Структура музичних здібностей, їх характеристика.

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни « »

на тему: «Слухання музики як ефективний засіб розвитку музичних здібностей дітей дошкільного віку»

Виконала cтудентка групи _ДО-1-12-3Од_____

Острожинська А.О.

Навчальна шкала;_______________

Кількість балів:____оцінка:ECTS___

Члени комісії: ________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________ _____________________

________ _____________________

м. Київ – 2014 р.

Зміст

Вступ……...…….………………………………………………………………..…...3

1. Сутність та особливості сприйняття музики ………………….....................5-10

2.Розвиток музичного сприйняття дітей дошкільного віку. …………..…...11-15

3.Структура музичних здібностей, їх характеристика.……..……….......…..16-28

4.Методи і прийоми, що сприяють формуванню вміння у дошкільнят слухати музику.……………………………………………..……….………..….………29-36

Висновки та пропозиції.…………………..……………………....….…….…37-39

Використані джерела інформації ……………………………………….……40-41

Вступ

Сучасне соціально-економічне й духовне становище нашого суспільства привертає увагу до питань вдосконалення дошкільної системи освіти та виховання, що покликана розвивати індивідуальність кожної зростаючої людини. Необхідною умовою подолання духовної кризи виступає повноцінне музично-естетичне виховання підростаючого покоління, розвитку основ сприйняття музики.

В даній роботі ми будемо досліджувати таке питання – слухання музики як ефективний засіб розвитку музичних здібностей дітей дошкільного віку. Метою роботи є формування у майбутніх фахівців сучасної системи поглядів та спеціальних знань у галузі музичної педагогіки та набуття теоретичних знань і практичних навичок.

Дослідження відомих учених, педагогів доводять можливість і необхідність формування у дитини пам'яті, мислення, уяви з дуже раннього віку. Не є виключенням і можливість раннього розвитку у дітей музичних здібностей. Музика завжди претендувала на особливу роль в суспільстві. У стародавні часи музично-медичні центри лікували людей від туги, нервових розладів, захворювань серцево-судинної системи. Музика впливала на інтелектуальний розвиток, прискорюючи зростання клітин, що відповідають за інтелект людини. Музикою можна впливати на емоційне самопочуття людини.

Музика є цілком особливий, нічим незамінний шлях пізнання різноманітних відтінків емоційних станів людини, її переживань, настроїв, будучи водночас інструментом пізнання, осмислення та освоєння вроди й глибини людських почуттів та відносин.

Музика як вид мистецтва відкриває людині можливість пізнавати світ образу і у процесі пізнання розвиватися. Виховна ефективність музичного впливу таїться у самій специфіці розуміння музики лише на рівні музичного сприйняття як художнього спілкування. У музичному звучанні сприймаються непросто звуки чи структурні елементи, а почуття, переживання, співчуття вираженої радості чи горю, дружбі чи ворожнечі.

У процесі сприйняття музичних образів виникає відчуття співпереживання. Після закінчення контакту з новим музичним твором дитина повертається у зону своїх емоцій, але вже якійсь мірі збагаченої. Ця особливість музики дає можливість дитині духовно розвиватися, компенсувати у вигляді уяви задоволення безлічі особистісних потреб. Це було доведено на роботах Н.Б. Берхина, О.П. Радиновой, О.Н. Сохор.

Розвиток музичних здібностей – одне з головних завдань музичного виховання дітей дошкільного віку. Кардинальний для методики музики є питання про природу музичних здібностей: чи являють вони собою природжені властивості людини або розвиваються в результаті дії навколишнього середовища навчання і виховання. У кожної людини є оригінальне поєднання здібностей визначальні успіх протікання тієї або іншої діяльності. У людини є і загальні здібності, що виявляються в різних видах діяльності.

Музика – це рух звуків, різних по висоті, тембру, динаміці, тривалості, певним чином організованих в музичних ладах (мажорному, мінорному), що мають певне емоційне забарвлення, виразні можливості. Щоб глибше сприйняти музичний зміст, людина повинна володіти здатністю диференціювати рухомі звуки слухом, розрізняти і сприймати виразність ритму.

