ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ

ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ

Державне замовлення — це засіб державно­го регулювання економіки, який передбачає, по-перше, формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), не­обхідної для задоволення державних потреб, та, по-друге, розмі­щення державних контрактів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупі­вель в Україні становлять Закон «Про поставки продукції для дер­жавних потреб» (1995 p.), постанови KM України «Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку про­дукції для державних потреб і контролю за їх виконанням», «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних за­купівель товарів (робіт, послуг)», «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабі­нету Міністрів України» та інші нормативно-правові акти.

Організаційна робота щодо впровадження державної полі­тики у сфері державних закупівель здійснюється Міжвідомчою комісією з питань регулювання закупівлі товарів (робіт, пос­луг) для державних потреб при Кабінеті Міністрів та Управ­лінням державних закупівель при Міністерстві економіки, а також відповідними підрозділами інших центральних держав­них органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місце­вих державних адміністрацій.

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб. Державні по­треби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв'я­зання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздат­ності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і між­державних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору за­гального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для за­безпечення державних потреб, визначається Кабінетом Мініст­рів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон'юнктури внутрішнього та зовніш­нього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; будівництво най­важливіших державних об'єктів; розвиток систем зв'язку та інформатики; перевезення вантажів та пасажирів різними ви­дами транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забез­печення приросту запасів корисних копалин; продовольство; забезпечення функціонування установ соціальної сфери та ор­ганів державного управління і т. ін.

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Управління державних закупівель Мінекономіки України розробляє однопродуктові ма­теріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів про­дукції, які включаються до балансового розділу Державної про­грами економічного і соціального розвитку України.

На 2000 р. розробляються баланси попиту і пропозиції, що охоп­люють продукцію восьми народногосподарських комплексів та га­лузей економіки: паливно-енергетичний комплекс (7); металургій­ний комплекс (2); хімічна промисловість (5); деревообробна промисловість (2); промисловість будівельних матеріалів (3); ма­шинобудування (5); легка промисловість (3); агропромисловий комплекс (8 видів продукції). У табл. 3.4 наведено як приклад пла­новий баланс попиту і пропозиції цементу на 1999 р.

Нині, коли в Україні невирішеною залишається проблема неплатежів та відчувається брак оборотних коштів, попит і пропозиція на внутрішньому ринку визначаються не реальни­ми потребами споживача, а його фінансовими можливостями. Оцінка стану матеріального виробництва, а тим більше про­гноз його розвитку на підставі матеріальних балансів, відоб­ражають ситуацію, що склалася на момент розробки балансів. У зв'язку з цим передбачається щоквартальне уточнення мате­ріальних балансів на підставі звітності Держкомстату. Відпо­відно здійснюватиметься розробка пропозицій стосовно вжит­тя необхідних заходів для стабілізації та оптимізації матері­ального виробництва.

Таблиця 3.4