Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Характеристика основних функцій, видів менеджменту та стилів управління




 

У посібнику "Менеджмент" охарактеризовано менеджмент з наукового погляду як "...вміння використовувати ті об'єктивні закони і закономірності, що виражають причинно-наслідкові зв'язки у сфері управлінської діяльності".

У цих визначеннях мету менеджменту не пов'язано з основною метою капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом; не названо суб'єкти цього процесу (керівництво підприємств, компаній, в тому числі різні ланки менеджерів); зафіксовано окремі функції менеджменту, але не обґрунтовано їх системну сутність; витлумачено менеджмент як ланку між працею і капіталом, а не як функцію капіталу.

При визначенні менеджменту на мікрорівні слід пов'язувати його з характеристикою економічної сутності самого підприємства, з його діяльністю у різних сферах суспільного відтворення. Усунувши недоліки і врахувавши основні вимоги діалектичного методу дослідження, можна дати коротке визначення сутності менеджменту — цілеспрямований вплив власників підприємств (а також фірм і компаній) та менеджерів різних ланок на потреби та інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці в усіх сферах суспільного відтворення з метою привласнення максимального прибутку.

Сутність менеджменту повніше розкривається у виконуваних ним функціях. Вони постають як найважливіші елементи управління, а отже, певний вид діяльності окремих менеджерів або підрозділів управлінського апарату, в процесі якої забезпечується цілеспрямований та ефективний вплив на об'єкт управління і розв'язуються поставлені завдання, досягається основна мета. Уперше в науковій літературі такі функції менеджменту, як передбачення, планування, організація, контроль виокремив А. Файоль. Серед сучасних науковців існує велика розбіжність у визначенні загальної кількості функцій (від 4 до 15).

Здебільшого виділяють п'ять основних функцій менеджменту: планування, організація, координація, мотивація і контроль. Проте в цій класифікації не враховано завершальний елемент управлінської діяльності — економічну реалізацію власності капіталістів на засоби виробництва та інші речові елементи продуктивних сил (науку, інформацію та ін.), а отже, відсутня мета і системна характеристика функцій менеджменту. Через цю функцію втілюється передбачена менеджментом загалом і плануванням зокрема стратегічна мета розвитку та функціонування підприємств, фірм і компаній. Цій функції підпорядковані всі інші, в тому числі закладена у процесі планування стратегічна мета, конкретні цілі та завдання. Залежно від ступеня економічної реалізації власності (привласнення маси і норми прибутку) відбувається коригування або вдосконалення всіх інших функцій.

У свою чергу, управління як цілеспрямований активний процес утворюють такі відносно самостійні, логічно послідовні етапи: збирання, систематизація і передавання інформації; вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення; перетворення рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) та забезпечення їх виконання; аналіз ефективності прийнятого рішення й можливе наступне його коригування. Результатом цих дій є взаємні переміщення елементів виробництва, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва загалом або його підсистем, узгодження економічних інтересів, зростання ефективності суспільного виробництва (або окремих його ланок) тощо.

Найважливішим етапом є обґрунтування та прийняття рішень, що передбачає цілеспрямований вольовий вплив менеджерів на різні аспекти соціально-економічної діяльності підприємств, передусім — на непередбачені ситуації, не зафіксовані у запланованій програмі. Розроблення таких рішень пов'язане з активним, творчим пошуком шляхів і засобів виходу з нестандартної ситуації, залученням до цього процесу всього колективу підприємства або його окремих підрозділів.

Аналіз ефективності прийнятих рішень та їх можливе подальше коригування передбачає оцінку результативності проміжних етапів господарської діяльності. Така оцінка особливо актуальна при зміні технології виробництва, переорієнтації на нові джерела сировини, нових постачальників комплектуючих та ін. У непередбачуваних ситуаціях виникає потреба у розробленні оперативних планів і завдань, прийнятті управлінських рішень та їх організації, що передбачає оперативне управління.

Основними видами управління (менеджменту) є організаційний, виробничий, кадровий, інвестиційний, інноваційний та ін.

Визначення основної мети, цілей і завдань діяльності підприємства чи організації повинно відповідати вимогам об'єктивних економічних законів (всезагальних, загальних, специфічних і стадійних та ін.), механізму їх дії, узгоджуватися з потребами та інтересами окремої людини, колективу і суспільства) Визначити мету, цілі і завдання можна як автократичним, так і демократичним способами. У першому разі — це рішення підприємця, власника або вищого менеджера, у другому — їх узгоджують на рівні окремих підрозділів, цехів через обговорення з працівниками. Сучасному рівню розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності та інших елементів економічної системи відповідають демократичні методи визначення цілей і завдань. При цьому повніше враховуються інтереси і потреби окремих структурних ланок підприємств, мобілізуються сили та здібності співробітників, органічно поєднуються різні інтереси.

Функція планування передбачає втілення в системі взаємозв'язаних кількісно-якісних показників соціально-економічної діяльності підприємства основної мети та підпорядкованих їй цілей і завдань, тактики і стратегії кругообороту та обороту капіталу. Тактику цих процесів визначають у короткострокових планах, стратегію — у довгострокових програмах і прогнозах. Наступною складовою процесу планування є розроблення змісту та послідовності дій для досягнення тактичних і стратегічних цілей, яке полягає у поетапному плануванні виконання робіт, графіків виконання, розробці методів сітьового планування та управління (тобто побудова таблиць з визначенням тривалості виконання та послідовності операцій, оцінкою засобів досягнення економії ресурсів та ін.), складанні робочих календарів (планів роботи керівників різних підрозділів на певний проміжок часу).

