Органи та представники, через яких діють держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади у цивільних відносинах

Ст. 170 ЦК визначає порядок дії держави у цивільних відносинах. Україна виступає у цивільних відносинах через органи державної влади. Органи державної влади у межах своєї компетенції реалізують цивільну правосуб'єктність держави, набувають і здійснюють від її імені майнові та особисті немайнові права та обов'язки.

Органи державної влади опосередковують участь держави у відносинах власності, інших речових цивільних відносинах, у зобов'язальних, у тому числі деліктних, відносинах, у спадкових, особистих немайнових відносинах, а також відносинах щодо об'єктів права інтелектуальної власності. Цивільні права та обов'язки набуваються державою через органи державної влади в силу настання юридичних фактів, які зумовлюють виникнення таких прав і обов'язків.

Органи державної влади при набутті і здійсненні цивільних прав та виконанні обов'язків діють у межах встановленої законом компетенції. Загальні правові засади розподілу компетенції між органами державної влади містяться у КУ. Компетенція окремих органів державної влади конкретизується в законах, а також у підзаконних нормативно-правових актах: Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах міністерств та відомств.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. До її повноважень належить прийняття законів і постанов. Згідно із ч. 3 ст. 11 і ч. 2 ст. 4 ЦК закони безпосередньо можуть породжувати цивільні права та обов'язки, у тому числі і для держави. Н-д, законом встановлюються підстави та порядок примусового відчуження у власників майна в порядку реквізиції. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується (ст. 353 ЦК). ВРУ затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України. Здійснюючи цивільні права та обов'язки держави, ВРУ контролює використання отриманих державою позик. Крім того, саме ВРУ, реалізуючи від імені держави правомочності власника щодо державного майна, затверджує перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, забезпечує здійснення Україною прав володіння, користування та розпорядження майном, що розташоване за межами держави.

Вищим органом у системі виконавчої влади є КМУ. Загальні повноваження КМУ у сфері набуття і здійснення ним цивільних прав держави передбачені ст. 116 КУ. Це, зокрема, здійснення управління об'єктами державної власності, організація і забезпечення ним здійснення зовнішньоекономічної діяльності України. Конституційні положення про компетенцію КМУ у сфері набуття і здійснення цивільних прав та обов'язків держави знаходять свій розвиток в інших законодавчих актах. Н-д, згідно з ч. 3 ст. 141 ГК КМУ встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад. Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» КМУ уповноважений приймати рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань. Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» КМУ укладає концесійні договори на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, що перебувають у державній власності. КМУ здійснює цивільні права та обов'язки України й за кордоном.

Центральними органами державної виконавчої влади є міністерства та інші підвідомчі КМУ органи. Згідно із Декретом КМУ «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», ці органи здійснюють функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби ВРУ, Президента України, КМУ згідно з законодавчими актами України.

Здійснення управління наявними коштами державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів, а також управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом покладено згідно з постановою КМУ від 31 липня 1995 р. на Державне казначейство України. Воно виконує зобов'язання держави у деліктних ПВ (ст. 1176 ЦК). Державне казначейство забезпечує виконання рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, а також судів.

Місцева державна адміністрація:

а) здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління;

б) приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління;

в) вносить пропозиції власникам майна підприємств, установ і організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави;

г) розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об'єкти державної власності, що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції уступки вимоги, переведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування і пожертву.

Держава може набувати цивільні права та обов'язки також через органи судової влади.Зокрема, суд застосовує до особи конфіскацію майна як санкцію за вчинене нею правопорушення, внаслідок чого відповідно до ст. 354 ЦК майно переходить у власність держави безоплатно. Юрисдикція судів, яка відповідно до ст. 124 КУ поширюється на усі правовідносини, що виникають у державі, конкретно визначається матеріальним законом і реалізується через процесуальний.

Держава може набувати цивільних прав і обов'язків не тільки через органи державної влади, а й через органи, які хоча і не належать до жодної з вищеназваних гілок влади, проте все ж таки є складовими механізму держави. У доктрині конституційного права такі органи іменуються органами держави. У цивільних відносинах вони діють від імені та в інтересах держави на постійній основі відповідно до нормативно-правових актів, які надають їм таку функцію та відповідні повноваження. Так, згідно із ст. 102 КУ від імені держави виступає глава держави — Президент України. Відповідно Президент України може виступати від імені держави і у цивільних відносинах. Зокрема, ст. 81 ЦК прямо передбачено можливість створення юридичних осіб публічного права розпорядчим актом Президента України, що за ст. 167 ЦК являє собою одну із форм участі держави у цивільних відносинах.

Важлива роль у сфері набуття і здійснення цивільних прав та обов'язків держави належить Фонду державного майна України — державному органу, що здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна. Правовий статус Фонду визначений постановою ВРУк «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України» від 7 липня 1992 р.

Відповідно до покладених завдань Фонд, зокрема:

а) змінює у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства;

б) здійснює повноваження власника щодо частки акцій акціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі приватизації;

в) продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва;

г) укладає угоди з посередниками щодо організації підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації;

ґ) виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів;

д) бере участь у створенні спільних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

е) бере участь у розробці і укладенні міждержавних угод з питань власності та використання державного майна;

є) представляє інтереси України за кордоном з питань, що стосуються захисту майнових прав держави.

Національний банк України— це центральний орган державного управління з особливим статусом (ст. 2 ЗУ «Про Національний банк України»). Він не входить до системи органів жодної з гілок державної влади, але може виступати від імені України у цивільних відносинах, н-д, діючи генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення короткострокових і середньострокових державних облігацій, а також довгострокових державних облігацій деяких видів (п. 4 постанови КМУ «Про випуски облігацій внутрішніх державних позик» від 31 січня 2001 p.).

Нормативно-правові акти, які визначають правовий статус органів державної влади, як правило, наділяють їх правами юридичної особи. Так, відповідно до п. 11 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Президента України від 12 березня 1996 р. № 179/96, міністерство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. У зв'язку з цим від набуття і здійснення Україною цивільних прав і обов'язків через органи державної влади необхідно відрізняти самостійну участь у цивільних відносинах таких органів. В останньому випадку носієм цивільних прав та обов'язків виступає власне орган державної влади як юридична особа. Так само орган державної влади, а не держава, виступає покупцем у відносинах купівлі-продажу товарів, необхідних для забезпечення його повсякденної діяльності. Саме орган державної влади, а не держава відшкодовуватиме шкоду, заподіяну третім особам працівником такого органу під час виконання ним своїх службових обов'язків (ст. 1172 ЦК). Не дивлячись на те, що навіть у цих випадках органи державної влади оперують державною власністю, наданою їм на певних правових титулах, цивільні права та обов'язки суб'єктно закріплюються не за державою, а саме за органами, яким надані державне майно і бюджетні кошти. Іншими словами, у цих випадках органи державної влади діють у цивільних відносинах не від імені держави, а від власного імені.

АРК як учасник цивільних відносин набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через свої органи влади. Органами влади, через які АРК. набуває і здійснює цивільні права та обов'язки, є ВР АРК і Рада міністрів АРК.

Відповідно до ст. 26 Конституції АРК, а також ЗУ «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» до компетенції ВР АРК у сфері набуття і здійснення цивільних прав та обов'язків АРК відноситься:

а) визначення порядку управління майном, яке належить АРК;

б) визначення переліку майна АРК, яке підлягає і яке не підлягає приватизації;

в) визначення порядку управління майном, яке знаходиться на балансі ВР АРК;

г) визначення порядку укладення і затвердження договорів і угод від імені АРК з питань, віднесених до відання АРК;

ґ) затвердження таких договорів і угод;

д) за пропозицією Ради Міністрів АРК прийняття рішень про випуск місцевих позик;

е) заснування республіканських засобів масової інформації;

є) вирішення відповідно до законодавства України питань про створення спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

ВР АРК як представницький орган здійснює права власника на землю і природні ресурси у межах території АРК, за винятком земель і природних ресурсів, віднесених до загальнодержавної власності, власності місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Договори та угоди з питань, віднесених до відання АРК, підписує Голова ВР АРК у порядку, визначеному ВР АРК відповідно до законів України.

