Репортаж

Репортаж — найемоційніший журналістський жанр. Висвітлюючи події, репортер створює "ефект присутності" аудиторії і дає читачеві змогу зазирнути за межі сухих фактів. Незважаючи на те, що термін "репортаж" з'явився у середині ХІХ ст., знадобилися десятки років, аби він набув якостей самостійного жанру. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події. Цей жанр повсякчас розвивається, тому дедалі частіше його ділять на різні види.

Репортаж — це очі та вуха читача. Автором репортажу може бути тільки та людина, яка сама спостерігала за подією чи була її учасником. Звідси — можливість та необхідність авторської оцінки того, що відбувається, особистого ставлення до подій, які описує журналіст. Репортаж — це певна новела, есе, в якому присутні описи сцен, дійових осіб, запахів, звуків, кольорів; він передає життя картинками.

Композиція газетного репортажу подібна до швидкої і контрастної зміни кадрів у кінохроніці. Це й підсилює динамізм викладу, відчуття нестатечної і розмаїтої картини дійсності. Як уважає В. Здоровега, "притаманний репортажу динамізм проявляється двома способами. Перший, найбажаніший, коли рухається сам об'єкт дослідження. Другий — складніший, коли, умовно кажучи, об'єкт не може рухатися, але у динамічному стані сам автор" [1, 174].

Іноді репортаж постає як монолог автора про те, що відбувається перед його очима. Особливо часто така форма застосовується, коли журналіст сам є активним учасником події. Але іноді він може і не згадувати про себе. І все ж таки читач розуміє, що розповісти такі подробиці, описати деталі може лише очевидець події.

Газетний репортаж формує враження читача про подію, явище лише на основі того, що і як написав журналіст. На характер репортажу певною мірою впливає тип періодичного видання, для якого він призначений. Від цього багато в чому залежить обсяг матеріалу: зазвичай, газетний репортаж — невеликий журналістський твір від кількох десятків до 200—300 рядків.

Підґрунтям для формування поглядів сучасних науковців на види газетного репортажу стали дослідження радянських журналістикознавців 60-х — початку 90-х років. Спеціальних розробок щодо особливостей розвитку інформаційних жанрів в Україні, за винятком поодиноких випадків, не велося впродовж останніх 10—15 років. Зважаючи на цей факт, погляди радянських науковців на види газетного репортажу не втратили своєї актуальності й сьогодні. Саме тому їхні напрацювання не можна залишити поза увагою. Серед радянських науковців, які розглядали питання жанру репортажу, зокрема газетного, слід назвати І. Прокопенка, М. Климова, С. Гуревич, Л. Лазарева, М. Барманкулова, Д. Григораша, І. Вартанова, В. Здоровегу та ін. Наприкінці 90-х рр. ґрунтовно питання репортажу вивчали в українській журналістиці М. Василенко, в російській — М. Кім. Згадують про види газетного репортажу Б. Стрельцов, А. Грабельников та ін. Польська дослідниця М. Войтек у своїй праці "Оаі;ипкі ргво\?е" репортажу присвячує цілий розділ. Тема різновидів сучасного репортажу в друкованих засобах масової інформації також частково висвітлюється в працях закордонних дослідників, виданих Академією української преси та Інститутом масової інформації.

Розглянемо детальніше класифікації видів газетного репортажу, запропоновані вищезгаданими журналістикознавцями.

Залежно від методів освоєння фактичного матеріалу і манери викладу Д. Григораш у книзі "Журналістика у термінах і виразах" подає кілька видів репортажу. Так, репортаж-зарисовка подає події в контрастному тоні за допомогою яскравих штрихів і колоритних описів, широко використовує пейзаж, портрет, діалог, зосереджує увагу на одному аспекті важливої події. Масові заходи (збори, мітинги, демонстрації, наради, сесії обласної, міської чи Верховної рад) відтворює звітний репортаж. Він детально описує обставини, за яких розгортаються події, показує людей поза часом засідань [2, 198].

