Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ВІК ЗЕМЛІ,КОРИ.ГЕОХРОНОЛОГІЧНА ШКАЛА




Читайте также:
  1. Диагностическая шкала оценки этапов довербального и начального вербального развития
  2. МИССИСИПСКАЯ ШКАЛАДЛЯ ОЦЕНКИ ПОСТТРАВМА ТИЧЕСКИХ РЕАКЦИЙ
  3. Обозначения на шкалах электроизмерительных приборов
  4. Оценочная шкала
  5. Оценочная шкала прогрессивной релаксации
  6. Оціночна шкала
  7. Подсчет баллов по шкалам SCL-90-R
  8. Температурная шкала Кельвина
  9. Температурная шкала Реомюра

Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи.

Якщо територіальні індекси виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вищі за середньоєвропейські, то економічна ефектив-ність виробництва набагато нижча.

Основними ланками АПК є:

1) сільське господарство, включаючи “насінницькі” станції;

2) переробна промисловість.

До складу допоміжних ланок входять:

1) промисловість з виробництва засобів виробництва (машинобудівельна), виробництва хімічних добрив, комбікормів;

2) виробнича інфраструктура із забезпечення основних підприємств паливом, енергією, теплом, транспортними засобами, а також організації сільськогосподарського будівництва;

3) навчально-наукова та управлінська ланка, яка об’єднує управління, спеціалізовані науково-дослідні інститути та навчальні заклади (Аграрна академія).

Галузева структура АПК. У галузевій структурі АПК України провідне місце займає сільське господарство. Саме в аграрному секторі зайнято майже 70% працівників середнього віку та виробляється більше 65% продукції АПК. За характером продукції с/г відноситься до ІІ підрозділу суспільного виробництва предметів споживання. Основним предметом праці є земля. С/г поширене на всій території України.

Її земельний фонд складає 60,3 млн. га, з них приблизно 75% – сільськогосподарські угіддя. Їх площа дорівнює 40,8 млн. га, з яких 80% – рілля, 16,5% – сінокоси і пасовища. У лісостепових областях – Тернопільській, Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській – розораність сягає 90%, а в степових – Одеській, Миколаївській, Херсонській – 95%. Цей показник перевищує всі допустимі норми техногенного навантаження на природу та є найвищим у світі. У цілому ж структура сільськогосподарських угідь різна в різних природних зонах. Частка ріллі з 35-40% у Поліській зоні зростає до 70-80% у Лісостепу і Степу, а в Закарпатті вона складає лише 20%. Зараз помітно знижується родючість ґрунтів, площі, які випадають із сільськогосподарського обігу, не набувають іншого статусу, наприклад, природоохоронних земель.



Правда, в останні роки площі під сільськогосподарським культурами внаслідок економічної кризи подекуди знизились майже вдвічі.

У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. Співвідношення обсягів їх продукції дещо змінюється, і в останні роки домінує рослинництво, на його частку припадає приблизно 52-53% усієї сільськогосподарської продукції.

Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Саме зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу і Степу, а посівна площа складає майже половину їх загальної кількості. Головною зерновою культурою, яка займає половину посівних площ, є озима пшениця. У Поліссі її посівні площі набагато менші. Друге місце серед зернових займає озиме жито. Основні райони його поширення – Полісся і Західний Лісостеп. На невеликих площах в Україні вирощують гречку – дуже цінну продовольчу культуру, а також просо і рис. Більше 40% валової продукції зернових складають фуражні культури: ячмінь, овес, кукурудза та ін.Вони використовуються не лише в кормовиробництві, але й частково як продовольчі культури. Особливо велика роль у рослинництві кукурудзи. Її основні посіви розміщені у лісостеповій, степовій зоні, а також у Прикарпатті і Закарпатті.



Основними галузями, що перероблюють зерно, є мукомельно-круп’яна, комбікормова і хлібопекарська. У зв’язку з високою транспортабельністю зерна і муки, хлібопечення тяжіє в своєму розміщенні до споживача. Ці підприємства розташовані практично всюди.

Технічні культури займають 11% у структурі посівних площ України. Центральне місце посідають цукрові буряки. Більше 75% посівних площ зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка – лісостеповій, перш за все, в центральних її областях: Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській.