Музичні звуки володіють різними властивостями, вони мають висоту, тембр, динаміку, тривалість. Їх розрізнення в окремо взятих звуках складає основу музичних здібностей. Тривалість звуку лежить в основі музичного ритму. Відчуття емоційної виразності, музичного ритму і відтворення його утворюють одну з музичних здібностей людини – музично-ритмічне відчуття. Висота, тембр і динаміка складають основу відповідно звуковисотного, тембрового і динамічного слуху. Відчуття, ладу, музично-слухові уявлення і відчуття ритму складають три основні музичні здібності, які утворюють ядро музичності.

1. Сутність та особливості сприйняття музики.
Музика глибоко і різноманітно впливає на почуття, думки і волю людей, благотворно позначається на їх творчості, праці та досвіді, бере участь у формуванні особистості дитини та її індивідуальних характеристик.
Сприйняття є таким же необхідним внутрішнім двигуном самого існування, історичного розвитку та соціально-значущого впливу музики, як і створення так і виконання

Проблеми сприйняття музики набувають особливої ​​гостроти так само, при художньо-естетичному аналізі музичної атмосфери, що оточує сучасного слухача. Її інтенсивність і склад, що складається під все більш потужним впливом масових музичних комунікацій і які відчувають зростаючу залежність від особистої фонотеки, характеризуються складними відносинами «серйозного» і «розважального», «чистого» і «прикладного», самостійного і фонового музичних компонентів. При цьому виявляється множинність дієвих способів і установок сприйняття музики, шляхів слухацького до неї залучення людини, а отже, і духовних його результатів, неоднозначність її формуючого впливу на музично-естетичний світ слухача, дитини в тому числі.[1]
Музика, як і інше будь-яке мистецтво, здатна впливати на всебічний розвиток дитини, спонукати до морально-естетичних переживань, вести до перетворення навколишнього, до активного мислення. Поряд з художньою літературою, театром, образотворчим мистецтвом вона виконує виховну функцію.
Музика, як і інші види мистецтва, відображає дійсність. В опері і балеті вона характеризує вчинки, ставлення, переживання героїв. У музиці образотворчого характеру, яку можна назвати «музичної живописом», «малюються» чудові картини природи. У повсякденному житті музика супроводжує людину, виявляє його ставлення до навколишнього світу, збагачує духовно, допомагає працювати, відпочивати.

Для характеристики музичного образу чимале значення набуває поєднання виражальних засобів у музиці з поетичним словом (у пісні), з сюжетом (в програмній п'єсі), з дією (у драматизированной грі, танці). Музичний образ робиться більш конкретним, зрозумілим слухачеві.
Під «музичною мовою» розуміється весь комплекс виражальних засобів: передача думок, почуття, тобто зміст твору, характеристика виразних інтонацій, ритмічного багатства, гармонійного звучання, тембрової забарвлення, темпових, динамічних нюансів, пауз та акцентів.
Сила впливу музики залежить від особистості людини, від підготовленості його до сприйняття. Треба розвивати сприйняття музики, як діяльність активну, подібну співу, грі на інструментах. Але це складна робота, тому що вона пов'язана з тонкими, глибокими переживаннями. Їх і виявляти важко, і спостерігати нелегко, і особливо складно формувати. Необхідно, перш за все, зрозуміти про що «розповідає» музика. Природно, що слухач як би подумки слідкує за розвитком музичних образів і основного сюжету.
Сприйняття завжди тісно пов'язане з осмисленням і усвідомленням того, що людина бачить, чує, відчуває. Сприйняти який-небудь об'єкт або предмет - це значить віднести його до якогось певного класу, як правило, більш загального, ніж даний одиничний предмет. Тому сприйняття є першим етапом будь-якого розумового процесу. Це дало американському психологові Дж. Брунеру визначити сприйняття, як процес категоризації, в ході якого організм здійснює логічний висновок, віднісши сигнали до певної категорії. [2]
Коли ми сприймаємо музичний твір і з перших же тактів говоримо, що це - Шопен, а це Бетховен, то ми тим самим здійснюємо акт категоризації, відносячи почуте до певної епохи, певного стильового напрямку, визначеного композитором.
Те, як людина сприймає світ, залежить від властивостей об'єкта, що спостерігається, від психологічних особливостей самого спостерігача, його життєвого досвіду, темпераменту, загального стану в даний момент.
Сприйняття людини різних об'єктів багато в чому визначається його очікуваннями, що задаються відповідною установкою. Під цим психологіч-ною освітою розуміється особлива готовність і схильність людини передбачати події і проявляти свою реакцію у відповідності з очікуваним.
Традиційне визначення музичного сприйняття включає в себе здатність переживати настрій і почуття, що виражаються композитором у музичному творі, і отримувати від цього естетичне задоволення.
Одним з важливих принципів розподілу музичних творів є розрізнення їх за принципом приналежності до «серйозного» або «легкого» жанру. Поділ на музику «духовну» і «бездуховну» виник ще в середні століття. У Західній Європі і в Росії до бездуховної відносили музику, що виконується на народних гуляннях і карнавалах з жонглерами, блазнями, шпильманами. На противагу цій «низькій» музиці, що виконується бродячими музикантами, до «високої» і духовної музики відносилася та, яка звучала в соборах під час богослужінь.
Визнаючи зміст відмінностей в існуванні музики серйозною і легкої, треба враховувати, що розвинулися ці жанри з синкретизму фольклорного мистецтва в результаті потреб суспільної практики. Відмінності в змісті жанрів привернули за собою і відмінності у характеристиках особливостей музичного сприйняття.[3]
Для розвитку особистості людини необхідно сприйняття музики обох жанрів. Те, що виховується в особистості людини в процесі спілкування з музикою одного плану, ймовірно, не може бути заміщено та відшкодовано музикою іншого. Величезну роль впливу музики на людину, імовірно треба шукати в несвідомій сфері психіки. У суб'єктивному переживанні резонанс з колективним несвідомим досягається через відповідне використання засобів музичного вираження - мелодії та гармонії, темпу і ритму, динаміки і логіки, регістра і тембру, фактури і оркестровки, структурної організації форми музичного твору. 3

