Порядок складання кошторису доходів і видатків

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досяг­нення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень, установлених Законом України «Про Державний бюджет».

Кошторис має дві складові.

Загальний фонд—це кошти, що надходять із загального фон­ду бюджету та підлягають розподілу за повною економічною класифікацією на здійснення видатків з метою виконання бюджетною установою основних функцій.

Спеціальний фонд кошторису—це обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету, що підлягають розподілу згідно з економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’я­заних з виконанням установою основних функцій.

Процес складання проектів кошторисів починається з того, що Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи повідомляють головним розпорядникам бюджетних коштів дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік. Ці дані формуються з огляду на планові доходи державного й місцевих бюджетів на наступний рік. Разом з цими даними головним розпорядникам коштів бюджету надаються необхідні інструктивні матеріали для формування бюджетних запитів.

У дохідній частині проекту кошторису зазначаються планові обсяги асигнувань із загального фонду бюджету й обсяги надходжень зі спеціального фонду, які передбачається спрямувати на покриття відповідних видатків бюджетної установи.

Формування дохідної частини загального фонду здійснюється на підставі планових обсягів бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання цієї установи. Дані про планові обсяги бюджетних асигнувань повідомляються установі безпосередньо вищою організацією.

У дохідній частині спеціального фонду зазначаються планові обсяги надходжень з інших джерел, одержання яких передбачене відповідними законодавчо-нормативними документами. До таких надходжень належать кошти, одержувані бюджетною установою від надання послуг, виконання робіт і реалізації продукції чи іншої діяльності.

У видатковій частині проекту кошторису визначається загальна сума видатків бюджетної установи за кодами економічної класифікації, а також з розподілом видатків, які планується покрити за рахунок бюджетних асигнувань, і видатків, які плануєть­ся здійснити за рахунок спеціального фонду.

Визначаючи обсяги видатків, бюджетні установи мають ураховувати об’єктивну потребу в коштах, виходячи зі своїх основних виробничих показників і контингентів, що встановлюються для установ, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і запланованих заходів щодо скорочення видатків у плановому періоді.

Формуючи видатки, бюджетна установа враховує такі показники:

- мережу та контингенти, які вона обслуговує, тобто оператив­но-виробничі показники своєї діяльності (кількість шкіл, чисельність учнів у них, кількість лікарень і лікарняних ліжок тощо);

- норми бюджетних видатків на розрахункову одиницю (на клас у школі, ліжко або ліжко-день у лікарні, на дитину або дитино-день у дошкільній установі).

При цьомунорми бюджетних видатків—це обсяг витрат (у натуральному або вартісному виразі), установлений згідно з основними показниками діяльності установи.

Відповідно до встановлених лімітів бюджетних асигнувань головні розпорядники та розпорядники вищого рівня здійснюють щомісячний розподіл асигнувань із загального фонду й доводять їм відповідні лімітні довідки про бюджетні асигнування. Лімітна довідка є документом, який містить затверджені бюджетні призначення (установлені бюджетні асигнування) та їх щомісячний розподіл, а також показники, які відповідно до законодавства мають бути визначені на підставі відповідних нормативів. Крім того, бюджетна організація подає до вищої організації штатний розпис, який визначає структуру організації, к-сть штатних одиниць за кожним структурним підрозділом і в цілому по установу. В штатному розписі вказують посадові оплати, надбавки, доплати до посадових укладів. Вищі організації протягом 2 тижнів після отримання лімітної довідки складають і подають проекти зведених кошторисів до Мін Фін Україіни, Мін Фін АРК і місцевих фінансових органів для складання і затвердження річного розкладу призначень відповідних бюджетів і щомісячного розкладу асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

31. Основні завдання ревізії операцій з основними засобами і нематеріальними активами

Основні заcоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у виробництві або постачанні товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Збереження основних засобів, забезпечення їх нормального стану та раціональне використання є основним завданням колективу підприємства. Звідси у програмі проведення комплексної ревізії основною є перевірка операцій, пов'язаних із основними засобами.
Важливими завданнями ревізії основних засобів є:
1. Перевірка дотримання умов, що забезпечують зберігання основних засобів та нематеріальних активів.
2. Перевірка законності та правильності операцій, пов'язаних із рухом основних засобів, нематеріальних активів та їх документальним оформленням.
3. Перевірка правильності віднесення активів до основних засобів.
4. Перевірка правильності і своєчасності нарахування та включення у витрати виробництва амортизаційних витрат.
5. Перевірка правильності проведення переоцінки основних засобів.
6. Перевірка правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з рухом основних засобів.
7. Перевірка своєчасності освоєння виробничих потужностей, виконання показників ефективності використання обладнання.
8. Виявлення не використовуваного обладнання, обстеження його стану, умов збереження.
9. Перевірка операцій, пов'язаних з орендою основних засобів.
У ході ревізії основних засобів перевіряють:
- Забезпечення контролю за наявністю і збереженням основних засобів (правильність віднесення об'єктів до основних засобів, правильність класифікації основних засобів, правильність оцінки і переоцінки основних засобів, питання організації аналітичного обліку і матеріальної відповідальності за основні засоби, інвентаризація основних засобів, відповідність даних звітності синтетичному і аналітичному обліку);
- Документальне оформлення і відображення в обліку операцій надходження і вибуття основних засобів (використання уніфікованих форм первинної облікової документації, відображення операцій надходження і вибуття основних засобів у реєстрах синтетичного обліку, питання оподатковування операцій при надходженні і вибутті основних засобів);
- Нарахування і відображення в обліку амортизації основних засобів (правильність встановлення терміну корисного використання, правомірність і обґрунтованість використовуваних методів нарахування амортизації, правомірність застосування прискореної амортизації, правильність розрахунків амортизаційних відрахувань, правильність відображення амортизаційних відрахувань в обліку);
- Відображення в обліку відновлення основних засобів — ремонту, модернізації і реконструкції (документальне оформлення операцій, способи проведення ремонту, правомірність віднесення витрат з ремонту на собівартість, відображення операцій з реконструкції і модернізації в обліку).

Нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Важливими завданнями ревізії нематеріальних активів є:
1. дати оцінку стану збереження, ефективності використання;

2. виявити наявні факти порушень чинного законодавства щодо правомірності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних працівників ревізованого підприємства при придбанні, використанні, реалізації і ліквідації окремих об’єктів нематеріальних активів;

3. розробити заходи з реалізації рішень, прийнятих за матеріалами ревізії: притягнення до

відповідальності винних службових осіб з відшкодуванням збитків, нарахування і стягнення штрафних фінансових санкцій на користь державного бюджету за допущені порушення чинного законодавства на об’єкті контролю, які пов’язані з оподаткуванням доходів підприємства.

32. Функції фінансового контролю.

Основу процесу фінансового контролю складає аналіз предмета чи явища з метою вивчення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення, ефективності використання у всіх сферах господарської діяльності.

Державний фінансовий контроль охоплює і громадський сектор економіки, і підприємницьку діяльність і функціонує за допомогою перевірок податкових розрахунків, виконання організаціями держзамовлень, порядок надання та повернення субсидій, дотацій, кредитів, а також застосовуваних податкових пільг.

Об'єктом контролю виступає процес фінансово-господарської діяльності суб'єктів ринкових відносин, т. е. сфера грошових відносин між державою та юридичними і фізичними особами, сфера бюджетного процесу, перерозподілу доходів і надходжень та ефективного використання.

До функцій фінансового контролю належать:

1) аналіз - включає в себе спектр дій з аналізу, вивчення виконання чинного законодавства в частині використання коштів державного бюджету; виявлення відхилень в формуванні доходів і витрат суб'єкта фінансової діяльності; відхилення у сфері фінансової діяльності державних інститутів (міністерств, відомств, інших органів); аналіз причин відхилень (дослідження фактів, які спричинили те чи інше відхилення, виявлення винних осіб);

2) коригування - включає розробку пропозицій щодо усунення виявлених порушень фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій, інших суб'єктів контролю;

3) попереджувальна функція - полягає в розробці заходів щодо запобігання порушень, зміцненню фінансової дисципліни, підвищенню ефективності фінансового контролю, вдосконалення контрольної роботи, розробці нових методів і способів контролю на підставі матеріалів узагальнення результатів перевірок.

У сучасних умовах пріоритетним напрямком є ​​попереджувальна функція, спрямована на профілактику порушень та зловживань, вдосконалення засобів попередження порушень, оперативне реагування на неправомірну поведінку з метою запобігання можливих порушень і зловживань, припинення цих дій, виявлення винних.

Фінансовий контроль, виконує функцію управління і регулювання всіх фінансових взаємовідносин у державі між його інститутами, органами, суб'єктами фінансової діяльності. Такі його елементи, як суб'єкт контролю, об'єкт контролю, предмет контролю, принципи контролю, метод (методика) контролю, техніка і технологія контролю, прийняття рішення за результатами контролю, оцінка ефективності контролю, визначають механізм фінансового контролю.

40. Розпорядники бюджетних коштів та їх функції.

