Визнає монопольне право феодалів на земельну власність.

У капітулярії навіть не згадується про общинне землеволо­діння, виходячи з того, що володар маєтку є єдиним власни­ком землі. Приписується, що кожен селянин повинен мати свого пана (сеньйора). Відтак королівська влада сприяла уза­коненню майнової нерівності та феодальної залежності;

4. проголошує натуральне феодальне господарство ідеальною
формою організації економічного життя.У капітулярії за­значається, що у феодальному помісті має вироблятись усе
необхідне для життя та господарювання. Управителі маєтків
повинні були мати в своєму розпорядженні "хороших майст­рів, а саме: ковалів, срібних та золотих справ майстрів, чобо­тарів, токарів, теслярів, зброярів, риболовів, птахоловів, мило­варів, пивоварів... пекарів... людей, що добре вміють плести
тенета для полювання і сітки для рибальства ...також інших
службовців, перераховувати яких було б занадто довго..."[10];

5. як виключення допускає продаж надлишків продукції та
купівля того, що не виробляється у маєтках власними
силами."Після того, як все буде розподілено, використано на насіння та іншим шляхом витрачено, все, що залишаєть­ся від цього із усього продукту... зберігати до нашого (коро­лівського) розпорядження, — зазначається у "Капітулярії про вілли", — ...або продавати, або залишати у запасі"[11];

6. чітко окреслює правила поведінки та обов'язки суб'єктів господарювання. У капітулярії зазначається, що завданням феодального помістя є виробництво і постачання всього не­обхідного для королівського двору, чітка фіксація усіх до­ходів та витрат, а також надлишків, які утворюються. Селя­нам приписуються численні феодальні повинності, водночас звертається увага на недопущення їх розорення тощо.

У період класичного середньовіччя економічна думка Захід­ної Європи розвивалась під впливом канонічної доктрини,яка трактувала економічні проблеми з позицій античної традиції (Аристотель) і християнської ідеології (Августин Блаженний). Ви­правдовуючи панування церкви в умовах феодального устрою, каноністи прагнули підпорядкувати явища суспільного життя церковним правилам (канонам). Становлення канонічної доктри­ни пов'язане з ім'ям болонського монаха Граціана,який склав у XII ст. "Зведення канонічного права".

Економічні погляди раннього християнства знайшли яскраве відображення у працях відомого релігійного мислителя, єписко­па у північноафриканських володіннях Римської імперії Аврелія Августина Блаженного(354—430 рр.), який створив авторитетне релігійно-християнське учення, засноване на безальтернативних принципах релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Його твори (близько 40 томів літературного спадку) справили значний вплив на подальшу еволюцію суспільної думки і до XIII ст. слугували фундаментом християнської ідеології.

Августин Блаженний (Святий Августин) був блискучим знав­цем античної культури. Однак на відміну від мислителів Старо­давньої Греції та Стародавнього Риму, він пропагував необхідність трудового життя для всіх, вважаючи фізичну працю такою ж почесною, як і розумова.На думку мислителя, вид праці не має впливати на становище людини у суспільстві.

У творі "Про працю монахів" Августин Блаженний зазначав, що "Обов'язок годуватися фізичною працею — непорушна апос­тольська заповідь".

Видатний представник західної патри­стики Августин Блаженний(Аврелій Авгу­стин) (354—450) народився в місті Татасті на північному узбережжі Африки. Навчався у Карфагені, згодом перебрався в Італію, де став професором риторики. У 387 р. при­йняв християнство і повернувся в Африку, присвятивши себе релігійній діяльності. У 33 роки Августин Блаженний став свяще­ником, згодом був посвячений у єпископи Гіппона, де заснував християнську общину, у якій не було приватної власності. Перу мислителя належить близько 100 творів, в яких викладене ґрунтов­не тлумачення християнських цінностей. Католицькою церквою Ав­густин канонізований як святий.

Особливу повагу Августин Блаженний висловлював до земле­робської праці як "найчистішої із мистецтв". Чистою та достой­ною єпископ вважав також працю ремісників. Водночас він різко виступав проти заняття торгівлею та лихварством, наголошуючи на гріховності нетрудового накопичення золота та срібла. У своїх творах Августин Блаженний засуджував егоїстичні прагнення до накопичення багатства та спроби панувати над людьми. Він нега­тивно ставився до рабства, вказував на насильницький характер рабовласницької держави, називаючи її "великою розбійницькою організацією".

Однак критика рабовласницького суспільства обмежувалась теологічними поглядами мислителя, заснованими на визнанні божественного походження влади, котра здійснює призначене про­видінням. Він стверджував, що стан рабства визначений Богом грішникам, тому вони повинні з готовністю служити своїм госпо­дарям. Спасіння від гріхів і нове життя чекає їх після смерті. При цьому Фома Аквінський виходив із необхідності морально-етично­го вдосконалення людини, зазначаючи, що "краще бути рабом у людини, чим у похоті..."[12].

Економічні ідеї пізнього канонізму набули систематизованого викладу у працях італійського монаха домініканського походжен­ня Фоми Аквінського(1225 або 1226—1274 рр.). Його твір "Сума теології" (1273) став свого роду енциклопедією католицизму, яку і донині широко використовують у Ватикані.

У дослідженні економічних явищ та процесів Фома Аквінський (Аквінат) опирався на вчення Аристотеля. Водночас він розви­нув багато власних економічних ідей, трактуючи проблеми еко­номічного життя з релігійно-етичних позицій. Розуміючи неспро­можність застосування економічних учень античності та ранньо­го канонізму до пояснення господарського життя розвинутого феодалізму, мислитель висунув багато суперечливих суджень. Формулюючи певне положення, він наводив всі відомі з автори­тетних джерел (Біблії, творів богословів, античних філософів) докази "за" і "проти", детально їх розглядав і намагався прими­рити, використовуючи принцип подвійної оцінки (софістика, схо­ластичний спосіб міркувань).

У своїх творах Фома Аквінський:

1. Обґрунтовував станову ієрархію феодального устрою, характеризував суспільний поділ праці та майнову нерівність як природні явища, зумовлені божественною волею. На дум­ку Аквіната, "поділ людей за різними професіями обумов­люється, по-перше, божественним провидінням, яке поділи­ло людей на стани... По-друге, природними причинами, які визначили схильність людей до різних професій"[13].

Людське суспільство Фома Аквінський змальовував у вигляді піраміди, у якій різні професії розміщені на неоднаковій відстані від Бога. "Як у бджіл одні збирають мед, інші будують із воску чарунки, — писав італійський монах, — а королева зовсім не бере участі у матеріальних трудах, так і у людей: одні повинні обробляти землю, інші — будувати будинки, а частина людей, вільних від мирських турбот, повинна присвятити себе духовній праці в ім'я спасіння інших"[14]. Виходячи з природного походження ста­нового поділу суспільства Фома Аквінський засуджував будь-яке прагнення піднятися вище свого стану як гріховне.

2. Схвально ставився до праці,вважаючи її відповідно до традицій християнства благородним заняттям, необхідним для
підтримки життя, запобігання бездіяльності, зміцнення мо­ралі тощо. Водночас, як і мислителі античності, Аквінат ста­
вив розумову працю вище фізичної, кваліфікуючи останню
як заняття рабів.

Фома Аквінський(1225/26—1274) — один із найвидатніших теологів середньо­віччя, "отець церкви", "Ангельський доктор", творець цілісної релігійно-філософської системи. Народився у замку Роккасіка біля Неаполя і був сьомим сином графа Аквінського. Здобув освіту в Неаполітанському університеті, де вивчав праці Аристотеля і 7 вільних мистецтв: логіку, риторику, ариф­метику, геометрію, граматику, музику та ас­трономію. У віці 19 років став членом до­мініканського ордену, чим дуже розгнівав свою сім'ю. Щоб уникнути гніву батьків,

друзі відправили Фому Аквінського у Париж. Але по дорозі його викрали рідні брати і повернули додому, де він більше року знахо­дився під домашнім арештом. Однак усі спроби родичів відмовити Аквіната від домініканців виявилися марними, тому йому дозволили повернутися у Париж. У1257 р. Фома Аквінський захистив докторську дисертацію з богослов'я, став професором Болонського універси­тету, але через деякий час відмовився від викладацької роботи, посилаючись на погіршення стану здоров'я.

Мислитель створив своєрідну енциклопедію католицького бого­слов'я, сформулював його найважливіші принципи, які і сьогодні у своїй більшості є непорушними. Розроблена ним філософсько-тео­логічна система, яка поєднала християнські догмати з ученням Ари­стотеля, отримала назву томізму.

Помер Фома Аквінський у Цістерціанському монастирі, не оду­жавши після серцевого нападу, який трапився з ним під час подо­рожі у Ліон. У 1323 р. він був зарахований до лику святих римсько-католицької церкви, яка удостоїла його титулу "Ангельського доктора».

3.Розглядав приватну власність як законний інститут
людського суспільства,засуджуючи вимоги "єретиків" про
передачу майна від багатих до бідних відповідно до вчення
раннього християнства. Наголошуючи на законності існуван­ня приватної власності як основи встановленого Богом по­
рядку, який дає змогу людям жити відповідно до певної ста­
нової ієрархії, Фома Аквінський звертав увагу на те, що "подіб­но до того, як людина від природи гола, а одяг є результат її власного винаходу, так і право природної власності дано не природою, а людським розумом...". Софістичне трактування приватної власності полягало в тому, що з одного боку Аквінат вважав її необхідною поступкою людським слабкостям, оскільки те, що належить усім, не належить нікому. На думку видатного теолога, приватна власність забезпечує порядок у господарському житті та мирне співіснування людей, які більше працюють і менше сперечаються. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, мислитель стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання нале­жала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідни­ми і нужденними. Аквінат вважав, що держава повинна га­рантувати недоторканність приватної власності, водночас "кожен повинен охороняти своє".

4. Як і Аристотель, поділяв багатство на природне та не­
природне, штучне. До першого він відносив плоди землі та
ремесла (продукти харчування, одяг, житло, тварин, земельні
наділи), зазначаючи, що таке багатство залежить від людської
праці та відповідає нормам моралі. Золото та срібло кваліфі­
кувались Аквінатом як штучне багатство, результат жадіб­
ності, прагнення до наживи, яке не робить людину щасли­
вою і не може бути метою її діяльності. Водночас, засуджую­
чи накопичення грошового багатства приватними особами,
італійський монах визнавав необхідним утворення скарбів у
держави та церкви, мотивуючи це необхідністю здійснення
благодійної діяльності.

5.Обґрунтував концепцію "справедливої ціни", стверджую­
чи, що підставою для обміну є рівність користі обмінюваних
речей. Виходячи із взаємовиключних принципів, Фома Аквін
ський розрізняв два види справедливості в обміні:

1. Справедливість, заснована на об'єктивних умовах обміну,
яка визначається відносинами сторін і реалізується у ціні,
що відображає затрати праці, а також: витрати на сировину, інструменти тощо. Так, наприклад, обмін взуття на будинок повинен здійснюватись у пропорції, в якій будівельник "перевершує чоботаря у затратах праці і витратах"^1[15].

2. Справедливість, яка базується на необхідності забезпечення більшою кількістю благ тих, хто "більше значить для суспільного життя". Це справедливість відношення "частини до цілого", яка реалізується у ціні, що дає змогу продавцеві жити відповідно до свого соціального становища.

Таким чином, Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав "справедливою" не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар. Він виправдовував прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу, водночас наміри отримати більше трактував якгріховні.