Будь-яка людина, що володіє простим фізичним слухом, може визначити, де звучить музика, а де простий шум, вироблений різними предметами, машинами або іншими об'єктами. Але почути у звуках музики відображення найтонших рухів і вираз серйозних глибоких переживань, дано не кожному.
Розвинути музичне сприйняття - це означає навчити слухача переживати почуття і настрій, висловлені композитором за допомогою гри звуків, спеціальним чином організованих. Це значить включити слухача в процес активнї співтворчості та співпереживання ідей і образів, виражених мовою невербальної комунікації. [4] Далеко не відразу молодий і недосвідчений слухач може осягнути всю глибину серйозного музичного твору в повному обсязі. Для цього необхідно мати достатній рівень розвитку спеціальних музичних здібностей - слуху, пам'яті, мислення, уяви. Всі вони розвиваються в процесі цілеспрямованих музичних занять. На перших етапах розвитку музичного сприйняття недосвідчений слухач сприймає головним чином «зовнішній шар» музичного твору. Тут сприйняття невиразне і нерозчленоване. На наступних етапах слухач усвідомлює окремі деталі і фрагменти твору. На етапі сформованого сприйняття твір осмислюється як цілком, так і з виразним слуханням деталей.

Сприйняття музики при слуханні її - найпоширеніший вид діяльності, доступний кожному, а тим паче дитині дошкльного віку. Діапазон її дуже широкий. Слухати можна публічні концерти за участю професіоналів, домашнє музикування, різноманітні радіо і телепередачі, присвячені питанням музичного мистецтва. Кожен слухач керується своїми інтересами, спираючись на свій життєвий досвід, задовольняючи свої запити.

Педагоги повинні мати певний рівень слухацької та виконавської культури, від якого багато в чому залежить ефект виховного впливу на дитину, бути добре підготовленими в галузі музикознавства, володіти художнім смаком. Крім цього треба знати психологічні і вікові можливості дітей в області музичного сприйняття, особливості їх голосового апарату. Але перераховані знання лише одна зі сторін діяльності педагога. Він повинен ще вміло передати певну частину свого досвіду дитині, і саме в той період його розвитку, коли це буде оптимально, зробити це в такій формі, щоб музика стала для дитини радісним відкриттям.

Музика, перш за все - мова почуттів. Знайомлячи дитину з творами яскравою емоційного забарвлення, її спонукають до співпереживання, до роздумів про почуте. Прислухаючись до музичної мови, він здатний вловити зв'язок між емоційно-образним змістом твору і виразно-образотворчими засобами, ознайомлення з якими йому доступно. Для розвитку умінь слухати і сприймати музику важливу роль відіграє музично-сенсорне сприйняття дитини. Воно передбачає розвиток у дітей сприйняття звуків різного забарвлення і висоти в їх різних поєднаннях.

В основі розвитку музичного сприйняття лежить виразне виконання твору, вміле використання слова і наочних засобів, які допомагають розкрити його зміст.
Зміст музики добре сприймається дітьми, якщо також залучається художня література - коротка образна розповідь, казка, вірш.
Процес сприйняття музики складає невід'ємну характеристику розвитку музичної культури, бо він підпорядкований загальним тенденціям удосконалення нашого суспільства і включений до них, як фактор нашого духовного збагачення, ідейного, естетичного, етнічного виховання.
Традиційний інтерес музикантів до психології, а психологів - до музики, що призвів на рубежі нашого століття до виникнення нової галузі музикознавчих знань - так званої музичної психології, зараз знову демонструє свою природність і плідність. Зігравши важливу роль в самому формуванні теорії музичного сприйняття, цей інтерес залишився неодмінною умовою наукового розуміння, мотивизации, динаміки та результативності процесу сприйняття музики, зокрема тенденцією поглиблення в музику.
Дослідження показали також, який значний шлях може пройти дитяче сприйняття мелодії протягом навіть небагатьох років прилучення до музики.
Істотною обставиною того, що відбувається з мелодійним слухом при становленні музичного сприйняття є і те, що воно формується не тільки в практиці слухання, а й співу - виконання музики, а так само і музично-ігрових дій. Обмежена зв'язок цих способів дитячого музикування при стихійному спілкуванні з музикою в умовах освітньо-виховного процесу не виключає доцільності виявлення того специфічного, що може вносити до сприйняття мелодії кожен з нас.

Ймовірно, людське сприйняття невіддільне від внутрішніх розумових пошуків. При обробці чуттєвих вражень у ньому відбувається «процес своєрідної постановки проблеми, висунення гіпотез, їх перевірка і перетворення на справжнє знання».

2. Розвиток музичного сприйняття дітей дошкільного віку.
Сприйняття - це відображення в корі головного мозку предметів і явищ, що впливають на аналізатори людини. Сприйняття - не просто механічне, дзеркальне відображення мозком людини того, що знаходиться перед його очима або того, що чує його вухо. Сприйняття, це завжди активний процес, активна діяльність. Воно є першим етапом розумового процесу, отже, передує і супроводжує дитину у всіх видах музичної діяльності.
Музичне сприйняття - складний, чуттєвий, поетичний процес, наповнений глибокими внутрішніми переживаннями. У ньому переплітаються сенсорні відчуття музичних звуків і краса співзвуч, попередній досвід та живі асоціації з тим, що відбувається в даний момент, проходження за розвитком музичних образів і яскраві відповідні рішення на них.
Діти неодноразово слухають пісню, розучують її. Необхідність правильно виконати мелодію змушує їх уважно вслухатися в інтонації, загальне звучання. Розрізняючи образний характер і форму твору (вступ, частини, фрази), засоби музичної виразності (динамічні і темпові відтінки, реєстрові зміни, метроритмическом особливості).

Сприйняття музики здійснюється вже тоді, коли дитина не може включитися в інші види музичної діяльності, коли вона ще не в змозі сприймати інші види мистецтва. Сприйняття музики - провідний вид музичної діяльності у всіх вікових періодах дошкільного дитинства. Чути, сприймати музику - це означає розрізняти її характер, стежити за розвитком образу: зміною інтонації, настроїв.

Відомий музикант-психолог Є.В. Назайкинский пропонує розрізняти два терміни: сприйняття музики і музичне сприйняття - залежно від того, чи відбулося воно. Музичним сприйняттям він називає сприйняття що відбулося - відчуте і осмислене. Музичне сприйняття є сприйняття, спрямоване на осягнення та осмислення тих значень, якими володіє музика як мистецтво, як особлива форма відображення дійсності, як естетичний художній феномен. [5] У протилежному випадку музика сприймається як звукові сигнали, як щось чутне що діє на орган слуху. Важливо формувати у дитини саме музичне сприйняття.
Сприйняття в дитини і в дорослого в силу різного музичного та життєвого досвіду не однаково. Сприйняття музики дітьми раннього віку відрізняється мимовільним характером, емоційністю. Поступово, з придбанням деякого досвіду, у міру володіння мовою, дитина може сприймати музику більш осмислено, співвідносити музичні звуки з життєвими явищами, визначати характер твору. У дітей старшого дошкільного віку із збагаченням їх життєвого досвіду, досвіду слухання музики сприйняття музики народжує більш різноманітні за характнром враження.

Сприйняття музики дорослою людиною відрізняється від дитячого тим, що музика здатна викликати більш багаті життєві асоціації, почуття, а також можливістю на іншому, ніж діти, рівні осмислити почуту музику.
Разом з тим якість сприйняття музики не пов'язана тільки з віком. Нерозвинене сприйняття відрізняється поверховістю. Воно може бути і у дорослої людини. Якість сприйняття багато в чому залежить від смаків, інтересів. Якщо людина оілас в «немузикальному» середовищі, в неї найчастіше формується негативне ставлення до «серйозної» музики. Така музика не викликає емоційного відгуку, якщо людина не звикла співпереживати вираженим в ній почуттям з дитинства. Н. А. Ветлугіна пише: «Розвиток музичної сприйнятливості не є наслідком вікового дозрівання людини, а є наслідком цілеспрямованого виховання» [6] .

Таким чином, сприйняття залежить від рівня музичного та загального розвитку людини, від цілеспрямованого виховання. У сприйнятті творів мистецтва беруть участь як емоції, так і мислення. При слуханні музики роль емоційного компонента особливо велика. Якщо людина володіє розвиненим сприйняттям, то вона осягає сенс музичного твору навіть при одному прослуховуванні. При повторних прослуховуваннях сприйнятий музичний образ поглиблюється, твір відкривається новими гранями. Тому в дитинстві, коли досвід сприйняття музики ще малий, як правило, потрібно декілька прослуховувань, щоб сприйняття твору стала більш осмисленим, зворушливим. Тому так необхідно розвивати музичне сприйняття дошкільнят, тренувати його в дитячих садках вихователями.

Різниця нюансів музики розвивається у дітей, починаючи з раннього віку. На кожному віковому етапі найбільш яскраві виражальні засоби дитина розрізняє з допомогою тих можливостей, якими вона володіє - рух, слово, гра і т.д. Отже, розвиток музичного сприйняття має здійснюватися за допомогою всіх видів діяльності. На перше місце тут можна поставити слухання музики. Перш ніж виконати пісню чи танець, дитина слухає музику. Одержуючи з дитинства різноманітні музичні враження, дитина звикає до мови інтонацій народної, класичної та сучасної музики, накопичує досвід сприйняття музики, різної за стилем, осягає «інтонаційний словник» різних епох.
Як говорилося вище, засвоєння будь-якої мови починається в ранньому дитинстві. Музична мова не є винятком. Спостереження свідчать про те, що діти раннього віку із задоволенням слухають старовинну музику І.С. Баха, А. Вівальді, В.А. Моцарта, Ф. Шуберта та інших композиторів; спокійну, бадьору, ласкаву, жартівливу, радісну. На ритмічну музику вони реагують мимовільними рухами.

Протягом усього дошкільного дитинства коло знайомих інтонацій розширюється, закріплюється, виявляються переваги, формуються початку музичного смаку та музичної культури в цілому. Сприйняття музики здійснюється не тільки через слухання, але і через музичне виконавство - спів, музично-ритмічні рухи, гру на музичних інструментах.

Провідним видом в дитячій музичній діяльності є слухання-сприйняття. Адже для того, щоб розучити пісню її треба спочатку почути, а вивчивши, прислухатися, чи виразно вона заспівана, як звучить. Рухаючись під музику, треба слухати її постійно, стежити за розвитком, передаючи настрій і характер твору. Отже слухання музики є фундаментом для музичної діяльності.
Музичне сприйняття дитини не буде розвиватися і вдосконалюватися в повній мірі, якщо вона грунтується лише на слуханні музичних творів. Важливо для розвитку музичного сприйняття використовувати всі види музичного виконавства.
Важливими особливостями репертуару, призначеного для слухання, повинні бути ідейна і тематична спрямованість, жанрове розмаїття з урахуванням вікових можливостей дітей. Репертуар, відібраний в певній послідовності, відповідає завданням виховання естетичного ставлення до навколишнього. Тому має значення, з якою музикою потрібно знайомити дітей в різному віці, які почуття при цьому виховуються. Особливе значення має ускладнення музичних образів, різноманітність засобів їх виразності. До репертуару входять твори класики, сучасної та народної музики. Вони відрізняються своєрідністю музичної мови, а також жанровими ознаками, індивідуальним почерком композиторів.

