Проблеми. В ніч з 24 на 25 грудня 1969 року з Французького порту Шербур під прапором Норвегії вийшло в море 5 швидкісних катерів

В ніч з 24 на 25 грудня 1969 року з Французького порту Шербур під прапором Норвегії вийшло в море 5 швидкісних катерів, які були сконструйовані на місцевій верфі «Констрюксьон меканік дю Норманді». Вони не виконували ніяких формальностей, необхідних для того, щоб покинути французьку територію і не повідомили митну владу про свій відплив. В бортовому журналі, пунктом призначення було вказано порт Осло. Але вони відправились не на північ, а на південь. Через 6 днів, 31-го грудня, прибули в ізраїльський порт бліз Хайфи. Керівником рейсу був полковник військових сил Ізраїлю Еура. Це були катери, які вказана фірма збудувала для Ізраїлю за договором, що був заключний 1965 року. Договір передбачував поставку Ізраїлю 12 таких катерів.

До введення у Франції ембарго на поставку зброї Ізраїлю, 6 катерів вже були передані замовнику. 1-го січня 1969 року ще один катер вийшов у море. На них працювали ізраїльські моряки. На початку 1969 року М. Бреннер, головний ізраїльський акціонер однієї із панамських компаній заснував компанію «Стар боут Анд ойл шиппінг сервіс» з філіалом в Норвегії. Одночасно Бренер доручив генеральному партнеру групи «Акер» М. Сієму взяти на себе формальності по закупці катерів. Бренер заявив, що компанія «Стар боут» зареєстрована в Панамі, але має в Осло свою поштову адресу.

Сієм провів переговори в Парижі з генеральним директором судноверфей Ф. Амно, який попередив урядові служби про цю угоду. При цьому Амно заявив, що в січні 1969 року Ізраїльський адмірал Лемон в письмовій формі затвердив відмову свого уряду від будь-яких претензій на ці катера.

Однак після спуску 16 грудня 1969 року останнього катера на воду, угода була остаточно оформлена. Катера знаходилися у цивільному порту. 25-го грудня катера покинули французький порт у напрямку до Хайфи. До цього часу ізраїльський флот був зосереджений в Тиренському морі і, коли катера підплили до західних берегів Сицилії, їх вже супроводжували судна ізраїльського флоту.

Після того, як катера залишили територіальні води Франції, до друку засобів масової інформації потрапили відомості про провокацію Ізраїлю. Одним з перших офіційних заяв з боку Франції, була заява міністра національної оборони Мішеля Дебре: «Йдеться про цивільні судна, які були об’єктом правильної комерційної угоди з одним із норвезьких спільнот». Це свідчить про те, що Франція до останнього не знала, хто є замовником цих катерів.

При розгляді ситуації виявилося, що компанія «Стар боут» не перебуває в списках норвезьких фірм. «Норвезьке міністерство судноплавства не видавало ліцензій на покупку 5ти катерів у французькій суднобудівній компанії, - заявив представник міністерства. – В компетентних кругах Норвегії, компанія «Стар боут» зовсім невідома». У зв’язку з цим, Норвегія заявила що катера не мають права плавати під ії прапором.

ВИРОК

31 грудня 1969 року, в Елійському палаці під керівництвом президента Франції Ж. Помпіду, відбулася нарада уряду, згідно якої було опубліковано комюніке, в якому зазначалося, що свою позицію по ближньосхідному питанні, Франція не змінила, а ембарго на поставку зброї Ізраїлю було підтверджено. Разом з тим, заходів по затриманню і поверненню катерів прийнято не було.

Рада Міністрів, розглянув обставини справи, прийняла рішення тимчасово відсторонити від виконання службових обов’язків генерального секретаря Міністерства національної оборони генерала Казеля, і Керівника відділу міжнародних зв’язків головного управління за озброєння генерала Бонта.

Дійсно, справа по шербурзьким катерах, свідчить про порушення Ізраїлем суверенітета Франції, що носить провокаційний характер; воно мало на меті втягнути Францію в конфлікт з арабськими країнам.