Економічна думка в Україні часів середньовіччя

3. Охороняє право приватної власності,упорядковує систе­му майнових відносин, визначає відповідальність за підпа­ли, порушення меж земельних наділів, крадіжку хліба, ху­доби, іншого майна.

4. Визначає міру покарань, систему штрафів за порушення
встановлених норм: "За голову боярина ...чи громадян відо­мих — 80 гривень; за князівського отрока, кухаря, купця, за
усяку людину руську — 40 гривень. За раба нема провини:
але хто вбив його, повинен платити господарю урок: за реміс­ника — 12 гривень, за холопа — 5, за порушення межі —
12 гривень, за вбивство феодала — 80 гривень, вільної особи —
40 гривень, холопа — 5 гривень".

5. Регламентує торговельні операції, правила укладання
торговельних угод,захищаючи інтереси як купців, так і спо­живачів. Ряд статей "Руської правди" засвідчують розвиток
торгівлі (як внутрішньої, так і зовнішньої) у натуральному в
своїй основі давньоруському господарстві. Йдеться також про
формування у давньоруській державі купецьких товариств "на
вірі", в яких торговельні угоди укладаються без свідків, на
основі взаємної довіри та відповідальності партнерів.

6. Обмежує лихварські операції, упорядковує систему борго­вих зобов'язань, надання позик як у натуральній, так і в грошовій формах. Складовою кодексу юридичних норм є статут Володимира Мономаха, спрямований на захист купців та міських жителів від свавілля лихварів. Володимир Моно­мах обмежив довільне стягнення позики, встановивши, що лихвар має право отримувати проценти лише три рази, після чого він втрачав сам капітал. Позики під 20 % річних дозво­лялося брати без обмежень строку.

7. Визначає права громадян, пов'язані з успадкуванням.

Економічна думка періоду розпаду Київської Русі та феодаль­ної роздробленості відобразила сепаратизм боярських вотчин та занепад торговельних відносин. Писемні джерела цього пе­ріоду проникнуті ідеєю державності та народної єдності. Тривога за долю землі, яка потерпає від князівських чвар, звучить у ві­домому "Повчанні дітям" Володимира Мономаха (поч. XII ст.), "Слові о полку Ігоревім" (1185), "Молінні Даниїла Заточеника" (поч. XIII ст.).

Твори великого київського кня­зя Володимира Мономаха, відомі як "Повчання"(кінець XI — початок XII ст.), містять важливі узагальнен­ня та спостереження щодо економіч­ної складової суспільного устрою; об­ґрунтовують норми та правила управ­ління державою, спрямовані на зміц­нення панівних відносин; відобража­ють прагнення упорядкувати суспіль­не життя на основі моральних прин­ципів; засуджують гонитву за багат­ством, жадобу до накопичення гро­шей, насильство та

надмірну експлуатацію пригноблених верств населення. Розуміючи значення розвитку землеробства, скотарства, ремесла та торгівлі для зміц­нення могутності держави, Володимир Мономах закликає прави­телів держави піклуватись про свою землю та підданих, дбаючи про злагоду та соціальний мир.

Закликаючи дотримуватись певних норм, продиктованих ви­могами християнської моралі, Володимир Мономах наголошує на необхідності поваги до старших, заступництва за молодших та скривджених, працелюбності, відповідальності, милосердя, щоб "не забувати злиденних, сиріт, вдів і не дозволяти сильним згу­бити людину".

Перлина давньоруської літератури — "Слово о полку Ігоревім"розповідає про невдалий похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича на половців. Автор поеми вбачає причину трагедії на берегах Каяли у роз'єднаності руських земель. Він засуджує князів за чвари, міжусобиці, радить їм пам'ятати про єдність дав­ньоруської держави, діяти узгоджено і не зазіхати на чужі землі.

Автор більш пізнього твору "Моління Даниїла Заточеника"виступає за сильну князівську владу, яка б відродила силу та сла­ву давньоруської держави. Він засуджує поневолення селян та сва­вілля бояр, визначаючи останніх як перешкоду у відносинах наро­ду з великим князем. Стверджуючи, що влада, яка діє нерозумно, є важким тягарем для народу, мислитель закликає правителів зібрати навколо себе мудрих радників і навести порядок у державі.

Виступаючи проти злиденності, яка принижує людську гідність, Данило Заточеник закликає князів оживляти "людей усіх милі­стю своєю, сиріт та вдовиць, вельможами утиснутих", "...ані зла­та, ані срібла не держати, роздавати людям", "Не позбавляти хліба злидаря мудрого, не підносити до хмар багатого нерозумного"[16].

Кінець XIII — початок XIV ст. пов'язані з формуванням україн­ської народності та виокремленням української мови з давньо­руської мовної основи. Господарські документи XIV—XV ст. за­свідчують подальший розвиток економічної думки в Україні. У жалуваннях і позичкових грамотах, статистичних записах (інвен­тарях, люстраціях) йдеться про розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла, торгівлі та лихварства. Численні госпо­дарські документи дають уявлення про тогочасну систему повинностей, облік доходів та майна.

Захоплення території України Польщею та Литвою знайшло відображення у литовських статутах, які закріпили владу магнатів та санкціонували поширення панщинно-фільварочної системи гос­подарювання, закріпачення значної частини селян. Водночас фор­мування у другій половині XV ст. козацтва та селянсько-козацькі повстання кінця XVI — початку XVII ст. проти іноземних фео­далів та українських поміщиків опирались на антифеодальні ви­моги, які в багатьох аспектах стосувались економічних проблем.

Боротьба українського народу проти унії та католицизму відоб­разилась у творах українських публіцистів-полемістів, важливе місце серед яких посідає Іван Вишенський (1545/50 — 20-ті роки XVII ст.). У своїх "писаннях", "посланнях" та "викриваннях" він виступав з гострою критикою польсько-католицької реакції, уні­атства, кріпосництва, злочинів і провин можновладців. Відстою­ючи ідеї соціальної рівності, український письменник засуджу­вав багатство та розкіш знаті, шляхти, духовенства, зазначаючи, що воно нажите шляхом привласнення створеного "працею і по­том" кріпаків. Полемічні твори справили значний вплив на роз­виток суспільної думки та формування національної самосвідо­мості українського народу.