Історія розвитку та сучасні концепції менеджменту організацій

Кафедра економіки та менеджменту

ЗВІТ

З навчальної практики «Вступ до фаху»

Студента 1 курсу групи Д-2014-1

Напряму 6.030601 «Менеджмент»

Каплуна Володимира Павловича

Керівник ст. викладач

Кромська Л.А.

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

м. Нікополь - 2015рік

ЗМІСТ

ВСТУП

1.Історія розвитку та сучасні концепції менеджменту організацій

2. Основні функції та професійні вимоги до

функціонального менеджера – працівника підприємства

3. Характеристика основних функцій, видів

менеджменту та стилів управління

4. глосаріЙ основного понятійного апарату з

Менеджменту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Історія розвитку та сучасні концепції менеджменту організацій

Управління з'явилося разом із людьми. Воно виділилося і відокремилося в самостійний вид діяльність у процесі поділу праці й кооперації праці, що обумовив потрібність організації, координації й узгодження діяльності людей громадському виробництві. Там, де хоча б двоє об'єднувалися із метою досягти будь-якої спільної мети, виникала завдання координації про дії, яке хтось із яких мусив був брати він. У цьому один стає керівником, тобто. управляючим, а інший – її підлеглим, тобто. керованим.

Вперше проблему управління взялися вирішити древні єгиптяни. Близько 6 тисяч років тому вони визнали необхідність цілеспрямованої організації діяльності людей, її планування і місцевого контролю результатів, і навіть порушили питання про децентралізацію управління.

У давнину організації мали певну структуру, у якій виділялися рівні управління. Існували й великі політичних організацій, керівниками яких були королі і генерали. Були і управляючі, хранителі житниць, погоничі, доглядачі робіт, губернатори територій і скарбники, які допомагали забезпечувати діяльність цих організацій.

Минали роки, управління багатьма організаціями ставало чіткішим і складнішим, не бажаючи організації – сильними і стійкими. Прикладом може бути Римська імперія, яка проіснувала сотні років.

Майже всі форми сучасного управління можна простежити в древніх організаціях, хоча раніше їх характері і структура управління суттєво відрізнялися від сьогоднішніх.

У період рабовласництва також мали місце елементи управління, проте переважали методи прямого примусу та страху покарання ролі головних коштів спонукування праці.

Надалі, з недостатнім розвитком громадського виробництва, така праця виявив органічно властиву йому неефективність. Його замінила система найманої праці, яка зародилася в буржуазну епоху. Під час цієї системі використовувався принципово інший, опосередкований, механізм примусу, заснований на матеріальних стимулах. Виниклий понад 250 років тому у деяких країнах Західної Європи торговий капіталізм мав зовсім іншого основу – грошовий капітал. Замість прямих і грубих форм примусу до праці за капіталізму формувався і повсюдно використовувався ринковий механізм, діяла з урахуванням обмінуменовими вартостями і який передбачав формальну особисту незалежність" і рівність які обмінюються сторін.

Хоча організації існують не менше, скільки існує світ, до XX в., мабуть, хто б замислювався з того, як управлятимуть системно. Людей переважно цікавило, як заробити багато грошей, завоювати політичну влада, але як управляти організаціями. У зв'язку з цим менеджмент виділився на самостійну область людських знань, науку тільки межі XIX – XX століть.

Основний силою, що спочатку підстьобнула інтерес до управління, стала промислова революція в Англії. Однак у тому, що управління може зробити значний внесок у розвиток виробництва і успіх організації, вперше зародилася і в Америці, що стали батьківщиною сучасного управління. На початку XX в., під час бурхливого розвитку Сполучених Штатів, створювалися великі галузі й підприємства, керувати якими були потрібні формалізовані способи.

Отже, менеджмент сформувався частково внаслідок появи великого бізнесу, частково – спроби підприємців скористатися перевагами техніки, створеної період промислової революції, а частково – бажання невеличкий групи допитливих людей створити найефективніші способи виконання роботи.

Управлінська думку розвивалася дуже непослідовно. Існувало декілька підходів, що інколи збігалися, інколи ж – значно різнилися одне від друга. Об'єктами управління є люди і, тому успіхи у управлінні багато в чому від б у інших галузях. Принаймні у суспільному розвиткові фахівці з управлінню впізнавали дедалі більше про чинниках, які впливають успіх діяльності організації. Ними розроблялися різні підходи до управління. Сьогодні можна назвати чотири основних підходи, які зробили значний внесок у розвиток управлінської науки.

Насамперед, підхід з позицій виділення різних шкіл у управлінні. Він охоплює п'ять шкіл розглядають управління з різних точок зору.

