ІІ. 18. Проаналізуйте особливості особистісно-зорієнтованого уроку

Часто під особистісно-зорієнтованим уроком розуміють гуманне, поважне ставлення до учня, вбачаючи завдання педагога насамперед у тому, щоби створити емоційно позитивний настрой класу на роботу. Буває, учитель не ставить поганої оцінки, навіть якщо відповідь учня того заслуговує. Намагаючись допомогти слабким учням, він закриває очі на прояви недисциплінованості, використовує різноманітні моменти, які тільки розважають. Широко використовуються уроки із захопленням, розвагою, насичені самостійними творчими завданнями. Усе це, безумовно, робить урок більш цікавим, привабливим, більш результативним, але ще не дає підстави вважати його особистісно зорієнтованим. Сутність останнього - не просто створення вчителем доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звертання до суб'єктного досвіду школярів, тобто до досвіду їхньої власної життєдіяльності. І, нарешті, найважливіше - визнання самобутності й унікальності кожного учня .Тут учитель і учень виступають як рівноправні партнери, носії різнорідного, але необхідного досвіду. Основний задум особистісно зорієнтованого уроку полягає в тому, щоби розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, погодити його із тим, що задають, перевівши в соціально значущий зміст (тобто «окультурити»), і тим самим домогтися особистісного засвоєння цього змісту. При організації особистісно зорієнтованого уроку професійна позиція вчителя повинна полягати в тому, щоби знати та шанобливо ставитись до будь-якого висловлення учня за змістом обговорюваної теми. Педагог повинен продумати, не тільки який матеріал він буде повідомляти, але й які змістовні характеристики із приводу цього матеріалу можливі в суб'єктному досвіді учнів (як результат їхнього попереднього навчання в різних учителів і власної життєдіяльності). Варто підкреслити, що проектування та технологія проведення особистісно зорієнтованого уроку, розрахованого на роботу з індивідуальністю кожного учня, ставить учителя в нову, поки не звичну для нього професійну позицію - бути одночасно і предметником, і психологом, який вміє здійснювати комплексне педагогічне спостереження за кожним учнем у процесі його індивідуального (вікового) розвитку, особистісного становлення.

Основні особливості: конструювання дидактичного матеріалу різного типу, виду та форми, визначення мети, місця й часу його використання на уроці; продумування вчителем можливостей для самопрояву учнів; проведення спостережень за школярами (процедур характеру, що відслідковується); надання учням можливості задавати запитання, не стримуючи їхньої активності та ініціативи; заохочення висловлених учнями оригінальних ідей і гіпотез; організація обміну думками, оцінками; стимулювання учнів до активних дій із засвоєння знань, до доповнення й аналізу відповідей товаришів (резензування відповіді), прагнення до створення ситуації успіху для кожного школяра; залучення учнів до використання альтернативних шляхів пошуку інформації при підготовці до уроку; використання суб'єктного досвіду й опора на інтуїцію кожного учня; застосування важких ситуацій, що виникають по ходу уроку, як область додаткових знань; продумане чергування видів робіт, типів завдань для зниження стомлюваності учнів.