, яким володіла тодішня Україна, прерогативою самостійної держави. На відміну, радянська історико-правова наука стверджувала, що Україна воз`єдналась з Росією і увійшла до її складу як самоврядна автономна територія. На сьогодні це твердження науково спростовано, - якби Україна прагнула увійти до складу Російської держави, то Б.Хмельницький у промові на Переяславській Раді не пропонував би народу обрати собі сюзерена з формально рівних кандидатур – турецького султана, кримського хана, польського короля і російського царя;очевидно, що українське суспільство одностайно воліло перебувати під протекторатом єдиновірної йому православної Росії. Окрім того, у всіх документах, що оформляли договірні відносини між Україною і Росією, відсутній термін “воз`єднання”, а використовуваний на сьогодіні термін “входження” не має однозначного змісту, так як може означати і перехід у підданство, тобто у васальну залежність, і входження до складу держави як адміністративно-територіальна, у кращому разі – автономна, одиниця.

Отже, підсумовуючи у цілому політико-правовий аналіз Переяславського договору 1654 р., можна стверджувати, що він передбачав перехід України під протекцію Росії із збереженням її суверенітету, проте у подальшому безсистемно і юридично недосконало викладені окремі положення договору дали змогу царському уряду використати їх як підставу для обмеження прав і вольностей України.