Дитина сприймає музику безпосередньо, активно відгукуючись на художній образ, тому так важливо реалістичне, правдиве відображення дійсності. Музикознавець І. Нестьев відзначає, що істотним джерелом є реальні звуки природи, інтонація людської мови. Твори, що виникли на їх основі, дуже улюблені дітьми. У процесі навчання діти збагачуються враженнями, їх кругозір за віком розширюється.

Складний процес дитячого музичного сприйняття припускає використання художнього виконання творів, слова педагога та наочних засобів.
Слово педагога повинно бути коротким, яскравим, образним і спрямованим на характеристику змісту твору, засобів музичної виразності. Живе сприйняття звучання не слід підміняти зайвими розмовами про музику, її особливості. Перед слуханням п'єс необхідно направляюче слово педагога.
Слово педагога про музику має роз'яснити, розкрити почуття, настрій, виражені музичними засобами. Навіть голос педагога емоційно забарвлюється в залежності від характеру твору.

Отже, твори повинні відрізнятися високими художніми якостями - ідейним змістом, способом вираження, щоб викликати співпереживання і впливати на внутрішній світ дитини. Часто джерелом виникнення музики є реальні звучання природи і живі інтонації людської мови. Музикознавець І. Нестьев зазначав, що з найдавніших часів людина прагнула відтворювати в співі або в інструментальні наспіви те, що він чує навколо себе: щебетання птахів, гуркотіння грому, дзюрчання струмка, дзижчання прядки. Він також відзначає, що основу музичного мистецтва становить осмислена, чуттєво-виразна мова людини.
Таким чином, для розвитку музичних здібностей, діти дошкільного віку на заняттях слухають різноманітну вокальну та інструментальну музику, самостійно відрізняють різні виражальні засоби і характер музики, дізнаються твори різних композиторів сучасності і классики під наглядом вихователей.

Структура музичних здібностей, їх характеристика.

Здібності до певного виду діяльності розвиваються на основі природних задатків, пов'язаних з такими особливостями нервової системи, як чутливість аналізаторів, сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів. Для того щоб здібностіпроявилися, їх носію доводиться прикладати багато праці. У процесі занять конкретною діяльністю вдосконалюється робота аналізаторів. У музикантів, наприклад, з'являються сенсорні синтези, які дозволяють їм перекладати образи музично-слухових уявлень у відповідні рухові реакції.

Здібності розвиваються тільки в діяльності, і не можна говорити про відсутність у людини будь-яких здібностей до тих пір, поки він не випробує себе в даній сфері. Нерідко інтереси до того чи іншого виду діяльності вказують на здібності, які можуть вплинути на майбутнє. Як говорив Гете, що «наші бажання - це передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити».

Центральним у проблемі здібностей є питання про їх успадкованого. Обумовленість прояву різних здібностей найяскравіше була представлена ​​в концепції Френсіса Гальтона. Він став послідовним "дарвіністом" і зв'язав у своїх працях ідею успадкування здібностей і талантів людини з принципами природного відбору і виживання видів. Але з моменту виходу робіт Гальтона, ідеї, висловлені в них, піддавалися постійній критиці й сумніву в їх правомірності. Було накопичено велику кількість даних, в яких, з одного боку, представлені докази успадкованого природних здібностей, а з іншого - залежність проявів здібностей від сприятливих або несприятливих умов зовнішнього середовища.

У розвитку здібностей велику роль відіграє сама людина. Можна знайти багато прикладів з життя, коли, наприклад, в результаті самовиховання і наполегливої ​​роботи над собою музикант може компенсувати у себе багато відсутні психологічніякості для виконання тієї роботи, яка йому подобається чи яку йому доводиться виконувати в силу сформованих життєвих обставин.

Для музикознавчої діяльності найбільш важливим моментом виявляються здібності до аналітичного й образного мислення, уміння передавати свої думки і почуття гарною літературною мовою так, щоб потенційні слухачі захотіли б після знайомства з музикознавчі праці ще раз безпосередньо звернутися до музики.

Для композитора найважливішим є прагнення перекладати свої життєві враження на мову музичних образів.

Більш різноманітні характеристики особистісних рис були виявлені при обстеженні піаністів. Для них виявилися властиві хороше пристосування до соціальним вимогам, консерватизм в звичках і поглядах, низька робоча напруга, проникливість. Але якими б здібностями не мав музикант від природи, йому, як і кожній людині, що прагне чогось досягти у житті, доводиться прикладати чимало вольових зусиль для подолання бар'єрів внутрішнього і зовнішнього плану.