Дослідник М. Климов газетний репортаж ділить на оглядовий, зарисовочний, художній та критичний. На думку науковця, суть оглядового репортажу полягає в тому, що зібраний автором матеріал подається у формі окремих фрагментів, кожен із яких, показуючи, як відбувалася та чи та частина події, має самостійне значення: перед глядачем ніби проходить огляд тематично зв'язаних ланок однієї і тієї ж події в її динамічному і послідовному розвиткові. Об'єднані між собою логічним зв'язком, такі фрагменти складають загальну картину явища. "Оглядовий репортаж — це не фотографія з натури, а свідомий вибір найбільш характерних фактів життя, які мають певне політичне та ідейне значення" [3, 83]. Зарисовочний репортаж від оглядового відрізняється багатшими барвами в зображенні події, образів її учасників та обставин. Це досягається шляхом умілого використання літературно-художніх засобів, прямої мови, виразних порівнянь, епітетів, а також введення в репортажну картину значно більшої кількості характеристик. Як зазначає М. Климов, використовуючи форму художнього репортажу, журналіст, як правило, абстрагується від послідовності спостереження за подією, бере з неї лише найістотніше, найхарактерніше. Такий матеріал ознайомлює читача з подією не як із звичайним інформаційним матеріалом, а як із художнім узагальненням конкретного соціального явища [3, 83]. Дослідник уважає, що критичний репортаж використовується у випадках, коли постає необхідність вказати на якийсь недолік у житті, викрити застаріле або ж висміяти порушників існуючих норм поведінки чи законності. Перевага критичного репортажу полягає в тому, що він дає можливість наочно і якнайповніше відобразити явище, привернувши до нього увагу широкої громадськості [3, 85—86].

Український дослідник І. Прокопенко поділяє репортаж на художній, зарисовочний, оглядовий, звітний та репортаж-інтерв'ю. Ця класифікація лишається актуальною і сьогодні, однак потребує певного корегування і доповнення з урахуванням змін у суспільстві.

На думку І. Прокопенка, характерна ознака художнього репортажу — активне використання літературних прийомів, а особливі риси — незвична для інших жанрів метафоричність, багатий асоціативний ряд, яскраво виявлена публіцистичність. Учений зазначає: "зарисовочний репортаж — це літературний ескіз, тобто незакінчене зображення життєвої картинки. Однак у смисловому відношенні — це неодмінно завершений показ логічного розвитку фактів, подій, явищ, процесів" [4, 93]. Цей вид репортажу найкраще підходить для висвітлення злободенних тем — тих, які можуть зацікавити широке коло читачів. Репортаж-інтерв'ю дослідник характеризує не лише викладом прямої мови співрозмовника, а й описом вражень автора від обстановки, де відбувається розмова, одягу, рис, міміки, жестів, поведінки героя.

Професор В. Здоровега зазначає, що у газетах розрізняють подієві й неподієві репортажі. Приводом для написання подієвого репортажу можуть бути суспільно важливі події (запуск нового заводу, відкриття школи, лікарні, вшанування воїнів УПА, спортивні змагання і т. д.). Композиція неподієвого репортажу залежить від досвіду й майстерності журналіста. Значно багатший тут вибір виражальних засобів, оскільки в подієвому репортажі сама подія — активна, динамічна — прискорює журналістське перо, тоді як неподієвий репортаж позбавлений цього мимовільного прискорювача, проте зацікавити читача все одно треба [1, 174].

Науковець М. Василенко, як і В. Здоровега, констатує, що репортажі бувають подієві та неподієві. "Але, як бачимо, суперечності містяться вже у самій дефініції, — зазначає М. Василенко. — Репортаж не може бути неподієвим, оскільки передбачає акт дії. Однак у цьому випадку під подієвими репортажами розуміють ті, які відбуваються один раз в історії: цивілізації певного суспільства, конкретного індивіда. Таке відбувається лише один раз і більше ніколи не повторюється. Перший політ космонавта, вибух на ЧАЕС, виведення військ з Афганістану. В основу неподієвого репортажу покладена подія, яка періодично повторюється, повсякденна, оригінально подана репортером" [5, 420].

За методами подання матеріалу, тематичного задуму автора, співвіднесеного із потребами редакції, М. Василенко поділяє репортаж на власне інформаційний, проблемний, літературний, історичний, зарисовочний, критичний, фантастичний (репортаж-застереження), репортаж-розслідування, репортаж-спогад, репортаж-інтерв'ю. В основу цієї класифікації покладено класифікацію видів репортажів І. Прокопенка. Зважаючи на розвиток засобів масової інформації, також додано й нові види.

Як зазначає М. Василенко, сучасний зарисовочний репортаж за формою нагадує дуже індивідуалізоване журналістське есе. Основа — репортажна, але зарисовочний елемент є не тлом, а виявленням авторського "его". Сучасний зарисовочний репортаж є дуже специфічною і віртуозною формою роботи зі стилем, коли сама атмосфера події передається окремими деталями, штрихами. Газети, що виходять у кольорі, ілюструють такий репортаж світлиною чи фоторепортажем.

"Літературний репортаж, маючи яскраві, лише притаманні йому ознаки, пов'язані зі специфікою художньої творчості, одночасно відповідає вимогам сучасного репортажу. Це швидка "зміна декорацій", динамічний сюжет, максимально конкретизоване авторське "я" і дуже часто пристрасний (не характерний для західної школи) авторський коментар" [6, 58—59].

Як уважає М. Василенко, репортаж-розслідування — складний жанр із яскраво виявленими репортажними елементами і неодмінною часткою аналітики, в якому репортер або група журналістів ставить собі за мету з'ясувати незрозумілий, часом кричущий факт соціальної дійсності. Репортаж-розслідування може призвести до небезпечних наслідків для життя автора. Він вимагає залучення великої кількості джерел: офіційних, неофіційних, усних, писемних. Журналіст може і не бути свідком чи безпосереднім учасником події. До нього безпосередньо дотичний критичний репортаж.

Що ж до фантастичного репортажу, "в умовах національних ЗМІ фантастичний репортаж-попередження може існувати лише у двох випадках. Інтернет і симбіоз: Інтернет-версія друкованого слова. Хвиля репортажів-попереджень може бути спровокованою, скажімо, під час передвиборної кампанії. Проте однозначно зрозуміло, що ці репортажі з метою дискредитації політичного суперника (що трапиться, коли він "раптом прийде до влади?!") не є класичними репортажами-попередженнями як за формою, так і за змістом" [7].

Журналістикознавець М. Василенко вважає, що такий вид репортажу (за І. Прокопенком), як оглядовий, нині трансформувався у політичний репортаж. "Політичний репортаж — це, як правило, один із варіантів розвитку описового репортажу, коли жанрова специфіка дає можливість показати читачеві широкомасштабне тло політичної події (демонстрації, акції) із фрагментарним описом окремих її учасників або зображеннями дій партійних лідерів" [6, 62].

Як зазначає М. Василенко, останнім часом через подолання стереотипів, ліквідацію цензури, розширення демократичних свобод і, відповідно, розкутості думки, уяви, з'явилося кілька оригінальних видів репортажу, невідомих раніше у національній журналістиці. Один із них — історичний репортаж або історична замальовка з яскраво виявленими репортажними елементами. Дослідник уважає, що історичний репортаж має право на існування на рівні з канонічним репортажем-розслідуванням. На відміну від останнього, історичний репортаж несе в собі відповідальність автора перед історичною правдою, людьми, які вже нічого не можуть заперечити.

Репортаж-спогад базується власне на спогадах індивіда, автора, на скрупульозній роботі в архівах над матеріалами газет, журналів, книг, листування відповідної епохи [8, 423].

Російська дослідниця С. Гуревич ділить репортаж на пізнавальний, проблемний та репортаж-роздум. Вона визначає пізнавальний репортаж як форму живої оперативної розповіді про нове. Для проблемного репортажу характерний скрупульозний аналіз фактів, намагання розкрити всі аспекти проблеми, яка вивчається [9, 248—250].