До провідних технічних культур на півночі належать картопля, льон, конопля, а в Лісостепу і Степу – соняшник. Кормові культури представлені вівсом, ячменем, частково соєю, люпином, кукурудзою. Під ними знаходиться майже 35% посівної площі.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Їх частка у виробництві м’яса неоднакова, 47% становить яловичина і телятина, 35% – свинина. В останнє десятиліття все інтенсивніше розвивається бджільництво та рибальство, відроджується традиційне для України в минулому конярство, в т.ч., племінне (у Донбасі).

Необхідною умовою розвитку тваринництва та суттєвим фактором, який визначає його структуру і спеціалізацію, є кормовиробництво. Важливим джерелом кормів є: 1) кормовиробнича промисловість; 2) вирощування кормових, зернофуражних культур (під ними в середньому знаходиться 35% посівних площ країни); 3) відходи, перш за все, харчової промисловості.



Скотарство не лише основний постачальник м’яса і молока, але й сировини для розвитку легкої промисловості, органічних добрив. Структура і спеціалізація скотарства відіграє основну роль у структурі тваринництва. Максимальних величин густота великої рогатої худоби досягає в приміських АПК (де переважає молочно-м’ясний напрям), у Поліссі, передгір’ях Карпат і достатньо забезпечених кормами областях Лісостепу. Тут переважають молочно-м’ясний та м’ясно-молочний напрями скотарства.

Свинарство посідає друге місце після скотарства. Найбільша його густота на 100 га сільськогосподарських угідь у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Закар-патській, Чернівецькій областях.

 

3.Біогеографічне районування за Урдою.Обгрунтовано виділення двох зон (неморально-лісова та степова), кожну з яких поділено на 2 підзони. До неморально-лісової зони входять широколистянолісова та лісостепова підзони. Полісся на основі біокліматичних та флористичних показників також відноситься до неморально-лісової зони. Межа між широколистянолісовою та лісостеповою підзонами неморально-лісової зони за розрахованими основними біокліматичними показниками проходять через такі населені пункти з гідрометеостанціями: Могилів-Подільський—Вінниця—Козятин—Червоне—Фастів—Київ—Носівка—Ніжин—Конотоп—Глухів. Межа між лісостепом та степом за розрахованими біокліматичними показниками проходить через такі населені пункти: Ананьїв—Первомайськ—Помічна—Кіровоград—Олександрія—Онуфріївка—Кобеляки—Красноград—Ізюм—Куп’янськ. Степова зона поділяється на передстепову підзону та підзону справжніх степів. Межа між передстепом та підзоною справжніх степів за розрахованими показниками біотемператур проходять через такі пункти: Болград—Роздільна—Вознесенськ—Кривий Ріг—Запоріжжя—Бердянськ. Західний регіон України відноситься до широколистяно-лісової зони, а не до лісостепу.

4. Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної сировини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяють родовища цементної сировини – мергелю і вапняку (Донецька, Харківська, Львівська, Чернігівська, Рівненська, Хмельницька обл., АР Крим), крейди (Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.), скляних пісків (Львівська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають мармур, лабрадорити, базальт, піщаники, туфи, гіпс.Величезні запаси гранітів у Житомирській область. Сировина для виготовлення бетону є майже в усіх областях України. Величезні запаси різноманітних глин. Таким чином, для розвитку даної галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпаки, є можливість у великій кількості її експортувати.

Промисловість будівельних матеріалів – важлива галузь економіки, від якої залежить будівництво житла, промислових, сільськогосподарських, транспортних об’єктів, шкіл, лікарень тощо.Виробництво будівельних матеріалів зосереджено переважно біля джерел сировини й у великих індустріальних центрах: Одесі, Запоріжжі, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Маріуполі.

Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків, доломітів, крейди, а також біля металургійних заводів (оскільки шлак є сировиною для виробництва порт ланд-цементу). Основні центри – Амвросіївна, Єнакієве (Донецька обл.), Дніпродзержинськ (Дніпропетровська обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Балаклія (Харківська обл.), Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.), Григор’ївка (Миколаївська обл.).

Цегельні заводи розміщені у всіх областях країни. Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача, насамперед у великих містах. Головні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь та інші.

Керамзитові і термозитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, у Житомирській, Київській, Львівській, Харківській областях.

М’які покрівельні матеріали (руберойд, толь) виробляють у Києві, Одесі, Львові, Слов’янську, Умані, тверді – шифер – у Києві, Краматорську, Запоріжжі, Харкові, Балаклії (поблизу Харкова).

Найбільші підприємства будівельного скла розташовані в Артемівську, Лисичанську, Костянтинівні, Львові, Запоріжжі, Одесі.

Таким чином Україна має багату сировинну базу для розвитку промисловості будівельних матеріалів. Підприємства цієї галузі розташовані рівномірно на її території.

5. БУДОВА ЗЕМНОЇ КОРИ . Земна кора– це тверда верхня оболонка Землі, складена осадовими, магматичними і метаморфічними породами.В різних районах співвідношення між різними гірськими породами в земній корі різне, причому існує залежність складу кори від характеру рельєфу й внутрішньої будови території. Виділяють два основних й два перехідних типи кори.

1. Континентальна кора існує під континентами й має різну потужність. В межах платформних областей, відповідаючи континентальним рівнинам, це 35-40 км, в молодих гірських спорудах – 55-70 км. Максимальна потужність земної кори - 70-75 км – встановлена під Гімалаями й Андами. В континентальній корі виділяються дві товщі: верхня – осадова й нижня – консолідована кора. В останній присутні два шари: верхній гранітно-метаморфічний, складений гранітами й гнейсами, і нижній гранулітово-базальтовий, складений високометаморфізованими основними породами типу габро.

2. Океанічна кора характерна для Світового океану. Вона відрізняється від континентальної за потужністю й складом. Потужність її коливається від 5 до 12 км, складаючи в середньому 6-7 км. В океанічній корі виділяють три шари: верхній – шар морських осадових порід, середній – базальтовий, нижній – породи типу габро.

3. Субокеанічна кора знаходиться під глибоководними котловинами окраїнних і внутрішніх морів (Чорне, Середземне, Охотське та інші). Потужність субокеанічної кори 10-25 км, причому збільшена вона переважно за рахунок осадового шару.

4. Субконтинентальна кора характерна для острівних дуг (Алеутська, Курильська і т.д.) і окраїн материків. За будовою вона нагадує континентальну, але має меншу потужність – 20-30 км. Особливістю субконтинентальної кори є нечітка межа між шарами консолідованих порід.

Крім того земна кора має сейсмічні (тектонічно активні) й асейсмічні (спокійні області). Перші – це внутрішньоконтинентальні області й ложа океанів, які лежать всередині платформи. Другі – по окраїнах літосферних плит. Тут спостерігається вулканізм.

В океанах розрізняють наступні структурні елементи:

- серединно-океанічні хребти – рухомі пояси з осьовими риф томи типу грабенів;

- океанічні платформи – спокійні області з ускладнюючими їх підняттями.

На континентах основними структурними елементами є.

- гірські споруди, які можуть проявляти тектонічну активність;

- платформи – в основному спокійні в тектонічному відношенні території з потужним чохлом осадових порід.

 

Гірські споруди мають складну внутрішню будову й історію геологічного розвитку. Серед них виділяють орогени, складені молодими до палеогеновими морськими відкладами (Карпати, Кавказ, Памір) і древніші, з ранньомезозойських, палеозойських і докембрійських пород,

Платформи – це древні денудовані орогени, які не були втягнуть в повторне горотворення. Платформи з докембрійським фундаментом вважаються древніми, а з палеозойським й ранньомезозойським – молодими.

На противагу існують спокійним платформним регіонам, на Землі існують тектонічно активні геосинклінальні області. Існують два основні пояси сейсмічної й вулканічної активності: Тихоокеанський і Альпійсько-Гімалайський. В межах останнього виділяють ще Середземноморський.

 

6. Вивітрювання - процес руйнування та зміни складу гірських порід, який відбувається під впливом атмосферних агентів (дія сонячних променів, коливання температури повітря, замерзання в порожнинах гірських порід води, хімічна дія вуглекислоти, а також організмів, які населяють поверхню Землі).Виділяють три види вивітрювання.