Отже, здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, що відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання. Вони розвиваються з задатків людини, природних схильностей, які знаходяться в прихованому, потенційному вигляді до тих пір, поки він не почне займатися будь-якою конкретною діяльністю.

Людина не народжується здатним до тієї чи іншої діяльності, його здатності складаються, формуються, розвиваються в правильно організованій відповідної діяльності. Вони розвиваються протягом всього його життя, під впливом навчання і виховання. Іншими словами, здібності - прижиттєве, а не вроджена освіту.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Якість розуму, пам'яті, спостережливість відносяться до загальних здібностям, так як вони необхідні в широкому колі діяльності. Спеціальні здібності знаходять застосування в більш вузьких галузях діяльності людини. Наявність загальних і спеціальних здібностей необхідно для успішного виконання тієї чи іншої діяльності.

Анатомо-фізіологічні дані свідчать про те, що діти від народження не однакові, що вони відрізняються будовою мозку, органів почуттів, руху і т. д. Неоднаково у них будова слухового аналізатора, від якого залежать гострота слуху, здатність розрізняти звуки по висоті, тривалості , тембру і т. п. Ці вроджені анатомо-фізіологічні особливості, які лежать в основі розвитку музичних здібностей і називаються задатками.

Педагоги, музиканти прийшли до думки про те, що задатки до музичної діяльності є у кожного. Саме вони складають основу музичних здібностей. Слід враховувати, що на основі одних і тих самих задатків музичні здібності можуть розвинутися або ж не розвинутися. Тут багато що залежить від оточення дитини, від умов музичного навчання і виховання, повсякденної турботи про це батьків. Якщо ж дитину, нехай навіть музично обдарованого, не долучають до музичного мистецтва, якщо він не слухає музику, не співає, не грає на інструментах, то його задатки не розвиваються в здатності. Отже, задатки - це природжені анатомо-фізіологічні особливості, що лежать в основі розвитку здібностей, а самі здібності, за словами професора Б. Теплова, «завжди є результатом їх розвитку».

Музичні здібності не є вродженими, вони розвиваються в процесі музичної діяльності людини. Їх розвиток значною мірою залежить від впливу соціальних умов, навколишнього середовища і, особливо, від характеру, змісту і форми музичного виховання. Хоча іноді, намагаючись довести врожденность музичних здібностей, наводять приклади видатних здібностей у представників однієї родини протягом багатьох поколінь. Є достовірні дані про те, що з родини Бахів вийшло близько 60 музикантів, з яких 20 - видатних, в тому числі великий Йоганн Себастьян Бах. Зрозуміло, світ музики, який панував у цій сім'ї, всіляко сприяв розвитку музичних дарувань. Проте з цього не можна робити висновок, що музичні здібності мають спадковийхарактер, хоча можливі спадкові особливості будови органів слуху.

Найбільш сприятливого періоду для розвитку музичних здібностей, ніж дитинство, важко уявити. Розвиток музичного смаку, емоційної чуйності в дитячому віці створює фундамент музичної культури людини, як частини його загальної духовної культури в майбутньому. Не є винятком і можливість раннього розвитку у дітей музичних здібностей. Є дані, які підтверджують факти впливу музики на що формується в період вагітності жінки плід і позитивне її вплив на весь організм людини в подальшому.

Музичні здібності формуються і виявляються тільки в процесі музичної діяльності. Наявність певного фонду знань, умінь і навичок не дає можливості досить повно характеризувати музичні здібності. Вирішальне значення має швидкість і якість придбання цього фонду. Таким чином, музичний керівник, оцінюючи здібності дитини, повинен мати на увазі, що не можна робити поспішні висновки на підставі лише тих знань і вмінь, які проявляє дитина в даний момент. Необхідно враховувати і те, наскільки швидко і легко, в порівнянні з іншими, він придбав їх.

Спеціальні або основні музичні здібності включають в себе: звуковисотний слух, відчуття ладу, відчуття ритму. Саме наявність їх у кожного наповнює чутну людиною музику новим змістом, саме вони дозволяють піднятися на вершини більш глибокого пізнання таємниць музичного мистецтва.

До музичним здібностям відносяться: музичний слух (в єдності звуковисотного, ладових, гармонійних, тембрових, динамічних компонентів), почуття ритму, музична пам'ять, уяву і музична чуйність.

