Телерепортаж

Як і інші жанри журналістики, репортаж повідомляє про новини. Але істотним його відзнакою є факт обов'язкової присутності на місці дії автора - репортера, тобто людини зі своєю точкою зору.

Усі ці якості, звичайно, в рівній мірі властиві і репортажу на радіо, і в газеті. Але видовищна природа телебачення, можливість за допомогою телекамер безпосередньо спостерігати подія і без зволікань передавати про нього глядачеві, дозволили репортажу стати репортажем.

Специфіка телевізійного репортажу

Телерепортаж, на відміну від репортажу на радіо або в газеті, не тільки розповідає, але і показує глядачеві що сталося. Якщо "газетярі" і "радійники" змушені "малювати" подія словами, то за журналіста - телевізійника описову функцію виконує відеоряд, "картинка". З одного боку, це дозволяє сконцентрувати інформацію - телерепортер розповідає не що відбувалося, а чому, до чого все призвело або може призвести. З іншого боку, "телевізійники більше залежні від події. Необхідно потрапити на місце дії до його завершення і встигнути відзняти відеоматеріал. Цей фактор є суттєвим у вирішенні питання про те, що може з'явитися інформаційним приводом для телерепортажу. Радійні та газетні журналісти думають, наскільки цікавий той чи інший факт читачеві, слухачеві. "Телевізійники" оцінює, яку "картинку" він зможе показати глядачеві. Видовищність відеоряду - одна з основних умов "глядабельний" репортажу. Це позначається й на виборі тем, про які варто робити телевізійний репортаж. Якщо газетяр думає, що з цього приводу написати, а радіожурналіст - що про це можна розповісти, то телевізійник оцінює, що можна розповісти і що показати. Наприклад, розповідь про судових позовах цікавий на газетних шпальтах, але про них рідко роблять телерепортажі (тільки якщо процес дуже скандали чи неординарний). Причина - сидять судді і змінюють один одного плани тих, хто сидить людей і що лежать паперів навівають смертну тугу.

Так як телерепортаж здатний показати, що відбувалося в реальному часі, то глядач ніби стає очевидцем події. Тому журналістові немає необхідності описувати подія - цю функцію виконує відеоряд, "картинка". Репортер в закадрового тексту розповідає про подробиці події - причини й наслідки (реальних або можливих), проводить аналогії, шукає зв'язок з іншими подіями. Словом, говорить про неочевидно, але важливе.

Варто відзначити і той факт, що телевізійний сюжет створює ціла команда. Якщо газетяр може один побувати на місці події та підготувати матеріал, то створення телерепортажу вимагає залучення значних сил служби новин: оператора, режисера, монтажерів.

Різновиди телерепортажу

Існує кілька видів телерепортажу.

За способом трансляції розрізняють прямий і фіксований репортажі. Прямий репортаж транслюється в ефір в момент вчинення дії і здійснюється за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). Неможливість показати подія в момент його вчинення або в його реальному часовому обсязі (простіше кажучи, якщо дія затягується, а його інформаційна цінність поступається ціною ефірного часу) вимагає його фіксації.

За типом звукового супроводу репортажі поділяються на синхронні й німі. Синхронний репортаж (термін виник під час появи на телебаченні синхронних камер, що дозволяють одночасно фіксувати зображення і звук) містить природні шуми події а мова його учасників. Німий репортаж позбавлений природних шумів, чути лише голос диктора, який читає закадровий текст. Німий репортаж все рідше з'являється в ефірі.

За способом подачі репортажі діляться на коментовані і некомментірованние. Некомментірованний репортаж, або трансляція, - це найпростіший різновид репортажу. Він повністю позбавлений закадрового авторського тексту і використовується в прямому ефірі при показі найважливіших суспільно-політичних або культурних подій, де глядачам все зрозуміло без коментарів. Але коли подія не зрозуміло без пояснень репортера, застосовується коментований репортаж, де репортер пояснює те, що відбувається на екрані за допомогою закадрового тексту.

Кожен вид репортажу застосовується в певних випадках. Наприклад, некомментірованний репортаж часом перетворюється на змінювали одна одну, картинки, нічого не говорять глядачеві. А німий репортаж з мотораллі не викликає ні довіри, ні інтересу.

І нарешті ще одна класифікація репортажу: подієвий, тематичний і постановочний. В основі репортажу, як і багатьох інших жанрів, - насамперед актуальність. Але це актуальність неоднозначна. Це або одинична подія, або ланцюг взаємопов'язаних подій, фактів, що виростають в проблему. Звідси - два основних типи репортажу: подієвий і тематичний. Про подієвому репортажі, про його різновиди та відмінності від інших типів репортажу - наступна глава.

Глава 2. Щодо події репортаж.

Це можуть бути репортажі про якусь урочистій церемонії або військової операції, про катастрофу або страйку, про раптовий обвал курсу долара або про масові відставки в уряді. Головне - в такому репортажі визначальним стає якесь нове подія, послідовність його розвитку. Подія завжди недоторканно. Воно протікає в реальному часі і просторі незалежно від репортера, підкоряючись тільки своєю логікою. На нього можна дивитися, в нього можна скільки завгодно вдивлятися, обдумувати, але змінити його, адресуючи глядачеві, не можна. Тому слово репортера не організовує, не веде подія, а слід за ним.

Проблема інформаційного приводу

Проблема, на яку тему можна зробити подієвий репортаж, зовсім не так проста, як здається. Сучасний світ переповнений інформацією. Кожну хвилину відбувається безліч подій, про які можна розповісти в репортажі. Як визначити, яка подія гідно того, щоб потрапити у випуск новин, а яке - ні. Проблема відбору найважливіших і найцікавіших - тих, про які розкажуть в теленовинах, - і є проблема інформаційного приводу. Інакше її називають проблемою відбору новин. Девід Рендалл дає таке визначення новини: "Це свіжа і незвичайна інформація на тему, що представляє загальний інтерес, і раніше невідома ". А значить і матеріал для подієвого репортажу повинен бути свіжим, незвичайний і повинен представляти інтерес для глядача. Вибрати такий інформаційний привід для майбутнього репортажу з сотень і тисяч інших - найважливіше. У книзі Еверетта Денніса "Бесіди про мас-медіа" наведений список інформаційних приводів, найцікавіших телеглядачеві:

1. Конфлікт, зіткнення інтересів людей, країн, організацій (тут же теракти, мітинги, військові дії)

2. Катастрофа, аварія, стихійне лихо, інші надзвичайні події

3. Наслідки якогось значущої події, нові факти якогось гучного події

4. Новини політики та економіки (про прийняття нових законів, зустрічах на вищому рівні, укладення політичних договорів, підсумки виборів)

5. Новини культури, спорту (відкриття виставки, кінофестивалю, чемпоіната)

6. Значимі події з життя відомих людей (ювілей будь-якого артиста)

На всі ці теми часто створюються подієві репортажі, тому що всі вони, незалежно від свого важливості прив'язані до якоїсь конкретної події, інформаційні приводи іншого характеру найчастіше служать для створення тематичного репортажу. Тому журналістові, обирає тему для подієвого репортажу, необхідно звертати свою увагу тільки на конкретні події, які відбулися останнім часом. Звичайно ж наведений список не вичерпує всі можливі інформаційні приводи. Подієві репортажі можуть бути і на інші теми, головне, щоб вони були безпосередньо про подію, що представляє великий інтерес для глядача.

Це інший важливий принцип вибору інформаційного приводу: новина повинна представляти загальний інтерес. Іншими словами новина - це не тільки те, що людям необхідно знати, а й те, що їм цікаво знати.

Тому вибираючи інформаційний привід для репортажу, потрібно перш за все враховувати ці критерії. Для прикладу такий інформаційний привід, як страйк сантехніків, незадоволених заробітною платою. Так, цей привід відповідає першому критерію - новина прив'язана до події. Але чи цікава вона глядачеві? Чи повинні глядачі знати про це? Чи необхідно їм це знати, зазнають вони в цьому потреба? Багато хто з них і так ніколи сантехніків у своєму домі не бачили. Чи хочуть люди про це знати? Більшості глядачів (якщо вони не сантехніки) ця тема просто цікава. А деякі сюжети, навпаки, можуть потрапляти відразу у кілька категорій: вони і цікаві, і необхідні. Наприклад, репортаж про прийняття нового закону, підвищує зарплату бюджетникам приверне набагато більше глядачів.

Залежно від інформаційного приводу подієвий репортаж може бути:

ситуативним(незапланованих). Зазвичай такі репортажі готують про несподівані події. Це, наприклад, пограбування банку, терористичний акт або відставка президента напередодні Нового року.

Твердим(запланованих). Про те, що такий репортаж буде підготовлений, відомо заздалегідь, тому що заздалегідь відомо про саму подію, воно вже заплановано. Цією подією може бути, наприклад, будь-яка виставка, судове засідання, прес-конференція президента.

Передісторія. Такі репортажі містять розповідь не тільки про саму подію, але й про його причини, про події, що йому передують. Репортаж повинен містити декілька точок зору, щоб не втратити об'єктивності. Якщо ж присвятити репортаж тільки розбору причин якої-небудь події, вже всім відомого і не нового, то подієвий репортаж переросте в тематичний.

Комплект - репортаж. Такі репортажі яким - то чином доповнюють матеріал, який маємо в випуску до них. Такого типу репортажі дозволяють глядачеві краще зрозуміти і оцінити весь комплекс обставин, пов'язаних з конфліктом, поглянути на нього з різних сторін. Наприклад, якщо ситуативний репортаж про вжиті зараз військових діях проти Ясіра Арафата в Рамаллі розкриє деякі їхні подробиці, то що йде слідом репортаж-передісторія вкаже також на причини (протистояння Палестини та Ізраїлю і т.д.).

Незалежно від інформаційного приводу робота репортера, провідного закадровий коментар, складне і відповідальна. Його завдання - перш за все точно і досить докладно проінформувати про подію. При цьому підготовка до репортажу зводиться всього лише до попереднього збору даних про майбутню подію та написанню якихось заготовок, а вивуджувати всю інформацію доводиться вже на місці. Це в тому випадку, коли подія заплановано. Але найчастіше репортерові доводиться робити репортаж про події випадкових, невідкладних. Іноді робити це потрібно в прямому ефірі, і тоді телерепортер не має можливості, як газетяр, міркувати над кожним словом, кожної фрази, а потім перечитати свій матеріал, відредагувати його, виправити. Ведучи репортаж, він часто зіштовхується з несподіваними ситуаціями і нерідко знаходиться при цьому у тому ж положенні, що і глядач, який вперше бачить матеріал. Такі репортажі є одними з найскладніших жанрів, новини та називаються екстреними новинами. У випуску новин вони, як правило, йдуть першими.

Екстрені новини.

Говорячи про екстрені новинах, журналісти зазвичай мають на увазі інформацію, яка з'являється несподівано і вимагає ск?? рейш розповсюдження. У репортажах про екстрені новинах ніколи не вживають слово "вчора". Екстрені новини - це репортажі про військових діях, теракти, стихійні лиха, Яскравий приклад - репортажі про загибель підводного човна "Курськ", про повені в Ленський, або про теракти в США в вересні минулого року.

Особливості роботи над екстрених репортажем

Для телерепортера освітлення екстрених новин - це, по-перше, оперативність. Телевізійним журналістам необхідно бути присутнім на місці події в той час, коли це саме подія відбувається, а не вже відбулося. Тому по можливості репортерові треба приїжджати до найцікавішого моменту і за той короткий час, поки розвиваються події, встигнути зробити дуже багато чого. Встигнути зібрати інформацію про подію, скласти з неї зв'язний текст, начитати його на камеру, зняти найбільш захоплюючі кадри. Під час зйомки екстрених репортажів все це робиться одночасно, і репортер повинен вирішити, коли оператору знімати плани місця події та дії, що відбувається, а коли йти записувати інтерв'ю з очевидцями. Тому журналіст повинен уміти швидко спланувати свою роботу і роботу оператора на місці зйомок. Хоча ці плани дуже часто доводиться міняти вже по ходу зйомок, і ось чому:

При зйомці екстрених репортажів практично завжди неможливо зняти все так, як передбачалося в початку, і репортер повинен передбачити, чи може конкретна подія придбати несподіваний поворот. Там, де роблять новини, взагалі нічого не можна з абсолютною точністю прорахувати наперед. Тому журналіст повинен вміти швидко реагувати на все, що відбувається навколо і так само швидко міняти "тактику зйомок ". Він повинен завжди пам'ятати, що бувають ситуації, коли несподіваний поворот подій ламає всі складені плани. Наприклад, репортерська команда виїжджає на зйомку сюжету про перший весняний дощ. Випусковий редактор вважає, що цей репортаж входить до числа "необов'язкових новин", на роботу відводиться небагато часу, а режисер говорить про те, що матеріал повинен бути якомога меншим за хронометражем. Кореспондент і оператор домовляються про підготовці художнього репортажу. Оператор думає, що непогано б зняти кілька планів людей під парасольками, крупний план крапельки на тільки що , що з'явилося, зеленому листочку. Але дощ переростає в стихійне лихо. Замість кадру з крапелькою на листочку репортерська команда знімає потоки брудної води. Кореспондент збирає інформацію про завдані збитки і жертви. Матеріал готується в жанрі репортажу-катастрофи. Випусковий редактор і режисер також змінюють плани: сюжет про зливі вийде в ефір на початку програми новин і стане головним подієвим репортажем випуску.

Журналісти, що працюють над подієвим репортажем, стикаються з труднощами навіть при зборі інформації про подію. Наприклад, репортерові потрібно дізнатися про подробиці та причини події в місті ПП: раптово звалився міст через річку забрав кілька людських життів.

Кого можна запитати про те, як це сталося? У першу чергу, очевидців. Але очевидці не завжди здатні об'єктивно говорити про те, що сталося, їх думка піддається впливу пережитих емоцій. Люди, які брали участь у події, не можуть оцінити його "стороннім поглядом ". Те, що людина або брав участь у події, зовсім не означає, що він може говорити про його причини й наслідки.

Люди ж, які несуть відповідальність за стан мосту, навряд чи розкажуть про справжні причини аварії. Завжди треба враховувати особисту зацікавленість такого джерела інформації. Представник будівельної фірми навряд чи скаже, що міст обвалився через недбалість монтажників.

Способи трансляції подієвого репортажу.

Можуть бути декілька варіантів подачі подієвого репортажу:

1. Фіксований репортаж, знятий за кілька годин до виходу в ефір і змонтований перед ним. У такому випадку репортер має можливість стежити за ходом подій із студії і при необхідності вносити в закадровий текст необхідні зміни і нові факти.

2. Прямий репортаж з місця події. В основному використовується для передачі екстреної новини. Журналісти зауважують, що подія досягне свого апогею незадовго або під час виходу новин в ефір. У такому разі на місце зйомок виїжджає пересувна телевізійна станція (ПТС). В ефір видається пряме включення, в якому репортер може не тільки говорити про нові факти, а й показувати те, що відбувається "прямо зараз". Останнім часом такі прямі включення стають невід'ємною частиною випусків новин деяких телекомпаній. Зараз можна навіть говорити про розвиток так званого інтерактивного телебачення, яке буде грунтуватися тільки на розповіді про те, що відбувається в даний момент. Для цього телекомпанія повинна володіти обладнанням, що дає можливість виходити в прямий ефір з будь-якого місця (достатньою кількістю ПТС). Також інтерактивне телебачення має на увазі високу ступінь інформованості репортерів, вміння швидко орієнтуватися на місці події, добувати інформацію і висловлювати її чітко, зрозуміло і просто.

3. Також для подачі подієвого репортажу глядачеві може бути використана форма некомментірованного прямого репортажу, або трансляції. Але вона використовується тільки тоді, коли те, що відбувається на екрані не потребує коментаря, наприклад, при показі найважливіших громадських чи культурних подій: це засідання законодавчих органів, прес-конференції державних діячів, спортивні змагання. Та ж трансляція відкриття зимових Олімпійських ігор, наприклад, майже не потребувала коментарів. Нарешті, трансляції деяких концертів чи вистав теж у якоюсь мірою відповідають жанру некомментірованного телерепортажу. Трансляція-це найпростіша форма подачі подієвого репортажу. У тематичному репортажі вона не використовується, тому що відеоряд тематичного репортажу в будь-якому випадку вимагає коментаря.

Особливості подієвого репортажу. Відмінності від тематичного і постановочного репортажів.

Тематичний репортаж.

Іноді кажуть, що журналіст готує "свій" матеріал. Протягом деякого проміжку часу репортер збирає факти про який - то явище, вибудовує причинно-наслідковий ланцюжок. Саме цікава ланцюжок фактів, з якої випливає несподіваний висновок про що цікавить глядача явище, є приводом для створення тематичного репортажу.

Він частіше пов'язаний з показом цікавого для глядачів регулярно відбувається дії, а не одиничного події, як репортаж подієвий. Це може бути репортаж про роботу міського транспорту, про екологічний стан якогось регіону, репортаж з автозаводу або зі знімального майданчика.

Створення тематичного репортажу істотно відрізняється від підготовки екстреного репортажу. Тематичний репортаж, на відміну від подієвого, можна контролювати. Якщо при оперативній роботі тележурналіст змушений йти за подіями, то в ході роботи над "своїм" матеріалом репортер може планувати заздалегідь, що буде сказано і показано. Упор в такому репортажі робиться на підготовку матеріалу заздалегідь, на докладний збір інформації, на кропітку і тривалу роботу над матеріалом, а не на вміння швидко зорієнтуватися в ситуації і оперативно викласти основні факти, як в подієвому репортажі. Роботу над подієвим репортажем можна порівняти зі спринтерським забігом, роботу над тематичним - з бігом на довгу дистанцію.

І тим часом ці два типи репортажу тісно взаємопов'язані. Хоча в основі тематичного репортажу лежить не один факт, а ланцюжок фактів, об'єднаних спільною темою, часто тематичний репортаж народжується з подієвого. Так іноді тематичний репортаж - це трохи більш глибоко розроблена тема оперативного репортажу, з метою надання матеріалу глибини і перспективи. Це так званий репортаж -- наслідок, сполучна ланка між жанрами подієвого і тематичного репортажу. У ньому згадується про наслідки події, основний розповідь про які міг з'явитися в ефірі за день, тиждень, місяць і навіть рік до цього.

Постановочний репортаж.

Коли журналіст самостійно організовує або провокує якусь подію (яку-небудь вуличну демонстрацію, наприклад), а потім стежить за реакцією людей на нього, щоб описати у своєму репортажі, це називається постановочним репортажем, або "спровокованою ситуацією". Основна відмінність постановочного репортажу від подієвого - в тому, що подія повністю під контролем репортера, він може впливати на нього, вести за собою дію, а не слідувати за ним.