Функція організації означає передусім процес створення підприємстві фірм, компаній (у такому разі ця функція передує функції планування) або їх реорганізації, а також впорядковану взаємодію окремих підрозділів на принципах господарського розрахунку для досягнення спільної стратегічної мети. З погляду методології економічного дослідження організації — це впорядкована взаємодія підсистем та елементів в межах цілісної економічної системи з оптимальним поєднанням централізації і децентралізації. Функція організації також означає проведення певного комплексу дій з реалізації управлінських рішень: доведення прийнятих рішень до виконавців (або перетворення рішень на різні види команд — письмові, усні накази), виділення необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.), стимулювання праці виконавців тощо.

Функція координації передбачає забезпечення спільних узгоджених дій трудового колективу підприємства, фірми, компанії загалом, в тому числі між колективами окремих підрозділи), органічне пов'язування цілей таких підрозділів зі спільною метою заради досягнення стратегічної мети.

Функція мотивації означає розроблення і впровадження системи взаємоузгоджених мотивів і стимулів, які спонукають працівників до високоефективної праці. Стимули розробляють і для менеджерів залежно від ефективності і значення їх праці для компанії, зокрема від індивідуальних та групових відмінностей у виконавчій діяльності: використовують грошові винагороди за досягнення поставлених цілей, спеціальні премії і винагороди як визнання досягнень певного менеджера, окремі способи розподілу прибутку, акції і опціони та ін.

Функція контролю охоплює контроль за результатами діяльності окремих працівників, бригад, цехів та інших виконавців, використання комплексу стимулів (матеріальних, моральних) для тих, хто якісно і своєчасно виконав завдання, і штрафів, стягнень щодо тих, хто їх не виконав.

Така узагальнююча характеристика функцій менеджменту притаманна будь-якій сфері діяльності і не може претендувати на комплексний аналіз соціально-економічної діяльності підприємств і організацій у межах цілісної економічної системи, окремих сфер суспільного відтворення.

Для системного розкриття основних функцій менеджменту слід розмежовувати їх або відносно кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), або стосовно основних елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, частково організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму). Ці два підходи можуть взаємодоповнюватись.

Стосовно сфер суспільного відтворення можна виокремити такі функції менеджменту:

— щодо безпосереднього виробництва — організації і координації роботи кожної ланки і підрозділу підприємства з метою раціонального використання всіх ресурсів (матеріальних, людських, фінансових та ін.);

— щодо сфери обміну — організація вивчення ринку, формування попиту, оперативна поставка товарів на ринок та їх післяпродажне обслуговування тощо;

— щодо сфери розподілу — оптимальний розподіл валового доходу підприємства на фонд заробітної плати і чистий прибуток, а останнього після сплати податків — на резервний фонд та виплату дивідендів тощо;

— щодо сфери виробничого споживання — організація раціонального використання основних виробничих фондів.

Щодо окремих підсистем економічної системи менеджмент виконує такі функції:

1) стосовно продуктивних сил — ефективне використання засобів виробництва та своєчасна заміна зношених знарядь праці з урахуванням не тільки фізичного, а й морального зношування; організація, добір, підготовка та розстановка кадрів, створення найсприятливіших умов для реалізації їх фізичних, організаторських і творчих здібностей; організація дослідно-конструкторських розробок і постійне впровадження результатів НТР у виробництво; збирання, систематизація і передавання інформації; раціональне використання енергії (електричної, теплової, вітрової та ін.);

2) стосовно техніко-економічних відносин — вибір підприємств-поста-чальників комплектуючих виробів, сировини і матеріалів, торговельних організацій та ін., тобто організація раціональних відносин спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, оптимальних обсягів самого підприємства та ін.;

3) стосовно відносин економічної власності — встановлення раціональної величини інтенсивності праці, понадурочних робіт та плати за них, заробітної плати, розподілу прибутків та ін.;

4) стосовно господарського механізму на мікрорівні — своєчасне вирішення суперечностей, що виникають на підприємстві; залучення найманих працівників до участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, реалізація власності капіталістів-підприємців, організація господарського розрахунку у різних підрозділах підприємства та ін.; раціональної взаємодії людини з природою (недопущення забруднення довкілля тощо), розвиток матеріальних і духовних потреб працівників.

Якщо синтезувати всі наведені функції, можна системно визначити сутність менеджменту.

Менеджмент— цілеспрямований вплив власників I менеджерів на потреби та інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці у всіх сферах суспільного відтворення, вдосконалення, розвитку елементів економічної системи на мікрорівні, охорони довкілля з метою привласнення максимального прибутку.

У процесі управління органічно поєднуються такі суспільні закони:

1) техніко-економічні, що розкривають сутність технологічного способу виробництва, відображають відносини людини і природи, людини і техніки, а також відносини між різними елементами техніки та засобами виробництва. Цей тип законів також поділяють на закони, властиві розвиткові продуктивних сил, і закони, властиві техніко-економічним відносинам;

2) економічні, властиві розвиткові відносин економічної власності;

3) соціальні, які розкривають сутність відносин між основними класами, соціальними верствами і прошарками в процесі суспільного виробництва, в різних сферах суспільного відтворення;

4) правові, що конкретизуються в різних правових актах і нормах;

5) соціально-психологічні, які відображають біологічну й соціальну (в тому числі економічну) сторони сутності людини, її поведінки в колективі, суспільстві, а також міжособові, міжгрупові та інші відносини у процесі праці, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 66; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты