Наукові засади педагогічного новаторства

На сучасному етапі освіта виступає одним із головних чинників розвитку людини. Економіка знань, інформаційна економіка, побудова високотехнологічного і громадянського суспільства, трансформація інститутів, що відповідають вимогам теперішнього часу – все це ґрунтується на освіті і вихованні. Тому пошук нових, більш ефективних моделей навчально-виховного процесу та вивчення досвіду педагогічного новаторства є актуальною і своєчасною проблемою.

З ціллю приближення системи освіти до життєвих потреб і гуманізації виховання початок ХХ століття відзначається жвавим пошуком нових методів освіти.

Серед зарубіжних педагогів, які відійшли від традиційного способу навчання та зробили вплив на сучасних дослідників необхідно виділити: 1) американського філософа і педагога Дж. Дьюі, який заснував інструментальну педагогіку; 2) німецького філософа і педагога Р. Штейнера, методи започаткованої ним «Вальфдорської педагогіки» характеризуються м’яким впливом на дитину; 3) французького педагога С. Френч, технологія виховання якого ґрунтується на самоврядуванні і дослідницькій активності дитини та інші.

У другій половині ХХ століття на фоні суворої та вибагливої програми шкільної освіти та колективного виховання в СРСР постало питання вдосконалення та збагачення методики викладання. У цей період почали проявляти себе педагоги-новатори, дослідження яких було спрямовано на створення більш ефективного, раціоналізаторського методу виховання, побудованого на принципово нових засадах.

Педагогічне новаторство - це вид педагогічної діяльності, пов'язаний з пошуком нових шляхів вирішень учбово-виховних завдань, запровадження та методів реалізація нових, прогресивних ідей, принципів та прийомів у процес навчання та виховання і значно змінює і підвищує їх якість. Для здійснення новаторської діяльності потрібно освоїти новий порядок діяльності тієї або іншої установи освіти.

Педагогічний досвід може бути як новаторським, так і дослідницьким. Новаторський досвід передбачає передусім новизну, емпіричний характер практичної діяльності, пошук нових технологій навчально-виховного процесу оригінальність.

Головними пед.умовами новаторського освітнього закладу є: • усвідомлення педагогами неефективності існуючої парадигми; • наявність авторськиї інноваційних пед.. ідей і відповідних моделей шкіл; • наявність лідерів, здатних очолити авторські школи й координувати діяльність усіх осіб, задіяних у діяльності новаторського садка; • наявність педагогів відповідної кваліфікації, здатних до нововведень.

Головними особливостями новаторських осв. закладів, їх ознаками є: більш високий рівень ефективностф порівняно з масовою практикою діяльності

У ХХ ст. в Україні педагогічне новаторство розвивалося у межах радянської системи освіти. Слід виділити концепцію гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського, оригінальну педагогічну систему колективного виховання А.С. Макаренка. Пізніше, у 70-80-ті роки, проявили себе такі педагоги-новатори як В.Ф. Шаталов, С.Лисенкова, М. Щетинін та ін. Проте їх педагогічний досвід і методики в Україні використовуються обмежено, недооцінюються, сприймаються критично що змушує шукати визнання в інших країнах.

На думку педагога-новатора сучасності В.Ф. Шаталова, навчання у загальноосвітній школі має тривати дев’ять років. Тривалість навчання на день має становити п’ять годин, у тому числі уроки фізкультури. Оцінювання більш ефективне за традиційною п’ятибальною системою, а не за запровадженою дванадцятибальною. В.Ф. Шаталов відзначає, що головне у дитину вірити, щоб над нею не висів страх оцінки, страх відчуження й осуду.

Таким чином, реформування та трансформування системи освіти, , спричинено постійними змінами суспільного життя в Україні. Західні стандарти тривалості, змісту і методики шкільного навчання, що впроваджуються сьогодні не вирішують проблеми якості освіти, руйнуючи вітчизняний багаторічний досвід. А надбання і досвід передових вітчизняних педагогів-новаторів широко не застосовується.

Сталий розвиток України потребує трансформації педагогічної діяльності і технологій педагогічно-виховного процесу, підвищення якості і ефективності Української освітньої системи. Тому дослідження у сфері педагогічного новаторства набувають особливого значення, а досягнення і досвід доцільно широко використовувати і впроваджувати у вітчизняну практику.