Фізичне (механічне) вивітрювання викликає руйнування та розпад скельних гірських порід без зміни їхнього мінералогічного складу. Основну роль у цьому руйнуванні відіграють швидкі коливання температури (добові коливання температури в районах з різкоконтинентальним кліматом можуть досягати 400С). Мінерали та гірські породи при нагріванні розширюються, а при охолодженні стискаються. Під впливом стискань та розтягань, що періодично змінюються, зчеплення між мінеральними зернами слабшають, і тим більше, чим крупніші зерна. На стійкість мінералів та гірських порід впливає і колір мінералів: темні нагріваються швидше, ніж світлі. Руйнуванню порід, викликаному зміною тепла та холоду, допомагає вода, яка замерзаючи збільшується в об'ємі і "розклинює" зерна породи.

Хімічне вивітрювання - реакція мінералів та порід з водою та хімічними речовинами, що містяться в ній. При цьому змінюється склад порід та відбувається розчинення водорозчинних гірських порід (кам'яна сіль, гіпс, доломіт та ін.).Процеси хімічного вивітрювання відіграють основну роль при утворенні глинистих мінералів. Склад цих мінералів залежить не тільки від складу вихідної (материнської) породи а і від конкретних умов вивітрювання. Так, з основних (лужних) магматичних порід в умовах виносу магнію утворюється каолініт, а якщо магній не вимивається і залишається на місці, то монтморилоніт.

Як правило, процеси фізичного та хімічного вивітрювання протікають водночас, але з переважанням першого в районах з континентальним, сухим кліматом, а другого - в областях з великою кількістю атмосферних опадів.

Органічне (біологічне) вивітрювання - руйнування гірських порід внаслідок екзогенної діяльності живих організмів. Досить часто руйнівну роботу в гірських породах розпочинають низькоорганізовані представники органічного світу - бактерії. Підраховано, що на 1га верхнього шару ґрунту припадає 3-7 т бактерій. Вони підготовляють основу для появи мікрофлори (грибів), а потім для лишайників та мохів. Велику роботу з руйнування гірських порід виконують тварини, що риють (черв'яки, гризуни та ін.) і коріння рослин.Виявлено, що в середньому на кожні 0,5 га верхнього шару ґрунту припадає майже 150 тис. черв’яків, які підіймають до поверхні майже 150 т тонкоздрібненого ґрунту.

Продукти вивітрювання (у вигляді уламкового матеріалу), які утворюються при цьому і залишаються на місці свого утворення, називаються елювієм(лат. "елювіо" - залишаю на місці).

Прикладом елювію, який з'явився при вивітрюванні граніту та інших кислих і середніх магматичних гірських порід, є каоліновий елювій.

 

ВІК ЗЕМЛІ,КОРИ.ГЕОХРОНОЛОГІЧНА ШКАЛА

Зараз в історії формування і розвитку Землі виділяють два великих, нерівнозначних по своїй тривалості етапи – догеологічний і геологічний.

Вчені з’ясували, що вік нашої планети становить близько 4,6 млрд років. Проміжок часу, протягом якого відбувався розвиток Землі, називають геологічним часом. Розвиток нашої планети пов’язаний з такими головними подіями, як формування земної кори і розвиток живих організмів.

Геохронологічна шкала
Еон Ера Період
Ф а н е р о з о й Кайнозой Четвертинний
Неоген
Палеоген
Мезозой Крейда
Юра
Тріас
Палеозой Перм
Карбон
Девон
Силур
Ордовик
Кембрій
Д о к е м б р і й П р о т е р о з о й Нео протерозой Едіакарій
Кріогеній
Тоній
Мезо протерозой Стеній
Ектазій
Калімій
Палео протерозой Статерій
Орозирій
Ріасій
Сидерій
А р х е й Неоархей
Мезоархей
Палеоархей
Еоархей
Гадей

Догеологічний етап, котрий також ще називають космічним або планетарним, охоплює проміжок часу від моменту виникнення Землі як планети до початку формування земної кори. Його історія не може бути відновлена геологічними методами, і наші знання про цей етап базуються на загальних уявленнях про розвиток Землі як однієї з планет Сонячної системи.