Музична здатність формується в активній діяльності музичного слуху. Дослідженням проблеми розвитку музичного слуху, як найважливішої ланки музичних здібностей, займався Б. В. Асаф 'єв. На його думку, слухового апарату людини притаманні вроджені якості активного слухання; завдання музиканта - виховувати і розвивати слухову діяльність. Емоційний вплив гармонійних звукових поєднань посилюється багаторазово, якщо людина володіє тонкою слуховий чутливістю. Розвинений музичний слух пред'являє більш високі вимоги до того, що йому пропонується. Загострене слухове сприйняття забарвлює емоційні переживання в яскраві і глибокі тони.

За твердженням фахівців, дошкільний вік - сінзетівний період для формування музичних здібностей. Всі діти від природи музичні. Про це необхідно знати і пам'ятати кожному дорослому. Від нього і тільки від нього залежить, яким стане надалі дитина, як він зможе розпорядитися своїм природним даром. Раннє прояв музичних здібностей говорить про необхідність починатимузичне виховання дитини як можна раніше. Час, згаяне як можливість формування інтелекту, творчих і музичних здібностей дитини піде непоправно.

На різних історичних етапах становлення музичної психології та педагогіки, і в даний час в розробці теоретичних, а, отже, і практичних аспектів проблеми розвитку музичних здібностей існують різні підходи.

Б. М. Теплов у своїх роботах дав глибокий всебічний аналіз проблеми розвитку музичних здібностей. Він чітко визначив свою позицію в питанні про уродженості музичних здібностей. Музичні здібності, необхідні для успішного здійснення музичної діяльності, на думку Теплова, об'єднуються в поняття "музичність". А музикальність, це "комплекс здібностей, що вимагаються для занять саме музичної діяльності на відміну від будь-якої іншої, але в теж час пов'язаних з будь-яким видом музичної діяльності". Вважається доведеним, що якщо для музичного розвитку дитини з самого народження створені необхідні умови, то це дає більш значний ефект у формуванні його музичності. Природа щедро нагородила людини, дала йому все для того, щоб бачити, відчувати, відчувати навколишній світ.

Якісне поєднання загальних і спеціальних здібностей утворює більш широке в порівнянні з музикальністю поняття «музична обдарованість». Одна з ознак музичної обдарованості дітей - глибокий інтерес до музики, готовність слухати її, співати, грати на інструментах. Формування стійкого інтересу до музики - важлива передумова розвитку музичних здібностей.

Музика - це рух звуків, різних по висоті, тембру, динаміці, тривалості, певним чином організованих в музичних ладах (мажорному, мінорному), що мають певну емоційне забарвлення, виражальні можливості. Щоб глибше сприйняти музичний зміст, людина повинна володіти здатністю диференціювати рухомі звуки слухом, розрізняти і сприймати виразність ритму.

Музичні звуки мають різні властивості, вони мають висоту, тембр, динаміку, тривалість. Їх розрізнення в окремо взятих звуках складає основу найпростіших сенсорних музичних здібностей.

Тривалість звуку лежить в основі музичного ритму. Почуття емоційної виразності, музичного ритму і відтворення його утворюють одну з музичних здібностей людини - музично-ритмічне почуття. Висота, тембр і динаміка складають основувідповідно звуковисотного, тембрового і динамічного слуху.

Ладове почуття (музичний слух), музично-слухові уявлення (музична пам'ять) та музично-ритмічне почуття становлять три основні музичні здібності, які утворюють ядро музикальності.

Ладове почуття - музичні звуки організовані у певному ладу.

Ладове почуття - це емоційне переживання, емоційна здатність. Крім того, в ладовом почутті відкривається єдність емоційної та слухової сторін музикальності. Мають своє забарвлення не тільки лад в цілому, але й окремі звуки ладу. Із семи щаблів ладу одні звучать стійко, інші - нестійкий. З цього можна зробити висновок, що відчуття ладу - це розрізнення не тільки загального характеру музики, настроїв, виражених у ній, а й певних відносин між звуками - стійкими, завершеними і вимагають завершення. Ладове почуття проявляється при сприйнятті музики як емоційне переживання, "відчуте сприйняття". Теплов Б.М.називає його "перцептивних, емоційним компонентом музичного слуху". Воно може виявлятися при впізнаванні мелодії, визначенні ладової забарвлення звуків. У дошкільному віці показниками розвиненості ладового почуття є любов і інтерес до музики. Значить ладове почуття - одна з основ емоційної чуйності на музику.