Рада міністрів АРК є виконавчим органом АРК і самостійно здійснює виконавчі функції та повноваження у межах своєї компетенції. Вона здійснює управління майном, яке знаходиться на її балансі, засновує друкований орган, вносить пропозиції ВР АРК щодо випуску місцевих позик.

Голова Ради міністрів АРК у межах своїх повноважень підписує договори та угоди, у тому числі зовнішньоекономічні.

Набуття і здійснення органами влади АРК цивільних прав і обов'язків республіки необхідно відрізняти від виконання такими органами делегованих повноважень органів державної влади і органів місцевого самоврядування, що створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки у держави та територіальних громад відповідно, але не в Автономної Республіки Крим.

Територіальна громада може діяти у цивільних відносинах безпосередньо, через органи місцевого самоврядування, через сільського, селищного, міського голову або через представників за спеціальним дорученням.

Органи місцевого самоврядування реалізують цивільну правосуб'єктність територіальних громад і в межах своєї компетенції опосередковують участь територіальних громад у правовідносинах власності, та інших речових відносинах, у зобов'язальних, спадкових відносинах, відносинах щодо об'єктів права інтелектуальної власності тощо. Згідно зі ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Ст. 60 Закону передбачає, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Через органи місцевого самоврядування територіальні громади набувають і здійснюють майнові та особисті немайнові права та обов'язки, що виникають у них на підставі відповідних юридичних фактів (складів). Реалізація органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень у публічно-правових формах їх здійснення (прийняття рішень тощо) в окремих випадках може бути недостатньою для виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків територіальної громади. Зокрема, законодавством вимагається не одиничний юридичний факт, а сукупність юридичних фактів (юридичний склад) для виникнення, наприклад, правовідносин позики (рішення ради, укладення договору, передача коштів), зобов'язань з цінних паперів (рішення ради, емісія та розміщення цінних паперів), земельних орендних відносин (рішення ради, укладення договору, реєстрація договору) тощо.

Органи місцевого самоврядування наділені рядом повноважень, реалізація яких в першу чергу передбачає необхідність вступу у цивільно-правові відносини. Так, сільські, селищні, міські ради набувають і здійснюють від імені територіальних громад:

ü права комунальної власності та інші речові права при: прийнятті рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна;

ü затвердженні місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;

ü визначенні доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності;

ü вирішенні питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності;

ü при прийнятті рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

ü наданні згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийнятті рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності. Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради мають право вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;

ü право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад; мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

ü корпоративні права при вирішенні питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

ü заснуванні засобів масової інформації відповідної ради. Органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи;

ü зобов'язальні права та обов'язки при прийнятті рішень щодо випуску місцевих позик, отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції.

Рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити у банківських установах.

Органи місцевого самоврядування можуть виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти у банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах, встановлених повноважень від імені територіальних громад набувають і здійснюють:

Ø права власності та інші речові права при управлінні в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; управлінні об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпеченні їх належного утримання та ефективної експлуатації. Відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦК орган, уповноважений управляти майном територіальної громади, звертається до суду із заявою про передачу в комунальну власність безхазяйної нерухомої речі. За заявою відповідного органу місцевого самоврядування суд відповідно до ст. 1277 ЦК визнає спадщину відумерлою, внаслідок чого така спадщина переходить у власність територіальної громади;

Ø зобов'язальні права та обов'язки при розміщенні на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях; укладенні і забезпеченні виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг;

Ø при залученні на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку, в розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування;

Ø при залученні на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища; при об'єднанні на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення.

Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах. Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Територіальні громади можуть діяти у цивільних відносинах також через обласні та районні ради, які є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Районні та обласні ради вирішують питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Згідно зі ст. 173 ЦК державу, АРК і територіальні громади у цивільних відносинах можуть представляти фізичні і юридичні особи, а також органи державної влади, органи влади АРК і органи місцевого самоврядування у тих спеціальних випадках, коли за загальним правилом їм не властиво виконувати ці функції відповідно до свого конституційно-правового статусу. Такі органи вступають в цивільні відносини від імені держави, АРК чи територіальних громад не на підставі власної компетенції, як це передбачено статтями 170—172 ЦК, а за спеціальним дорученням в окремо встановленому законодавством порядку. Тому ці органи у конкретних ситуаціях не обов'язково представляють кореспондуюче їм публічне утворення — державу, АРК чи територіальну громаду. Н-д, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування можуть представляти державу, а органи державної влади - територіальну громаду. Така ситуація складається, н-д, у разі делегування повноважень органом державної влади органові місцевого самоврядування, як це передбачено законами України «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні».

Делегування повноважень може відбуватись і у межах однієї системи владних органів, зокрема, делегування КМУ окремих повноважень центральним або місцевим органам державної виконавчої влади, чи делегування сільськими, селищними, міськими радами тих чи інших повноважень районним і обласним радам (н-д, Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності» від 21 лютого 1994 р. № 61/94).

Іншою відмінністю порядку участі держави, АРК, територіальних громад у цивільних відносинах, у порівнянні зі статтями 170—172 ЦК, є те, що названі в статті органи та особи діють не на постійній основі, а разово або тимчасово, їх можливість діяти від імені тих чи інших публічних утворень не становить невід'ємної частини їхнього правового статусу, а ґрунтується на підставах, тривалість існування яких визначається стороною, яку вони представляють. Так, у вищенаведеному прикладі акт делегування повноважень, навіть якщо він носить безстроковий характер, може у будь-який час бути скасований органом, що його видав.

З огляду на виділені особливості представницької діяльності фізичних та юридичних осіб, органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування від імені держави, АРК та територіальних громад, законодавець у коментованій статті окремо врегулював відносини, які при цьому виникають, встановивши ряд додаткових правових вимог.

По-перше, порядок та випадки, коли фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування можуть виступати у цивільних відносинах від імені держави, АРК та територіальних громад, мають бути встановлені законом або іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами органів влади АРК, актами органів місцевого самоврядування. Ці випадки та порядок не можуть визначатись індивідуальними правовими актами. Н-д, Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» встановлює, що державними замовниками можуть бути державні організації та установи, уповноважені КМУ укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. ЗУ «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» передбачає, що концесієдавцем від імені держави може виступати орган виконавчої влади, уповноважений КМУ на проведення концесійного конкурсу та укладення концесійного договору на будівництво автомобільної дороги.

По-друге, як передбачено ст. 173 ЦК, ці особи та органи можуть вступати у цивільні відносини від імені держави, АРК та територіальних громад лише за спеціальним дорученням. Спеціальне доручення може бути видане лише у прямо передбачених законом випадках. Таке спеціальне доручення може міститися у договорі (н-д: наказ ФДМ України «Про затвердження Типової форми договору доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі» від 1 березня 2004 р. № 383) або у правовому акті (н-д: розпорядження Президента України «Про уповноваження М. Азарова на підписання Листа-угоди N P4050-UA між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку стосовно авансу позики для підготовки проекту «Фонд муніципального розвитку України» від 25 травня 2004 р. № 115-2004-рп).

Під поняттям «спеціальне доручення» не слід розуміти виключно довіреність як письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Яку б форму не мало спеціальне доручення — договір, адміністративний чи інший правовий акт, воно є підставою виникнення представництва, т.т. правовідношення, в якому представник (фізична або юридична особа, орган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого самоврядування) зобов'язаний або має право вчинити правочин від імені другої сторони (держави, АРК, територіальної громади), яку він представляє. На такі ПВ поширюється дія норм глави 17 ЦК «Представництво». Держава, АРК та територіальна громада в особі своїх органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування мають право вимагати належного здійснення цивільних прав та обов'язків від фізичних і юридичних осіб, органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, яким вони видали спеціальне доручення на вступ у цивільні відносини від свого (держави, АРК, територіальної громади) імені.