Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад

Держава як учасник врегульованих цивільним правом суспільних відносин наділена цивільною правоздатністю, набуває цивільних прав та обов'язків та несе відповідальність у разі їх невиконання чи порушення прав інших суб'єктів. Правовий статус держави має свої особливості, зумовлені специфікою її становища як носія публічної влади, що характеризується суверенітетом - верховенством державної влади всередині країни та її незалежністю від будь-якої іншої влади за її межами.

Держава є учасником цивільних відносин як суб'єкт публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК). Для реалізації загальнодержавних та суспільних завдань вона бере участь у цивільних відносинах, у рамках яких нівелюється її правовий статус як привілейованого суб'єкта публічного права. У відносинах, що регулюються приватним правом і базуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності держава не наділяється владними повноваженнями. її правовий статус урівноважується з статусом інших учасників цивільних відносин, а діяльність підпорядковується загальним засадам цивільного законодавства. ЦК України чітко закріплює принцип рівності прав держави та інших учасників цивільних відносин (ст. 167).

Відповідальність держави, як і інших суб'єктів, у сфері цивільного права носить майновий характер та полягає у застосуванні до правопорушника невигідних правових наслідків (санкцій) з метою захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу. Держава виступає у будь-яких відносинах, зокрема, у цивільних, в особі своїх органів, їх посадових і службових осіб. Правові засади відповідальності держави за діяння таких органів, їх посадових та службових осіб у загальних рисах сформульовані ст. 56 К. України, яка передбачає притягнення держави до цивільної відповідальності у разі заподіяння матеріальної та моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідальність держави, крім глави 11 ЦК, передбачається й у інших нормах ЦК. Зокрема, статті 1173—1175 фіксують правило про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду також підлягає відшкодуванню державою у повному обсязі незалежно від вини посадових чи службових осіб цих органів (ст. 1176 ЦК).

Виступаючи засновником юридичних осіб, держава закріплює частину належного їй майна за створеними нею державними та казенними підприємствами і організаціями, бюджетними установами. Майно, що залишилось у результаті такого розподілу (кошти Державного бюджету України, інше рухоме та нерухоме майно), формує матеріальну і фінансову основу діяльності держави та може бути об'єктом звернення стягнення за її зобов'язаннями.

Загальні засади матеріальної та фінансової самостійності держави, підстави її відповідальності та особливості реалізації нею повноважень власника закріплюються К.У. Відповідно до ч. 2 ст. 3 К. держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Згідно зі ст. 13 К. органи державної влади від імені Українського народу здійснюють права власника на землю, надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. До кола повноважень ВРУ належить затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності та правовий режим власності. КМУ відповідно до ст. 116 К.У. здійснює управління об'єктами права державної власності.

ЦК не містить переліку майна, власником якого є держава, що може бути об'єктом стягнення за її зобов'язаннями. Ст. 326 ЦК фіксує правило загального характеру про належність до державної власності майна, в тому числі грошових коштів, власником яких є держава Україна. На відміну від права комунальної та приватної власності, держава може бути власником будь-якого майна без жодних обмежень. Законодавством закріплюється презумпція належності землі до державної власності. Згідно із ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Стягнення за зобов'язаннями держави не може бути звернено на майно, що вилучене з цивільного обороту, тобто яке не може перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб (ст. 178 ЦК). Постановою ВРУ «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. затверджений Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До нього належать: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї та боєприпасів до неї, які придбані громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; усі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби тощо.

Звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, що належать державі, можливе лише у випадках, передбачених законом за умови їх вільної оборотоздатності.

Майно, що закріплене за створеними державою юридичними особами, не може бути об'єктом стягнення за її боргами. Це положення випливає із змісту ст. 176 ЦК, згідно з якою створені державою юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Наділення територіальних громад правовим статусом самостійного учасника цивільних відносин (ст. 2 ЦК) передбачає покладення на них відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань у межах усього належного їм майна, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Можливість звернення стягнення за зобов'язаннями територіальної громади не поширюється на майно:

1) закріплене за створеними територіальними громадами юридичними особами (зокрема, за комунальними унітарними підприємствами — ст. 78 ГК), які відповідно до ст. 176 ЦК не відповідають за зобов'язаннями територіальних громад, а територіальні громади, у свою чергу, не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом;

2) вилучене з цивільного обороту, тобто яке не може перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб (ст. 178 ЦК). Постановою ВРУ «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. затверджений Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України;

3) землю (ст. 83 ЗК) та інші природні ресурси, що перебувають у комунальній власності та не можуть належати фізичним та юридичним особам на праві власності. Звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, що належать територіальній громаді, можливе лише у випадках, передбачених законом за умови їх вільної оборотоздатності.

Згідно зі ст. 176 ЦК України законодавець вводить принцип роз­межування відповідальності за цивільно-правовими зобов'язання­ми. Сутність цього принципу полягає в тому, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобо­в'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, вста­новлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'я­заннями створених нею казенних підприємств

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями щодо держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіаль­них громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіаль­них громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держа­ви, АРК та інших територіальних громад.