Школа наукового управління. Становлення та розвитку цієї школи, що отримала поширення в усьому світі під назвою «наукова організація праці», збіглися з початком XX в. Біля джерел цієї школи стояв американський інженер – практик і менеджер Ф. Тейлор (1856-1915), вирішальний у своїй повсякденній роботі проблеми раціоналізації виробництва та роботи з підвищення продуктивності та ефективності. Вчення його стало основним теоретичним джерелом сучасних концепцій менеджменту. У межах своїх працях Ф. Тейлор намагався поєднати інтереси капіталу і праці, реалізувати «філософію співробітництва» на капіталістичних підприємствах, зближення інтересів всіх працівників завдяки зростання їх добробуту і налагодженню тіснішого співробітництва з господарями і з адміністрацією задля досягнення виробничих та економічних цілей організації. Він вважав, що й система наукового менеджменту сприйматиметься повному обсязі, це дозволить розв'язати усі спори і розбіжності між сторонами. Вважав, що розроблені їм принципи «наукового менеджменту» зможуть замінити застарілі авторитарні методи управління.

Класична, чи адміністративна, школа управління. Найбільший внесок у її розвиток вніс французький вчений А. Файоль. Представники цієї школи намагалися визначити загальні характеристики і закономірності організацій. Їхньою метою було визнано створення універсальних принципів управління, що зачіпали два аспекти. Перший – розробка раціональної системи управління організацією. Визначивши основні функції бізнесу, ці теоретики вже були впевнені, що може визначити найкращий спосіб поділу організації на підрозділи. Такими функціями вони вважали: фінанси, виробництво і маркетинг. Другий момент – побудова структури організації та управління працівниками. Прикладом може бути принцип єдиноначальності, за яким людина має одержувати накази лише від однієї начальника і підпорядковуватися тільки Мариновському одному. Школа людські стосунки під управлінням. Найбільшими її авторитетами є М.Фоллетт (Англія), Еге. Мейо (США). Представники цієї школи вважали, що й керівництво підвищує піклування про своїх працівників, те й рівень задоволеності працівників має зростати, неминучими призведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які включають ефективніші дії безпосередніх начальників, консультацій із працівниками і надання їм тим більше широких можливостей спілкування на роботі.

Школа поведінкових наук значно відійшла школи людські стосунки. Відповідно до цього підходу працівникові більшою мірою має надаватися допомогу у усвідомленні його власних можливостей з урахуванням застосування концепцій поведінкових наук до управління організаціями. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності діяльності організації шляхом значного підвищення ефективності її людських ресурсів. Її головний постулат: правильне застосування науки щодо поведінки завжди має сприяти підвищення ефективності як окремого працівника, і організації у цілому.

Школа науки управління, чи кількісний метод, виходить з використанні під управлінням даних точних наук – математики, статистики, інженерних наук – і передбачає широке застосування результатів досліджень операцій та моделей ситуацій. Проте до Другої світової війни кількісні методи використовувались у управлінні недостатньо. Мабуть, сильним поштовхом до застосування цих методів у управлінні стало розвиток комп'ютерів. Вони дозволили конструювати математичні моделі зростаючій складності, які найближче наближаються до реальності й, отже, є як точними.

Ситуационний підхід. Головним моментом ситуаційного підходу ситуація, тобто. конкретні обставини, які мають значний вплив на організацію на даний конкретний час. Оскільки є безліч трьох чинників як у самій організації, і у навколишньому середовищі, то немає єдиного «найкращий» засіб керування діяльністю організації. Найефективнішим той метод управління, котрий понад всього відповідає цій ситуації. М.Фоллетт ще 20-ті роки. свідчила «законі ситуації». Проте належним чином підхід розробили лише наприкінці 60-х рр. Приситуационном підході увагу зосереджується на ситуаційних розбіжностях між організаціями та всередині самих організацій. У зв'язку з цим варто визначати значимі перемінні ситуації та їхнього впливу ефективність діяльності організації.

Системний підхід. Застосування теорії систем під управлінням наприкінці 50-х рр. стало найважливішим внеском школи науки управління і зокрема, американського вченого Дж. Пола Гетті. Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого. Такий підхід застосовується порівняно недавно, тим щонайменше вже його вплив велика і надалі зростати. На системною основою, мабуть, можна буде потрапити синтезувати нові знання і набутий теорії, що розроблятимуться у майбутньому. Керівники мусимо знати перемінні організації, як системи, щоб застосовувати теорію систем до процесу управління. Визначення змінних та їх на ефективність організації є основним внеском підходу, що є логічним продовженням теорії систем.

Прецесійний підхід. Такий підхід широко застосовується у час. Він уперше запропонований представниками школи адміністративного управління, що намагалися описати функції менеджера. Первоначальную розробку цю концепцію приписують А.Файолю. Відповідно до цього підходу управління сприймається як процес безперервних взаємозалежних дій (функцій), кожна з яких, своєю чергою, також складається з кількох взаємозалежних дій. Вони об'єднані єднальними процесами комунікації та прийняття рішень. Натомість керівництво (лідерство) сприймається як самостійна діяльність. Вона передбачає можливості впливу працівники в такий спосіб, аби вони працювали у бік досягнення мети.

