Державний бюджет. Податки

Державний бюджет. У спільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і видатків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соціально–економічним устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою історичних форм власності, виконуваних державою функцій та іншими чинниками. Держава, крім виконання владних функцій, стимулює розвиток економіки і науки, формує ринок товарів, послуг тощо. Внаслідок цього державні фінанси, в тому числі податки та видатки, є складовим елементом людської цивілізації, тобто з давніх часів.

Ряд західних вчених (Е.Хансен, Дж.Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення економічних проблем, досягнення економічної стабільності. Вони вбачають у ньому важливий регулятор економіки, інструмент економічного планування. Необхідність значного за величиною державного бюджету спричиняє потреба в суспільних або колективних благах, якими є освіта, охорона здоров’я, національна безпека, правопорядок, охорона навколишнього середовища тощо. Так, згідно з поглядами Масгрейва, функціями державних фінансів є надання суспільних товарів і послуг, корегування розподілу доходів і майна, підтримання високого рівня зайнятості та достатньої стабільності цін.

Податки. Для формування державного бюджету найбільше використовують метод бюджетного обчислення, за якого розміри державних видатків від доходів встановлює міністерство фінансів країни на підставі реального вивчення основних показників економічної кон'юнктури та їх динаміки. Доходи державного бюджету у розвинутих країнах світу більш як на 90 % формується за рахунок податкових надходжень. Податки – це частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально – економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей. Податки – давня категорія, вони виникли в часи розпаду первісного ладу, появи приватної власності, зосередження влади і певної частки власності общини в руках вождів, старійшин, виникнення держави і права.

Вперше теоретично обґрунтував сутність податків арабський мислитель Ібн Хальдун понад 500 років тому. Він вважав, що держава, а також і податки - невід’ємні, важливі чинники людської цивілізації. На його переконання податкові ставки мають стимулювати ділову активність, інакше руйнуються економічні стимули, занепадає цивілізація. Основними принципами оподаткування Іб Хальдун називав справедливість, рівність і платоспроможність. Класик політичної економії А. Сміт також надавав великого значення податкам. На його думку податки мусить сплачувати кожна особа, його розміри мають бути мінімальними та терміни сплати чітко визначені. Основними принципами оподаткування, за А. Смітом, які мають важливе значення в сучасних умовах, є справедливість (всезагальність оподаткування та рівномірний розподіл податку залежно від величини доходів громадян), принцип зручності, принцип визначеності (величина податків, час і спосіб їх вилучення), принцип економії (скорочення витрат при вилучені податків).

Актуальними є сформовані шведським економістом К.Віксель основні принципи справедливого оподаткування(принцип корисності і принцип рівності) , згідно з яким вилучені у населення через механізм податків кошти мають повернутися до нього у формі державних послуг . Крім того, податки не повинні підривати добробут соціальних груп.

У законі України “Про систему оподаткування” принципами оподаткування названо: обов’язковість, стимулювання підприємницької діяльності, рівнозначність і пропорційність, рівність і недопускання податкової дискримінації, соціальну справедливість, стабільність, економічну обґрунтованість, рівномірність, єдиний підхід, компетенцію, доступність, однак ці принципи не дотримуються. Так, відмінена прогресивна шкала оподаткування доходів населення, що не відповідає принципу соціальної справедливості і обґрунтованості.

Розглянемо основні функції податків. Їх три: фіскальна ( фіск- державна скарбниця), регулююча і стимулююча. Фіскальна означає збір грошових коштів з населення, підприємств і організацій, регулююча – забезпечує регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, перерозподілу значної частини національного доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних величин, а загалом – усього процесу суспільного відтворення.

Стимулююча функція податків полягає у впливі на інвестиційний процес (наприклад, у разі зниження ставок оподаткування ), на проведення науково – дослідних робіт, на прискорення темпів економічного зростання, на інноваційні процеси. Регулююча і стимулююча функції податків тісно пов’язані, тому виконання однієї з них може поєднуватись з процесом реалізації іншої функції.

Закономірним є посилення фіскальної функції податків, про що свідчить той факт, що на початку ХХ ст. завдяки податкам доходи держави становили 10% національного доходу, а на початку ХХІ ст. до 90%. Це сприяє посиленню регулюючої та стимулюючої функцій податків.

Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок і податок на додану вартість (ПДВ). Певну роль у виконанні функцій податків відіграє податок на прибутки корпорацій та на соціальне страхування. В Україні в 2006 р. податок на прибуток підприємств становив 4,4% ВВП, на додану вартість - 5,4% ВВП, акцизний збір – 1,3% ВВП, подохідний податок з громадян – 3,6% ВВП, плата за землю - 0,4% ВВП; інші надходження – 12,1%ВВП. Питома вага особистого податку в Україні низька. Наприклад, питома вага особистого податку у державних доходах розвинутих країнах становила в середині 90- х років до 30%.

У структурі бюджетних витрат держави в останні роки сталися суттєві прогресивні зміни. Так, якщо у США в 1960 р. 49,8% видатків федерального бюджету спрямовувалося на оборону, то в 1994 р. – лише 25%. А упродовж 1991- 1997 військові витрати скоротилися на загальну суму 250 млд. дол. Аналогічні процеси відбуваються і в деяких інших країнах. При цьому тепер на першому місці державних видатків – витрати на соціально – економічні цілі (розвиток освіти і перекваліфікацію працівників, охорону здоров’я, соціальне забезпечення), які у державному бюджеті США перевищують 47%, проти 20% у 1960 р. На економічні цілі (житлове будівництво і реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт зв'язок, науку тощо) в розвинутих країнах світу спрямовується до 20 % всіх бюджетних витрат. В Україні серед видатків державного бюджету на першому місці – фінансування народного господарства, на другому – витрати на соціальні цілі, на третьому – витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.