Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови

1грудня 1934 р. С.Кіров був убитий із коридорі Смольного молодим комуністом Л.Ніколаєвим, який зумів пробратися із зброєю в штаб-кварти­ру ленінградської партійної організації- Власті негайно ж вжили надзвичай­них заходів. Увечері того ж дня був підготовлений документ, який дозволяв скорочувати термін слідства у справах державної важливості до десяти днів, розглядати їх за відсутності обвинувачених і присуджувати смертну кару, що не підлягає оскарженню і перегляду. Протягом короткого часу було предста­влено декілька незв'язних і суперечливих офіційних версій у справі про вбив­ство. 4 грудня газети сповістили про арешт тридцяти семи «білогвардійців», що ніби проникли в країну з метою організації терористичних актів. 22 гру­дня ТАРС повідомило, що цей «мерзотний злочин» - справа рук «ленінград­ського центру», до складу якого входили, крім Ніколаєва, тридцять колиш­ніх зінов'євців. 28-29 грудня проходив закритий процес над членами цього «центру». Усі вони були засуджені до смертної страти і вирок негайно приве­ли у виконання. Розкриття «ленінградського центру» дозволило виявити та­кож існування «московського центру», 19 членів якого (в тому числі Зинов'єв та Каменєв) звинувачувалися в «ідеологічному посібництві» вбивцям Кіро­ва. Під час суду над ними (16 січня 1935 р.) Зинов'єв та Каменєв визнали, що колишня діяльність опозиції могла внаслідок ряду обставин сприяти етично­му падінню злочинців. Визнання в цьому дивному «ідеологічному посібниц­тві» після стількох випадків публічного розкаяння цих двох лідерів дало мо­тив зробити з них «козлів відпущення» під час однієї з майбутніх пародій на правосуддя. А поки воно коштувало їм відповідно п'яти та десяти років по­збавлення свободи. 23 січня розпочався ще один процес, пов'язаний з убивством Кірова, - процес над дванадцятьма керівниками ленінградського шдді лу НКВС. їм було пред'явлене обвинувачення в тому, що вони мали в своєму розпорядженні інформацію про замах, який готувався на Кірова, допустили злочинну недбалість і не зробили ніяких дій для його запобігання. 1 Іезважа ючи на тягар обвинувачення, покарання виявилося відносно м'яким. Вперше на цей дивний вирок звернув увагу Троцький в опублікованому в 1935 р дослідженні «Сталінська бюрократія і вбивство Кірова». У ньому він висло­вив думку про те, що Ніколаєв діяв не один і що організатором вбивства був не хто інший, як сам Сталін, який отримував від цього найбільшу вигоду Кількома роками пізніше це припущення було підтримане агентами радян­ських секретних служб В.Кривицьким та А.Орловим, які перебігли на Захід їх заяви були зустрінуті скептично. Скепсису, проте, поменшало після проз­рінь Хрущова на закритому засіданні XX з'їзду партії 25 лютого 1956 р.

Нічого принципово нового, однак, ці прозріння не містили. Вони обме­жувалися тими інтригуючими подробицями, на які свого часу звернув увагу Троцький: арешт Ніколаєва і швидке звільнення його з-під варти за кілька тижнів до замаху і загадкова загибель в дорожній пригоді охоронця Кірова наступного дня після вбивства. Але вже сама уміло піднесена констатація того факту, що в обставинах вбивства Кірова багато неясного і підозрілого, примушувала задуматися над тим, що Сталін, можливо, зіграв в цій справі далеко не останню роль. Теза про безпосередню причетність Сталіна до вбив ства Кірова недавно була піддана сумніву деякими західними вченими (А.Б.Улам, Дж.А.Гстті). Нона, однак, знаходить останнім часом все більше поширення серед радянських істориків і публіцистів. Але нічого принципово нового до цієї справи вони недодали. Сьогоднішній об'єм відомостей з цьо­го питання не дозволяє нам випести остаточної думки. Єдине, що можна за­тверджувати з упевненістю, - вбивство Кірова у величезній мірі сприяло ма­теріалізації ідеї змови.

Це вбивство згодом важким тягарем давило па політичну обстановку в країні. Воно використовувалося вищим керівництвом для нагнітання атмос­фери кризи та напруженості, могло в будь-який момент послужити конкре і ним доказом існування таємної організації, яка загрожувала країні, її керів­никам, зрештою, соціалізму. А існування такої організації дозволяло знахо­дити зручні пояснення слабкостям системи. Адже якщо труднощі в крани постійно зростали, а життя ставало все важчим (в той час як воно повніше було, зі слів Сталіна, бути «веселим і щасливим»), винні в цьому вбивці Кіро ва.