ВУЛКАНІЗМ.ФОРМИ ПРОЯВУ

Вулкані́зм — сукупність явищ, пов'язаних з утворенням та переміщенням магм у глибинах Землі та їх виверженням з надр на поверхню суші або дно морів і океанів у вигляді лав, пірокластичного матеріалу і вулканічних газів. В процесі вулканізму в атмосферу виділяється велика кількість вулканічних газів, які служать основою для формування атмосфери та гідросфери. Розрізняють платформний, геосинклінальний і орогенний вулканізм, а також наземний і підводний вулканізм.Найбільш інтенсивний вулканізм в нашу епоху виявляється в серединно-океанічних хребтах, в острівних дугах, рифтових долинах і молодих складчастих гірничих ланцюгах на континентах. З вулканізмом пов'язане утворення численних і нерідко великих родовищ металічних (руди золота, срібла, міді, стибію, арсену і т.і.) і неметалічних (сірка, алуніт, борати, буд. матеріали та ін.) корисних копалин.

Ма́уна Ло́а (англ. Mauna Loa) — найбільший вулкан на Землі, що знаходиться на острові Гаваї, з обсягом оціненим у 75 000 км3. Кілауеа Гаваях, Кизим Східної Камчатки, Попокатепетль Мексика

Вулканічна діяльність не закінчується на виверженні вулканів, вона проявляється в інших процесах на Землі. Яскравим прикладом може бути діяльність гейзерів.Гейзер— це гаряче джерело, в якому проходить виверження окропу.

Ще одним видом вулканічної діяльності є гарячі джерела. Вони здебільшого знаходяться у вулканічних областях (біля гейзерів) і утворюються тоді, коли гази і пара виділяються з магми (а вона знаходиться глибоко під землею), проходячи вверх нагрівають землю і змішуючись з підземними водами, переходять в гарячу воду, яка розчиняє різні речовини. Потім вона виходить на поверхню у вигляді гарячих мінеральних джерел, які можуть послужити людині для різноманітних цілей (лікувальна, видобувна тощо).

Значно меншими копіями справжніх вулканів є так звані сопухи або грязеві вулкани. Це невисокі (до 3 м) конусоподібні гори зі зрізаним верхом. На плоскій вершині сопухи міститься кратер. Він наповнений сірою, липкою грязюкою, з якої весь час виділяються пухирці газу.

11. Географічна оболонка — цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. За верхню межу беруть озоновий екран на висоті 25—30 км., нижню — в межах літосфери на глибині в кілька сотень метрів, іноді до 4—5 км. чи по дну океану. До її складу входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка становить складну динамічну систему, для якої характерні наявність речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному, окисне середовище і жива речовина, складна міграція речовини за участю вод, кисню та живих організмів, концентрація сонячної енергії та багатство різноманітних видів вільної енергії.

Географічна оболонка охоплює всю планету, тому її вважають планетарним комплексом.Саме тут тісно стикаються, взаємопроникають усі оболонки і фокусується життя. У географічній оболонці живе людське суспільство. їй властивий ряд специфічних особливостей. Вона відзначається великим різноманіттям складу і видів енергії. Географічна оболонка неоднорідна не лише у вертикальному, а й у горизонтальному напрямах. Вона диференціюється на окремі природні комплекси — відносно однорідні частини поверхні Землі. Диференціація її на природні комплекси зумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її частини і неоднорідністю земної поверхні.

Географічна оболонка має ряд закономірностей. Найважливіші з них: цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальна зональність і висотна поясність. Цілісність — це єдність географічної оболонки, зумовлена взаємозв'язаністю складових її компонентів. Зміна одного з компонентів неодмінно спричиняє зміну інших. Так, вирубування лісу призводить до цілого ланцюга природних змін: зникають лісові рослини і тварини — руйнуються і змиваються ґрунти — знижується рівень ґрунтових вод — міліють річки. Цілісність досягається кругообігом речовини та енергії (циркуляція атмосфери, система морських течій, кругообіг води, біологічний кругообіг). Вони забезпечують повторюваність процесів і явищ, сприяють взаємозв'язкам між природними компонентами.

Внаслідок обертання Землі навколо своєї осі і Сонця, нерівномірного нагрівання земної поверхні всі процеси і явища в географічній оболонці повторюються через певний проміжок часу. Так виникає ритмічність — закономірна повторюваність у часі природних явищ і процесів. Розрізняють добові і сезонні ритми, наприклад, зміни дня і ночі, пір року, припливи і відпливи тощо. Є ритми, що повторюються через певний проміжок часу: вікові коливання клімату і рівня води в озерах тощо.

Зональність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямі від екватора до полюсів. Вона зумовлена неоднаковою кількістю тепла у зв'язку з кулястістю Землі.До зональних комплексів належать географічні пояси і природні зони. Географічні пояси — найбільші зональні комплекси, що простягаються у широтному напрямі (екваторіальний, субекваторіальний, тропічний і т.д). Кожен географічний пояс поділяється на менші за розмірами комплекси — природні зони (степів, пустель, напівпустель, лісів).

Висотна поясність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підняттям у гори від їхнього підніжжя до вершин. Вона зумовлена зміною клімату з висотою: зниженням температури (на 0,6 °С на кожні 100 м. підйому) і до певної висоти (до 2—3 км.) збільшенням опадів. Висотна поясність має ту саму послідовність, як і на рівнині під час руху від екватора до полюсів. Проте природні пояси в горах змінюються значно швидше, ніж природні зони на рівнинах. Крім того, в горах є особливий пояс субальпійських і альпійських луків, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів, які починаються з аналога тієї горизонтальної зони, в межах якої розміщені гори, залежить від висоти гір та їх місцезнаходження.



12. Комплексне географічне прогнозування — це дослідження,, спрямоване на виявлення природних і антропогенних тенденций, розмірів і термінів зміни природного середовища і господарства в суспільному виробництві. Це наукове передбачення майбутнього стану територіальних систем на основі аналізу його структури і функціонування в минулому і сьогоденні.

К. К. Марков (1973) і В. Б. Сочава (1978) вважали географічне прогнозування однією з найважливіших форм наукової діяльності географів.

У географів різних спеціалізацій можуть бути загальні мета, об'єкти і територія прогнозування. Але при цьому досліджуватися будуть різні властивості компонентів географічного середовища і різних методів. Загальним об'єктом можуть бути геотехнічні системи різних масштабів і рівнів, природні і господарські явища і процеси.Об'єктом прогнозування служать не тільки природні комплекси в сфері антропогенного впливу, але і природно-історичні тенденції розвитку природного середовища. На відміну від економіко-географічного прогнозування природному прогнозуванню властивий вірогідний характер і тут далеко не завжди можуть бути використані методи, застосовувані в плануванні матеріального виробництва.

Проблеми географічного прогнозування досить складні, і різноманітні ,що пов’язано з труднощами й різноманіттям самих об'єктів прогнозування - геосистем різних рівнів і категорій.