Мец В.О. “Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства”).

Прибуток - це частина виручки, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією товарів.

(Армашов С.І. “Природа прибутку”).

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і на­ступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Прибуток – це винагорода, яку одержує підприємець. Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підпри­ємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації (нововведення), ризикує. Виконуючи свої функції, підприємство забезпечує перевищення виручки (доходу) від ре­алізації продукції фірми над витратами на виробництво.

Джерелом підприємницького доходу є досконалість орга­нізації виробництва та кваліфікованість управління. Завдя­ки цьому фірма може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктив­ність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє знижен­ню витрат, поліпшенню якості товарів і послуг, появі на рин­ку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпе­чує додатковий доход фірмі. Підприємницький доход включає в себе плату за ризик, який бере на себе фірма. Економічним ризиком нази­вається загроза того, що фірма матиме збитки, втра­тить ресурси чи одержить доходи менші, ніж ті, на які він розраховував. Але винагороду фірма отримує, зви­чайно, не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє передба­чати наслідки ризику, своєчасно запобігти можливим втра­там, реально оцінити найкращі варіанти проведення виробничо-торговельних операцій. Ризик, на який свідомо йде фірма, упереджуючи всі негативні наслідки, є ро­зумним. Це – гідна підстава для винагороди.

Прибутки, які одержують окремі підприємці, відрізня­ються за величиною, їх диференціація зумовлюється різ­ними факторами (див. рис. 1).

Чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги виробництва, а отже, більша і виручка від реалізації, а в ній – прибуток. Величина прибутку залежить від прибутковості, тобто від співвідношення прибутку і витрат. Прибутковість залежить від технологічних особливостей і рівня технічного розвитку виробництва. Скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні продукції.

 

 

 

 

Рис. 1. Чинники диференціації прибутку

Прискорення обороту капіталу навіть при незмінній сумі коштів, що обертаються, збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а значить, і величину прибутку.

Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що ле­жить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих кош­тів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати»[1].

Додатковий продукт — це вартість, створювана безпосеред­німи виробниками понад вартість необхідного продукту. Додат­ковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необ­хідному й додатковому продукті втілено заново створену вар­тість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реа­лізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі­зована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необ­хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підпри­ємств сфери матеріального виробництва — це частина національ­ного доходу.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорі­єю. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу ва­лового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фі­нансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господа­рювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу бага­тьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи під­приємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений держа­вою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визна­чення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-госпо­дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установ­лені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибу­ток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структур­них зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових ре­зультатів.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами госпо­дарювання пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до скла­ду прибутку не включаються.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за прави­льністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена мето­дика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'яза­на з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому фор­мування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства — суб'єкта господарської дія­льності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінан­совому менеджменті.

Коливання ринкової ціни спричиняє коливання вели­чини прибутку. Якщо ціна формується на рівні витрат, фірма взагалі не отримує прибутку. Ціна на рівні, що перевищує витрати, дає можливість одержувати прибутки. Своїми зусиллями у сфері реалізації фірма може стиму­лювати попит на продукцію і в такий спосіб підвищити прибуток.

Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою (ціною реалізації) та витратами фірми (на виробництво і реалізацію продукції),— це балансовий, або бухгалтер­ський, прибуток. Одержавши його, фірма має зробити певні виплати та відрахування. Головним чином, це – податок на прибуток, проценти за кредити, рентні пла­тежі.

Після всіх відрахувань у фірми залишається чистий прибуток. Хоча він є власністю підприємця, його ніколи не використовують тільки на особисті цілі. В ринковій економіці прибуток є головним джерелом фінансування розвитку фірми.

У конкурентній економіці прибуток виконує три функ­ції: а) розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та оновлення виробництва, підготовку та перепідготовку кадрів, преміювання праців­ників тощо; б) стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рі­шень у виробництві та реалізації продукту; в) орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку, навпаки, скорочувати як неконкурентоспроможну.