Основним змістом догеологічної еволюції Землі було розшарування первинно однорідної речовини на оболонки або геосфери, котре завершилось формуванням твердого тіла Землі та її атмосфери.

Геологічний етап охоплює відрізок часу від початку формування земної кори до сьогодення, коли на земній кулі почали вже проявлятися дві основні групи процесів – ендогенні та екзогенні.

З появою екзогенних процесів поверхня Землі стає ареною розвитку процесів руйнування, транспортування продуктів руйнування і формування товщ осадових гірських порід. Поєднання дій екзогенних і ендогенних процесів робить можливим наступне перетворення осадових порід в процесі метаморфізму, магматизму та вулканізму в інші види порід, що поступово і постійно змінює будову земної кори. В результаті формується неоднорідна за складом земна кора сучасного стану.

Складний, довготривалий процес розвитку земної кори можна відновити на основі вивчення її речовинного складу, форм залягання мінеральних мас, структурних форм різних геологічних тіл, залишків тваринного і рослинного світу, котрі збереглися при захороненні в мінеральних масах земної кори.

Геохронологічна таблиця. Користуючись різними методами дослідження порід, вчені склали спеціальну шкалу. Вона показує відтинки часу, на які ділять геологічний час. Кожному часовому відрізку відповідає певний етап формування земної кори і розвитку живих організмів.Така шкала називається геохронологічною таблицею (геохронологія – з грецької: гео – Земля, хроно – час і логія – знання). Отже, геохронологічна таблиця – це шкала, що відображає послідовність основних етапів геологічної історії Землі і розвитку життя на ній.

За геохронологічною таблицею історію Землі ділять на геологічні ери. ВИДІЛЯЮТЬ 5 ЕР: архейська (з грецької – ера найдавнішого життя), протерозойська (ера первинного життя), палеозойська (ера давнього життя), мезозойську (ера середнього життя) і кайнозойська (ера нового життя). Ери в свою чергу поділяються на періоди. Наприклад, палеозойська ера охоплює 6 періодів: кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, кам’яновугільний, пермський.На відміну від історичного часу, який міряють століттями, геологічний час вимірюють значно тривалішими відрізками – мільйоноліттями. Тривалість періодів неоднакова – від 20 до 100 млн років. Лише останній період останньої ери – четвертинний – триває лише 1,8 млн років. Це вказує на його незавершеність.

 

