Місце соціології в системі наук

Окрім соціології, існують й інші науки про людство, суспільство, спільноти, людину, їхній взаємозв’язок і співіснування як в минулому, так і в сучасному світі. Тому слід визначити, чим соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині має пріоритетне становище серед суспільствознавчих наук, як вона вписується у загальну систему наукових знань.

Відомий американський соціолог П. Сорокін вважає, що соціологія відрізняється від інших суспільствознавчих наук за трьома головними характеристиками.

1. Основною її рисою є те, що вона становить собою генералізуючу (від лат. generalis – загальний) науку. Історія, на відміну від неї, є індивідуалізуюча (від фр. individuel – особистий, притаманний лише одному) наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ (наприклад, християнства, як певної релігії, у житті України; Авраама Лінкольна як певного президента в історії США; перебігу І або ІІ Світової воєн тощо). Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій світу, усіх держав, усіх націй, всіх війн, для виникнення інституту президентства як такого тощо.

2. Але існують й інші генералізуючі соціальні науки, такі як економіка, політологія, право. Чим же соціологія відрізняється від них? Справа в тому, що кожна з перелічених наук має справу лише з однією сферою соціокультурного простору: економіка – з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру; політологія – з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути; правові науки – з правовими відносинами, з’ясовуючи систему встановлених державою загальнообов’язкових правил і норм поведінки. Специфіка соціології та її докорінна відмінність від інших генералізуючих суспільствознавчих наук полягає в тому, що вона:

- досліджує усі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними тощо;

- аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір, а також (в умовах розповсюдження глобалізації) ще й людство загалом;

- більше того, соціологія вивчає й взаємозв’язки між явищами, що стосуються предмету дослідження різних суспільствознавчих наук. До прикладу, це може бути з’ясування зв’язку між виробничими циклами (предмет вивчення економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них по окремості не робить. Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, а економічне процвітання – на їхнє зменшення.

3. Соціологія відрізняється від інших суспільствознавчих наук також способом бачення людини. Так, в економічних науках центральною діючою особою є людина як передусім істота економічна, що бере участь у процесі виробництва; в політичних науках – це людина як політична істота, що має певні ідеологічні переконання, проявляє свою активність у політичних акціях тощо; в юридичних науках – людина як істота, що діє у правовому чи протиправному просторі і здійснює правопорушення; релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках із Богом. Соціологія ж розглядає людину не з одного якогось її боку чи властивості, а людину як істоту соціальну, істоту нероздільну, котра є одночасно людиною і економічною, і політичною, і релігійною, і моральною, і раціональною, і почасти ірраціональною, яка взаємодіє в усіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях, як це зазвичай є у повсякденному житті.

Для прикладу можна взяти одну з найболючіших проблем людства – проблему самогубства (або суїциду, від лат. sui - себе + caedere – вбивати). Французький соціолог Е. Дюркгайм, аналізуючи цю проблему ще у 1898 р., констатує, що її вивчають різні науки. Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою-цикутою, Сенека перерізав собі вени у ванні з теплою водою). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров’ї чи в розладах психічних станів, географія – у кліматичних умовах тієї чи іншої частини території (наприклад, гарячий вітер у суміші з піском), економіка – в економічних факторах, таких як злиденність, банкрутство, депресії. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою чинників. Усі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому, ігнорують соціальну організацію і культурні феномени.

На думку ж Дюркгайма, вирішення проблеми самогубства лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де:

- усі соціальні відносини добре збалансовані і взаємопов’язані, де існує високий ступінь «соціального зчеплення» людей, де людина відчуває себе важливою часткою суспільства чи спільноти, потрібною, не забутою, не самотньою;

- цінності культури є сталими і незаперечними, їх поділяють усі громадяни -

у такому суспільстві відсоток самогубств зазвичай є досить невисоким.

І навпаки, суспільство з низьким ступенем «зчепленості», члени якого слабо пов’язані один з одним і зі спільнотами, відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими; суспільство, де культурні цінності й норми є зруйнованими або відносними, часто змінюваними, не визнаються усіма його членами, - таке суспільство є могутнім генератором і спонукальним чинником скоєння самогубств, незалежно від кліматичних чи економічних умов і стану психічного та фізичного здоров’я людей. Такий «хворобливий» стан суспільства Е. Дюркгайм називає «аномією» (від фр. anomie і грец. a-nomos – беззаконня) - тобто станом, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства і особи, браком чіткої моральної регуляції поведінки індивідів. І хоча ця праця Е. Дюркгайма була написана на межі ХІХ-ХХ століть, соціологи визнають чинність аргументації цього соціолога й для сучасних суспільств, у тому числі й для українського, в якому спостерігаються всі ознаки аномії, а також де відсоток самогубств серед причин смертності є високим.

Отже, на відміну від інших наук, соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує людство, суспільство, спільноти й людину, як істоту соціальну, в їхній єдності і взаємопов’язаності усіх сфер соціального життя. Соціологія сьогодні активно співпрацює з іншими галузями наукових знань, спираючись на досягнення статистики, демографії, психології, філософії, культурології, економічних і політичних наук та дисциплін. Нині соціологія дедалі успішніше кооперує свою діяльність і здійснює «обмін сенсами» також і з природничими і технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на пограниччі наук. Так, зокрема, пояснення стану сучасних суспільств деякі соціологи шукають за допомогою теоретичних положень синергетики і розглядають суспільства, залежно від їхнього типу, як прості соціальні (традиційне), складні соціальні (індустріальне) та складні соціокультурні (постіндустріальне) системи. Відбувається й своєрідна «соціологізація» наук, з’являються такі напрями, як біосоціологія, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія маскулінності (від лат. masculinus – чоловічий), соціологія простору, соціологія гумору, соціологія міжнародних відносин тощо.