Рік 1935-й, вирішальний

У 1935 р. спостерігалося зміцнення позицій Сталіна та його прихильни­ків. Одночасно була розгорнута широка кампанія антибюрократичного і популістського характеру проти тих діячів, на яких покладалася відповіда­льність за спотворення партійної лінії при її втіленні в життя. Після лютнево­го пленуму 1935 р. на багато які ключові посади були призначені прихильни­ки Сталіна - Мікоян введений до складу Політбюро, Жданов і Хрущов при­значені відповідно першими секретарями Ленінградської і Московської парт-організацій. Начальник управління кадрів Секретаріату ЦК Єжов був пере­ведений на пост голови Центральної контрольної комісії та обраний секре­тарем ЦК. За кілька місяців він провів рішучу чистку комісії. Ще в свою бут­ність начальником управління кадрів він відрізнявся «антибюрократичною пильністю», жертвами якої стали, передусім, представники низового партій­ного апарату, керівники підприємств і фахівці, які підозрювалися в різних ухилах, корупції і навіть у саботажі. Призначення Маленкова заступником Єжова, а Вишинського - генеральним прокурором поставило крапку в про­цесі зайняття найбільш важливих носіїв у партійному та державному керів­ництві вірними прихиль.....<ами Сталіна. Логічним завершенням цих пере­творень явилося прийняття кількох нових законодавчих актів, які посилили тоталітарний характер системи.

Найбільш яскравим прикладом нових віянь був прийнятий 9 червня 1935 р. закон, відповідно до якого будь-який радянський громадянин за вте­чу за кордон засуджувався до смертної страти. Тюремний вирок загрожував також всякій особі, яка не донесла про цей «акт зради».

У 1935 р. розпочався рішучий наступ сталіністів на історичну науку, що ставив своєю метою «одержавлення» пам'яті про минуле. Історія, що визна­чає законність будь-якої влади, була повністю переглянута, перероблена і перетворена на «конкретну науку», «об'єктивну істину», на «грізну зброю в боротьбі за соціалізм», за визначенням Сталіна. У березні 1935 р. твори Троць-кого, Зинов'єва та Каменева, як і велика кількість інших «застарілих» і не­угодних книг політичного або історичного змісту, були вилучені з бібліотек. 25 травня постановою ЦК було скасовано Товариство старих більшовиків. Місяцем пізніше було ліквідоване Товариство колишніх політкаторжан. Цим двом організаціям ставилося в провину, що вони клопоталися про скасуван­ня смертної страти для членів опозиції і дуже старалися в культивуванні ре­волюційного духу колишніх років - іншими словами, зберігали пам'ять про минуле партії. І Іапрпкішді липня в «Правді» за підписом першого секретаря Закавказької партійної організації Л.Берії був опублікований перший фраг­мент з єдиної дозволеної роботи по історії більшовизму на Кавказі. Цей по­вий історичний «твір» являв собою справжній панегірик Сталіну, видавав його за фундатора й організатора більшовистського руху па Кавказі. Ще через кілька місяців Сталін опублікував свої «Замітки» про підручники істо рії, привласнивши собі, таким чином, роль головного історика. Ці «Замітки» поклали початок фундаментальному перегляду історії відносин Росії з перо сійськими народами і стали основою для створення «нової» історичної 11 а у ки. її головна мета полягала я обґрунтуванні законності влади Сталіна. Ста­лін уособлював собою партію. Партія уособлювала пролетаріат. Пролетарі ат в свою чергу був уособленням ідей прогресу. Фальсифікування подій і під тасовування фактів дозволяли побудувати логічний ряд наступників: Маркс. Енгельс, Ленін, Сталін. Історія партії перетворювалася в історію боротьби прихильників правильної лінії на чолі з Леніним, а потім Сталіним проти різного роду ухильників.

XVII з'їзд партії оголосив, що головна мета нової влади - побудова соці алізму - досягнута, а, отже, існуючі труднощі лише результат некомпетент­ності або свідомого шкідництва тих, хто повинен був проводити в життя пар­тійну лінію. Така постановка питання дозволила вищому партійному керів­ництву розвернути, починаючи з літа 1934 р. широку кампанію по посилен­ню контролю за діяльністю партійного апарату з метою підняти оргапіза ційну роботу на рівень правильної політичної лінії.

20 серпня був оголошений обмін партійних квитків. Згідно з офіційною точкою зору, цей захід проводився з метою урегулювання проблем адмініст­ративного і технічного порядку. Масова притока нових членів привела до невимовного безладдя в партійних картотеках. Па думку центрального кері­вництва, потрібно було уточнити членство понад 200 тис. комуністів. Тільки протягом двох попередніх років було видано більше 220 тис. дублікатів парі -квитків. 47 тис. партквитків зникли безслідно.

Незабаром після вбивства Кірова ЦК розіслав усім партійним організа­ціям закритий лист «Про наслідки подій, пов'язані з лиходійським убивст­вом товариша Кірова». У листі констатувалося існування змови, яку ніби організували троцькісти та Зінов'єви]. У ньому містився заклик до вірних членів партії вишукувати та виганяти з її рядів усіх, хто виявляє співчуття Троцькому, Зинов'єву та Каменеву. В офіційній версії вбивства Кірова по відомлялося, що воно скоєне людиною, яка проникла у Смольний з фальшп вим партквитком. Тому не доводилося сумніватися у величезному політпч йому значенні кампанії по перевірці партквитків. Лист уточнював, що шука ти ворогів, які просочилися в ряди партії слідувало там, де панували бюрок ратична плутанина, злочинна недбалість, і особливо там, де існували більш або менш незалежні центри влади.

У більшості місцеві партійні керівники досить мляво відреагували на пси документ і обмежилися лише звичайною перевіркою партійних картотек Менше за все вони були схильні давати широкий хід цьому заходу. Суворіш облік нових членів партії, централізований контроль за їх просуванням, а також необхідність неухильного виконання всіх наказів Москви могли б си­льно обмежити їх повноваження, а деяким загрожували втратою влади над цілою мережею «клієнтів» і підлеглих. Більш ефективний контроль з боку центру багатьох позбавляв поля для маневрів, завдяки якому досі їм вдава­лося дотримуватися інтересів «низів», представляючи центральній владі оп­тимістичні звіти. Знадобилися триразові заклики ІДК до порядку, а також створення влітку 1935 р. мережі обласних відділів очоленого Єжовим Голо­вного управління кадрів, щоб примусити секретарів 19 місцевих парторгані-зацій провести більш або менш серйозну чистку серед членів партії. 25 груд­ня 1935 р. Єжов представив Центральному Комітету звіт про результати пе­ревірки партквитків, який абсолютно не задовольнив центральне керівницт­во. Обмін квитків розпочався на півроку пізніше запланованого терміну і продовжувався утроє довше, ніж передбачалося. Перешкоди створювала зна­чна група «збюрократілих елементів», які виконували свої обов'язки з не­дбалістю, що межувала із саботажем. У результаті перевірка охопила тільки 81% членів партії. З них 9% було виключено. Установка керівництва на ви­гнання троцькістів і зіпов'євців не була викопана. Тільки 3% загального чи­сла виключених належали до цієї групи. І Іеревірка з усією очевидністю пока­зала, в якій мірі процвітала кругова порука серед співробітників місцевих партійних органів. Вона створювала величезну перешкоду центральному керівництву у встановленні дійового контролю над становищем у країні, а, отже, і в будь-яких починаннях.

Одночасно з кампанією по обміну квитків, організованою для наведен­ня порядку в структурі партійного апарату, під лозунгом боротьби з бюрок­ратією, анархією та викривленням партійної лінії був розгорнутий широкий наступ на представників народногосподарських і інженерно-технічних кад­рів - директорів підприємств, інженерів, техніків та інших фахівців, обвину­вачених у приховуванні реального виробничого потенціалу. Сигналом до наступу послужила промова Сталіна, виголошена 4 травня 1935 р. У рішучо-популістських тонах він засудив «печувано нелюдяне відношення збюрокра­тілих кадрів» до простих людей, трудівників, «цього найбільш дорогоцінно­го капіталу». Робкори отримали завдання освітлювати в пресі всі приклади зловживань по відношенню до трудівників, які сприяють збудженню невдо­волення робітників і, відповідно, саботують творчі здібності трудящої маси.

У такій обстановці в кінці літа 1935 р. виник стаханівський рух. Все по­чалося з того, що шахтар О.Стаханов довів денну норму видобутку вугілля до 102 т, що в 14 разів перевищувало норму. 8 вересня він домігся результату в 175 т. Незабаром ще один ударник, М.Ізотов, встановив новий рекорд у 240 т. Ця ініціатива була підхоплена і в інших галузях. Незабаром почали надходити повідомлення про рекорди М.Сметаніна у взуттєвій промисловості, О.Бусигіпа в автомобілебудуванні, сестер Виноградових у текстильній промисловості. На самому початку цей рух, який зародився серед невелико­го числа кваліфікованих робітників, був вираженням їх трудової ініціативи, що виникла як відповідь на можливість отримувати винагороду за труд від­повідно до рівня їх здібностей. Існуюча до цього часу система розподілу була скасована, і високі заробітки стахановців дозволяли їм придбавати необхід­ні товари, що з'явилися у вільному продажу.

Однак дуже скоро стаханівський рух виявився під контролем влади, яка вирішила використати його для розгортання широкої кампанії по нарощу­ванню продуктивності праці. У листопаді в Москві відбулася конференція робітників - передовиків виробництва. У своєму виступі Сталін підкреслив глибоко революційний характер цього руху, вільного від консерватизму ін­женерів, техніків і керівників підприємств. В умовах гнітючого стану радян­ської промисловості нова кампанія могла призвести тільки до катастрофіч­них наслідків. Проведення днів, тижнів або декад стаханївської праці надов­го вибивало виробничий процес із нормального ритму. Витрачені запаси сировини не поповнювалися, обладнання занепадало, число нещасних випа­дків на виробництві росло, а «рекорди» супроводжувалися тривалими пері­одами спаду виробництва. Атмосфера рекордоманії сприяла зростанню рі­зного роду порушень на виробництві. Найбільш поширеним з них було збі­льшення тривалості робочого дня. У додаток до всього були збільшені пла­нові норми. Все це разом узяте посилювало невдоволення робітників, сприя­ло зростанню напруженості у відносинах між керівництвом, стаханівцями і простими трудівниками.

Перше півріччя 1936 р., оголошеного стаханівським, характеризувалося зростанням економічних труднощів. По мірі того, як стаханівський рух все більше вгрузав у «трясовині консерватизму та чиновництва», преса знову обрушилася з нападками на кадрових працівників народного господарства. Передовиця «Правди» від 26 березня закликала направити вогонь па сабота­жників стаханівського руху. Деякі парторганізації скористалися моментом, щоб виявити пильність і законослухняність. В результаті багато представни­ків народногосподарських кадрів були зміщені або звільнені з підприємств. Ці заходи вели лише до ще більшої дезорганізації виробництва. Напередодні пленуму ЦК партії, наміченого на 1-4 червня 1936 р., стало очевидно, що на­ступ на кадрових працівників у тому вигляді, як він проходив, не просто ма­лоефективний, а загрожує існуванню всієї системи. Життя вимагало внесен­ня коректив.