6. Висловив суперечливі міркування про природу та функції

грошей. Слідом за Аристотелем Фома Аквінський вважав, що

причиною виникнення грошей є волевиявлення людей. Він писав про те, що влада грошей є відображенням сили світської і духовної влади. Визнаючи необхідність грошей як міри вар­тості й засобу обігу, Аквінат стверджував, що "монета — найпевніша міра для матеріального життя у торгівлі та обороті", покликана сприяти обміну за "справедливою ціною". Водночас у питанні про цінність грошей Фома Аквінський займав подвійну позицію. З одного боку, він був прихильни­ком номіналістичної концепції грошей, виходячи з того, що держава має право встановлювати номінальну цінність мо­нет, що підлягають карбуванню, на свій розсуд. З іншого боку, знаменитий теолог виступав проти псування монети, стверджуючи, що це може зробити безглуздим вимірювання вартості, так само як недоречною є зміна міри ваги або дов­жини.

7. Засуджував лихварство як "ганебне ремесло"',вважаючи гріхом і співучастю у незаконній справі навіть стягнення по­датків з лихварів. Посилаючись на авторитет Аристотеля, богослов писав про те, що гроші винайдені для обміну, тому перший і головний результат користування ними "полягає у їх вживанні або витрачанні". Відтак гроші не можуть "по­роджувати" гроші і бути засобом наживи. Стягнення про­цента за позику Фома Аквінський порівнював з бажанням продати вино і на додачу — право пити це вино за окрему плату. На думку мислителя, обґрунтування позичкового про­цента як плати за час, наданий кредитором позичальнику, є незаконним, оскільки час — загальне благо, Божий дар. Відтак лихварі обманюють не лише своїх ближніх, але і Бога, за дар якого вимагають винагороду.

Однак поширення кредиту та необхідність врахування ви­мог часу спонукали Аквіната до пошуку компромісного ви­рішення проблеми на основі подвійної оцінки. Відтак мис­литель виправдовував стягнення процента за кредит у разі:

— відшкодування збитків за несплату грошей у строк, стра­
ховки за ризик несплати;

— винагороди кредитору за відстрочку в оплаті боргу;

— компенсації втрати можливого доходу;

— сумісного поділу прибутку від фінансування дохідних
операцій;

— "безкорисливого подарунка" на основі відносин взаємної
доброзичливості.

8. Проголосив натуральне господарство основою добробуту населення, припускаючи існування торгівлі як засобу до життя, але не як засобу наживи.Фома Аквінський був при­хильником натурально-господарської концепції, виступав за самозабезпечення феодальних маєтків, їх незалежність від купців та посередників. Водночас він був вимушений рахуватись із розвитком товарно-грошових відносин і торговель­них операцій. Відтак аналіз торгівлі й торговельного при­бутку, як і інших економічних категорій, знаменитий тео­лог здійснював на основі принципу подвійної оцінки з ура­хуванням мети певного виду діяльності та розмежування дозволеного і недозволеного у торгівлі.

З одного боку, Аквінат розглядав обмін у безпосередньому зв'яз­ку з поняттям справедливості, "постійного і твердого бажання ро­бити коленому те, на що він має право"* Виходячи з того, що різни­ця в природних багатствах різних країн передбачена провидінням, він стверджував, що торгівля є цілком законним заняттям за умов, коли вона здійснюється заради "чесної мети": отримання необхід­них засобів для забезпечення себе і своєї сім'ї, допомоги бідним, оплати праці з покращання товарів, компенсації витрат на збері­гання та транспортування товарів, ризику втрат та збитків. За цих обставин отримання торговельного прибутку не суперечить хрис­тиянській доброчесності. Однак заняття торгівлею заради наживи та збагачення Аквінат засуджував як ганебне явище, спрямоване на задоволення гріховної пристрасті.

Важливим джерелом економічної думки середньовічної Євро­пи є різноманітні єресі (неканонічні трактування Біблії), до яких зверталися пригноблені верстви феодального суспільства та учас­ники селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багат­ство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохри­стиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У по­дальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації — процесі розколу католицької церкви і виникнення протестан­тизму.