Стаття 73 Забезпечення виконання законів і правил прибережної держави

Сторони у справі

Сторонами у справі є Гвінея (у якості відповідача) та Республіка Сент-Вінсент і Гренадіни (у якості позивача)

Проблеми

Топливно-заливний танкер «Сайга» плавав під прапором республіки Сент-Вінсент і Гренадіни. Танкер фрахтувався компанією «Леманія Шилінг Груп Лтд», яка була зареєстрована в Женеві (Швейцарія), а його власником була компанія «Табона Шипінг Компані Лтд» зареєстрована в Глазго (Шотландія). Танкер було застраховано на суму 1,5 млн доларів США і мав на борту близько 5 тисяч тонн дизельного палива (на суму 1 млн. доларів США). Екіпаж танкера складався в основному з українських моряків (включно з капітаном) та декількох сенегальських громадян.

Танкер «Сайга» діяв, як корабель тилового забезпечення і постачав паливом риболовні та інші судна.

27 жовтня танкер опинився у водах виключної економічної зони республіки Гвінея на відстані приблизно 24-32 морських миль від гвінейського острова Алкатраж. Він постачав паливо до декількох риболовних суден на підставі домовленості про рибальство між Гвінеєю і Європейським Союзом.

Наступного дня «Сайга» був затриманий катерами митної служби Гвінеї вже у водах виключної економічної зони Сьєрра-Леоне. Під час затримання два члена екіпажу танкера отримали поранення. В цей день танкер було перепроваджено в порт Конакрі де він був заарештований разом з екіпажем. Вантаж було вилучено.

Застави або фінансової компенсації за звільнення корабля Гвінея не вимагала, а республіка Сент-Вінсент і Гренадіни не пропонувала.

Вже 13 листопада Республіка Сент-Вінсент і Гренадіни порушила справу в Міжнародному трибуналі з морського права, вимагаючи негайного звільнення корабля та екіпажу. При цьому її аргументи в основному зводились до того, що Гвінея порушила положення статті 73 Конвенції ООН (1982р.)

Стаття 73 Забезпечення виконання законів і правил прибережної держави

1. Прибережна держава у здійсненні своїх суверенних прав на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній економічній зоні може вживати таких заходів, включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд, які можуть бути необхідними для забезпечення дотримання законів і правил, прийнятих ним відповідно до цієї Конвенції.
2. Арештоване судно і його екіпаж звільняються негайно після надання розумної застави або іншого забезпечення.
3. Покарання, що накладаються прибережною державою за порушення законів і правил рибальства у виключній економічній зоні, не можуть включати тюремне ув'язнення, при відсутності угоди зацікавлених держав про зворотню, або будь-яку іншу форму особистого покарання.
4. У разі арешту або затримання іноземного судна прибережна держава негайно повідомляє державу прапора через відповідні зв’язки про вжиті заходи і про будь-які покарання.

Трибунал передусім намагався знайти відповідь на питання чи можна розглядати операції танкера по постачанню пальним риболовних суден у водах виключної економічної зони іншої держави, як діяльність, яку ця держава має право регламентувати в рамках здійснення своїх «суверенних прав на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній економічній зоні». Трибунал вказав, довід про те, що операції по паливопостачанню входять в коло питань, які регулюються державою при здійсненні нею суверенних прав у водах своєї виключної економічної зони, може бути обґрунтована, оскільки паливопостачання можна розглядати як діяльність, безпосередньо пов’язану з діяльністю суден, які підлягають постачанню.

Розглянувши законодавство Гвінеї, Трибунал дійшов висновку, що аргументи позивача про порушення положень статті 73 Конвенції можна визнати обґрунтованими. Заперечення відповідача з приводу того, що танкер був викритий в контрабанді у водах прилеглих до зони Гвінеї і що затриманий він в порядку переслідування по гарячих слідах Трибунал відхилив, вказавши :

1) що в бортовому журналі «Сайги» чітко відображено, що забезпечення паливом відбулося за межами прилеглої до Гвінеї зони.

2) Сама Гвінея визнала, що почала переслідування на наступний день, вже після закінчення операції по паливопостачанню, тобто, коли танкер не знаходився в зоні, що розглядається. Тому довід про переслідування по гарячим слідам є безпідставним.

Користуючись своїм правом не обмежуватись доводами сторін, Трибунал прийшов до висновку, що стаття 73 Конвенції краще аргументує дії Гвінеї, яка посилається на порушення свого внутрішнього митного законодавства.

Щодо аргументу відповідача, що судно не було звільнене тому що позивач не надав заставу, Трибунал вказав, що вимога про негайне звільнення не обов’язково повинна слідувати тільки після надання застави, так як застава може бути відхилена. Однак у всіх цих випадках судно та екіпаж повинні бути звільнені. Оскільки Гвінея навіть не повідомила про затримання судна державу прапору, відмовилась обговорювати це питання, і не звільнила по закінченню десятиденного ліміту судно і екіпаж, Трибунал не міг визнати позивача винним в ненаданні застави.

ВИРОК

Виходячи з вищевказаного Трибунал 4-го грудня 1997 рок визнав, що позов Республіки Сент-Вінсент і Гренадіни обґрунтований і Гвінея зобов’язана негайно звільнити судно разом з екіпажем згідно зі статтею 73 Конвенції ООН.

Відносно визначення суми застави, Трибунал встановив, що у якості застави може розглядатись паливо та фінансове забезпечення сумою в 400 тисяч доларів США.