Синергетичний підхід

Таблиця 1.1. Узагальнення наукових здобутків з ситуаційного управління вітчизняних та зарубіжних дослідників

Вивчення само організованих процесів різної природи призвело до появи та розвитку синергетичного підходу, що ввібрав у собі ідеї, й підходи різних наук. Ідеї самоорганізації мають надзвичайно широке полі застосування й у біології, й у астрономії, й у фізиці, й у фізичної хімії, й у громадських науках. Синергетический підхід сприймається як розвиток підходу, що дає фахівцю нові змогу дослідження та здійснення управлінської діяльності. Синергетика є системний підхід до найскладніших відкритим нелінійним системам зі своїми властивостями нестійкості, не рівномірності, біфуркації, катастрофи, самоорганізації та інших.

· Синергетичні дослідження виділяють три типи самоорганізуючих процесів:

· самозародження організації;

· підтримку оптимальний рівень;

· вдосконалення мережі та відтворення організації.

Механізм самоорганізації безпосередньо пов'язані з такими умови існування системи, як відкритість, нелінійний, множинність, зовнішні чинники впливу,не рівномірність. Не рівномірністю системи обумовлюється накопиченням флуктуації (відхилень значень величин від своїх середніх значень). Не рівноважні системи характеризуються особливими станами, так званими точками біфуркації, у яких неможливо визначити шляхи подальшої еволюції системи. Головною характеристикою точки біфуркації є принципова непередбачуваність подальшої поведінки системи.

Рис. 1.1.Концептуальна модель ситуаційного менеджменту

Теорія ігор

З допомогою теорії ігор підприємство має можливість передбачити ходи своїх партнерів, і конкурентів. Складний інструментарій варто використовувати лише за прийнятті принципово важливих стратегічних рішень. Останніми роками значення теорії ігор істотно зросла у багатьох областях економічних та соціальних наук. У економіці вона застосовна як на вирішення загальногосподарських завдань, але й аналізу стратегічних проблем підприємств, розробок організаційних структур і систем стимулювання. Вже час зародження, яким вважають публікацію в1944г. монографії Дж.Неймана і Про.

Моргенштерна “Теорія ігор й економічне поведінка”, багато передбачили революцію у економічних науках завдяки використанню нового підходу.

Ці прогнози не міг вважати зайве сміливими, оскільки від початку дана теорія претендувала на опис раціонального поведінки після ухвалення рішень у взаємозалежних ситуаціях, що вирізняло більшості актуальних негараздів у економічних та соціальних науках. Такі тематичні області, як стратегічне поведінка, конкуренція, кооперація, ризик та невизначеність, є ключовими теоретично ігор й безпосередньо пов'язані з управлінськими завданнями.

Перші роботи з теорії ігор відрізнялися спрощеністю припущень і високим рівнем формальної абстракції, що робив їх малопридатними для практичного використання. Останні 10 – 15 років становище різко змінилося.

Бурхливий прогрес у промисловій економіці показав плідність методів ігор прикладної сфері.

Останнім часом ці методи проникнули й у управлінську практику. Не виключено, що теорія ігор поруч із теоріями трансакційних витрат і “патрон – агент” сприйматиметься як найбільш економічно обгрунтований елемент теорії організації.

Слід зазначити, що у 80-ті роки М. Портер узвичаїв деякі ключові поняття теорії, зокрема такі, як “стратегічний хід” і “гравець”. Щоправда,експлицитний аналіз, пов'язані з концепцією рівноваги, у разі ще був відсутній.

Теорія хаосу

Формально, теорія хаосу окреслюється вчення про складних нелінійних динамічних системах. Під терміном складні те й розуміється, а під терміномнелинейние розуміється рекурсія і алгоритми вищої математики, і, нарешті, динамічні — означає мінливі інепериодические. Отже, це вчення про постійно змінюються складних системах, заснований не математичних концепціях рекурсії, у вигляді чи рекурсивного процесу чи набору диференційних рівнянь, моделюючих фізичну систему. Насправді, майже будь-яка хаотична система то, можливо змодельована — ринок цінних паперів породжує криві, які можна легко аналізувати з допомогою дивнихаттракторов на відміну точних співвідношень; процес падіння крапель з викликаного водогінного крана здається випадковим під час аналізу неозброєним вухом, але його зобразити як дивнийаттрактор, відкривається надприродний порядок, якої не можна було б чекати не від традиційних коштів.

Висновок поІIРазделу: що у сучасних умовах управління підприємством потребує абсолютно нового концептуального підходу до організації та поглибленні нової управлінської парадигми, яка відрізняється від концепцій, притаманних попередніх управлінських шкіл. Акцент у новій управлінської парадигмі робиться самоорганізацію. Синергетическая концепцію й синергетичний підхід до процесу становлення та розвитку організації мають стати нової парадигмою управління сучасної промисловістю. Отже, синергетичний підхід домінує і за формуванні стратегії для підприємства і здійснення стратегічного планування. З огляду на здатність підприємства до самоорганізації, можна перейти на якісно нового рівня формування стратегії: управляти не підприємством, яке здатність до самоорганізації.