Для здійснення програм і заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, що надаються фізичним і юридичним особам, які не мають статусу бюджетної установи ,можуть надаватись їм тільки через розпорядника бюджетних коштів.
Види розпорядників бюджетних коштів за обсягом їх прав:
— головні розпорядники бюджетних коштів;
— розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня.
Головні розпорядники визначаються відповідно до Бюджетного кодексу України і затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначенням на взяття бюджетного зобов'язання і здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. Бюджетний запит - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, який містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням відносно обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути :
— за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України - органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, в особі їх керівників, а також Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди;
— за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), а також установи і організації, створені органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, які повністю утримуються за рахунок відповідного бюджету, а також міністерства і органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
— за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
Функції головного розпорядника бюджетних коштів:
— розробляє на основі плану діяльності проект кошторису і бюджетні запити та надає їх Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органу;
— отримує бюджетне призначення шляхом його затвердження в законі про Державний бюджет України або в рішенні про місцевий бюджет, доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління ними.

Функції розпорядника бюджетних коштів:
— затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;
— здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і отримувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
— отримує звіти про використання бюджетних коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня і отримувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Якщо в процесі виконання бюджету зміна зобов'язань вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення при приведення у відповідність бюджетного призначення.
Постійне бюджетне призначення містить витрати спеціального фонду бюджету, яке дає право здійснювати їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень у спеціальний фонд.
Якщо після прийняття закону (рішення) про бюджет відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається на іншого головного розпорядника бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється. Передача повноважень здійснюється повідомленням Міністерства фінансів України (місцевого фінансового органу) Кабінету Міністрів України (місцевої державної адміністрації, відповідної ради) у двотижневий термін.
Всі бюджетні призначення втрачають силу після закінчення бюджетного періоду, за винятком випадків, коли окремим законом України передбачені багаторічні бюджетні призначення.

47. Предмет і види економічного аналізу

Економічний аналіз як наукова дисципліна — це система спеціальних знань, пов'язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, виявленням глибинної їх суті і причин, що спричиняють різні відхилення від запланованих показників, договірних зобов'язань, виробничих потужностей, і об'єктивною оцінкою їх виконання. Економічний аналіз забезпечує необхідне обґрунтування планових показників, оскільки його оцінки досягнутого рівня виробництва і витрачання ресурсів, з одного боку, попиту, ринкових цін та ефективності роботи — з іншого, є необхідною умовою планування діяльності підприємства.

48. Методи економічного аналізу

Метод економічного аналізу – системне, комплексне та безперервне вивчання, оцінка та узагальнення впливу факторів на результати діяльності будь-якого економічного об’єкта шляхом опрацювання спеціальними прийомами відповідної інформації з метою обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень для підвищення ефективності виробництва. Розрізняють традиційні (логічні), економіко-математичні методи та методи експертної оцінки.

Традиційні (логічні) методи: порівняння, деталізації, елімінування, статистичні методи.

Економіко-математичні методи: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, дисперсійний аналіз, методи математичного програмування та інші математичні методи.

Методи експертної оцінки: метод колективних експертних оцінок, метод «мозкової атаки», метод синектики, метод контрольних запитань, метод колективного блокнота, метод аналогій, метод інверсії та інші.

49. Елімінування як метод економічного аналізу

Елімінування - означає усунення, виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визнання того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два; потім три і т.д. за незмінних інших. Це дає змогу визначити вплив кожного фактора на величину досліджуваного показника окремо.
В аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування:
o спосіб ланцюгових підстановок;
o спосіб абсолютних різниць;
o спосіб відносних різниць;
o індексний спосіб.
Спосіб ланцюгових підстановок. Він є найуніверсальнішим і використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах факторних моделей. Цей спосіб полягає у визначенні впливу окремих факторів на зміну величини результативного показника з допомогою поступової заміни базисної величини кожного факторного показника у факторній моделі на фактичну величину у звітному періоді. З цією метою визначають низку умовних величин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох факторів, припускаючи, що інші фактори є незмінними. Порівняння величини результативного показника до та після заміни рівня того чи того показника нейтралізує (елімінує) вплив усіх інших факторів, крім одного, та уможливлює визначення впливу останнього на приріст результативного показника. При цьому передовсім підлягають заміні кількісні параметри, далі - структурні, в останню чергу - якісні. Якщо у формулі міститься багато кількісних, структурних або якісних показників, послідовність заміни залежить від оцінки того, які з них є основними, а які похідними, які первинні, а які - вторинні.
Напрям впливу визначається як змістом, так і математичним виразом. При цьому потрібно керуватися правилом: як зменшуване береться величина, що розраховується виходячи з фактичних умов, а як від'ємник - величина, що відображає базисний рівень факторів. Використання способу ланцюгових підстановок потребує знання взаємозв'язків факторів, уміння правильно їх класифікувати та систематизувати.