8. США і Канада належать до найвисокорозвинутіших країн світу і є членами «Великої сімки».США. Це наймогутніша за економічним, політич­ним і військовим потенціалом країна. На США припадає 12,6 % світового експорту. Найбільший у світі обсяг ВНП (9 963 000 млн дол.) свідчить, що США витрачає більше на поточне споживання та інвестиції. США є також одним з найбільших у світі виробників с/г продукції (до 12 % світового ви­робництва пшениці, 46 — кукурудзи, 52 — соєвих бо­бів, 21 — бавовни, 17 % — м'яса).Вирішальну роль в економіці США відіграють транс­національні корпорації, серед яких наймогутнішими є «Дженерал моторс», «Форд», «Ексон», «Дженерал Електрик», «Кока-Кола», «Дюпон», ІВМ, «Майкро-софт», «Філіп Моріс», АТТ. Особливістю сучасного економічного розвитку США є стрімке зростання продуктивності праці, передумова якого — відновлення технічної бази промисловості, сфери послуг на основі широкої комп'ютеризації та ви­користання інформаційних технологій .Канада.економіка:— переважання у господарській структурі видобувної промисловості, особлива роль АПК і лісового ком­плексу, продукція яких домінує в експорті країни і виз­начає її роль на світовому ринку; — сконцентрованість більшості населення, промис­лових і с/г об'єктів на півдні. Канадаєдина у світі в промислових масштабах використовує альтернативну енергетичну технологію — екстракцію нафти з бітумі­нозних порід (запаси бітуму в Канаді унікальні). Вона контролює майже 70 % залізниць, понад 10 % видобутку вугілля та 16 % по­тужностей чорної металургії. Державні електростанції виробляють майже 70 % всієї електроенергії. У сфе­рі її компетенції перебуває й атомна енергетика. Отже, регіон Північної Америки у МГПП представле­ний передусім різноманітними галузями машинобуду­вання, потужним видобувним комплексом, високорозвинутим ПЕК, хім промисловістю, лісовиробничим комплексом, галузями легкої та харчової промисловості.У с/г переважають зерновий напрям, вирощування технічних культур (бавовник, цукрові буряк і тростина, соя, тютюн тощо). Країни ре­гіону — одні з найбільших виробників овочів і фруктів у світі. У тваринництві традиційно переважає м'ясний напрям (скотарство, свинарство, бройлерне птахівниц­тво). Значного розвитку набуло рибальство.США одержують найвищі у світі прибутки від іно­земного туризму. Щорічно їх відвідують 46 млн турис­тів, Канаду — 15, 1 млн. США мають найбільшу в світі готельну і транспортну індустрію, що є важливою пере­думовою розвитку внутрішнього туризму. Найбільшими центрами туризму є міста Нью-Йорк, Вашингтон, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Фран­циско, штати Каліфорнія, Техас, Флорида, Гавайські острови. Серед визначних природних пам'яток виділя­ються Великий Каньйон на р. Колорадо, численні нац парки (Єллоустонський з долиною гейзерів та великою кількістю рідкісних тва­рин), пляжі й міста розваг у Флориді та Каліфорнії. Зовнішньоекономічні зв'язки. У товарному експорті переважають машини й устатку­вання виробничого призначення, автомобілі, кам'яне вугілля, текстильні й паперові вироби, продукція хіміч­ної промисловості, зерно, соя, бавовна, тютюн. США ім­портують чай, каву, газ, нафту й нафтопродукти, ліс, цукор, м'ясо, рибу, руди і метали. Канада Вивозить метали, ліс, папір, рибу й рибні консерви, устаткування, судна тощо. Найбільшим її торговим партнером є США (понад 70 % канадського експорту). Найбільше (майже 20 % американського експорту) надходить до Канади: паль­не, промислові товари, електронне устаткування, про­довольчі товари, різноманітні послуги.Серед країн регіону США є найактивнішим партне­ром України у її зовнішньоекономічних зв'язках.

9.ВОДНІ РЕ-СИ УКРАЇНИ. Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3.60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (заг довжина 2201 км, у межах Укр 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець ( довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.

В ЦІЛОМУ ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ МОЖНА ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ ЯК НЕДОСТАТНІ. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.Щонайбільшесвіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби с/г, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.

До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв; проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.

Водогосподарський баланс - співвідношення між приходом і витратою води на якій-небудь частині земної поверхні за певний час з врахуванням господарської діяльності людини. Водогосподарський баланс дозволяє визначити дефіцит чи надлишок водив тому чи іншому річковому басейні, на тій чи іншій території з тим, щоб вжити необхідних заходів щодо перерозподілу води. Україна належить до найменш водозабезпечених країн світу. Згідно з водогосподарськими балансами та урахуванням якості води її дефіцит коливається в межах 10 - 15 км. На сьогодні водокористування в басейнах усіх річок практично досягло верхньої межі, існує великий дисбаланс між потребами водних ресурсів і можливостями їх забезпечення як за кількістю, так і за якістю води.

Звітний – відображає вже досягнуте використання водних ресурсів і служить для аналізу росту водоспоживання в окремих районах країни, умов його забезпечення, ефективності роботи існуючих водогосподарських систем і доцільності використання водних ресурсів.

Оперативний – розробляється на нинішній рік для особливо напружених за водоспоживанням річкових басейнів з метою ефективного розподілу очікуваних водних ресурсів між окремими галузями народного господарства чи об’єктами.

Плановий – розробляється у відповідності з державними планами розвитку народного господарства, як їх необхідна складова частина і він включає перелік і об’єм водогосподарських заходів.

Перспективний – складається на перспективу розвитку народного господарства для правильного обліку і оцінки впливу водного фактору на розташування і розвиток продуктивних сил, обґрунтування довгострокових планів науково-дослідницьких і проектно-вишукувальних робіт.


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 16; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.035 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты