Основи та організація податкової роботи

Податкова робота – це діяльність платників податків і податкової служби щодо внесення податків до бюджету та контролю за платниками.

Вона включає такі елементи:

· правове регламентування встановлення і справляння податків, тобто встановлення правової бази;

· облік платників податків, нарахування та обчислення податків та інших обов’язкових платежів і їх облік;

· встановлення порядку і форм розрахунків з бюджетом.

Податкова робота базується на встановленні функцій і прав платників та податкової служби, відповідальності платників за своєчасність розрахунків із бюджетом.

Основою податкової роботи є законодавче регламентування встановлення та справляння податків.

Податкові відносини в суспільстві можуть існувати і розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визначеності податкова робота втрачає орієнтири і всі питання оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. В умовах недосконалості законодавчих актів з питань оподаткування спостерігається як безвідповідальність платників, так і неорганізованість податкової служби.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері як і інших законів здійснюють вищі органи державної влади.

Податкове законодавство – це сукупність чинних нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов’язані із встановленням і скасуванням податків, зборів, обов’язкових платежів, а також відносини, які виникають в процесі виконання платниками податків податкових зобов’язань, здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування.

Важливим елементом податкової роботи є облік платників податків, який створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів.

З метою забезпечення контролю щодо повноти та своєчасності розрахунків за податковими зобов’язаннями платниками податків, органи державної податкової служби ведуть оперативний облік нарахованих і фактично сплачених сум податків і платежів. Для обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки кожному платнику за кожним видом податку (платежу) згідно з кодами бюджетної класифікації України за доходами.

Порядок та форми розрахунків із бюджетом є безпосереднім змістом податкової роботи, вони визначають характер її ведення.

Порядок розрахунків передбачає встановлення методики і суб’єкта обчислення та способів утримання податку, визначає, на кого покладається функція його сплати, хто контролює правильність і своєчасність сплати. Форми розрахунків показують, яким чином проводиться перерахування податків у бюджет.

Методика обчислення податків є головним елементом безпосередньої податкової роботи. Вона визначається законодавчими актами і конкретизується інструкціями. В цих документах встановлюється алгоритм обчислення того чи іншого податку.

Порядок обчислення податку подається в уніфікованих формах розрахунків і декларацій. Послідовність розміщення показників у цих формах така, щоб максимально наочно відобразити методику розрахунків.

Методика розрахунку податку може передбачати не тільки обчислення об’єкта оподаткування у загальній сумі, але і розкладення на окремі частини у зв’язку з тим, що до одних частин можуть застосовуватися пільгові ставки, а до інших – підвищені. Ці особливості, як правило, теж відображаються у формах розрахунків.

У більшості випадків у процесі оподаткування передбачаються різні пільги, встановлення розмірів яких є одним із елементів порядку розрахунків податків. Пільги за їх спрямованістю поділяються на два види:

- для окремих елементів об’єкта оподаткування;

- для окремих платників.

За допомогою перших здійснюється фінансове регулювання внутрішньої діяльності підприємства, стимулюються одні напрями і утискаються інші. Пільги для окремих платників податків є інструментом проведення структурної політики, вони сприяють переливові капіталу в найважливіші й прогресивні галузі. За своєю масштабністю пільги бувають повні і часткові. Повна пільга передбачає цілковите звільнення від оподаткування певних частин об’єкта оподаткування або окремих платників. Часткова пільга надається у вигляді часткового звільнення від оподаткування.

Наступним елементом безпосередньої податкової роботи є форми розрахунків із бюджетом. Існують дві форми розрахунків:

v за фактичними даними;

v авансовими платежами з наступними перерахунками.

При першій формі сплата податку проводиться на основі фактичних розмірів об’єкта оподаткування за встановлений період. При другій спочатку вносяться авансові платежі, виходячи з очікуваних розмірів об’єкта оподаткування. Потім на основі його фактичних розмірів обчислюється податок. Фактична сума податку порівнюється з авансовими платежами, і проводиться регулювання розрахунків: переплата повертається чи зараховується платникові в рахунок наступних платежів, недоплата вноситься у бюджет у встановлені терміни.

Порядок розрахунків з бюджетом передбачає також установлення суб’єкта обчислення та сплати податку.

У світовій практиці найпоширенішим є покладання функції обчислення та сплати податку на самого платника. Це означає, що платники повинні добре володіти всіма елементами податкової роботи. Причому для них передбачені штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Тільки в окремих випадках функція обчислення податку може покладатися на податкові інспекції чи інші органи. Так, розрахунок сум земельного податку в сільській місцевості фізичним особам проводиться працівниками податкових інспекцій. Обчислені до сплати податки називаються нарахованими. Їх суми доводяться до платників за допомогою податкових повідомлень, в яких подається розрахунок податку та вказуються терміни його сплати. Не внесені й встановлені терміни суми податків називаються податковим боргом.

Функція контролю за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків покладається на податкову інспекцію. Саме контролю, а не безпосереднього обчислення податків.

Це найдоцільніший варіант розрахунків, адже здійснення платником функцій обчислення і сплати податку прискорює надходження податків до бюджету. Контролю підлягають тільки реально виконані фінансові операції.

Утримання податків у джерела одержання доходів – найнадійніший спосіб. Найпоширенішим він є при справлянні податків із заробітної плати та інших доходів громадян від виконання ними трудових обов’язків. Цей спосіб прискорює надходження податків і зводить до мінімуму можливості ухилення від оподаткування. Однак не тільки прибуткові податки сплачуються у джерела одержання доходу. І майнові, і земельний податок можуть сплачуватись таким чином, хоча це і практикується тільки як виняток при безспірному х стягненні при порушенні податкового законодавства.

Утримання податків на підставі декларації передбачає подання платником дані про фактичні розміри об’єкта оподаткування. При цьому способі існує значна можливість ухилення від сплати податків. Для провадження такого способу необхідні певні передумови. По-перше, висока свідомість і достатній рівень фінансових знань платника. По-друге, повний доступ податкових органів до всієї інформації, що характеризує розміри об’єкта оподаткування, високий рівень розвитку податкової служби і податкової роботи. По-третє, значні і невідворотні фінансові санкції за ухилення від оподаткування.

Утримання податків на основі податкового повідомлення застосовується в тих випадках, коли платник повинен сплатити суми нарахованих йому податковими органами податків. В окремих випадках для цього платник подає цим органам декларацію про фактичні чи прогнозні розміри об’єкта оподаткування.

Розрахунки платників із бюджетом можуть проводитися безготівковими платежами і готівкою. Безготівкові платежі використовують юридичні особи, які мають розрахункові та поточні рахунки в установах банківської системи. Перерахування податків здійснюється за допомогою платіжних доручень, в яких указуються банки і номери рахунків платника та бюджет, до якого перераховується податок, найменування платежів (вид податку) та суми.

Готівкою сплачують податки фізичні особи. Ці платежі можуть приймати, крім установ банківської системи, також каси сільських і селищних Рад народних депутатів, нотаріальні контори та інші заклади. Потім вони перераховують отримані доходи на рахунки відповідних бюджетів.

Інструкція – це головний робочий документ для податкового інспектора.

До неї встановлюються досить жорсткі вимоги. По-перше, інструкція повинна бути максимально конкретизованою, передбачати практично всі випадки, які можуть мати місце в оподаткуванні. По-друге, текст інструкції повинен виключати двозначне трактування, бути позбавленим розпливчатих формулювань. З цією метою в інструкції спочатку необхідно визначити всі терміни. По-третє, мова інструкції має бути доступною для сприйняття і розуміння.

Однією з передумов реалізації вимог конкретності, однозначності й доступності інструкції є також насичення її практичними прикладами, які наочно відображають процес оподаткування. Приклади повинні характеризувати всі варіанти обчислення та сплати того чи іншого податку. При складанні прикладів потрібно не тільки подавати й описувати алгоритм розрахунків, а й указувати джерела інформації, з яких беруться необхідні для розрахунків показники. Наявність прикладів, складених таким чином, значно підвищує рівень інструкції, а відтак і податкової роботи в цілому.

Податкова робота пов’язана також із заповненням і подаванням різноманітних документів. Уніфіковані форми цих документів додаються до інструкції по кожному виду податків. Необхідно також, щоб або самі форми, або інструкція вміщували конкретні роз’яснення з питань оформлення податкової документації (звітності по податках).