Природа, ознаки і функції держави. В уявленні будь-якої людини держава - це ті органи, устано­ви, організації, що видають закони, встановлюють певний поря­док і стежать за його виконанням

В уявленні будь-якої людини держава - це ті органи, устано­ви, організації, що видають закони, встановлюють певний поря­док і стежать за його виконанням, а якщо потрібно, то і застосо­вують силу. Держава визначає все наше життя: встановлює розміри заробітної плати, стипендії, пенсії, відпустки, цін, по­датків і та тощо. Це повсякденне, звичайне уявлення про держа­ву. Вона хоча й правильне, але не повне. А суспільство передусім цікавить, якою повинна бути держава, а не якою вона вже є. Чому вона побудована так, а не інакше, чи відповідають її функції потребам сьогодення, як зробити її кращою і гуманнішою?

Держава є центральним інститутом політичної системи суспіль­ства. В її діяльності концентрується основний зміст політики.

Саме поняття «держава» зазвичай вживається у двох зна­ченнях. У широкому сенсі - це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і мають органи влади. В цьому значенні зазвичай говорять про німецьку, англійську, українсь­ку держави.

У вузькому, власному значенні термін «держава» означає організацію, що має верховну владу на певній території.

Держава має ряд ознак, які допомагають виявити її сутність.

По-перше, відокремлення публічної влади від суспільства, її розбіжність з організацією всього населення, поява верств професіоналів -управлінців.

По-друге, державна влада є найвищою на певній території, вона має суверенітет. На відміну від різноманітних організацій, що мають певну владу над людьми, держава має найвищу вла­ду, рішення якої обов'язкові для всіх громадян.

По-третє, держава має територію, чітко обмежену держав­ним кордоном. Закони і повноваження держави поширюються на людей, які проживають на цій території. Держава будується за територіальним принципом.

По-четверте, держава володіє монополією на законне зас­тосування сили і фізичного примусу. Вона може не тільки об­межити свободу людини, а навіть фізично знищити її. Для цьо­го у держави є спеціальні засоби: зброя, армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

По-п'яте, держава має виняткове право на видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

По-шосте, державною прерогативою є стягнення податків і зборів, необхідних для утримання численних державних служ­бовців і матеріального забезпечення державної політики.

Ці ознаки відрізняють державу від інших організацій і об'єднань, але не розкривають її зв'язки з суспільством і чинниками, що лежать в основі її виникнення та еволюції.

Які ж причини виникнення держави? Існує кілька точок зору щодо питання про причини виникнення держави. Більшість дослідників погоджуються, що держава з'явилася внаслідок роз­паду родоплемінного ладу, появи верств управлінців-професіо-налів і поступового зосередження в їхніх руках управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв під впливом цілої низки чинників. Зазвичай до них відносять:

♦ розвиток суспільного розподілу праці, виокремлення уп­равлінської праці у спеціальну галузь. Внаслідок розвит-

ку всього суспільства і виробництва, появи додаткового продукту, розширення господарських і зовнішніх зв'язків у суспільства з'явилася потреба в укріпленні управлінсь­ких функцій і створенні для цього державних органів; виникнення із розвитком суспільства приватної власності, класів і експлуатації. Найбільш детально цю точку зору об­ґрунтовує марксизм, який на перший план у діяльності держави ставить функцію класового пригноблення. Сучас­на наука не заперечує важливого впливу виробничих відносин і економічно панівних класів на державу. Але водночас його поява й існування не пов'язуються з виник­ненням приватної власності і класів. І те, що спочатку уп­равління здійснювалося безпосередньо всіма членами роду без спеціально уповноважених осіб та установ, пояснюєть­ся зовсім не тим, що суспільство було вільне від класів, а незначним обсягом і простотою суспільних відносин; завоювання одних народів іншими. Існує точка зору, за якою держава виникає не внаслідок внутрішнього класо­вого розмежування, як стверджує марксизм, а в резуль­таті зовнішнього і політичного насильства, що поглиблю­ють соціальну нерівність і ведуть до утворення класів і експлуатації. Автори цієї теорії - Ф. Оппенгеймер і Л. Гум-плович. Однак вплив завоювань на утворення і розвиток держави не слід абсолютизувати;

демографічні фактори. Це передусім зростання чисельності і густоти населення, перехід народів від кочового до осіло­го способу життя, упорядкування шлюбних відносин; психологічні фактори. Держава розглядається як плід людсь­кого розуму, який формувався під впливом певних потреб і емоцій людини. Деякі вчені вважають, що потужним мо­тивом створення держави був страх перед агресією з боку інших людей, побоювання за життя, свободу і майно. Інші висувають на перший план людський розум, який дійшов висновку про необхідність створення спеціального органу -держави, здатного краще забезпечити природні права людей, аніж їхні традиційні, додержавні форми співжиття;

♦ антропологічні фактори. Вони означають, що державна форма організації має коріння в самій суспільній природі людини. Вона виникає в результаті розвитку людської природи і за допомогою права вносить в життя людей справедливі моральні начала.

Доведено, що держава виникає, розвивається під впливом цілої низки факторів і виділення одного з них майже неможливе.

Якщо процес утворення держави розглядати з точки зору особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в дер­жавному устрої раціональності, принципів свободи і прав лю­дини, то можна виділити тільки два глобальних етапи її розвит­ку: традиційний і конституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.

Традиційні держави виникли та існували здебільшого сти­хійно, на основі звичаїв і норм, коріння яких сягають у сиву давнину. Типовим втіленням такої держави є монархії.

Конституційний етап у розвитку держави пов'язаний з його підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційною визначеністю сфери державного втручання, з правовою регламен­тацією всієї діяльності держави і створенням гарантій прав людини.

Конституційні держави істотно відрізняються від держав традиційних засобами формування, внутрішньою побудовою і функціями.

Більшість сучасних держав будуються і функціонують на базі конституції. Конституція - це система зафіксованих у спец­іальному документі відносно стабільних правил, що визначають устрій держави, її організацію, способи виявлення політичної волі, прийняття рішень, а також положення особи в державі.

У сучасних демократичних державах конституції, як прави­ло, складаються з двох частин. У першій частині визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права і свободи особи. У другій - характер держави, статус гілок влади, прави­ла взаємовідносин парламенту, президента, уряду і суду, а та­кож структура і порядок функціонування органів управління.

Наявність демократичної конституції - важливий показник конституційності держави лише в тому випадку, якщо вона

реально втілена в державній організації і безперечно виконуєть­ся органами влади і громадянами.