Милість царська

До осені 1708 року стосунки гетьмана Мазепи з царем Петром аж ніяк не можна було назвати ворожими. Саме Мазепа подарував цареві шати, в яких Петра вінчали на царювання. Він же надсилав цареві-західнику книжки зі своєї бібліотеки. Мазепі належала перша перемога в Азовських походах – взяття турецької фортеці Кизи-Кермен. Атака присланих Мазепою козаків-запорожців на редути Азова змусила турок до здачі фортеці. За ці дії Іван Мазепа був нагороджений орденом «Андрія Первозванного» № 2. Він перший отримав цей орден за бойові заслуги, випередивши не тільки Шереметєва з Меншиковим, але й самого Петра.

У ті часи Петро і Мазепа були фактично союзниками. Але все змінилося у березні 1707 року після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув: «Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість!»Оцінюючи постать гетьмана, треба не забувати важливий факт – гетьман Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени усієї України. У 1704 році він скористався проханням поляків до Петра вислати війська для придушення на польській частині України повстання Семена Палія. Козацьке військо зайшло на Правобережжя… і там залишилося. Наступного року Мазепі був виданий карт-бланш на покарання магнатів опозиційних до союзного Петру польського короля Фрідріха Августа. Скориставшись нагодою, 30-тисячний козацький корпус Андрія Войнаровського зайняв Волинь та частину Галичини.

Але наприкінці Північної війни всі зайняті козаками землі були знову повернуті Річі Посполитій, згідно з угодою між царем Петром та королем Августом. У січні 1708 року Петро віддав гетьману прямий наказ вивести свої полки з Правобережжя. Гетьман зволікав з виконанням, але цар наполягав: «писать ныне к гетману Мазепе… то б оной Белоцерковской уезд... Поляком... отдал для их удоволства».Гетьмана Мазепу звинувачують у зраді Петра. Хоча насправді варто звинуватити самого Петра у зраді половини України на чолі із гетьманом, який зібрав докупи землі свого народу.

Втім, у Жовкві обговорювалися й інші справи. Російський історик Тетяна Таірова-Яковлева стверджує, що в березні 1707 року були віддані укази про передачу з Малоросійського приказу «міста Києва та інших малоросійських міст». Фактично – міста виводилися з під влади гетьмана. Рішення відкладалося до «приїзду у Жовкву гетьмана і кавалера Івана Степановича Мазепи». Загроза нависла і над козацькою верствою. Петро мав намір перетворити козацькі полки на звичайні драгунські, бо козаки що звикли до війн з легкими жвавими татарами та турками не могли битися на рівних проти шведської лінійної піхоти. Сивий гетьман чудово розумів що таке перетворення призведе до ліквідації козацької верстви і повного підкорення України Росією.

Певно саме через це гетьман не зрадів присудженню йому титулу князя Священної Римської імперії: «Хочуть мене потішити князівством Римської держави, а гетьманство забрати». Саме після наради в Жовкві Іван Мазепа через княгиню Ганну Дольську зв’язався зі швецьким королем Карлом ХІІ. Перехід гетьмана Мазепи до шведів відклав плани Петра на довгі 60 років.