Додаток

Телевізійний репортаж на увазі наявність чотирьох основних елементів:

закадровий текст;

відеоряд;

звуковий фрагмент або синхрон;

шуми.

закадровим текстом називають текст повідомлення, написаний репортером і записаний на плівку в студії. При монтажі закадровий текст закривається відеорядом.

відеоряд - це змонтовані воєдино шматочки відеозображення, плани, відібрані з вихідного, знятого оператором матеріалу.

Шуми - це звук, записаний на плівку, синхронний зображенню, який звучить паралельно (інтершум) або замість (люфт - пауза) закадрового тексту.

Звуковий фрагмент (синхрон) - це записаний на відеоплівку звук, синхронний зображенню. Ірвінг Фенг так говорить про важливість звукових фрагментів: "Написати текст до відеосюжету - не значить просто належним чином співвідніс слова і зображення. Автори тексту і відеозображення повинні вміти працювати зі звуком. Під цим мається на увазі вибір кращої з цитат, тієї, яка містить саму цінну інформацію і передає її найбільш чітко і захоплююче. "

Крім описаних чотирьох основних елементів, телевізійний репортаж, як правило, містить ще два важливих композиційних елементу. Це так званий "стендап" - поява журналіста в кадрі - і лід.

Лід - це перший абзац тексту репортажу. У телевізійних репортажах лід - це текст, яким провідний представляє репортаж. Ліди бувають двох видів. Жорсткий лід містить головний факт, на якому й будується репортаж. Телеглядач точно знає, про що піде сюжет. Жорсткий лід завжди прямий і конкретизований. М'який лід - це, навпаки, якась неконкретізірованная, узагальнена інформація.

стендап називають поява журналіста в кадрі, в якому зазвичай заднім планом є місце подій. Розрізняють стендап трьох видів: початковий, "місток" і завершальний. Завдання стендап "дати зрозуміти глядачеві, що репортер знаходиться на місці події, де, як вважається, інформації більше, ніж в newsroom "* Журналістові не завжди легко зорієнтуватися у змісті майбутнього закадрового тексту на місці зйомок. А текст стендап неодмінно повинен легко в нього вписуватися. Тому варто записати кілька варіантів фрагмента "репортер у кадрі". Так як швидше за все у журналістів не буває шансу переписати стендап, то його текст треба вивіряти з усіх позицій. Наприклад, не варто в ньому повідомляти змінюються цифри або факти - на час виходу матеріалу в ефір вони швидше за все застаріють і стендап доведеться виключити з репортажу. Текст стендап повинен бути таким же ясним і чітким, як і весь текст репортажу. Записуючи фрагмент "кореспондент в кадрі", репортер не повинен забувати про мовні норми. Нерідко стендап вибраковуються як раз із-за неграмотності побудованих фраз.

Поява журналіста в кадрі - це не просто демонстрація себе. У стендап репортер найчастіше повідомляє найбільш важливу інформацію. Також журналіст може пояснити глядачеві, що сталося, і вказати на місце. (Наприклад, словами "За моєю спиною той самий будинок в якому пожежа виникла раніше за все ")

Існують різні способи запису стендап. Журналіст може просто стояти на якомусь тлі. Необхідно стежити, щоб задній план мав як можливо велику перспективу (за журналістом ні в якому разі не суцільна стіна). Якщо є можливість, то стендап знімають в гущі подій. На мітингу, наприклад, репортерська команда може розташуватися де-то в колоні: репортер говорить, а в цей час мимо нього йдуть демонстранти.

У деяких службах телевізійних новин взагалі неприйнятні стендап з нерухомим кореспондентом. Інший спосіб створення стендап грунтується на русі телерепортера. У такому випадку журналіст одночасно говорить і йде (біжить). Але й стендап з нерухомим репортером, і включення з йде не повинні вибиватися з загальної картини сюжету по кольоровості, часу доби, обстановці і місцем. Тому стендап знімають одночасно зі зйомкою самої події. Ірвінг Фенг дає такі поради по зйомці стендап: "Ідіть з демонстрантами без шкоди для свого здоров'я; проезжайте зі знесення місту; сидите на напіврозваленому ганку поряд з працівниками соцзабезпечення і бідняками; стійте в натовпі кричать підлітків; виходите з-за дивовижної статуї; розповідайте про знаменитості, коли вона за вашою спиною говорить або потискує руки. Будьте візуальною частиною повідомлення! "*

Але далеко не кожна подія настільки видовищно, що дозволяє записати візуально змістовний стендап. У таких випадках стендап може виконувати функцію композиційного елемента, за допомогою якого в репортажі відбувається перехід від однієї відеоінформації до інший. (Таку функцію виконують стендап - містки.) Наприклад, на початку репортажу відеоряд оповідав про пожежу. Потім і в тексті і на "картинці" мова йде про наслідки пожежі. Переходом в такому репортажі якраз і міг би стати стендап - місток.

Фінальні стендап виконують також функцію якоїсь підпису репортера під усім сказаним. Журналіст говорить останні фрази, а потім називає себе. Таким чином, телеглядач може ще раз поглянути на місце, звідки вівся репортаж, і на людину, яку вони вислухали.

Закінчуючи розмову про застосування стендап, варто відзначити, що на деяких телекомпаніях не прийнято "Показувати" репортерів. Найчастіше це компанії, в яких занижено думку про роль особистості журналіста при роботі над новинами.

"Синхрон". Важливою частиною більшості репортажів є звуковий фрагмент, записаний на місці зйомок - Інтерв'ю кого-небудь (наприклад, очевидця або експерта). Звуковий фрагмент вибирається до того, як написаний текст, оскільки для того, щоб синхрон природно лягав в канву репортерського розповіді, йому повинен передувати текст, підводить до висловлення. Беруть інтерв'ю, не завжди закінчує свою думка, іноді він відходить від теми розмови. Тому редактору іноді доводиться зістиковувати дві фрази, щоб отримати одну закінчену думку. У цьому випадку склеєне затвердження повинно звучати цілісно і природно. А сам синхрон - точно передавати сказане не спотворюючи думка беруть інтерв'ю. Фенг попереджає: "... ні в якому разі не можна пов'язувати разом незв'язних питання і відповідь - такий монтаж може викликати протест або судовий позов". Текст, попередній синхрон, повинен підводити до затвердження беруть інтерв'ю, але в ньому не можна використовувати слова, які скоро прозвучать або які можуть видати зміст і згладити ефект несподіванки заяви.

Радіо

Передача по радіо необмеженому числу слухачів мови, музики і ін. звукових ефектів; один з основних засобів оперативної інформації, масової агітації і пропаганди, освіти населення. У країнах розвиненого Р. радіопередачі слухає 90% населення (1,5—2 ч в сут ). Як форма організації дозвілля Р. поступається лише телебаченню .

Розрізняють основні жанри Р.: інформаційні суспільно-політичні (радіоінформація, -репортаж, -комментарій, -інтервью, -беседа); художньо-публіцистичні (радіонарис, -фільм, -композіция); художні (радіоінсценування, -пьеса і ін.). Р., крім того, використовує в передачах трансляцію виконання літературних і музичних творів всіх жанрів; спеціально адаптовані для радіотеатру драматичні і оперні спектаклі. Найбільш популярні форми сучасного Р. — інформаційний радіовипуск, радіогазета, радіожурнал і ін.

Р. здійснюється через передавальні радіоцентри і приймається на радіомовні приймачі індивідуального або колективного користування. Широке поширення в СРСР і ряду ін. країн отримало дротяне мовлення .

Пріоритет в області винаходу радіо і використання його як засоби зв'язку належить Росії (А. С. Попів ). В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) для передачі службової інформації побудовані перші російські радіостанції.

Радіомовлення в СРСР.З перших років Радянської влади радіо використовувалося не лише як засіб зв'язку, але і як джерело інформації. З листопада 1917 по радіотелеграфу передавалися декрети Радянського уряду, повідомлення про найважливіші події в житті країни, про міжнародне положення, виступи Ст І. Леніна. Одним з актуальних державних завдань було створення матеріально-технічної бази Р. В 1918 Раднарком створив комісію для розробки планів розвитку радіотелеграфної справи; ряд потужних радіостанцій військового відомства переданий Наркомату пошти і телеграфу; Раднарком прийняв декрет про централізацію радіотехнічної справи в країні. Перші радіомовні передачі велися в 1919 зНіжегородськой радіолабораторії, з 1920 — з дослідних радіомовних станцій (Москва, Казань і ін.).

Комуністична партія і Радянський уряд надавали виняткове значення радіофікації як основному засобу розвитку Р. В 1920 Ленін писав М. А. Бонч-Бруєвічу, керуючому Ніжегородськой радіолабораторією: «Користуюся випадком, щоб виразити Вам глибоку вдячність і співчуття з приводу великої роботи радіовинаходів, яку Ви робите. Газета без паперу і “без відстаней” яку Ви створюєте, буде великою справою» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 51, с. 130).

В 1922 в листах І. В. Сталіну для членів Політбюро ЦК РКП (б) Ленін сформулював положення програми суцільної радіофікації країни (див. там же, т. 45, с. 194—96), в тому ж році почалися перші (ще нерегулярні) текстові радіопередачі через гучномовці; Ніжегородськая радіолабораторія передала в ефір перші радіоконцерти. Становленню і популяризації Р. в 20-і рр. сприяли масовий радіолюбительський рух (яке стало розвиватися після відкриття в 1922 в Москві радіостанції ним. Коминтерна), діяльність організованих в 1924 суспільства друзів радіо, акціонерного суспільства «Радіопередача» (спочатку — «Радіо для всіх», його членами були Наркомпочтель, ВСНХ(Вища рада народного господарства), ЗРОСТАННЯ, Всеросійський електричний трест заводів слабкого струму). Регулярне Р. почалося 23 листопада 1924 коли в ефір був переданий перший номер радіогазети. У 1925 організована Радіокомісія ЦК РКП (б) для загального керівництва Р. і Радіорада при Главполітпросвете Наркомпроса РРФСР для розробки основних напрямів мовлення.

В 20-і рр. складаються жанри Р. (радіорепортаж, радіобесіда, коментар), форми передач (радіогазета, радіожурнал). У 1925 в ефірі — перший радіорепортаж з Червоної площі в Москві, присвячений Жовтневим торжествам; дитячі передачі — «Радіожовтеня», «Радіопіонер» (згодом «Піонерська зоречка» ); «Культурна спадщина — дітям»; молодіжна — «Молодий ленінець»; з 1926 — «Селянська радіогазета», «Робоча радіогазета», етнографічні концерти. Організовується регулярне Р. в союзних республіках — в 1925—27 почали працювати радіостанції в Мінську, Баку, Харкові, Ташкенті, Ленінграді, Києві, Тбілісі.

З 20-х рр. традицією радянського Р. сталі виступу державних діячів. Дискусія, що відбулася в середині 20-х рр., про суспільне призначення Р., його місці серед видів мистецтва і засобів естетичної освіти сприяла розвитку форм і жанрів Р., особливо літературно-драматичного (див. Радіомистецтво ).

В 1927 Раднарком прийняв постанова, направлена на поліпшення художніх програм. У підготовці літературних передач брали участь Ст Ст Маяковський, А. Н. Афіногенов, Д. Бідний, Е. Р. Багріцкий, Ф. Ст Гладков, Ст Ст Іванов, Л. М. Леонов і ін. Регулярні огляди під рубрикою «Література — масам» знайомили слухачів з творчістю радянських письменників і класичною літературною спадщиною. Р. популяризувало музику народів СРСР, лекції-концерти розкривали основні етапи історії світової музичної культури. У 20-і рр. прозвучали перші концерти по заявках, трансляції оперних спектаклів з Великого театру СРСР. З 1925 в програмі Р. з'явилися бесіди і лекції на соціально-політичні і науково-технічні теми. В кінці 20 — початку 30-х рр. для цілеспрямованого утворення населення були створені робітник, селянський, комуністичний, комсомольський радіоуніверситети (до 80 тис. радіозаочників).

З 1928 по 1933 потужність радянських радіомовних станцій збільшилася в 8 разів. У 1931 при Наркомпочтеле утворений Всесоюзний комітет з Р., в 1932 — 12 місцевих радіокомітетів в республіках і областях. З'явилися нові, дієві форми і жанри радіопередач: радіопереклик, всесоюзні радіозбори (1929), прямі радіорепортажі з будівництв (1930). Постанова ЦК ВКП (б) «Про перебудову рабселькоровського руху» (1931) рекомендувала радіокомітетам ширше застосовувати форми масової роботи (рейди, виїзні бригади), розширювати співпрацю з рабселькорамі, розвивати і створювати нові форми передач по листах трудящих.

Відповідно до постанови «Про перебудову літературно-художніх організацій» (1932) розширилися тематика, форми, жанри художніх передач. У роботі на радіо брали участь письменники А. Серафимович, М. А. Светлов, Н. А. Островський, І. П. Уткин, До. Р. Паустовський, актори Д. Н. Орлів, Ст І. Качалов, І. М. Моськвін, М. І. Бабанова і ін. Нові твори Д. Д. Шостаковича, Ю. А. Шапоріна, С. С. Прокофьева, Д. Б. Кабальовського і ін. вперше виконувалися по радіо. Музичне мовлення знайомило слухачів з професійними виконавцями і з кращими колективами художньої самодіяльності. У 1932 почалися регулярні випуски «Останніх вістей». У 1933 Раднарком затвердив «Положення про Всесоюзний комітет з радіофікації і радіомовлення при СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР»; у складі комітету фундирувалися управління радіофікації, центрального мовлення, місцевого мовлення. У 1936 Радіокомітет ввів в дію 5 програм мовлення, складених з врахуванням тимчасового поясу, національних мовних особливостей населення різних районів країни. Перший всесоюзний радіофестиваль (1936) поклав початок міжреспубліканському обміну радіопрограмами. У 30-і рр. в системі суспільно-політичного мовлення виділилися самостійні редакції сільських передач червоноармійського, молодіжного, спортивного мовлення. Видне місце в програмах Р. зайняла оборонно-спортивна тематика, сформувався як жанр спортивний радіорепортаж (основоположник Ст С. Синявський ). Важливу роль в поліпшенні Р. зіграв спеціальний друк по питаннях радіо: журнали «Радіофронт» (заснований в 1925, до № 19 — «Радіо всім»), «Говорить СРСР» (1931), щотижнева газета «Новини радіо» (1925) і ін.

В роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 передано 2 тис. радіозведень Совінформбюро, 2,3 тис. випусків «Останніх вістей», понад 8 тис. «Листів з фронту» і «Листів на фронт». Значне місце в програмах займали огляди газет, інформації ТАСС(Телеграфне агентство Радянського Союзу), кореспонденції з фронту (у випусках «Останніх вістей» близько 7 тис. кореспонденцій з армії, що діє). На відміну від інших країн, в СРСР в роки війни Р. залишалося безперервним і багатопрограмним. Регулярно велися передачі для партизан і населення тимчасово окупованих районів. По Всесоюзному радіо часто виступали керівники Радянського уряду. У 1944 Раднарком прийняв постанову про заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази Центрального радіомовлення, в 1945 — про святкування Дня радіо 7 травня (7 травня 1895 А. С. Попов продемонстрував у дії створений ним приймач для безпровідної сигналізації).

В 1948 Всесоюзне радіо перейшло на трьохпрограмне мовлення (загальний об'єм передач 45 ч в сут ). Почалася суцільна радіофікація колгоспів. У 1956 створена Головна редакція мовлення для молоді (основна рубрика — радіогазета «Говорить комсомолія»). З 1 жовтня 1960 Всесоюзне Р. стало цілодобовим. У 1961 об'єм мовлення зріс до 78 ч в сут. У 1962 введено нове Положення про передачі Всесоюзного радіо, в якому передбачалося конкретне і точне визначення вмісту і жанру планованих передач, організація сезонних (осінньо-зимовою і весінньо-літньою) сіток мовлення. У 1962 прозвучала перша програма радіостанції «Юність». З'явилися перші молодіжні програми в республіканських і краєвих радіокомітетах — «Молоді романтики Примор'я», «Білоруська молодіжна», українська «Молода гвардія», «Клуб молодих репортерів Естонії» і ін. У 1963 почала функціонувати 5-я програма — для радянських громадян, що знаходяться за кордоном, і зарубіжних слухачів. У 1964 2-я програма реорганізована в інформаційно-музичну програму «Маяк». У 50—60-і рр. з'явилися такі популярні рубрики, як «Ленінський університет мільйонів», радіожурнал «Земля і люди» (для сільських слухачів), «В телетайпної стрічки», «Міжнародні оглядачі за круглим столом».

Дитяче мовлення поряд з популярними передачами «Радіотеатру для дітей», «Піонерської зоречки», «Клубу знаменитих капітанів», «Угадай-ки» і ін. організовує суспільно-політичний радіожурнал «Ровесники» (з 1963), серії передач науково-художніх, освітніх, учбових (в т.ч. «Радіо для уроку»).

50-літтю Великої Жовтневої соціалістичної революції були присвячені серії і цикли передач: «Хроніка Великого Жовтня. Рік 1917-й», «50 полум'яних років» щомісячний «Ленінський альманах»; 100-літтю з дня народження В. І. Леніна — «Годи великого життя. Сторінки біографії Ст І. Леніна», «Спогади про Леніне», «Подвиг партії і народу», «Ленінські уроки молоді», «Літературна Ленініана» і ін.

Відповідно до постанови ЦК КПРС «Про заходи по подальшому поліпшенню роботи радіомовлення і телебачення» (1962) повсюдно удосконалюються технічні умови прийому програм, розширюється обмін програмами між Москвою, республіками і областями, організована підготовка кадрів по радіомовленню і телебаченню (у 1974 в 19 вузах і науково-дослідних інститутах), до участі в створенні мовних програм стала широко притягуватися громадськість.

літературно-драматичне мовлення пропагує кращі твори російської, радянської і зарубіжної літератури. Інсценуються відомі романи і повести, в радіотеатрі виступають ведучі радянські актори. З'явився новий вигляд мовлення: одноактний спектакль, інсценований спектакль. Систематично готуються музично-освітні передачі, концерти-лекції, концерти по заявках слухачів, музичні огляди, концерти художньої самодіяльності, музичні радіоспектаклі, радіоновели, проводяться тижні, декади, місячники музики народів зарубіжних країн. У створенні передач беруть участь музичні колективи Всесоюзного радіо: оркестри — Великий симфонічний, естрадно-симфонічний, російських народних інструментів, Великий хор, хор російської народної пісні, ансамбль радянської пісні і ін.

Популярні передачі по листах слухачів — «Польова пошта “Юності”», «По ваших проханнях», «В робочий полудень», «Поетичний зошит», «В світі слів» і ін., економічні консультації, довідки по всіляких питаннях і ін. Пошта Всесоюзного радіо (1974) — 511 тис. листів.

Розвиваючи традиції радіоуніверситетів 20-х рр., Р. організовує цикл спеціальних учбових передач в допомогу школі, загальноосвітніх — в допомогу політичній самоосвіті, по літературі і мистецтву, у тому числі «Радіоуніверситет культури» (див. також Технічні засоби вчення ).

Передачі внутрішньосоюзного Р. готують головні редакції Державного комітету Ради Міністрів СРСР по телебаченню і радіомовленню — пропаганди, інформації (програма «Маяк»), мовлення для дітей, для молоді (радіостанція «Юність»), літературно-драматичного, музичного мовлення, мовлення для Москви, для Московської області. Проблемами організації Р. і випуску передач займаються ті, що також входять до складу Державного комітету: головні дирекції програм Центрального телебачення і радіомовлення (засновані в 1970); Центр наукового програмування (заснований в 1970),Будинок радіомовлення і звукозапису, Всесоюзний науково-дослідний інститут телебачення і радіомовлення (1957), інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення і радіомовлення (1970).

Р. охоплений вся територія СРСР: передачі ведуться на більш ніж 60 мовах народів СРСР і 70 мовах народів ін. країн; середньодобовий об'єм мовлення для населення СРСР склав в 1975 понад 1 тис. ч. По сумарній потужності радіомовні станції СРСР займають 1-е місце в Європі, маючи в своєму розпорядженні найбільш потужні радіостанції в світі. Дротяне мовлення ведеться через 35 тис. ретрансляційних вузлів (у більш ніж 400 містах по трьох програмах). Налічується понад 60 млн. радіоприймачів і понад 50 млн. репродукторів. Розвивається стереофонічне мовлення.

В 1975 Всесоюзне радіо мало 5 основних програм мовлення (середньодобовий об'єм 150 ч ) .

1-я програма (основна) — загальносоюзна інформаційна, суспільно-політична і художня. Включає інформаційні випуски «Останніх вістей», щоденні огляди центральних газет. Одна із старих передач програми — «Робоча радіогазета». Жителям села адресований радіожурнал «Земля і люди». Популярні передачі «Чоловік і закон», «Служу Радянському Союзу», «Здоров'я» програма радіостанції «Юність», «Театр в мікрофону», огляд «Театр і життя», «Література і мистецтво за кордоном», «Музичні вечори» і ін. За 1-ою програмою звучать передачі для дітей і ін. Середньодобовий об'єм мовлення 20 ч. Передають програму радіостанції трьох синхронних мереж.

Готуються з врахуванням поясного часу три дублі 1-ої програми: для Західного Сибіру, республік Середньої Азії (окрім Туркменської РСР) і Казахстану; Східною Сибіру; Далекого Сходу. 2-я програма («Маяк») — цілодобова інформаційна і музична інформує радіослухачів про події внутрішнього і міжнародного життя, пропагує кращі твори радянської і зарубіжної музики (концерти звучать між 5—7-хвилинними інформаційними випусками, що передаються щопівгодини). Передається одночасно для всіх районів країни, 3-я програма — загальноосвітня, літературно-музична, включає документальні композиції і радіоспектаклі, творчі портрети письменників, драматургів, композиторів, артистів, а також передачі для учнів, складені з врахуванням шкільних програм. Середньодобовий об'єм 14 ч. 4-я програма — музична, знайомить слухачів з витворами світового музичного мистецтва, з творчістю видатних виконавців. Звучить на ультракоротких хвилях. З лютого 1974 на хвилі 4,16 м-коду транслюються стереофонічні передачі (в середньому 4 ч в сут). 5-я програма — цілодобова інформаційна, суспільно-політична і художня, адресована радянським громадянам, що знаходяться за межами країни (морякам, рибакам, полярникам і ін.).

Щодня ведуть передачі 160 аппаратно-студійних комплексів. У 1974 діяли 164 краєвих і обласних комітету з телебачення і радіомовлення і 5 окружних радіоредакцій.

В системі Державного комітету Радого Міністрів СРСР з телебачення і радіомовлення діє (1975) 14 комітетів союзних республік, 154 обласних, краєвих і окружних (85 — в РРФСР, 69 — в ін. союзних республіках), 341 міська редакція Р. (164 — в РРФСР, 177 — в ін. союзних республіках). Робота місцевих радіокомітетів з тематики, жанрової структури передач, часу щоденного виходу до ефіру координується з програмою Всесоюзного радіо. Місцеві комітети регулярно готують передачі про життя республік країв, областей і для Всесоюзного радіо.

Середньодобовий об'єм місцевого мовлення перевищує 1000 годин. У 1974 об'єм середньодобового мовлення республіканських радіокомітетів складав (у годиннику): у Азербайджанській РСР — 32,5, Вірменською РСР — 36,1, Білоруською РСР — 20, Грузинською РСР — 23,2, Казахською РСР — 37,5, Киргизькою РСР — 22, Латвійською РСР — 28, Литовською ССР— 32,5, Молдавською РСР — 30,6, Таджицькою РСР — 26,5, Туркменською РСР — 23, Узбецькою РСР — 35, Українською РСР — 39,6, Естонською РСР — 29,6; об'єм мовлення місцевих радіокомітетів РРФСР — 385 ч. Місцеві передачі ведуться, як правило, по 3 програмам.

Див. також розділ Друк, радіомовлення, телебачення в статтях про союзні і автономні республіки; відомості про Р. в краях і областях СРСР — у відповідних статтях.

Регулярне мовлення Московського радіо на зарубіжні країни почалося з 1929, спочатку на німецькому, потім на французькому, англійському і ін. мовах. Передачі розкривають всесвітньо-історичне значення будівництва комунізму в СРСР і соціалізму в країнах світової соціалістичної системи. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 почалися передачі на грецькому, турецькому, персидському, норвезькому і ін. мовах, мовлення на Індію, країни Близького Сходу, Китай, Японію, західну частину США. Московське радіо було джерелом об'єктивної інформації про хід війни. На прохання філії американської радіомовної компанії « Нешонал бродкастінг компані» (нині самостійна радіотелекорпорація «Амерікан бродкастінг компані» була організована передача Московського радіо для США, яка ретранслювалася 96 американськими станціями. У 60-і рр. середньодобовий об'єм мовлення на зарубіжних країни складав 140 ч на 46 іноземних мовах і 10 мовах народів СРСР. Збільшився об'єм передач на країни Африки, Далекого Сходу і Південно-східної Азії. У 1964 створена радіостанція «Світ і прогрес» — орган радянських громадських організацій. Великою популярністю у слухачів користуються т.з. поштові випуски, відповіді на питання слухачів. У 1974 загальний об'єміновещанія складав більше 200 ч в сут , передачі велися на 70 мовах. Пошта в 1974 — понад 100 тис. листів.

В музичних колективах Всесоюзного радіо працювали: диригенти — Б. А. Александров, Н. С. Голованов, А. Ст Гаук, Ст Н. Кнушевіцкий, Ю. Ф. Никольський, А. І. Орлів, Л. П. П'ятигористий, Р. Н. Різдвяний; хормейстери — І. М. Кувикин і А. Ст Свешников; солісти — Р. А. Абрамов, Д. Ст Демьянов, Ст А. Бунчиков, З. Н. Долуханова, Н. А. Казанцева, О. Ст Ковальова, Ст А. Нечаєв, Н. П. Різдвяна, Р. П. Сахарова, І. П. Яунзем і ін. У створенні літературно-драматичного і дитячого мовлення активно брали участь артисти і режисери О. Н. Абдулов, Н. А. Олександрович, Т. До. Алмазова, З. А. Бокарева, Ст С. Гейман, Р. М. Іоффе, Н. С. Кисельов, Н. Ст Літвінов, Ст А. Сперантова, Т. І. Чистякова, Н. С. Циганова. Провідні звукорежисери — Ст Ст Федулов, Р. А. Брагинський, А. Ст Гросман, Д. І. Гаклін, А. М. Римаренко; диктори — М. І. Лебедев, Е. А. Отьясова, Ст Ст Соловьев-Всеволодов, Ст Н. Балашов, О. С. Висоцкая, Би. Б. Герцик, Ю. Б. Льовітан, Н. А. Толстова.

У фондовій фонотеці Всесоюзного радіо зосереджуються унікальні документальні, літературні, музичні і ін. запису (у 1975 понад 100 тис. записів, більше 140 млн. км. магнітофонної стрічки) щорік вона поповнюється новими записами об'ємом близько 400 ч звучання.

Державний комітет Ради Міністрів СРСР з телебачення і радіомовлення видає: тижневик «Говорить і показує Москва» (заснований в 1958, до січня 1974 — «Говорить Москва»), щомісячний журнал «Телебачення і радіомовлення»(заснований в 1957, до № 11, 1970 — «Радянське радіо і телебачення»), щомісячний звуковий журнал «Кругозір» (з 1964) і дитячий додаток до нього «Колобок» (з 1969).

Зарубіжне радіомовлення.Перша регулярна радіомовна станція за кордоном вступила в буд 2 листопада 1920 в Пітсбурге, США, компанія «Вестінгауз» (Westinghouse). У Західній Європі перші радіопрограми почалися в 1922 в Лондоні, компанія «Марконі» (Marconi) і в Парижі — «Радіо Парі» (Radio-paris). У 1923 відкрилися радіостанції в Німеччині, Бельгії, Чехословакії, в 1924—26 ще в 14 країнах, у тому числі в Угорщині, Польщі, Румунії, Югославії, Японії, в 1929 — в Болгарії. З кінця 40-х рр. передавальна і приймаюча радіомережі отримали повсюдний розвиток, були створені потужні передавачі. Кожне десятиліття т.з. світовий парк радіоприймачів більш чим подвоюється. У 1960 у всіх країнах світу налічувалося 348 млн. приймачів, в середині 70-х рр. — 845,6 млн. (при населенні в 3739 млн. чіл.), число радіоабонентів зросло (у млн.): у Західній Європі — з 82,7 до 165,2, в соціалістичних країнах Європи (включаючи СРСР) — з 31,8 до 80,3, в Африці — з 5,7 до 20,9, в Америці — з 190 до 394,4 (в т.ч. в США — з 156 до 320), в Азії — з 32,2 до 155,4, в Австралії і Океанії — з 3,2 до 10,8.

В Болгарії, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщі, Румунії, Італії, Франції, Японії і багатьох ін. країнах радіопередачі здійснюються по трьох національних спеціалізованих програмах (інформація, розвага і освіта). У більшості країн створені цілодобові музичні програми.

В соціалістичних країнах основні принципи організації Р. і його завдання визначаються державними законами. Р., як правило, займаються державні комітети з телебачення і радіомовлення. Р. охоплено практично все населення. У 1974 в ГДР(Німецька Демократична Республіка) налічувалося 5,8 млн. приймачів, в Польщі — 5,8 млн., в Чехословакії — 3,9 млн., в Угорщині — 2,6 млн., до Румунії — 3,1 млн., в Болгарії — 2 млн., в Югославії — 3,8 млн., на Кубі — 2 млн. приймачів. Розвивається дротяне мовлення: їм охоплено в окремих країнах 25—30% населення. У основі координації радіо- і телевізійних програм — принципи взаємодоповнюваної і контрастності.

В розвинених капіталістичних країнах Р. носить переважно державний характер, навіть якщо воно здійснюється за ліцензією напівдержавними організаціями типа РАЇ — «Радіоаудіционі Італія» (Radioaudizioni Italia) — в Італії, Бі-Бі-Сі — «Брітіш бродкастінг корпорейшен» (British Broadcasting Corporation) — у Великобританії, ОРТФ — «Офіс де радіодіффюзьон тельовізьон франсез» (Office de Radiodiffusion Television Française) — у Франції. Лише у США Р. ведеться приватними компаніями, для яких джерела фінансування — не абонементна плата і державні дотації, а доходи від продажу найбільшим монополіям мовного часу для реклами. Низка країн (Японія, Австралія, Канада, Великобританія) має змішану систему: державні і комерційні мовні служби. У Європі (Люксембург) функціонує найбільша музично-розважальна комерційна радіостанція «Люксембург».