Радянський науковець М. Барманкулов всі підвиди газетного, телевізійного та радіорепортажу ділить на три основних: доподієвий, подієвий та післяподієвий. В основі такого поділу лежать три компоненти: розповідь про подію, сама подія, сприйняття розповіді. "У першому підвиді ці компоненти — єдині, у другому — розповідь про подію і її сприйняття у часі відірвані одне від одного, у третьому — подія частково чи повністю проходить за сценарієм журналіста, написаним раніше" [10, 230]. Як вважає науковець, до подієвого репортажу можна віднести проблемний, організований, репортаж-розслідування. До подієвого — репортаж про незаплановану подію, імпровізований, до післяподієвого — фоторепортаж. М. Барманкулов послуговується ще однією класифікацією: "Б. Д. Чесноков за змістом репортажі поділяє на подієвий та проблемний" [10, 240].

Російський журналістикознавець Б. Стрельцов визначає такі види репортажу як оперативний та синтезований. Оперативний репортаж ніби веде читача основними щаблинами події, динамічно розкриваючи його загальну панораму. У синтезованому репортажі можуть використовуватися функціональні прийоми й виражально-образотворчі засоби всіх жанрових форм — інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних. Але обов'язково в основі тексту має бути оперативне відображення події [11, 68—72].

Російський дослідник А. Грабельников ділить репортаж на пізнавальний, подієвий та проблемний. На його думку, подієвий репортаж оперативно відображає суспільно важливі події, які викладаються у хронологічній послідовності. В основу пізнавального репортажу покладена не подія, а тема, яку висвітлює репортер. Проблемний репортаж містить у собі елементи аналізу події, авторські роздуми та висновки. Автор може скористатися додатковими фактами, цифрами, звернутися до інших подій. Такий вид близький до кореспонденції. [12, 221].

Російський журналістикознавець, викладач Санкт-Петербурзького університету М. Кім наголошує, що, залежно від предметно-тематичного змісту, репортаж ділять на подієвий, актуальний, тематично-пізнавальний, спеціальний, проблемний (аналітичний), репортаж-розслідування [13, 189]. Подієвий репортаж характеризується оперативністю та актуальністю. Саме цьому різновиду репортажу насамперед притаманна хронологічна послідовність викладу матеріалу, точне зазначення місця та часу події. Предметом опису є подія, яка відбувається на очах репортера і знаходить своє відображення у тексті як результат безпосередніх авторських спостережень.

Аналітичний (проблемний) репортаж орієнтований на з'ясування причин та розвитку події, для розкриття якої журналіст може розглядати не одне, а кілька однорідних подій, що відбулися в різний час та у різних місцях, але зумовлені одними і тими ж причинами. Розкриття теми цього виду репортажу, як правило, відбувається за такою схемою: теза — аргумент — висновки. Автору важливо показати логіку розвитку подій [13, 196—198].

Пізнавально-тематичний репортаж М. Кім поділяє на спеціальний, репортаж-розслідування та коментований. У всіх підвидах на першому місці — опис автором цікавої життєвої ситуації. Головне завдання репортера — розкрити та дослідити нові та невідомі сфери життя соціуму. Як правило, спеціальні репортажі пишуться на найбільш актуальні й суспільнозначущі теми. Такий репортаж готується в тих випадках, коли та чи та ситуація або проблема потребує від репортера детального вивчення. У репортажі-розслідуванні головний акцент робиться на самому процесі пізнання ситуації репортером. Тут багато що залежить від тої ролі, яку журналіст виконує в процесі розслідування. Саме тут репортери вдаються до методу "журналіст змінює професію" чи активно прилучаються до різного роду експериментів. Репортаж-коментар орієнтований не на детальне висвітлення події, а на його детальний коментар. Користуючись елементами коментарю, репортер може пояснити читачам суть події, виокремити найголовніше [13, 198—201].

Зважаючи на жанрові ознаки репортажу, французькі дослідники виділяють три основні групи: бачене, щоденний репортаж і газетний репортаж [14, 7]. У першому подається стислий виклад, словесний опис окремої ситуації посеред якоїсь сцени чи події. Мова такого репортажу дуже жива, тому дозволяє кожному читачеві вихопити якусь дуже характерну мить події і побачити її на власні очі. Як вважає М. Василенко, наймовірніше термінам "бачене" і "бачений репортаж" в українській практичній журналістиці відповідає розширена інформаційна замітка або невелика за обсягом кореспонденція.

Наступний різновид жанру, за визначенням французьких спеціалістів, — щоденний (великий або малий) репортаж, який "описує вир буденного життя для того, щоб дозволити читачу побачити більше фактів, здобути більше інформації, показати життя у його розвитку. Тут уже значно більше дійових осіб" [14, 7]. Газетний репортаж французькі дослідники трактують "як довший і ще більш насичений деталями матеріал, характерний переважно для газет або щотижневих видань. Розгорнутий репортаж потребує описів, цитувань дійових осіб, деталей тощо. Він дозволяє читачу не лише побачити подію, але й зрозуміти її" [14, 8].

Французький дослідник Ж.-Д. Буше визначає ще одну систему градацій різних типів репортажу: гарячий, теплий та холодний репортаж. До гарячого він відносить репортажі про несподівану подію, про передбачувану подію, яку требу висвітлювати негайно і яка матиме цікавий фінал. Теплий репортаж пишеться на тему, про яку агентства повідомили під рубрикою "терміново" (наприклад, нове забруднення нафтою морського узбережжя); про подію, яку репортер починає висвітлювати у процесі її розвитку; про подію, яка триває у часі (конфлікт, злочин) і яка може повторитися знову. Холодний репортаж стосується подій, про які відомо заздалегідь (наприклад, слухання в суді, вихід книги і т. д.) [15, 19—20].

Польська дослідниця М. Войтек зазначає: "за тематикою репортаж може бути судовий, кримінальний, інтервенційний, з-за кордону, комерційний, історичний, військовий. Однак немає згоди щодо типів репортажу, які виділяють на основі формальних критеріїв. К. Конколевський послуговується такою типологією: репортаж інформаційний, репортаж-звіт (з погляду на хронологічний склад подій), публіцистичний, літературний (написаний письменником белетристом) [16, 275].

Зігфрід Вайшенберг, який очолює Інститут журналістики та комунікації Гамбурзького університету і є головою федеральної організації Німецької журналістики спілки журналістів, водночас подає такий вид репортажу, як репортаж-нарис. У ньому "на першому плані знаходиться опис подій з погляду журналіста-спостерігача. Це невідомо суб'єктивна форма, що разом з тим не перетворюється на коментар" [17, 179].

Західні дослідники вважають, що є дві форми репортажу: яскраве повідомлення про подію, багату на вчинки, та дослідження середовища, збагачене описом вчинків. Особливою формою репортажу є викривальний репортаж, що спирається на пошук і збирання інформації. Викривальний репортаж дав початок так званій інвестигативній журналістиці [18, 249—251].

Особливості репортажу визначаються призначенням цього жанру. Завдання, що стоїть перед його автором, — розповісти про подію очима очевидця або учасника. Однак поділ журналістських творів на жанри і жанрові групи досить умовний. Жодна кваліфікована схема, характеристика газетних жанрів не можуть бути прийняті як аксіоми. Жанри повсякчасно розвиваються і удосконалюються. Хоча в теорії можна досить чітко окреслити межі жанру, визначити його структуру і функції, на практиці досить часто відбувається змішування і взаємодія основних елементів різних жанрів. Такий процес подібний до руху по спіралі. Це — збагачення одного жанру елементами іншого, виникнення нових форм внаслідок синтезу різних жанрів. Удосконалення газетних жанрів зумовлюється потребою повніше і багатогранніше висвітлювати нашу дійсність, складні процеси політичного, економічного, соціального, культурного життя. Пошук жанрового вирішення для того чи того конкретного журналістського матеріалу завжди зумовлений насамперед особистістю репортера: його професіоналізмом, моральністю, національною гідністю, громадянською позицією. У сучасній журналістиці ще доволі мало праць, присвячених теорії газетного репортажу. А тому це питання потребує подальшого вивчення.