НАРОДЖЕННЯ ТА ЖИТТЯ

Народився письменник-просвітитель ХVII ст. Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині, в сім‘ї Сави і Паланки Сковородів — малоземельних селян із козаків. Батьки Григорія славилися на всю округу чесністю і правдивістю, гостинністю і працьовитістю; так виховували і Гриця.

Змалку його привчали до праці: пасти гусей, допомагати по господарству. Грицевій душі була милою сопілонька, в гру на якій хлопчик вкладав всю свою дитячу душу…

Одного дня повів тато сина до дяка в науку. Навчався Григорій із цікавістю і навіть був на привілейованому становищі, бо дяк виявив у хлопця надзвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки і підготував до вступу в академію.

Битим шляхом через Пирятин, пішки, жадібним до знань, Григорій дістався до Києва і став одним із наполегливих і тямущих студентів.

У 1753-му році Григорій закінчив академію. На цей час він вже поет, композитор, соліст і музика. Його відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах, сопілці. На власні вірші Григорій складав музику і таку музику, що деякі з його пісень перейняли навіть кобзарі.

Але всебічно обдарований хлопець вирішив якомога більше мандрувати і зустрічатися з людьми. Повернувшись знову до Києва, юний поет і композитор вирушає за кордон і три роки мандрує по Угорщині, Польщі, Словаччині, відвідує Братиславу, Відень, Будапешт, буває в університетах, слухає лекції знаменитих професорів, студіює філософські праці; володіючи багатьма мовами, вільно дискутує з вченими різних країн.

Повернувшись в Україну, він викладав піїтику в Переяславському колегіумі. Молодий педагог викладав по-новому, творчо, сміливо, за “що” і був звільнений з роботи.

Далі 6 років працював домашнім учителем сина поміщика Томари у селі Коврай на Переяславщині. У вільний від роботи час багато розмірковував. Саме в ці роки, завдяки близькості до природи і народу, формуються філософські погляди майбутнього письменника-мислителя.

Згодом він стає викладачем синтаксису, грецької мови та етики у Харківському колегіуму. Сковорода був незвичайним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою.

— Учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога.

Підручника з етики не було, і Григорій Савич написав його сам. Це був перший філософський твір, основною думкою якого є ледарство — найбільша людська вада.

Студенти любили свого вчителя, радилися з ним, бували в нього вдома. Він засівав їхні душі зернами правди, гуманізму й волелюбства, мріями про республіку. Проте незабаром залишив колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування і доносів.

Коли його запрошували на церковні або світські посади, він відмовляв:

— Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв (лицемірних людей)?

або:

— Не можу представляти в театрі світу жодної особи крім низької, простої… Я обрав собі цю роль — і задоволений.

Навіть Катерині ІІ не вдалося заманити його до царського двору:

— Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця, — гордо заявив він.

З 1769-го року Сковорода вів мандрівне життя. Майже 30 років мандрував цей співець-музика і вчитель-байкар курними шляхами Лівобережжя. Заходив в села й хутори, рідше — в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся у приятелів, а то й зовсім незнайомих селян, — і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо з ним до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.

Мудре слово Сковороди притягувало людей. Зайде він, бувало, в село, сяде край майдану або на цвинтарі, або ж у когось на подвір‘ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної “Ой, піду я лугом-долиною” — і сходяться люди.

Тоді мандрівний філософ виймає книги, читає; збере малят біля школи чи в хаті, тай розказує казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечею.