Термінологічний словник

Братства – православні релігійні й культурно-просвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в ХV – ХVІІ ст. Мали благодійно-релігійний характер.

Бунчукове товариство – частина козацької старшини в Гетьманщині кінця ХVІІ – ХVІІІ ст., яка належала до соціальної еліти суспільства, хоча й не займала військово-адміністративних посад.

Виборні козаки – категорія українського служилого козацтва, що виникла у ХVІІІ ст., до складу якої входили повноправні козаки, що несли військову службу.

Випищики – українські козаки, виключені рішенням уряду Речі Посполитої з козацьких реєстрів.

Гайдамаки – учасники національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту у ХVІІІ ст. на Правобережній Україні.

Генеральна старшина – загальна назва осіб, які мали найвищі військові чини та виборні посади в українському козацькому війську. В Гетьманщині складала вищий орган управління. До неї належали генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний.

Гетьман – командувач військовими формуваннями українських козаків у ХVІ – ХVІІІ ст. Обсяг владних повноважень в залежності від часу змінювався.

Гетьманщина – прийнята в історичній літературі назва української держави, що виникла на лівому й правому берегах Дніпра в ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, яка проіснувала до другої половини ХVІІІ ст. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке. Царський уряд уникав застосування терміна "Гетьманщина" і в офіційних документах називав її Малоросією.

Голота – бідне козацтво на Січі.

Дике поле – історична назва незаселеної території півде6нноукраїнського степу. Виникла в ХVІ ст., коли відбувалася військово-трудова колонізація цього регіону козацтвом після монголо-татарської навали.

Дука – заможний козак.

Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, головною метою якого було поширення католицизму та зміцнення влади Папи Римського.

Займанщина – елемент звичаєвого права, що давав змогу на підставі першого "займу" володіти чи користуватися землею, як правило, нічийною.

Запорізька Січ – українська козацька республіка. Виникла і розвинулась на Наддніпрянщині за порогами, в перших десятиліттях ХVІ ст.

Зимівник – назва хутора у запорозьких козаків, які з сім’єю займалися господарством і забезпечували січових козаків продуктами.

Значкові товариші – проміжна ланка між заможним козацтвом і старшиною в Гетьманщині кінця ХVІІ – ХVІІІ ст. Підпорядковувалися безпосередньо полковникам і перебували під малим полковим прапором – значком.

Кіш – центральний орган управління Запорозької січі. У його віданні перебували адміністрація, фінанси, суд козацької общини. Обирався і контролювався козацькою радою.

Клейноди – дорогоцінні військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва, що використовувалися в ХVІ – ХІХ ст. Уперше клейноди були надані Запорозькому Війську польським королем Стефаном Баторієм у 1576 р. Серед них були корогва, бунчук, булава і печатка. Згодом до клейнодів почали зараховувати також перначі, литаври, значки.

Козак – тюрськомовне слово, що означає вільна людина, не зв’язана сімейними узами, схильна до завоювань.

Козацтво - суспільний стан в Україні ХVІ – ХVІІІ ст., який виник у процесі боротьби землеробського і кочового населення в зоні так званого Великого кордону, який розділяв європейську та азійську цивілізації.

Козацьке звичаєве право – сукупність норм поведінки, вироблена у процесі виникнення козацтва та перетворення його на велику суспільну групу (ХVІ – ХVІІІ ст.).

Козацька рада – загальні козацькі збори, на яких вирішувалися адміністративні, судові, військові справи, обиралася козацька старшина. На Запорозькій січі найвищий орган влади.

Козацька старшина – адміністративне і військове керівництво козацького війська. Поділялося на полкову й сотенну.

Компанійці – наймані кіннотні козацькі полки по 500 - 600 чоловік у кожному, які виконували функції нагляду за порядком та несли сторожову і розвідувальну службу. Перший такий полк створив гетьман Д. Многогрішний у 1668 р.

Кошова старшина – адміністративне і військове керівництво (уряд) Запорозької Січі: кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, осавул, які разом складали Кіш Запорозької Січі. Обиралися кожного року на загальновійськовій раді.

Курінь – 1) видовжена споруда з деревини, в якій жили козаки Запорозької січі. 2) військово-адміністративна одиниця Запорозької січі, що налічувала до кілька сотень козаків на чолі з курінним отаманом, який обирався курінною радою; мала своє окреме господарство, власну назву. 3) найменша військова одиниця у козацькому війську.

Лівобережна Україна (Лівобережжя) - історико-географічна на­зва українських земель, що охоплюють територію сучасних Чернігів­ської, Полтавської, західних районів Сумської, східної частини Київсь­кої, Черкаської областей.

Магнати – пани аристократи, представники старих князівських родів в Литовській та Польській державі.

Малоросія – офіційна назва переважно Правобережної та Лівобережної України (Гетьманщини) в законодавчих актах і розпорядженнях московського царського уряду.

Малоросійська колегія – орган державної структури Російської імперії, заснований указом Петра І для управління Гетьманщиною.

Новоросія – офіційна назва Північного Причорномор’я з другої половини ХVІІІ ст. до 1917 р. Виникла у зв’язку з входженням до складу Російської імперії.

Оброк – продуктові або грошові податки, що виплачувалися феодально-залежними селянами феодалам у вигляді продуктової (натуральний оброк) або грошової (грошовий оброк) феодальної земельної ренти. Натуральний оброк включав різні сільськогосподарські продукти (зерно, вино, овочі), а також ремісничі вироби. Грошовий оброк виплачувався селянами із прибутків, виручених від продажу частини свого врожаю на ринку.

Опришки – учасники повстанського руху а Галичині, Буковині й Закарпатті проти польської, угорської й австрійської шляхти в ХVІ – першій половині ХІХ ст.

Охлократія— домінуван­ня в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один із спо­собів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові полі­тичні режими.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця на Запорожжі.

Панщина – відробіткова рента, одна з форм феодальної земельної ренти, дарова примусова праця феодально-залежного селянина, що працює власним інвентарем у господарстві феодала.

Підпомічники – категорія українського козацтва у ХVІІІ ст., неспроможна відбувати військову службу за власний рахунок. Мали постачати козацькому війську провіант, фураж, обробляти землі виборних козаків під час їхнього перебування на військовій службі.

Підсусідки – категорія зубожілих селян в Україні у ХVІ – ХVІІІ ст., що не мали власного господарства і жили у чужих дворах.

Посполиті –узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан, підсусідків) в Україні ХV – ХVІІІ ст.

Правобережна Україна(Правобережжя) – західна частина Гетьманської держави на правому березі Дніпра. Назва виникла після Андрусівського договору 1667 р.

Правління гетьманського уряду – колегіальний орган адміністративно-політичного управління Гетьманщиною, створений за вказівкою російського уряду в 1734 р. після смерті гетьмана Д.Апостола. Діяв до 1750 р.

Реєстрові козаки - частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених в особливий список (реєстр).

Республіка- форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Руїна – історіографічна назва трагічного занепаду Української козацької держави у другій половині ХVІІ ст. та спустошення і знелюднення Правобережної України.

Сердюки – наймані піхотні козацькі полки, утримувані гетьманським коштом, створені П.Дорошенком у другій половині 60-х років ХVІІ ст. Виконували функції особистої гвардії гетьмана, з охорони його резиденції, військового спорядження і артилерії, використовувалися для придушення антифеодальних народних виступів.

Січ– адміністративний і військовий центр запорозького козацтва. Вищим органом влади на січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки.

Слобода – вид поселень, населення яких на певний строк позбавлялося від сплати податків і повинностей.

Слобідська Україна(Слобожанщина) - історико-географічна об­ласть у північно-східній частині України, що охоплює територію Харків­ської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також пів­денно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлго­родської областей Росії.

Універсали – грамота, офіційне розпорядження, головна форма документів в Українській державі другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст., які видавав гетьманський уряд та полковники.

Унія (єдність, об'єднання) - об'єднання, союз держав під владою одного монарха.

Фільварок –багатогалузеве поміщицьке господарство, що ґрунтувалося на даровій праці кріпаків.

Чайка –бойове парусно-гребне судно запорозьких козаків у ХVІ – ХVІІ ст., довжиною 18-20 м, шириною 3-3,5 м, висотою 3,5 – 4 м.

Чумацтво – торгово-візницький промисел. Основний продукт чумацької торгівлі – сіль, риба, ліс, дьоготь, вироби ремесла і промислів, пізніше хліб, сільгосппродукція. Перші чумаки з’явилися на Наддніпрянщині у другій половині ХVІ ст. основним транспортним засобом чумаків були пара голові або четверо голові вози.

Шляхта - світські дрібні та середні феодали у країнах Централь­ної Європи (Польща, Литва, Україна та ін.).

Яничари – турецька регулярна піхота, створена в другій половині ХІV ст. султаном Мурадом І. Спочатку комплектувалися з військовополонених, пізніше – шляхом насильницького набору хлопчиків із християнського населення Османської імперії.